Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зондування

Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зондування

Забір шлункового вмісту проводиться з допомогою тонкого зонда. Метод одномоментного забору шлункового вмісту товстим зондом має лише Історичне значення і тепер не використовується. Напередодні дослідження треба попередити обстежуваного, що повечеряти він має до І8-їгод вечора, об'єм їжі повинен бути помірним. У день дослідження не слід курити, вживати ліки, їжу. Тонкий зонд - це гумова трубка завдовжки 1,5 м із зовнішнім діаметром 3-5 мм, внутрішнім - 2-4 мм. Один кінець трубки заокруглений, сліпий з двома отворами збоку, протилежний - відкритий. На відстані 40-45 см від сліпого кінцяна зонд нанесена мітка.

Для стандартизації подразнюючої дії "сніданку" в останні роки використовують парентеральні стимулятори шлункової секреції. З цією метою підшкірно вводять 12 ОД інсуліну чи гістамін - 0,1 % розчин із розрахунку ОД мг на 10 кг маси тіла хворого.

Для забору шлункового вмісту необхідно приготувати чистий, промитий, простерилізований кип'ятінням зонд, шприц ємністю 20 мл, три склянки і штатив з 8-10пробірками. Зондування проводять у спеціально обладнаній кімнаті чи палаті. Знімні зубні протези виймають. Обстежуваний сидить, злегка закинувши голову. Медична сестра стоїть справа від хворого і в правій руці тримає зонд, як перо для писання. Сліпий зволожений водою кінець зонда вводять глибоко за корінь язика і просять обстежуваного робити ковтальні рухи. Зонд просувається у стравохід, обстежуваний глибоко дихає через ніс. Після того, як хворий проковтнув зонд до мітки, до його зовнішнього кіпця приєднують шприц і відсмоктують шлунковий вміст у склянку. У здорової людини натще в шлунку міститься до 50 мл рідини. По закінченню випорожнення шлунка впродовж години, з інтервалом 15 хв, у відповідно пронумеровані пробірки збирають чотири порції шлункового соку, які становлять 6а-хпьпу секрецію. Для попередження побічної дії гістаміну хворому попередньо (після отримання третьої порції базальної секреції вводять 2 мм 2 % розчину супрастину). Після цього вводять стимулятор секреції (найчастіше гістамін із розрахунку 0,1 мг на 10 кг маси тіла) і знову протягом години через кожні 15 хв отримують чотири порції стимульованої секреції.

При наявності протипоказань до застосування гістаміну (захворювання серцево-судинної системи, бронхоспазм, алергічні реакції) використовують пентагастрин у дозі 6 мкг на 1 кг маси тіла.

Отримавши вісім порцій, зонд легко виймають, дають хворому прополоскати рот. Пробірки у штативі нумерують і направляють в лабораторію для дослідження.

Ускладнення при зондуванні тонким зондом:

- позиви до блювання та кашель (знімаються при гіпестезії слизової оболонки глотки, змащуючи її 2 % розчином новокаїну або 1 % розчином дикаїну);

- спазм стравоходу та глотки (не виймаючи зонда, влити через нього
трохи теплої води);

- поява у шлунковому вмісті значної кількості крові (зондування припиня
ють), хворого вкладають в ліжко, а на ділянку живота кладуть міхур з льодом;

- запаморочення (на хворого бризкають холодною водою, дають по
нюхати водний розчин нашатирю).

ПРОГНОЗ

Здебільшого сприятливий.

ПРОФІЛАКТИКА

Профілактика хронічних гастритів передбачає, насамперед, дотримання режиму харчування, санацію порожнини рота, боротьбу з курінням і зловживанням алкоголем, ліквідацію промислових і професійних шкідливос-тей, повноцінне лікування гострих і хронічних інфекційних захворювань, гострого гастриту.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Тривога перед гастроскопією.

Причина, Незнання необхідності проведення обстеження та її методики.

Мета. Зняти тривожність хворого.

Втручання

Дати пояснення пацієнту щодо проведення процедури.

1.Навести приклад з пацієнтом, який добре переніс гастроскопію, або надати можливість поспілкуватись з ним.

2. Перед гастроскопією ще раз провести бесіду про необхідність прове
дення цієї процедури.

3. Дати заспокійливі засоби за призначенням лікаря.
Реалізація плану догляду. Виконання зазначеного плану.
Оцінка результатів. Зняття тривожності у хворого.
ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Хворі на хронічний гастрит повинні перебувати під диспансерним наглядом, регулярно обстежуватися для виключення малігнізації та утворення виразки. Огляд проводять 1-2 рази на рік. У разі ахілічного гастриту хворих оглядають 1 раз на квартал, їм здійснюють гастродуоденоскопію або рентгенологічне дослідження шлунка, фракційне дослідження шлункового соку.

