Анастасия Немирова. НАШ НІМЕЦЬКИЙ ЛЬОТЧИК. Деснянська правда», 6 вересня 2011 року, №97 (28211). Казки бабусі-оми

Анастасия Немирова

НАШ НІМЕЦЬКИЙ ЛЬОТЧИК

«Деснянська правда», 6 вересня 2011 року, №97 (28211)

Сергій Екк — німець лише наполовину. Його батько — Рудольф Робертович Екк, а мати — Галина Федорівна, у дівоцтві — Пихтєєва. Містечко, де вони мешкали, мало назву «Завод-4». Батьки познайомились у 1946 році, коли Рудольф повернувся з трудармії (до лав Радянської армії його, німця, не взяли). Потрапив на режимний завод, як і багато інших. Влада знала: нікуди німці не подінуться, бо безпаспортні. Дармова робоча сила.

Велику мужність мала та російська дівчина, яка обрала собі у чоловіки — в Радянському Союзі та ще й після Великої Вітчизняної війни — німця. Сергій, їхній первісток, народився 1952 року. Шлюб же дозволили зареєструвати лише у 1954-му, коли помер Сталін і почалася так звана «відлига». Полегшало й німцям. Почали видавати паспорти і переселяти їх до Казахстану.

Казки бабусі-оми

Через кілька років малий Сергійко з дитячою цікавістю порпався у батьківських документах. Знайшов свідоцтво про шлюб і про своє народження. Вражений, став плакати та чіплятися до батьків із запитанням: «Я що, нерідний?» Народився ж раніше, ніж було зареєстровано шлюб. Такі часи, такі обставини. У Сергія Рудольфовича батькові очі й німецька розмірена, вдумлива, працелюбна вдача. Так його і виховували — у кращих німецьких традиціях: завжди — порядність, завжди — акуратність. У Казахстані німців виявилась величезна громада. До того ж, у Караганді більшість мешканців була чеченцями. Коли їм дозволили повертатися, сім’я Екків придбала у від’їжджаючих будинок. Деякий час німецька і чеченська родини жили у ньому разом та приязно спілкувалися.

Зараз же більшість німців повернулася на історичну батьківщину. А от Сергію Рудольфовичу та його дітям у переїзді відмовлено. Мовляв, підтримував тоталітарний режим. Не міг не підтримувати, бо був військовим. Та ще й льотчиком, та ще й членом комуністичної партії... До рідних Сергій Екк їздить лише у гості. Та не жалкує, вважає те платнею за втілення мрії всього життя — льотчиком же він став, досяг свого. Хоча й у льотчики теж не пускали.

Переїхавши до Караганди, Рудольф Екк працював електриком на взуттєвій фабриці, а його дружина — на конвеєрі. Пізніше вона теж перейшла до електроцеху, бо дуже хотіла бути завжди поряд зі своїм чоловіком. Маленька, мініатюрна, мати завжди була веселою, в доброму гуморі. Але в той же час і спокійна. На вулиці всі любили та поважали її. Як і Рудольфа Робертовича, котрий завжди намагався допомагати людям. Не можна пригадати, щоб хтось із подружжя колись підвищував голос або вони просто сварилися. Ну, не було такого випадку. Те ж стосувалося і виховання дітей. Тільки одного разу, коли маленький Сергій підпалив літню кухню, батько дуже розсердився і відлупцював сина паском. Бо дійсно ж — лиха накоїв.

Батькову матір, німецьку бабцю звали Емілія Корніївна Ізак. Німецькою розмовною діда та бабусю називають «опа» та «ома». «Опа» було називати нікого — діда розстріляли ще 1937 року. Реабілітований посмертно. Коли чоловіка реабілітували, Емілія Корніївна стала отримувати за нього пенсію. Сергій Рудольфович ніколи не забуде той особливий вираз обличчя та інтонацію голосу, з якими бабуся казала:

— За твого діда я отримую пенсію 10 карбованців.

Ома розповідала маленькому Сергієві та його сестрі Ользі, яка народилася вже в Казахстані, казки німецькою. Ома вкарбовувала у дитячу пам’ять німецькі традиції, намагалася зберегти в онуках німецьке коріння, кращі риси свого народу. Якщо вона зверталася до онуків німецькою, відповідати їй треба було так само. Коли ж ті відповідали російською, навіть не дивилася в їхній бік. Бо вдома мусили розмовляти лише німецькою. Так Сергій Рудольфович на все життя вивчив рідну мову. Лише через багато років, коли він опинився у Сирії, її почала витісняти арабська. Але то — через багато років, завдяки особливим обставинам.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 Следующая ⇒