![]()
|
|||
Від батьківського прізвища не відмовлюсь ніколи!»«Від батьківського прізвища не відмовлюсь ніколи!»
Одну дуже якісну дерев'яну модель курсанти подарували своєму вчителеві якраз перед його відльотом до Сирії — у 1986 році. Але й туди спочатку теж не пускали. Сергій Рудольфович продовжував просуватися по посаді. Проте німецьке прізвище створювало свої проблеми. Навіть одного разу командир запросив Сергія Рудольфовича з товаришем до себе додому на приватну розмову, де дружньо запропонував: — Візьми прізвище матері. — Не можу, — твердо відповів на пропозицію Сергій Рудольфович. — Батько мене не зрозуміє. — Тоді дивись: у тебе подальшого «руху» може не бути зовсім, — зітхнув керівник. — Нічого, — заперечив російський німець. — Нічого. Я літаю, тому щасливий і задоволений. Проте згодом Сергій Рудольфович став-таки командиром ланки, а потім і заступником командира ескадрильї. А далі все — застопорило. В академію — не беруть. За кордон — теж. Та що ж таке?! Знов не подобається німецьке прізвище? Сергій Рудольфович як німець був невиїзним. Навіть одного разу побачив свої документи, які перекреслював напис червоним олівцем: «Відмовити». Невідомо, чия то була резолюція, Мабуть, когось з Генштабу. Сергій Рудольфович подавав документи і на Кубу, і в Ірак, і в Німеччину в академію (не пустили і туди, що особливо цікаво). Треба було знайти людину з якісним знанням німецької мови. Але не німця. От, здавалось би, хто краще знав німецьку, ніж Екк? А сказали: — Ти не проходиш! Коли його не пустили вже вчергове і до Сирії, він не витримав. Але не розсердився — вирішив діяти. Поставив до відома командира полку Правдивця. — Ця людина справді вболівала за кожного зі своїх підлеглих усім серцем. Тому сказав: «Сергію, оформлюй відпустку. Офіцер має право звертатися напряму аж до міністра оборони, якщо не на службі. От іди до командуючого на прийом і з’ясовуй там усе про своє прізвище». Поїхав. Запитав кого треба: «Чому стільки років мені відмовляють у посадах та закордонних відрядженнях?» Спочатку вони мені навіть не повірили — не може такого бути. А потім дали «добро». Я навіть і не до Сирії хотів. Просто виїхати за кордон. Довести собі та іншим, що не ворог народу, що старі часи минули і я можу виконувати свій службовий обов’язок за кордоном, як і будь-яка інша радянська людина.
|
|||
|