Медична сестра повинна два рази на рік запрошувати пацієнта для огляду його терапевтом (дільничним чи сімейним лікарем) і гастроентерологом та проведення езофагогастродуоденоскопії {при потребі з біопсією) чи рентгенологічного дослідження шлунка один раз на рік. Одночасно рекомендують хворому зробити загальний аналіз крові та рН метрію шлункового вмісту. Медична сестра проводить співбесіду з хворим щодо дотримання ним дієти, режиму харчування та вживання необхідних медикаментозних засобів. Рекомендує санаторно-курортне лікування.

3.3.3.3. Виразкова хвороба шлунка

Виразкова хвороба - це хронічне захворювання з циклічним перебігом і схильністю до прогресування, яке характеризується утворенням дефекту в

слизовій оболонці шлунка, чи дванадцятипалої кишки внаслідок зниження її захисних властивостей або підвищення агресивності шлункового вмісту. ЧИННИКИ

- НеІісоЬасіег руїогі (виявляють майже у 100% хворих з виразковим
ураженням 12-палої кишки і у 50-70% хворих з виразковою хворобою шлун
ка) - спіралеподібні бактерії здатні проникати під захисний шар слизу І по
шкоджувати епІтеліоцити шлунка і 12-ти палої кишки, викликаючи запаль
ний процес в слизовій оболонці.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:

- порушення режиму харчування;

- вживання їжі досить низької чи досить високої температури;

- механічний чинник (травма живота);

- нервово психічний чинник (стреси, емоційні напруження);

- конституційний чинник (виразкова хвороба шлунка трапляється у осіб
астенічної конституції, а дванадцятипалої кишки - гІперстенічної);

- стан ендокринної системи (під час вагітності перебіг виразкової хво
роби легший, а у клімактеричному періоді - перебіг надзвичайно тяжкий);

- спадковий чинник.

Основним патогенетичним механізмом виразкової хвороби є порушення рівноваги між факторами кислотно-пептичної агресії шлункового вмісту й елементами захисту слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки. Агресивна ланка виразкоутворення включає в себе підвищення секреції соляної кислоти, пепсиногену і пепсину, порушення гастродуоденальної моторики, пряму травматизуючу дію їжі. Порушення захисних факторів слизової шлунка проявляються зниженням вироблення і зміною хімічного складу шлункового соку, погіршенням процесів регенерації і кровопостачання слизової, зменшенням вмісту простагландинів у стінці шлунка. Крім того, в патогенезі виразкової хвороби важливе значення мають гормональні фактори (статеві гормони, гормони кори надниркових залоз, гастроінтес-тинальні пептиди) біогенні аміни (катихоламіни, гістамін, серитонін), імунні механізми, порушення процесів перекисного окислення ліпідів.

КЛІНІКА

Виразковахвороба шлунка

Провідним симптомом є біль. Інтенсивність болю буває дуже значною. Час появи залежить від локалізації виразки. При виразках кардіальної частини і задньої стінки шлунка біль виникає відразу після їди, локалізується під мечоподібним відростком. Він тупий, ниючий, часто іррадіює за груднину і в ділянку серця, симулюючи атаки стенокардії. Блювання виникає рідко, нудота і печія - досить часто. При виразках малої кривизни біль виникає у надчеревній ділянці через 15-60 хв після їди. Антральним виразкам властиві голодний біль, відрижка, печія. Для виразки пілоричного відділу характерні блювання, інтенсивний біль, непов'язаний з прийманням їжі, хворі значно худнуть. Для виразкової хвороби шлунка характерні ранній біль, відсутність ритмічності і сезонності у появі клінічних проявів.

За тяжкістю блювання стоїть на другому місці споміж інших симптомів виразки шлунка. Блювотні маси мають кислий смак, оскільки блювання частіше буває на висоті травлення. Блювання може виникнути і натще, що свідчить про постійне виділення шлунком соку. Одночасно у блювотних масах можна помітити домішки їжі. вжитої напередодні, що свідчить про піло-роспазм. Блювання виникає швидко, без особливого напруження м'язів.

Печія виникає після приймання їжі, хворі часто вживають питну соду, після чого вона зменшується. Печія не завжди виникає внаслідок підвищення кислотності, часто вона пов'язана із закиданням їжі із шлунка у стравохід внаслідок антиперистальтики.

