Василь Шкляр 5 страница

– Другого боку немає,– сказав я.

– Є. Вчора ви самі могли пересвідчитися. Там, у горах… Одна річ зробити те, про що було домовлено раніше, і зовсім інша – стромляти голову шайтанові в зуби. Ви хочете спокусити долю?

– Це моя професія. Я поїду туди, навіть якщо ви мені забороните.

Він повернувся до мене обличчям.

– Тут справа така: або ви, або хтось. І мені треба знати напевно. Ваша перевага в тому, що в її закордонному паспорті стоїть французька віза. Але, як ви самі розумієте, все ще можна змінити.

Він вийшов до сусідньої кімнати і повернувся з іще одним паспортом, який також подав мені.

Я розгорнув палітурки. На мене дивилося знайоме обличчя, яке я давно вже носив у собі.

– Вона тут також особа не кавказької національности,– сказав я.– І зовсім не Хеда.

– А вона не дуже й схожа на чеченку. Мати ж у неї… Тобто батько…

Він простяг руку, щоб забрати паспорт, але я сказав:

– Ні, він мій, бо тут наша віза. А якщо ви захочете все переграти, то вам все одно знадобиться інший. То як мені краще вилетіти?

– Це не проблема. Можна із Нальчика, можна із Слєпцовська. Але ви мусите тримати контакт із нами. І там також. Я вам запишу телефони.

– Я їх запам’ятаю.

Він недовірливо схилив набік голову.

– Там довгі номери мобільників, чужі для вас імена…

– Це моє хобі,– сказав я.– Довгі номери і чужі імена.

– Непередбачувані витрати ми, звичайно, візьмемо на себе. І ще одне велике прохання. Потрібна абсолютно чиста робота. Без трупів, без крови… Ви мене розумієте?

– Ще б пак.

Ну хто його тут міг зрозуміти краще за мене?

– Дозвольте вам зробити скромний подарунок, пане Русланбек.

Я шурхнув рукою у праву кишеню, потім простягнув йому за східним звичаєм обидві долоні, складені одна до одної. А коли їх розтулив, у його руці опинився мій «Сміт і Вессон».

– Що це?

– Сувенір,– сказав я і майже по‑панібратському йому підморгнув.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая ⇒