Терміни ІВДП:

Терміни ІВДП:

1. Предметом ІВДП є історія виникнення та розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і законодавство.

2. «Міф» - 1) оповідання про богів, духів, обожнених героїв і пращурів, що виникає в первісному суспільстві і поєднує елементи релігії, філософії, науки і мистецтва.

2) Одна з найбільш ранніх форм світогляду і світосприйняття, заснована на недостатніх знаннях про навколишнє середовище, що пояснює їх за допомогою надприродних сил. Основною темою та ідеєю міфів є божественне першоджерело існуючих соціальних і політичних порядків.

3. Сакралізація – (від лат. Sacer – священний) – наділення людей, істот, предметів матеріального світу, явищ природи і громадського життя надприродними, священними ознаками і якостями. Політична сакралізація означає релігійне тлумачення явищ політичного життя і причинно-наслідкових зв'язків між ними, діяльності політичних лідерів, структур і інститутів (божественність влади, монархів, окремих наказів і дій).

4. “Маат” – у давньоєгипетській міфології богиня істини і порядку, правосуддя і справедливості (природно-божественний порядок справедливості).

5. “Шлях Шамаша” – у Давньому Вавилоні шлях правди і справедливості, за порушення якого передбачалася сувора та неминуча кара.

6. “Рта” – категорія “правди-справедливості” у Давній Індії; офіційно схвалені правила поведінки, у т. ч. й основні джерела права, що відповідають природно-божественному порядку справедливості.

7. “Дао” – одна з основних категорій китайської філософії, буквально означає “шлях”. Природний хід речей, закономірність, що визначає закони неба, природи, суспільства. Втілює у собі вищу доброчесність та природну справедливість. У Даосизмі – закономірність існуючого, його першоджерело. У Конфуціанстві – шлях ідеального правителя, морального вдосконалення, сукупність морально-етичних норм.

8. “Лі” – правила ритуалу, що входять у комплекс етичних і правових норм та принципів у Конфуціанстві.

9. “Тіме” – у Давній Греції категорія, що позначає честь, яка належить кожному за справедливістю (діке) і звичаєм (теміс); індивідуальний обсяг прав. Вперше розроблене Гомером в ранній період розвитку політико-правової думки.

10. “Діке” – у Давній Греції категорія справедливості, основа і принцип існуючого звичаю і звичаєвого права. Була розроблена Гомером і Гесіодом у ранній період розвитку політико-правової думки давньої Греції.

11. “Дхарма” – у Давній Індії одна з основних категорій брахманізму і буддизму. У першому випадку означає закон, звичай, правила поведінки для членів варн. В другому – правлячу світом природну закономірність, природний закон, шлях справедливості і мудрості.

12. “Тімократія”– форма держави, коли у влади знаходиться верхівка військових, а політика спрямована на воєнні дії. Сформульована в період розквіту політико-правової думки Древньої Греції (V – перша половина IV ст. до н.е.) Платоном у роботі “Держава”. Прикладом може служити критсько -спартанський тип державного устрою.

13. “Політія” – ідеальна форма правління за поглядами Аристотеля. Поєднує в собі кращі сторони олігархії і демократії.

14. “Охлократія” – у давньогрецьких політико-правових вченнях (Полібій) “влада натовпу” на чолі з демагогом.

15. “Природне право” – сукупність принципів, прав і цінностей, продиктованих самою природою людини і в силу цього не залежних від законодавчого визнання чи невизнання їх у конкретній державі.

16. “Позитивне право” - право, що діє в даний час. Застосовується в науці для характеристики діючих правових норм і їхньої відмінності від норм, що були скасовані чи фактично втратили силу.

17. Справедливість, що зрівнює - категорія була сформульована в період розквіту політико-правової думки Древньої Греції (V - перша половина IV ст. до н.е.) Аристотелем. Вид справедливості, критерієм якої є “арифметична рівність”, а сферою застосування – цивільно-правові угоди, компенсація збитку, покарання та ін.

18. Справедливість, що розподіляє - була сформульована в період розквіту політико-правової думки Древньої Греції (V - перша половина IV ст. до н.е.) Аристотелем. Вид справедливості, критерієм якої є “геометрична рівність”, а сферою застосування - розподіл загальних благ за гідністю пропорційно внеску тієї чи іншої особи у справи суспільства.