Апетит, як правило, збережений, але хворі бояться приймати їжу тому, що виникає біль. Частим симптомом є спастичний закреп, який має рефлекторний характер. Скарги пов'язані з невротичним станом: поганий сон, нестійкість настрою, схильність до серцебиття, запаморочення, похолодіння кінцівок.

Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки

Хворі скаржаться на періодичний нічний чи „голодний" біль (через 5-8 год після прийому їжі), які виникають навколо пупка, в надчеревній ділянці, справа від середньої лінії живота, які зменшуються або зникають після вживання їжі чи прийняття розчину соди. Біль часто віддає у спину, іноді за груднину. На висоті болю часто виникає блювання, яке. як правило, приносить полегшення. Одним із ранніх симптомів є печія. Після вживання їжі виникає відрижка кислим. Характерні закрепи. Загострення мають сезонний характер.

Під час огляду виявляють, що при болю хворий займає вимушене положення на боці чи спині з підібганими до живота ногами або сидить скоцюрбившись. Язик вологий, обкладений білими нашаруваннями. При пальпації хворого біль виявляється в місцях локалізації патологічного процесу, незначне напруження м'язів живота.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

- больовий;

- шлункової диспепсії (печія, відрижка, нудота, блювання);

- кишкової диспепсії (закрепи, спастичний біль у кишечнику);

- астеновегетативний (підвищена подразливість, емоційна лабільність,
розлади сну).

При ендоскопічному дослідженні виявляють запальні зміни слизової та виразковий дефект. При рентгенологічному дослідженні виявляють симптом „ніші", конвергенцію складок, запальний вал, потовщення складок слизової. При рН-метрії виявляють підвищення кислотності шлункового вмісту.

ПЕРЕБІГ

Перебіг захворювання може бути легким і характеризуватися виникненням загострень не частіше одного разу на 1-2 роки, клінічні прояви виражені не різко, легко піддаються лікуванню, працездатність під час ремісії збережена повністю. Перебіг середньої тяжкості характеризується виннк-

ненням загострення 1-2 рази на рік, вираженими клінічними проявами, в патологічний процес втягуються інші органи травлення, ремісія тривалий час неповна. Тяжкий перебіг захворювання характеризується вираженими клінічними проявами, які тяжко піддаються лікуванню, загострення виникають декілька разів на рік, спостерігаються ускладнення.

УСКЛАДНЕННЯ

Шлункова кровотеча.Характерними ознаками є блювання шлунковим вмістом типу „кавової гущі", мелена - чорні дьогтеподібні випорожнення, наростаюча слабкість, тахікардія, зниження артеріального тиску. Кровотеча може бути прихованою і явною. На другий день після кровотечі може виникнути резорбційна гарячка, яку відзначають у 10-15%хворих. Дуоденальні виразки кровоточать частіше.

Перфорація виразки.Клініка характеризується раптовим „кинджальним" болем в епігастрії, розвитком колаптоїдного стану, спостерігається дошкоподібний живіт. Хворий займає вимушене положення на спині, язик сухий і обкладений, брадикардія, печінкова тупість зникає. Діагноз підтверджується рентгенологічним дослідженням, на якому в черевній порожнині виявляють газ.

Пенетраців. Це проникнення виразки в підшлункову залозу, жовчний міхур, малий сальник. Клініка характеризується виникненням постійного болю (наприклад, у поперековій ділянці, при перенетрації виразки в підшлункову залозу, підвищенням температури тша до субфебрильних цифр, збільшенням ШОЕ). Діагноз підтверджують рентгенологічно й ендоскопічно.

Стевоз пілоруса. Виникає, як правило, після рубцювання виразок, розташованих у пілоричному каналі. Хворі відмічають тяжкість і відчуття переповнення в епігастрії після їди, відрижку тухлим, блювання їжею. При пальпації живота в епігастрії виявляють „шум плеску", помітною стає перистальтика шлунка, хворі виснажені.

Малігнізація.Проявляється втратою періодичності й сезонності загострення, а також постійністю болю, прогресуючим зниженням секреторної функції шлунка, анемією, збільшенням ШОЕ, кахексією хворих.

Пернвісцерит (перигастрит,перидуоденіт). Характеризується спайко-вим процесом між шлунком (12-ти палою кишкою) і сусідніми органами. Біль наростає поступово і посилюється особливо після їди і фізичних навантажень, іноді виникає підвищення температури до субфебрильних цифр, лейкоцитоз і збільшення ШОЕ. Рентгеноскопічно й ендоскопічно при пери-вісцериті визначається деформація шлунка і дванадцятипалої кишки із обмеженням рухливості цих органів.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних, лабораторних даних та даних інструментальних методів дослідження. Формують наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від перевантаження клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

У періодзагострення лікування доцільно проводити в стаціонарі. В перші 7-Ю днів рекомендується напівліжковий режим, після чого призначають вільний режим.

