Сашко Побігай. і володарка. Самарського царства

Ця історія сталася з простим українським хлопцем, якого звали Сашко Побігай. Його прізвище відповідало хлопчачій натурі – цілий би день Сашко бігав по закинутих будівельних майданчиках, чагарниках, що ростуть навколо селища. Та швидко пробігає літо і настає шкільна пора, яку так не люблять хлопчаки, а значить, вечори вже будуть не за комп’ютерними іграми, а із ненависними домашніми завданнями.

Сьогоднішній вечір Сашкові доведеться провести з підручниками історії – підготувати доповідь про походження назв місцевих річок. Навіщо йому вони оті дурнуваті назви? Кого вони цікавлять? Школяр позіхнув і подумав, що до приходу батьків ще багато часу, встигне пограти у комп’ютерну гру «Асассин-4».

Пірати, залпи, величезні шхуни так захопили його, що гравець не помітив, як сам опинився на судні. Раптом воно нахилилось і Сашко стрімголов жбурнув у водяну прірву!

Він спустився на самісіньке дно. Дивно, що не втопився, а бачив все навколо як в дивовижному смарагдовому сні. Навколо плавали риби, водорості, якісь дивні істоти. Раптом все розступилося, і хлопець побачив тронну залу, прикрашену незвичайними малюнками з мушель.

Посеред зали стояв величезний трон, на якому сиділа неймовірної краси жінка, схожа на русалку.

- Ось ти який, Сашко!Я чекала на тебе.

- Ти хто? - хлопець відчув, як у нього затрусилися коліна.

- Я цариця Самара – володарка всього Самарського царства, повелителька річок та ставків, дочка самого Дніпра! Ти посмів образити мене і моїх дітей.

Сашко відразу згадав, як він пирснув на домашнє завдання.

Цариця блиснула очима:

- Колись давно  мої береги були чисті, а вода прозора. Чаплі, бобри, лебеді жили біля води, а річка була наповнена здоровенними рибинами. Людина зіпсувала моє царство – гниє та псується все живе в ньому. Відсьогодні ти мій раб. Я примушу поважати свою родину. Ти йдеш зараз у мою бібліотеку. І за цією картою знаходиш пояснення мого імені та імен всіх моїх приток-дітей та батька. Рушай за щукою!

Сашко, опустивши голову, побрів за рибою. Щука завела хлопця до величезної зали. Він подивився на карту, яку дала Самара. На ній багатьма рукавами було змальоване Присамар′я –край де народився і виріс Побігай, та більшість назв була йому незнайома – наче якісь іноземні слова – Гайчур, Кільчень, Самарчук…

Сашко засів за словники та історичні літописи. Сторінка за сторінкою йому відкривалася історія рідного краю – часи завойовників-кочовиків, славетних козаків. Очі хлопця злипались і хотілося спати, та додому хотілося ще більше, тому він продовжував вивчати. Він дізнався, що «Самара» означає, «золоте ярмо», бо татари, що тут мешкали були скот оводами і шанували береги річки за її плодючість, а «Самарчук» означає «син Самари». «Дніпро» скіфи називали «Данапром» - мудра ріка, ірано-скіфськи племена у своїй мові слово «Днепр» використовували як «падаюча вода», ймовірно, через круті пороги. Багато річок отримали свою назву через мешканців, що селилися біля води – Журавлина, Вовча, Бобрівка, Чаплинка…

Раптом Сашко почув, як його викликає цариця Самара. Обличчя річкової володарки було суворим.

- Сашко, ти довго був у бібліотеці, тепер розкажи мені які ти нові назви річок дізнався, – спитала вона.

- Ну, я дізнався, що е річки Берестова, Бобрівка, Дубова, Очеретувата, – несміливо відповів хлопчик

- Добре, тоді скажи  - звідки назва Кільчень? – з хитрою усмішкою запитала володарка.

Ви думаєте Сашко не відповів? Тоді ви дуже сильно помиляєтесь.

- Слово «кільчень» тюркського походження, яке означає «шабля», «меч». Вигини річки нагадують форму ятагана – турецької шаблі з увігнутим лезом.

- Розкажи про мою родичку Гніздище.

       - Вона протікає в Павлоградському районі поблизу села Кочережки, там гніздилося багато орлів, і від цього пішла назва – Гніздище, – відповів хлопець.

- А що ти знаєш про мого дідуся Янчула?

- Твого дідусь Янчула так звуть тому, що він в степу розташований збоку Гайчура і татари дали йому ім′я «Янчул», бо це означає «тече в степу поряд». А «Гайчур» - його брат - так названий, бо тече повільно в степу (від тюркських слів «гай» - вільно, тихо, «чур» - степ).

- Ти багато чого дізнався, але відпустити тебе не можу, свою провину треба закріпити добрими справами.

- Що ще? Скажи, будь ласка!- аж заплакавши сказав Сашко.

- Тобі треба очистити мої береги і насадити там дерев. Якщо ти не зробиш цього – будеш вічно моїм рабом.

    І після цих слів Сашко опинився знов за столом, побачив перед собою його гру, квартиру. Він спочатку подумав, що це був сон, але потім відчув, що його одяг почав сохнути… Хлопець з вивченого в бібліотеці написав доповідь на історію, а також зробив інші уроки. Прийшли батьки, вони поговорили,  і потім настав час лягати спати, що родина і зробила.

Коли Сашко прокинувся, то він все зробив як завжди: піднявся, застелив ліжко, умився, почистив зуби, прийшов снідати. Йому захотілося пити. На дні склянки з водою він побачив обличчя Самари. Наш герой ні трішечки не здивувався і не злякався. Пішов Сашко в школу, відучився шість уроків і прийшов додому. Відразу ж зробив уроки і направився чистити береги - працював аж до вечора, а коли прийшов додому, його чекали неприємності. Заробив від тата за те, що так довго гуляв. На наступний день було так само, тільки хлопець прослідкував за часом, і вчасно повернувся додому.

Цілий тиждень займався порядком Сашко - збирав сміття на березі, насаджував з приятелями дерева. Хлопець сподівався, що нарешті він буде жити спокійно, як і раніше, але тут все не так просто. Вночі наш герой опинився перед Самарою і вона сказала:

- Привіт, Сашко!

- Я ж усе робив як ти і сказала, чому я знов тут?- обурився хлопець.

- Сашко, ти тут не через  те, що будеш вічно жити у мене в царстві. – спокійно відповіла цариця.

- А навіщо тоді? – заспокоювався Сашко

- Я і мій батько хочемо сказати тобі спасибі!

І тут поряд із Самарою з’явився її батько - сивий Дніпро:

- Здрастуй, Сашко! Я дуже вдячний за твій вчинок. Шануй ріки, озера, колодязі і взагалі - воду, бо вона дає тобі та іншим сили! Мої притоки ховають безліч скарбів , і якщо людина буде шанувати мою річкову родину – я відкрию обов’язково свої таємниці.

Після цих слів Самарське царство зникло, а Сашко прокинувся, і через день ходив прибирався на берегах місцевих річок вже по своїй волі.

Автор: учень 5-Б класу Меліоративної СЗШ

Назар Кліщар,

2016 рік