19. “Стоїцизм” – напрямок античної філософії, за яким весь світ керується долею (законом, розумом усього сущого, що має божественний характер), а держава виступає як природне об'єднання, а не як штучне, договірне утворення.

20. “Іджма” – одне з джерел права Арабського Сходу, що став основою мусульманської правової доктрини. Означає одностайну думку найбільш авторитетних правознавців по тій чи іншій проблемі.

21. “Кіяс” - одне з джерел права Арабського Сходу, що став основою мусульманської правової доктрини. Означає умовивід за аналогією.

22. “Муджтахіди” – правознавці Арабського Сходу, що мали право на власний розсуд у тих випадках, коли правової норми не було в джерелах. Поділялися на три категорії: вищих, середніх і нижчих у залежності від авторитету і відповідно мали різний обсяг повноважень.

23. “Іджтіхад” – власний розсуд судді на Арабському Сході, що могли виносити тільки муджтахіди у випадку відсутності правової норми стосовно до конкретного випадку в основних джерелах права.

24. “Некористолюбці” (нестяжателі) – напрямок церковної політичної думки Московської держави кінця 15 – початку 16 століть, що виступало за реорганізацію церковної діяльності, відчуження її земельних володінь, невтручання церкви в політичні справи держави, відмову від переслідування єретиків. Представники: Ніл Сорський, Васіан Патрикєєв, Максим Грек, Феодосій Косий.

25. “Користолюбці” (стяжателі) - напрямок церковної політичної думки Московської держави кінця 15 – початку 16 століть, що виступало за збереження існуючих форм церковної організації і її економічного статусу, пріоритет церкви в державі, переслідування єретиків. Лідер – Йосип Волоцький.

26. “Іосифляни” - напрямок церковної політичної думки Московської держави кінця 15 – початку 16 століть, заснований Йосипом Волоцьким, що виступав за збереження існуючих форм церковної організації і її економічного статусу, пріоритет церкви в державі, переслідування єретиків.

27. Єресь – це відхилення від офіційної християнської церковної доктрини в області догматики і культу. Найбільшого розвитку досягли в період середньовіччя. Бюргерська єресь – самостійний напрямок єретичного руху, що відображав інтереси заможних городян (міщан, бюргерів) і близьких до них соціальних груп. Основні вимоги: “дешева церква”, невтручання церкви в справи держави, необхідність утворення єдиної національної державності. Особливість: твердження, що приватна власність і розподіл на стани від Бога.

28. Середньовічна схоластика – це тип релігійної філософії, що характеризується поєднанням теологічної догматики з раціоналістичними аргументами й інтересом до формально-логічних проблем (виправдання релігійних догматів засобами людського розуму). Найбільшого розвитку досягла в середньовіччі в Західній Європі. Один із засновників Ф. Аквінський.

29. “Природний закон” за поглядами Ф. Аквінського – це відображення вічного закону в людському розумі, що передбачає прагнення до самозбереження, продовженню роду, зобов'язує шукати істину (Бога) і поважати достоїнства людей.

30. “Вічний закон” за поглядами середньовічних мислителів – це сукупність універсальних норм, загальних принципів божественного розуму, що керують світобудовою. Він ні від чого не залежить і дорівнює Богу. Категорія була розвинута Августином Блаженним і Ф. Аквінським.

31. “Людський закон” за поглядами середньовічних мислителів – це позитивний (діючий) закон, призначення якого полягає в тому, щоб силою і страхом змушувати людей уникати зла і досягати доброчесності. Категорія була розвинута Августином Блаженним і Ф. Аквінським.

32. “Божественний закон” за поглядами Ф. Аквінського – це закон даний у Біблії, що стоїть на одному рівні з людським законом. Він потрібен, тому що останній не здатен знищити все зло і люди через недосконалість людського розуму не в змозі самостійно прийти до єдиного уявлення про “правду”.

33. “Лоларди” – одна з течій селянсько - плебейських єресей. Рух бідних священиків в Англії 14-15 ст.ст. Основні вимоги: повернення до способу життя ранніх християн, передача землі селянським громадам, звільнення селян від кріпацтва.