Лікувальна дієта №1 протягом 7-12 днів (молоко, киселі, желе, рідкі протерті каші, м'ясні суфле). Поступово дієту розширюють, включаючи варене м'ясо, рибу, круп'яні супи, овочеві .пюре.

Медикаментозне лікування:

- засоби центральної дії (седативні, транквілізатори, еглоніл, даларгін);

- М-холінолітики (атропін, п.татифілін, екстракт беладонни, гастроцепін);

- блокатори Н2 - гістамінових рецепторів (циметидин, ранітидин, фа-
мотидин, нізатидин, роксатидин);

- блокатори К+, Иа+ АТФ-ази (омепразол, лансопразол);

- засоби, що діють на НеіісоЬасіег руіогі (де-нол, метронідазол, напівсин
тетичні пеніциліни, амоксіщилін, кларитромІцин);

- антациди (нейтралізуючі - сода вуглекисла; нерозчинні абсорбуючі -
оксид магнію; адсорбуючі обволікаючі - альмагель, фосфалюгель, маалокс);

- гастроци то протектори (сукрадьфат, вікалін, біогастрон, де-нол, сай-
тотек);

- засоби, що нормалізують моторну діяльність шлунка (церукал, ег
лоніл, мотиліум);

- репаранти (гастрофарм. со.ткосерил. пентоксил).
Фізіотерапевтичне лікування

Застосовують при неускладненій виразковій хворобі у фазі затухаючого загострення (парафінові, озокеритові, грязьові аплікації на епігастрій, діатермія, індуктотермія, УВЧ- терапія, електрофорез, голкотерапія).

Санаторно-курортне лікування

Проводять у період ремісії та затухаючого загострення на курортах і санаторіях Трускавця, Моршина, Єсентуків.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ

Медична сестра повинна стежити за тим, щоб хворий дотримувався дієти, вміти пояснити хворому та його родичам, що саме з продуктів можна вживати, а що ні, як приготувати ту чи іншу страву, тобто, характер її кулінарної обробки.

Добре знаючи симптоми виразкової хвороби, медична сестра повинна уважно стежити за хворим, у якого можуть виникнути ті чи інші ускладнення. Зокрема, якщо у хворого раптово починається блювання (кольору кавової гущі) або випорожнення набувають дьогтеподібного вигляду, що свідчить про одне з найчастіших ускладнень - шлункову кровотечу, медична сестра повинна терміново повідомити лікареві ідо його приходу підняти головний кінець ліжка, не дозволяти хворому рухатись і розмовляти. На надчеревну ділянку потрібно покласти міхур з льодом і не відходити від хворого доти, поки йому не стане краще. Виконують призначення лікаря.

підшкірно вводять 2 мл 1 % розчину вікасолу, внутрішньовенно 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, 100 мл 5 % розчину амінокапронової кислоти. У разі зниження артеріального тиску - мезатон, кофеїн або внутрішньовенно крапельно норадреналін.

Крім того, медична сестра повинна пам'ятати, що одним із небезпечних ускладнень виразкової хвороби є перфорація. Завдання медичної сестри полягає в тому, щоб якомога швидше повідомити про це лікареві. Якщо хворого вчасно не прооперувати, то він може померти внаслідок гнійного перитоніту.

У разі блювання блювотні маси слід зібрати в одну посудину і залишити до приходу лікаря у прохолодному місці. Якщо блювотні маси необхідно дослідити у лабораторії, їх переливають у чисту баночку, на яку приклеюють етикетку з написом прізвища хворого, номер палати й мету дослідження. Медсестра завжди повинна мати напоготові все необхідне для надання допомоги.

Підготовка пацієнта до рентгенологічного дослідження шлунка і кишок

За 2-3 дні до дослідження з раціону виключають продукти, що викликають метеоризм (чорний хліб, молоко, капуста, картопля). Напередодні дослідження хворий вечеряє о І8-й годині, після чого його попереджають, що він не повинен їсти, пити, вживати ліки (за необхідності застосовують парентеральне введення.) О 19-20-й годині хворий приймає ЗО г рицинової олії, а через 2-3 год йому ставлять очисну клізму. Вранці за 2-3 год до дослідження проводять повторну очисну клізму і натще направляють хворого в рентгенологічний кабінет. Перед дослідженням хворий не повинен вживати рідини, курити. Якщо в шлунку натще виявляють велику кількість рідини, її можна відсмоктати зондом. При великому скупченні газів за 30 хв до дослідження повторно роблять очисну клізму.

