Європейська культура

Європейська культура

ХІХ ст. – це період кульмінації розвитку буржуазного суспільства із змінами в духовному житті та художній культурі. В основі культури ХІХ ст. цінності культури Нового часу – раціоналізм, антропоцентризм, європоцентризм та ін., але вже відбувається переоцінення цінностей.

Основні характеристики ХІХ ст.:

- промисловий переворот; „століття машин”;

- „епоха сталі”;

- „століття залізних доріг”;

- „століття електрики”.

В результаті промислового перевороту відбулося формування індустріального суспільства, де праця стає ідеалом, а згодом – ідолом. Головною цінністю індустріальної цивілізації стає технічний рогрес та наука. За підрахунками П.Сорокіна, „тільки ХІХ ст. дало відкриттів та винаходів більш, ніж у попередні століття разом узяті, а саме – 8527”.

Науковий та технічний прогрес ХІХ ст. був заснован на вірі в людину-перетворювача (Відродження) та віру в активну роль його розуму (Просвітництво).

Відомо, що в Новий час середньовічній християнській моралі та лицірській етиці був протиставлен ідеал людини, яка всім зобов’язана самій собі (своїй праці, особистим якостям та рисам). Зміна місця та ролі християнської релігії та церкви призвела до звироднілення моральних цінностей. Наукова революція змусила переглянути християнську версію походження світу, його існування як втілення божественного промисла, в диво непорочного зачаття, фізичного відродження з мертвих та інше. Відбувається еволюція світогляду. Таким чином в ХІХ ст. відбувається криза християнської космогології яка переростає в кризу християнського світогляду та моралі. В суспільстві знижується доля релігійного та збільшується доля світського мистецтва.

У ХІХ ст. формується класична модель інститутів художньої культури, зароджуються складові „масової культури” (фотографія, кіно, реклама та ін.).

Мистецтво ХІХ ст. у своєму розвитку пройшло кілька етапів:

І. Епоха романтизму (І пол. ХІХ ст.). спочатку цей термін використовувався в літературі романо-німецьких народів, а згодом охопив музику та образотворче мистецтво, що дозволило трактувати романтизм як художній напрям.

ІІ. Класицизм розповсюджуються в роки Французької революції (Енгр, Леду), отримавши епітет „революційний” (Ж.П.Давид та ін.).

ІІІ. В роки наполеонівської імперії формується багатий стиль ампир. Цей стиль строго витримувався в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві.

ІV. Реалізм в якості самостійної течії утверджується в європейській культурі в 40-х рр. ЗІЗ ст., перетворюючись у форму критичного (соціально-історичного) реалізму. Критичний реалізм – вища точка реалізму. Реалізм як тип культури Нового часу ХІХ ст. – кульмінація культури цього часу. У стилі критичного реалізму працювали автори соціального роману: у Франції – Бальзак, Мопасан, Золя, Флобер та ін.; в Англії – Дікенс, Стендаль, Голсуорсі; у Росії – І.С.Тургенєв, Ф.Достоєвський, Л.М.Толстой.

Імпресіонізм – з фр. „імпресіо” – „враження”. Головна тема – не стільки втілення на полотні предметного світу, скільки художнє опрацювання світло-повітряного оточення предметів, яке створє довкола них своєрідну психологічно-естетичну ауру.

Тремтилива життєвість життя, де реальним лишається тільки повітряне оточення предметів, а самі предмети ледь вгадуються в хитливому мерехтіння світла. (Живопис: - Е.Мане, к.Моне, о.Ренцар, К.Піссаро, Е.Дега, Ж.Сера, А.Сіслей; у музиці – К.Дебюссі, М.Равель, М. де Фалья, О.Роден; у скульптурі – І.Ставалнський; у літературі – П.Верлена, А.Рембо, брати Гонкуріг, Шніцлере, ранній Р.М.Рільке.

Як напрямок мистецтва імпресіонізм проіснував відносно недовго.

У цілому ж ХІХ ст. стало одним з найнасиченіших у розвитку світової культури.серед його найбільших надбань реалізм й досі лишається одним із провідних культурних напрямків. Кожне культурне явище виникає та існує в певних історичних і суспільних умовах.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 Следующая ⇒