34. “Глосатори” – перша школа юридичної думки Західної Європи 11-12 ст.ст, заснована Ірнерієм у Болон’ї з метою вивчення по першоджерелах римського, канонічного і звичаєвого права.

35. “Право народів” – за поглядами Ф. Аквінського один з двох видів людського закону, у якому проявляються його однакові постійні норми.

36. “Право громадян” - за поглядами Ф. Аквінського один з двох видів людського закону, у якому проявляються його специфічні (для окремих держав) норми.

37. Гуманізм– (від лат. Humanus – людський, людяний). Філософське вчення, що поєднує теорії, які виходять з положення про людину як визначну мету і вищу цінність суспільства. Почав розроблятися ще в античний період. Був розвинутий в добу Відродження як її ідеологія. Нове зростання інтересу до гуманізму відзначене в 60-х – 90-х рр. ХХ ст. (проблеми людини, гуманізація суспільства).

38. Державний суверенітет – (від франц. Souverainete – верховна влада, похідні від лат. Super – над) – незалежне ні від яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у внутрішніх і зовнішніх справах. Класичне визначення поняттю дав французький мислитель Ж. Боден у 16 ст. як «вищої, абсолютної і постійної влади над громадянином і підданими в політичному співтоваристві”.

39. “Вотчинні держави” – це один з 3-х видів держави, поряд із законними і тиранічними, виділений Ж. Боденом (16 ст. Франція) в залежності від способу здійснення влади. Характеризується тим, що суверен силою зброї стає власником майна і людей, і править ними як батько родиною.

40. “Принцепс” – це глава в ідеальній державі Утопії Т. Мора (16 ст.), що обирається з 4-х кандидатів, названих народом, протофілархами на таємному голосуванні довічно. Може бути зміщений, у випадку, якщо він буде помічений у прагненні до тиранії.

41. “Філарх” – виборний представник від кожних 30-ти сімейств в ідеальній державі Утопії Т. Мора (16 ст.). 10 філархів обирали одного протофіларха, останні брали участь у виборах голови держави – принцепса.

42. “Метафізик” – це голова ідеальної держави, “міста Сонця”, за поглядами Т. Кампанели (к.16 – 1 п.17ст.). Зміна верховного правителя відбувається, коли з'являється людина, що перевершує його вченістю, талантом, здатністю керувати державою. У такому випадку Метафізик добровільно відмовляється від влади.

43. Макіавеллізм – це зразок політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення власної мети. Феномен макіавеллізму з'явився через відрив вчення Н. Макіавеллі (15 – н.16 ст. Італія) від історичного контексту.

44. Реформація – це суспільний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині. Засновник М. Лютер. Мета руху – “виправлення” офіційної доктрини римо-католицької церкви, реформування церковної організації, перебудова відносин церкви і держави. Лідери: М. Лютер, Т. Мюнцер, Ж. Кальвін. Основна теза – свобода думки і совісті є передумовою й обов'язковою ознакою антидеспотичного, демократично організованого людського суспільства.

45. Теорія суспільної угоди – це теорія походження держави, за якою воно виникає в результаті договору між людьми. Джерела ідеї, у ранньому будизмі і моїзмі, де вона висловлювалася у формі здогаду, припущення. Пізніше, вона була розвинута Епікуром і Титом Лукрецієм Каром у якості передконцепції. У практиці середньовіччя договір між феодалами, між феодалами і містами був формою, джерелом права, у тому числі і публічного. Першим теоретико-правову основу суспільного договору створив Г. Гроцій (17 ст. Нідерланди). У договорі передбачається добровільна відмова окремих осіб від частини або від усіх їхніх природних прав (у різних мислителів) на користь державної влади.

46. “Приватні” війни – за поглядами Г. Гроція (17 ст. Нідерланди) один з видів війн, поряд з публічними і змішаними. Їхня особливість у тім, що ініціатива початку війни належить приватній особі. Війни в цілому не суперечать природному й іншому видам права, але можуть бути справедливими (оборонні, для захисту держави і майна) і несправедливі (агресивні, загарбницькі). В останньому випадку, ініціатори повинні нести відповідальність.