Підготовка пацієнта до ендоскопічного та ультразвукового обстеження органів травлення

При езофагогастродуоденоскопії хворий не потребує спеціальної підготовки. Планову гастроскопію проводять вранці, натще. Невідкладну гастроскопію (з діагностичною і лікувальною метою при шлунковій кровотечі) виконують без підготовки у будь-який час.

Напередодні хворому пояснюють, що під час процедури не буде можливості розмовляти, ковтати слину. Знімають знімні зубні протези. За 30 хв до обстеження хворому вводять підшкірно 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Безпосередньо перед дослідженням проводять місцеву анестезію слизової оболонки глотки І % розчином дикаїну. Хворого вкладають на універсальний операційний стіл на лівий бік. Медична сестра стежить за станом хворого. Після езофагогастродуоденоскопії 1-1,5 год хворому не дозволяють вживати їжу (до повного відновлення ковтання). Якщо під час дослідження проводилась біопсія, то їжу в цей день вживають тільки охолодженою.

Підготовка до ректоромалоскппії включає постановку очисних клізм напередодні ввечері і вранці за К5-2 год до обстеження з наступним введенням

газовідвідної трубки. При гострих запальних захворюваннях, наприклад, дизентерії, а також при значній кровоточивості слизової оболонки сигмоподібної і прямої кишок обстеження проводять без попередньої підготовки.

Підготовка до колоноскопії аналогічна тій, що передує ІригоскопІЇ. Напередодні дослідження хворому вдень дають 30-50 мл рицинової олії, ввечері і вранці (за 2 год до дослідження) повторно ставлять очисну клізму. За необхідності проведення невідкладної колоноскопії (для прикладу, при підозрі на непрохідність товстої кишки) підготовку обмежують сифонною клізмою; через 0,5-1 год після неї проводять колоноскопію. Хворого вкладають на лівий бік із зігнутими у колінах та підігнутими до живота ногами. Якщо введення колоноскопа або його просування утруднене, то хворого можна повернути на спину, правий бік.

ПЛАН СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ

Проблема. Біль в ділянці шлунка.

Причина. Подразнення нервових волокон, розміщених в стінці шлунка.

Мета. Зменшити больовий симптом.

Втручання.

1. Ліжковий режим.

2. Розповісти пацієнту про причини виникнення болю, що це пов'язане
із загостренням хвороби.

3. Щадна повноцінна дієта.

4. Відміна препаратів: ацетилсатіцнлової кислоти, саліциламіду, анальгіну.

5. Застосувати теплові процедури за неускладненого перебігу захво
рювання та відсутності ознак прихованої кровотечі (парафінові, грязьові,
озокеритові аплікації, електро- і фонофорез).

6. За призначенням лікаря ввести М - холінолітики, блокатори Н2 - гіста-
мінових рецепторів, засоби, що діють на НеіісоЬасіег руіогі, антациди.

Реалізація плану догляду. Проведення запланованого втручання.

Оцінка результатів. Критеріями ефективності є припинення болю протягом 1-2 днів.

ПРОГНОЗ. При неускладненій виразці - сприятливий.

ПРОФІЛАКТИКА

Первинна профілактика передбачає раціональне харчування, здоровий спосіб життя, ліквідацію шкідливих звичок та стресових ситуацій, попередження виникнення виразкової хвороби. Вторинна профілактика спрямована на досягнення тривалої ремісії захворювання, попередження ускладнень.

ДИСПАНСЕРНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Медична сестра запрошує пацієнта для його огляду терапевтом (дільничним чи сімейним лікарем) і гастроентерологом чотири рази на рік. при потребі - до хірурга чи онколога. Пацієнтам щорічно проводять езо-фагогастродуоденоскопію (при загостреннях з біопсією), рентгенологічне обстеження, аналіз калу на приховану кров, аналіз шлункового вмісту (1 раз на 2 роки), загальний аналіз крові (2-3 рази на рік). Медична сестра

проводить бесіду з хворим про необхідність дотримання дієти, режиму харчування, необхідності використання медикаментозного та санаторно-курортного лікування, дає рекомендації щодо умов праці.

3.3.3.4. Рак шлунка

Рак шлунка - одна з найбільш тяжких форм злоякісних пухлин, яка займає перше місце в структурі загальної онкологічної захворюваності.

