Трудоресурсна ситуація і ринок праці в Україні.

2. Трудоресурсна ситуація і ринок праці в Україні.

Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г.Струмілін. В розвинених країнах замість даного терміну вживають поняття «економічно активне населення». Трудові ресурси мають вагомий вплив на розвиток регіонів і розміщення продуктивних сил. Тому трудомісткі виробництва треба розміщувати в регіонах з великою кількістю трудових ресурсів, а враховуючи, що населення це ще і споживач – то виробництва одночасно орієнтуються і на споживача.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Чисельність трудових ресурсів залежать від: природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. працюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси характеризуються не тільки кількісними, але і якісними показниками (рівень освіти, кваліфікації, стан здоров’я, культурний рівень, міграційна мобільність тощо).

При характеристиці трудових ресурсів важливим є показник зайнятості.

Зайнятість населення – система соціально-економічних відносин, пов'язаних з забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно-корисній діяльності.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

- окрему групу становлять безробітні.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якою частина економічно активного населення не може знайти роботу, тобто залишається тимчасово незайнятою.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості.

Причинами безробіття є:

- структурні зрушення в економіці, що обумовлені впровадженням нових технологій, устаткування;

- економічний спад чи депресія;

- політика профспілок і уряду в галузі оплати праці;

- сезонні зміни в рівні виробництва окремих галузей економки;

- зміни в демографічній структурі населення;

- пошуки найбільш вигідних умов роботи.

Залежно від цих причин розрізняють три види безробіття:

1. Фрикційне безробіття – викликане пошуком більш вигідного чи першого місця роботи, пов’язане з переїздами чи сезонним характером роботи; це короткострокове безробіття вважається неминучим;

Економічно активне населення (РС – робоча сила) – це зайняті у виробництві й безробітні (працездатного віку), що активно шукають роботу (кількість зайнятих + кількість безробітних)

2. Структурне безробіття – безробіття, яке виникає в результаті технічного прогресу, що викликає зміну попиту на працівників деяких професій; це триваліший тип безробіття, оскільки потрібен час на перепідготовку, перекваліфікацію, переїзд людей;

Сума рівнів фрикційного і структурного безробіття називають природним рівнем безробіття.

Природний рівень = Рівень фрикційного + Рівень структурного

безробіття безробіття безробіття

3. Циклічне безробіття – зумовлене зниженням сукупного попиту на робочу силу в період економічного спаду.

Визначити загальний рівень безробіття можна, розрахувавши фактичний рівень безробіття.

Безробіття в будь-якій країні має тяжкі економічні й соціальні наслідки:

- економіка втрачає частину ВВП;

Відповідно до закону Оукена, перевищення фактичного рівня безробіття, порівняно з його природним рівнем , на 1% призводить до зменшення ВВП (при повній зайнятості) на 2,5 – 3%.

- скорочуються податкові надходження до державного бюджету;

- зростають витрати на виплату грошових допомог безробітним;

- зростають грошові виплати працівникам державних органів з питань ринку праці.

Нині в Україні реєструється щорічно близько 1 млн безробітних, серед них жінки становлять близько 60 %, молодь у віці до 28 років — понад 30 %.

За останні роки в Україні значно посилилась регіональна диференціація показників зайнятості населення та безробіття. За даними 2000 р. середній рівень зареєстрованого безробіття по Україні (4,2 %) перевищено у 16 областях. Це такі області, як Чернівецька, Вінницька та Дніпропетровська (4,3 %), Черкаська (4,5 %), Кіровоградська (5,1 %), Полтавська (5,3 %), Івано-Франківська (5,6 %), Чернігівська (5,8 %), Київська, Львівська та Закарпатська (6,1 %), Волинська (6,2 %), Сумська (6,5 %), Тернопільська (7,0%), Рівненська (7,2 %), Житомирська (8,1 %). У решті областей цей показник перебував у межах 0,8 — 4,0 %. Найнижчий він був в Одеській області (1,1 %), у містах Києві та Севастополі (0,8 %).

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 Следующая ⇒