Від батьківського прізвища не відмовлюсь ніколи!»

«Від батьківського прізвища не відмовлюсь ніколи!»

Невдовзі, у 1975-му, Сергій Рудольфович зустрів свою майбутню дружину. Корінна чернігівка Ольга Леонідівна після одруження залишила собі дівоче прізвище — Ванда, яке є прізвищем її чернігівських батьків та дідів. Лише порадилася з чоловіком. Так започаткувала нову сімейну традицію. Коли ж народилася, виросла та вийшла заміж їхня дочка, вона теж залишила собі батьківське прізвище — Екк. Донька нині працює рекламним менеджером у великій київській компанії. А ще один Екк — син — офіцер підрозділу «Титан». Коли був маленьким, дуже любив добиратися до модельок літаків, які батько майстрував та чіпляв під стелею. Ними була завішана уся квартира.

Одну дуже якісну дерев'яну модель курсанти подарували своєму вчителеві якраз перед його відльотом до Сирії — у 1986 році. Але й туди спочатку теж не пускали.

Сергій Рудольфович продовжував просуватися по посаді. Проте німецьке прізвище створювало свої проблеми. Навіть одного разу командир запросив Сергія Рудольфовича з товаришем до себе додому на приватну розмову, де дружньо запропонував:

— Візьми прізвище матері.

— Не можу, — твердо відповів на пропозицію Сергій Рудольфович. — Батько мене не зрозуміє.

— Тоді дивись: у тебе подальшого «руху» може не бути зовсім, — зітхнув керівник.

— Нічого, — заперечив російський німець. — Нічого. Я літаю, тому щасливий і задоволений.

Проте згодом Сергій Рудольфович став-таки командиром ланки, а потім і заступником командира ескадрильї. А далі все — застопорило. В академію — не беруть. За кордон — теж. Та що ж таке?! Знов не подобається німецьке прізвище?

Сергій Рудольфович як німець був невиїзним. Навіть одного разу побачив свої документи, які перекреслював напис червоним олівцем: «Відмовити». Невідомо, чия то була резолюція, Мабуть, когось з Генштабу. Сергій Рудольфович подавав документи і на Кубу, і в Ірак, і в Німеччину в академію (не пустили і туди, що особливо цікаво). Треба було знайти людину з якісним знанням німецької мови. Але не німця. От, здавалось би, хто краще знав німецьку, ніж Екк? А сказали:

— Ти не проходиш!

Коли його не пустили вже вчергове і до Сирії, він не витримав. Але не розсердився — вирішив діяти. Поставив до відома командира полку Правдивця.

— Ця людина справді вболівала за кожного зі своїх підлеглих усім серцем. Тому сказав: «Сергію, оформлюй відпустку. Офіцер має право звертатися напряму аж до міністра оборони, якщо не на службі. От іди до командуючого на прийом і з’ясовуй там усе про своє прізвище». Поїхав. Запитав кого треба: «Чому стільки років мені відмовляють у посадах та закордонних відрядженнях?» Спочатку вони мені навіть не повірили — не може такого бути. А потім дали «добро». Я навіть і не до Сирії хотів. Просто виїхати за кордон. Довести собі та іншим, що не ворог народу, що старі часи минули і я можу виконувати свій службовий обов’язок за кордоном, як і будь-яка інша радянська людина.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая ⇒