За частотою серед інших онкологічних захворювань рак шлунка посідає перше місце у чоловіків і друге (після раку яєчників) у жінок. Це захворювання найчастіше зустрічається у віці 40-60 років, хоча іноді може розвиватися у молодих людей. Географічне поширення раку шлунка вище в Європі І Північній Америці, найрідше він зустрічається в Африці. Захворювання виникає головним чином у літніх людей, що зрозуміло з точки зору ослаблення антибластної функції ретикуло-ендотеліальної системи. Крім того, в старшому віці в організмі накопичується більше ендогенних канцерогенів (холестерин, стероїдні гормони), які не виконують своїх прямих функцій.

СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ

Екзогенні:

- біологічні (вірусогенетична теорія);

- механічні (подразнення травного каналу грубою та недоброякісною
їжею, яка містить компоненти з канцерогенними властивостями - пересма
жені жири).

Ендогенні:

- ослаблена імунна система;

- обтяжена спадковість;

- наявність атрофічного гастриту, поліпів шлунка, виразкової хвороби
(передракові захворювання).

Рак шлунка в основному є первинним. Пухлина найчастіше локалізується в пілоричнІй частині (50-65''<>). рідше- на малій кривизні (10—15%), кардії (10 %), задній стінці (5 %). Макроскопічно розрізняють декілька видів раку шлунка.

Поліпозно-бородавчастий рак — частіше локалізується в ділянці піло-руса. Розростаючись, він нагадує цвітну капусту. Інколи пухлина на ніжці провисає в просвіт шлунка, у зв'язку з чим таку форму раку називають грибоподібною. Виразкова форма раку - пухлина швидко перетворюється на виразку, що пов'язано з її центральним розпадом. Краї такої виразки зазвичай трохи підняті. Слизовий (або колоїдний) рак здатний до дифузного поширення в стінці шлунка, при цьому практично ніколи не можна встановити справжні межі пухлини. При цій формі раковий процес часто переходить на очеревину і сальник. Фіброзний рак (скІр) також розвивається дифузно. Пухлина поширюється на шлунок з його пілоричного відділу. Уражені відділи шлунка зморщуються, деколи утворюються виразки. Пух-

лина швидко проростає в навколишні органи (сальник, підшлункову залозу, брижу, поперечну ободову кишку).

КЛІНІКА

Клінічна картина раку шлунка визначається локалізацією пухлини, а також залежить від її морфологічних особливостей. В одних випадках анамнез типовий для хронічного гастриту, в інших будь-які скарги на порушення функції травного каналу відсутні. Тривалий безсимптомний перебіг характерний для раку кардіального відділу шлунка, а також для фіброзного раку.

Умовно розрізняють кілька періодів розвитку раку: І - ранній (прихований) період; II - період виявленої пухлини; III - період розвитку метастазів.

Ранній період перебігає приховано, скарги хворого неспецифічні, звичайне його обстеження не дозволяє встановити наявність захворювання. Для цього періоду характерні, так звані „малі" симптоми раку. До них належать: поява в старшому віці немотивованої загальної слабкості, стомлювання, зниження працездатності; зменшення апетиту, відраза до м'ясної їжі; відчуття "шлункового дискомфорту" - втрата задоволення від приймання їжі, відчуття тяжкості та тиску в надчеревній ділянці; прогресуюче безпричинне схуднення; психічна депресія, втрата інтересу до праці, апатія.

У цей період можуть відзначатися нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці. У період прогресування раку описані симптоми набувають більш чітких обрисів. Інколи захворювання супроводжується підвищенням температури тіла (частіше до субфебрильних цифр), що пов'язано з надходженням токсичних пІрогенних речовин з пухлини в кров. При локалізації пухлини в кардіальному відділі виникають явища дисфагії. У хворих наростає схуднення, яке переходить у кахексію, посилюється анемія. Для цього періоду характерні біль у надчерев'ї, інколи виникає блювання з домішками крові у вигляді „кавової гущі".

При огляді хворого відмічається блідість шкіри і видимих слизових оболонок, склери з іктеричним відтінком. Язик з сіруватими нашаруваннями. Живіт часто здутий, інколи можна пропальпувати пухлину як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні хворого. Для пухлини шлунка характерно те. що вона рухома під час дихання, зміщується при пальпації, „втікає" з-під пальців при роздуванні шлунка і наповненні його водою.

Зазначена клінічна картина раку шлунка є пізньою стадією захворювання, і хворому вже практично нічим не можна допомогти. У ранніх стадіях раку за допомогою традиційних фізичних методів дослідження (перкусія, пальпація) відхилень від норми зазвичай виявити не вдається.

ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ СИНДРОМИ:

- больовий;

- шлункової диспепсії;

- кишкової диспепсії;

- „малі" симптоми раку;

- інтоксикація.

