Ритуал. Символ. Миф. Символи культури в соціологічному баченні

Ритуал. Символ. Миф

Символи культури в соціологічному баченні

Згідно загального для всіх наук про культуру визначення, культура пов’язана з ідеями, що передаються у формі символів. Взагалі, символ є одним з важливіших елементів культури. Завдяки символам – наприклад, словам мови – відбувається комунікація всередині соціокультурної спільноти (тобто суспільства – носія певної культури). З допомогою візуальних символів спільноти маркують (позначають) себе серед інших; серед них, наприклад, державний прапор та герб, товарний бренд чи торгівельна марка, кольори

одягу спортивної команди тощо. Cимволи, втілені в речі – наприклад піраміди в Гізі як символ Єгипту, Парфенон як символ стародавньої Греції, Статуя Свободи як символ Сполучених Штатів, Ейфелева башта як символ Парижу, Софія Київська та Майдан як символи України – уособлюють та позначають найзначніші для спільноти цінності.

За визначенням, символ – це є довільний знак, що викликає однакову соціальну реакцію, тобто значення символу є загальноприйнятим у спільноті носіїв культури. Так, для християнської православної культури обручка на правій руці позначає, що людина взяла шлюб. Значення символу не належить звуку, об'єкту, явищу, а формується в процесі навчання і взаємної згоди людей, що використовують його в комунікації. Продовжуючи приклад, у католицькій традиції той самий статус позначається обручкою на лівій руці.

Різниці між символом та знаком дискутуються філософією, семіологією, лінгвістикою та іншими науками. Є підходи, що ототожнюють знак і символ, є такі, що розрізнюють. Як і знак, символ характеризується об’єднанням поняття зі звуковим чи візуальним образом чи предметом, тобто означуваного з означником. Але на відміну від знаку, значення символу не можна роз'яснити, зводячи його до однозначної логічної формули. Так, наприклад, ми здатні однозначно розуміти кольори світлофора: червоний як заборону руху, зелений як дозвіл руху. Значення символу має пояснюватися, бо воно не є даним, а тільки заданим (С.С. Авєрінцев). Саме в процесі пояснення й розгортається багатозначність символу[1].

Символ є особливим матеріальний об’єкт[2], який вказує на щось інше: інший об'єкт, подію, якусь систему смислів, комплекс уявлень. Символ вказує на більш широкий текст, більш значущій в культурному відношенні зміст[3]. Так, ми здатні розрізняти військові символи (від штандартів до зірочок на погонах), релігійні символи (наприклад, християнський хрест, мусульманський півмісяць, буддистські барабани та ін.), політичні символи (від державного прапору до логотипів політичних партій).

Кожна культура неможлива без символів як знакова система. За образним висловом Ю.М. Лотмана, культура знає свої символи, надає кожному з них своє значення. Найстародавніші символи певної культури – стрижневі символи – походять з дописьмової епохи та відсилають до архаїчних основ кожної культури, збережених усною пам’ятю культурних сюжетів. Символ «вертикально простромлює» будь який з хронологічних пластів культури, приходячи з минулого та ідучи у майбутнє. Іншими словами, використовуючись в різні часи певної соціокультурною спільнотою та набуваючи нових специфічних відтінків значень, символ тримає в своєму значенні стародавні корені. Тому символ є важливим механізмом пам’яті культури. Саме він допомагає культурі та її спільноті пам’ятати про себе та не розпадатися на окремі хронологічні пласти.

Ці властивості яскраво демонструють державні символи – прапор, герб та гімн. Для кожної незалежної держави вони є засобами самопрезентації серед інших країн, а також позначають зв’язок теперішнього життя громадян із цінностями попередників, особливостями їх уявлень та способу життя, трагічними та героїчними подіями минулого.

Згідно Статті 20 Розділу І Конституції України, Державний Прапор України – це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів; Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького. Малим Державним гербом України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб). Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького[4].

Чому саме ці культурні об’єкти стали Державними символами України? Про що говорять нам ці символи? Як ці символи репрезентують минуле нашого народу, його цінності та уявлення? Такі питання характеризуютьсоціологічний погляд на державні символи на відміну від, наприклад, історичного, культурологічного чи правового. Ці науки зацікавлені в дослідженні походження державних символів та норм їх використання в житті країни та її мешканців. Слід також виокремити політичний погляд на державні символи, який стосується вибору серед різноманіття символів української культури саме тих, що мали б отримати статус державних. Політичний погляд актуалізує інтерпретації значень певних символів та співвідношення цих інтерпретацій із цінностями, інтересами та ідеологічними уявленнями соціальних сил, представлених у владі.