47. “Географічний детермінізм” – це теорія в рамках географічної школи, за якою найбільший вплив на характер правової системи тієї чи іншої країни, “дух її законів” має клімат і географічне середовище (ріки, гори). Концептуальні основи були закладені Шарлем Луї Монтеск'є у Франції в період Просвітництва (18 ст.)

48. “Народний суверенітет” – (від франц. Souverainete - верховна влада) це незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство влади (держави, народу, нації, особистості) У даному випадку, він заснований на визнанні всього повноправного населення тієї чи іншої країни джерелом політичної влади. Родоначальник теорії Дж. Локк (17 ст. Англія). Один із засновників Ж.Ж. Руссо (18 ст. Франція), що обґрунтовував ідею прямої участі народу в “верховній владі”, прийнятті законів, призначенні і звільненні чиновників, доводив право на зміну народом будь-якої антинародної влади.

49. “Воля всіх” – це приватні інтереси, сума висловленої волі приватних осіб, що найчастіше є взаємовиключними. Була сформульована Ж.Ж. Руссо у 18 ст. у Франції на противагу “Загальній волі”.

50. “Загальна воля” – це крапка перетину волевиявлення громадян, їхні загальні інтереси без взаємовиключних. Вона лежить в основі суспільного договору і народного суверенітету за поглядами Ж.Ж. Руссо (18 ст. Франція).

51. Рactum – за поглядами німецьких мислителів 17 ст. С. Пуффендорфа і Х. Томазія один з договорів, що лежать в основі виникнення держави. Укладається між людьми про об'єднання і вибір форми правління

52. Decretum – за поглядами німецьких мислителів 17 ст. С. Пуффендорфа і Х. Томазія один з договорів, що лежать в основі виникнення держави. Укладається між людьми й обраним ними правителем про обов'язок підданих підкорятися влади й обов'язок правителя піклуватися про них задля їхньої користі і безпеки. Припускає збереження у людей деяких природних прав (свободи віросповідання, переконань), але не допускає опору владі.

53. “Царська гроза” – це категорія, що використовувалася в політико-правовій думці Русі з 9 по 16 століття для характеристики влади (Д. Заточник), її функцій (М. Грек, І. Грозний) чи закону (Ф. Карпов).

54. “Сігіліти” – це орган управління, що обмежує владу разом з “советом всенародных человек” і містить у собі фахівців різних профілів. Був запропонований як одна з реформ А. Курбським (Росія 16 століття).

55. “Соціальне рабство” – за поглядами Ю. Крижанича (2 половина 17 ст. Росія) кріпосництво. Фактор обмежуючий щиру волю, що можлива тільки в тій країні, де кожна людина користується своєю працею і розпоряджається своїм майном. Можливим видом є тільки кабальне холопство, тому що це добровільне вираження свідомої волі індивіда.

56. “Політичне рабство” - за поглядами Ю. Крижанича (2 половина 17 ст. Росія) підданство. Форма беззаперечної покори верховній владі, одна з форм волі, обов’язок кожного громадянина, що виражає гідність, а не приниження.

57. “Утилітаризм” – прояв англійського лібералізму. Родоначальник І. Бентам (рубіж 18-19 ст.ст.). Розвинули Дж. Мілль і Дж. Остін. В основі 4 постулати:

- зміст людської діяльності в одержанні задоволень і виключенні страждань;

- самий значимий критерій оцінки всіх явищ – корисність;

- морально те, що орієнтує на знаходження найбільшого щастя для найбільшої кількості осіб;

- мета розвитку суспільства – максималізація загальної користі шляхом встановлення гармонії індивідуальних і суспільних інтересів.

58. “Концепція гомруля” – це вчення про самоврядування, що виникло у 18 ст. в США.

59. “Старі” форми правління за поглядами Т. Пейна – це сформульований ним вид форм правління (18 ст. США), що означає монархічні форми, де правління виникає шляхом спадкування, а не виборів і в такий спосіб є несправедливим, позбавленим правової основи. Такі форми правління неминуче узурпують народний суверенітет і є тиранічними.

60. “Закон суверенізації” за поглядами М. Грушевського – був сформульований в Україні в 1п. 20 ст. і полягає в наступному: прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якої національної спільноти. Самостійність і незалежність народу пов'язані з територіальними володіннями і з його визначальними нахилами (рисами), “енергією розвитку”.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