Особливе значення в діагностиці раку шлунка має дослідження шлункового вмісту. Для цього захворювання найбільш характерним є пригнічення шлункової секреції. Велике діагностичне значення мають наявність „кавової гущі" у шлунковому соці, позитивна реакція на кров. Необхідно пам'ятати, що інколи кров у шлунковому соці може з'явитися внаслідок механічного подразнення слизової оболонки зондом. Велике діагностичне значення має цитологічне дослідження. Рентгенологічний метод виявлення раку шлунка має велике практичне значення. Рентгенологічними ознаками раку шлунка є дефекти наповнення („мінус тінь, плюс тканина"). Фібро-гастроскопія є найсучаснішим і найбільш інформативним методом, що дозволяє діагностувати рак шлунка майже із 100 % ефективністю. Перевагою фіброгастроскопії порівняно з іншими способами діагностики є не тільки можливість візуально оцінити стан шлунка, а й провести прицільну біопсію ділянок, підозрілих на злоякісне переродження. Лише за допомогою цього методу може бути діагностований рак І стадії, тобто коли пухлина ще не виходить за межі слизової оболонки.

При лабораторному дослідженні крові в ранніх стадіях раку відхилення від норми зустрічаються рідко. В міру прогресування захворювання з'являється анемія, що пов'язано з поганим засвоєнням екзогенного заліза внаслідок зниженої кислототвірної функції шлунка, а також збільшення ШОЕ.

ПЕРЕБІГ

Перебіг раку шлунка залежить від його локалізації і клінічної форми. При локалізації раку в кардіальному відділі захворювання дуже довго перебігає безсимптомно, а першим симптомом є дисфагія, яка постійно прогресує аж до повної непрохідності їжі (спочатку твердої). При появі дисфагії стан хворого погіршується, приєднується кахексія. Ця форма раку тяжко діагностується за допомогою рентгенологічного дослідження.

Локалізація пухлини в пілоричному відділі призводить до порушення моторної і евакуаторної функцій шлунка, розвивається клініка пІлоросте-нозу, Рак малої кривизни спричиняє диспептичні порушення, блювання. Рак тіла {передня і задня стінки) дає незначну симптоматику. Найбільш вираженими ознаками захворювання в цьому випадку можуть слугувати анемія, психічна депресія.

Перебіг раку шлунка прогресуючий. Пухлина метастазуе в регіонарні лімфатичні вузли, розміщені в ділянці пілоруса, малої кривизни, дванадцятипалої кишки, а також у заочеревинні лімфовузли, у печінку. У печінці часто зустрічаються „дрімаючі" метастази, які не проявляються 3-5 років. Для раку шлунка характерне метастазування в лімфатичні вузли лівої надключичної ямки в малий таз і в яєчник. Деколи спостерігається канцерома-тоз очеревини. Пухлина може проростати в сусідні органи - підшлункову залозу, печінку, кишку, органи малого таза,.

ускладнення'

До ускладнень належать: хронічна лостгеморагічна анемія, шлункова кровотеча, перфорація і раковий перитоніт, нагноєння пухлини,

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Раннє виявлення раку шлунка в основному повинно грунтуватись на достатній онкологічній настороженості медичних сестер. Будь-яке захворювання, яке перебігає з виснаженням, дає шлунковий дискомфорт, анемію тощо, повинно насторожити, націлити на необхідність виключити рак. Особливо детально необхідно обстежити хворих з пониженою кислотністю шлунка. При цьому повинні бути використані всі перераховані методи дослідження, включаючи цитологічний аналіз шлункового соку, виявлення прихованої крові в кал І. За серйозної підозри на рак необхідно провести пробну лапаротомію, ревізію внутрішніх органів. За необхідності тут же проводять оперативне видалення пухлини.

Медична сестра проводить оцінку стану пацієнта на основі клінічних і лабораторних даних. Формулює наявні і потенційні проблеми та розробляє план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізує план лікарських призначень і виконує необхідні втручання.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Хірургічне лікування

Радикальним методом лікування є субтотальна резекція шлунка. Що раніше виявлений рак, то ефективнішою буде операція.

Медикаментозне лікування

При задавненому процесі призначають симптоматичне лікування -переливання крові, знеболювальні (ненаркотичні та наркотичні аналгети-ки), спазмолітичні засоби, препарати заліза. Використовується і патогенетична терапія, метою якої є затримання росту пухлини.

Променева терапія

Іноді застосовують променеву терапію.