Звертаючи увагу на Малий Державний Герб України, слід зазначити, що тризуб є найстародавнішим із символів, що використані в офіційній символіці. Тризуб знаходимо на зображеннях грецьких, римських, індійських та скіфських богів. Оскільки тризуб належить до стародавніх символів, що йдуть із дописьмового світу, існує багато трактувань щодо його змісту та значення. Наприклад, в ньому вбачають зображення таких предметів, як птах, якір, шолом, сокира, лук із стрілою, колос тощо. Існують також інтерпретації тризуба як символу триєдності світу. Інші вважають його символом християнської Трійці. Жодна з інтерпретацій не вичерпує його змісту повністю, але як і більшості стародавніх символів тризубу приписують магічні властивості. Таким чином, тризуб у державній символіці України має нагадувати нам про багатовікове минуле країни та держави, її давні витоки. Використання цього символу спирається на цінність традиції, повагу до минулого та патріархальну ієрархію із найстарішим на чолі.

З іншого боку, тризуб є символом державності як такої, бо слугував родовим знаком династії Рюриковичів часів Київської Русі. Він також став великокнязівським знаком, зокрема «Знак Княжої Держави Володимира Великого» (це визначення використовується в Конституції України). Як символ державності, тризуб – стверджують історики та археологи, – зображувався на монетах, печатках, а також посуді, цеглі, настінних розписах тощо. Тому використання тризубу в якості державного символу сучасної України мало нагадувати про стародавні традиції державності на цій території.

У ХХ столітті тризуб набуває також значення національного та державного відродження України. На пропозицію Михайла Грушевського Центральна Рада у березні 1918 року прийняла «Володимирів тризуб» як державне знамено Української Народної Республіки. Тризуб залишався гербом України за гетьманату та за Директорії. Після поразки визвольних змагань у 1920р. тризуб втратив свій статус герба, але згодом повернувся як один із головних символів Організації Українських Націоналістів та пізніше Української Повстанської Армій. Радянська влада вважала тризуб націоналістичним символом та його використання переслідувався як ознака ворожої ідеології. Таким чином, рішення Верховної Ради України про затвердження тризубу як Малого гербу України (від 19 лютого 1992 р.) одночасно символізувало відтворення державності та повернення до національних цінностей.

Особливість соціологічного бачення символів полягає в тому, що окрім стосунків означуваного та означника (змісту та форми) розглядають також їх зв’язки із спільнотою. Мається на увазі реальна чи віртуальна спільнота людей, яка використовує символ у певному значенні, пов’язуючи з цим тлумаченням своє розуміння світу та себе (своєї ідентичності). Дуже важливими є в цьому контексті символи, що використовують для позначення стосунків «ми – вони», тобто визначають кордони спільноти. Множинність спільнот та груп у суспільстві, нетотожність їх історичних коренів та соціокультурних потреб та інтересів, зумовлює й множинність інтерпретацій символу. Саме тому прагнення довести істинність певної інтерпретації символів є окремою стороною соціальної боротьби у суспільстві. Часто це прагнення реалізується через боротьбу із символами, наприклад офіційними символами попереднього суспільно-політичного ладу, символів переможеної спільноти чи країни, тощо. Іншими словами, існування символу як мосту зі світу реального до священного світу вищих цінностей (на відміну від знака з його раціонально встановленою відповідністю означуваного та означника) забезпечується існуванням спільноти, здатної до такого тлумачення та його втілення у своїх практиках.