Хіміотерапія

Використовують низку хіміопрепаратів (нітромін, тіофосфамід, бензо-теф, 5-фторурацил, мітомігрин, вінбластин).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМ

У неоперабельній стадії догляд за хворим є головним у терапії й передбачає полегшення його страждань.

Лікування в таких випадках симптоматичне: знеболювальні (у тому числі й наркотичні), серцево-судинні засоби, кисень та ін. Хворі потребують уважного догляду. Слід спостерігати за функціями всіх органів, запобігати виникненню пролежнів. Під час блювання, якщо дозволяє стан хворого, його потрібно зручно посадити, закрити груди й коліна рушником або клейонкою так, щоб нижній край звисав у таз. Хворий нахиляється над тазом або підставляє під підборіддя миску чи лоток.

Хворі здебільшого перебувають на ліжковому режимі, їх годують з ложки невеликими порціями, трохи піднявши голову. Шию, груди прикривають серветкою. Рідку їжу можна давати з напувальника.

Обов'язковий старанний догляд за порожниною рота. Слід стежити, щоб хворий полоскав рот після кожного приймання їжі. Якщо він не може цього

зробити самостійно, медична сестра обробляє порожнину рота, промиває шприцом Жане, гумовим балоном, застосовуючи антисептичний розчин (2 % розчин борної кислоти - І чайна ложка на склянку води, розчин фураци-ліну 1:5000, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, відвар ромашки та ін.).

Техніка проведення штучного харчування тяжкохворих

Штучне годування використовують у випадках, коли природне харчування є неможливим або недостатнім: при розладах ковтання, звуженні або непрохідності стравоходу, в період після оперативного втручання на стравоході чи травному каналі, при безперервному блюванні, великих втратах рідини, розладах психіки з відмовою від їжі тощо.

Годування через зонд. Готують стерильний тонкий шлунковий зонд, стетоскоп, шприц, лійку, 3-4 склянки їжі. Миють руки і пояснюють пацієнту хід процедури. Бажано годувати хворого у положенні сидячи; якщо це неможливо, то зонд вводять у положенні пацієнта, лежачи на боці. Голову хворого відхиляють назад. Визначають, на яку відстань повинен бути введений зонд. Змащений гліцерином чи вазеліном зонд вводять на 15-17 см вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу у носову частину глотки. Голову хворого нахиляють вперед і по задній стінці глотки спрямовують зонд у стравохід до шлунка на 45-50 см і просять пацієнта ковтнути зонд. Переконуються, що зонд потрапив у шлунок. Для цього у шприц набирають повітря, головку стетоскопа ставлять в епігастральну ділянку, через зонд вводять повітря у шлунок і вислуховують звуки, які свідчать про надходження повітря у шлунок. На вільний кінець зонда надягають шприц чи лійку і невеликими порціями вливають рідку підігріту їжу (молоко, вершки, рідкі каші, супи, сирі яйця, какао з вершками, фруктові соки). Загальний разовий об'єм їжі 300-400 мл. Після введення поживних речовин в зонд вливають чисту воду для того, щоб видалити залишки їжі. Лійку знімають, а зонд фіксують пластирем на щоці або до зовнішнього слухового проходу.

Годування через операційну норицю. При непрохідності кишок чи виходу із шлунка накладають операційну шлункову чи кишкову фістулу. Необхідно вимити руки, підготувати їжу і пацієнта до годування. У фістулу вводять зонд, на який надягають лійку і невеликими порціями, притримуючись природної швидкості приймання їжі (по 150-200 мл), 5-6 разів на день вливають у неї підігріту рідку їжу. Поступово разову кількість їжі збільшують до 250-500 мл, а кількість введень зменшують до 3-4 разів. Необхідно стежити за чистотою країв нориці і після кожного вливання їжі промивати шкіру навколо неї. змащувати пастою Лассара, накладати суху стерильну пов'язку.

У разі необхідності (опік ротової порожнини, стравоходу) хворого годують через живильну клізму. Застосування живильних клізм обмежене, бо у нижньому відділі товстої кишки всмоктуються тільки вода, ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин глюкози. Частково можуть всмоктуватися білки та амінокислоти. Попередньо очисною клізмою звільняють пряму кишку від вмісту. Живильні розчини підігрівають до 36-40 °С. Невелику

кількість рідини (200-250 мл) набирають у гумову грушу, додавши 5 крапель настоянки опію. Змащують вазеліновою олією носик балона, витискують повітря. Пацієнта вкладають на лівий бік і вставляють носик груші у пряму кишку. Натискувати на б

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒

Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зон­дування

Підготовка пацієнта до фракційного зондування шлунка, техніка зондування