Соціологічне бачення символів та їх функціонування у суспільстві дозволяє виокремити їх у так званий символічний простір (П. Бурдьє). Він є специфічною формою існування суспільства, де кожна позиція соціального простору (як сукупність доступних людини, що її займає, ресурсів: матеріальних, владних, престижних) відображена у певних символах. За їх допомогою існують уявлення, переконання, розповсюджені у суспільстві, необхідні як спільна основа взаємодії різних людей, їх груп та спільнот, інститутів та організацій тощо. Засвоєння цих уявлень шляхом засвоєння певних символів є змістом процесу соціалізації та інкультурації. Хоча такі символічні системи, як мова, наприклад, є доволі стійкими, символічний простір суспільства постійно зазнає змін, зсувів, інновацій. І це відбувається не тільки завдяки руху інформації, який є, як відомо, однією із найважливіших ознак сучасного суспільства. Символічний простір суспільства є місцем соціальної боротьби, постійного змагання за легітимний (визнаний) порядок розподілу ресурсів суспільства. Всі члени суспільства різною мірою включені в цю боротьбу. Й найбільш помітними, наочними її проявами у символічному просторі є боротьба у споживацькому та політичному секторах, яку ми можемо спостерігати у формі комерційної та політичної реклами. Вибудовуючи свої комерційні чи політичні повідомлення (візуальні чи аудиовізуальні), партії, корпорації, певні спільноти чи окремі діячі використовують добре знайомі людям символи, комбінують їх та маніпулюють ними. Так, наприклад, традиційний символ справжньої матері чи доброї господині допомагає виведенню на ринок чергових засобів для прання, а символіка перемоги у Великій вітчизняній війні поєднується із логотипом політичної партії задля підтримки її представника.

Вивчаючи символи як елементи культури, соціологія культури звертає увагу на специфіку сучасного існування символів в порівнянні із символами в традиційному (до індустріальному) суспільстві[5]. Як вже відмічалося, сучасне суспільство вирізняється більш м’якою регламентацією сфери символів, тобто більш гнучким підходом щодо зв'язку символів та їх значень. Мається на увазі такі властивості використаного людиною символу, як демонстрація належності до певної спільноти (наприклад, етнічної, релігійної, професійної) чи відданість певним уявленням чи світогляду. Це не означає повного хаосу у використанні символів: як і в минулому, людина, яка вдягає чужі ордени, чи військову форму, не маючи на це формальних підстав, буде засуджена чи покарана. Але носіння на шиї хрестика не обов’язково вказує на релігійність людини, її належність до християнської спільноти чи знання щодо християнства. Так само й носіння браслетів, сплетених із використанням кольорів растаманів чи гіпі, не вказує впевнено на учасників чи навіть знавців цих культурних рухів. Різноманітні культурні течії, рухи, субкультури, спільноти культивують та поширюють свою символіку, використання якої для кожної людини є справою власного вибору чи смаку та не несе (за виключенням окремих випадків) за собою відповідальності. Сфера споживання також культивує безліч символічних об’єктів: від торгівельних брендів, зразків фірмового стилю до образів зірок, які асоціюються із певними товарами чи виробниками, та віртуальних персонажів рекламних кліпів.

Іншими словами, символ в сучасному суспільстві не означає жорстко та однозначно належності людини до певного щаблю соціальної ієрархії чи позиції в просторі ідей та ідеологій. Використання людиною певних символів має бути інтерпретоване як можливість такого зв’язку, а його силу треба перевіряти більш надійними, ніж візуальне спостереження, методами. Так, наприклад, існує декілька різних символів, що позначають досягнення людиною статусу дорослого повноцінного члена суспільства: паспорт громадянина, шкільний атестат, водійські права, кредитна картка та ін. Як бачимо, всі ці символи належать до різних систем суспільних відношень, а тому отримання їх та репрезентованих ними статусів людиною відбувається окремо та під контролем різних соціальних інститутів та організацій. В порівнянні із символами традиційного суспільства, такі символи спустошені: їх конкретно-життєвий зміст – соціальна зрілість – замінений на сукупність аспектів, окремих сегментів, самостійних предметно-раціональних конструкцій. Жодна з вказаних ознак (наявність паспорту і т.д.) не гарантує сама по собі відповідність певної людини критерію соціальної зрілості. Свобода людини щодо використання символів, множинність символічних систем обертаються для сучасного суспільства проблемою непрозорості значень символів, необхідності спеціальних заходів щодо загального розуміння символів, підтримки їх змісту як конвенційного (загальнозрозумілого, загальновживаного). Тому такі сфери діяльності, як брендінг, зв’язки з громадськістю, комерційна та політична реклама постійно набувають своєї значущості для суспільства.

12 3 Следующая ⇒