Каноні́чне пра́во (від грец. κανών — правило, норма) —релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство.. Судові палати

Бо́яри — збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Васа́л (від лат. vassus — слуга) — в середні віки в Західній Європі феодал, що одержував земельні володіння і був залежним від іншого, більш могутнього феодала-сеньйора (сюзерена). Васал мав по відношенню до сюзерена ряд повинностей, зокрема, подавав йому військову та грошову допомогу, брав участь у суді й нарадах сюзерена тощо. Відносини між васалом і сюзереном створювали систему васалітету.

Верв — сільська територіальна община в Київській Русі та у південних слов'ян (хорватів), відповідала польському «ополю», сербському «околині» чи новгородському «погостові».

Видок — один из видов свидетелей по древнерусскому судебному праву. Впервые упоминается в "Русской правде" в XI веке. В отличие от послуха, который только слышал что-то о событии, видок являлся непосредственным очевидцем случая, ставшего предметом судебного разбирательства.

Візантійськие право — система законодавчих пам'яток, що являють собою переробку римського права стосовно нових умов життя в Візантійській імперії. Виключним джерелом цієї переробки є воля законодавця, відповідно до чого змінюється характер науки права. Основна сфера діяльності візантійських юристів полягає не в законотворчій діяльності, а в тлумаченні (коментуванні) законів.

Вели́кий Князь Ки́ївський — титул правителя міста Києва і Київського князівства, найвищий титул правителя Київської Русі у 9 — 13 століттях.

Боярська р́ада (дума) — в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських - потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції Б.Р. був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

Воєво́да («той, хто веде воїв») — у середньовіччі й новому часі воєначальник, голова військового загону, командир дружини або ополчення.

Волосте́ль — представитель великокняжеской (царской) власти на местах (как правило, в волостях и станах).

З розвитком феодалізму (десь із XI-XII ст.) виникає друга система правління Київської Русі – двірсько-вотчинна, при якій не розмежовуються органи державного управління та управління особистими справами князя – все управління здійснює двір князя (чи вотчина боярина) – кожен, хто входив до князівського двору (боярської вотчини) і відав якоюсь сферою господарства чи був близьким прислужником господаря, міг з його дозволу виконувати також, крім безпосередніх обов`язків при дворі (вотчині), державні функції.

Дружи́на (первісне значення: «товариство», «спілка», «об'єднання людей») — княже військо на руських землях 8 — 16 століть, що формувалося з бояр або найближчого оточення князя.

Вира — грошовий штраф за вбивство вільної людини у Київській Русі. Виру сплачував убивця на користь князя, якщо йому вдавалося уникнути кровної помсти.

Вíче — (від старослов. вет — рада, вещать — говорити) загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.

вотчинний суд- суд, що його чинив фео-дал-землевласник над селянами своєї вотчини, помістя. Відомий з часів Київ. Русі.

У випадку, якщо вбивцю не знаходили, «дику» виру платила вся община — верв, на території якої було знайдено труп вбитого.

Духове́нство, духівни́цтво — служителі культу або прошарок суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби. Духовенство часом об'єднане в особливу ієрархічну спільноту.

· Еклога (право) — пам'ятка візантійського права (перша половина VIII ст.).

Каноні́чне пра́во (від грец. κανών — правило, норма) —релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство.

Князівський (княжий)суд здійснював сам князь як верховний суддя або його урядовці чи спеціально призначені судці - посадники, тисяцькі тіуни, метальники, ябедники, вірники, волостителі. Княжий суд здійснювався за умови, що одна зі сторін належала до феодального стану.

Князь (княгиня) — титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях.

Кня́жий з'ї́зд — колегіальний орган влади в Київській Русі, що закріплював зверхність Києва і скликався без визначеної періодичності.

Кня́жі з'ї́зди (снеми) — з'їзди удільних князів Київської держави, які визнавали васальну залежність від великого князя Київського. Княжі з'їзди вирішували найважливіші військові справи, погоджували міжусобні суперечки тощо.

Номокано́н (греч. Νομοκανών — закон-правило) — византийские сборники церковных правил и императорских указов, касающихся церкви, составленные в VI—VII веках и впоследствии дополненные.

общинний суд (ізвод). Община судила у відповідності зі звичаєвим правом. Як найвища міра покарання використовувалося вигнання з общини.

послухи - свидетели "доброй славы" лица, поручители.

Прохирон(от др.-греч. πρόχειρος — находящийся под рукой) — сборник норм византийского гражданского, уголовного, судебного и церковного права. Создан в 879 г. по приказу императора Василия I. Прохирон являлся руководством для судей, а не официальным сводом законов.

Інквізиційний процес(від латів.(латинський) inquisitio — розслідування, розшук), форма кримінального процесу, при якій розслідування злочинів здійснюється безпосередньо судом, тобто функції суду, звинувачення і захисту зосереджені в руках одного і того ж органу. Характерний для рабовласницьких і феодальних держав.

Розшуковий процес (інквізиційний), форма судового процесу, при якій звинувачення і дозвіл справи зосереджувалися в руках одних і тих же осіб.

Ру́ське пра́во — у широкому розумінні правна культура, система права Київської Русі зі слов'янськими та перебраними джерелами права, яка діяла на українських землях у 9 — 14 століттях, а пізніше продовжувала використовуватись у Великому Князівстві Литовському.

Сюзере́н (фр. suzerain від старофр. suserain) — великий феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів, які одержують від сюзерена право на частину землі у його володіннях (феод) чи утримання з неї. Також відомий як сеньйор, пан, господар.

церко́вный су́д — система органов, находящихся в юрисдикции той или иной Церкви, осуществляющая функции судебной власти на основании церковного законодательства (церковного права).

Церковні статути визначали становище християнської церкви в

давньоруській державі, закріплювали привілеї служителів церкви,

фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за

рахунок яких вона існувала.

Челядь(збірне, однина — челядник), у давній Русі залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. До 9 ст. вживалася для означення рабів у стані патріархального рабства; у 9-10 ст. - раби, які стали об'єктами купівлі-продажу. Згодом (з 11 ст.) - збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника (холопи, закупи, смерди та ін.).

Митропо́лія, або митрополічне середовище у християнстві — область, що перебуває в канонічній владі митрополита; зазвичай складається з декількох єпархій, об'єднаних у так зване митрополічне середовище. У древній Церкві йменувалася ἤ ἐπαρχία. Іноді митрополією називають місто, в якому живе митрополит.

Уста́вні гра́моти — акти, що визначали в Росії відносини між селянами і поміщиками після скасування кріпацтва 1861.

Феода́льна роздрі́бненість — поділ середньовічної держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.

Складені вперше як установка, що окреслювала обсяг і компетенцію королівської влади; обумовлювали взаємозобов'язання пана і підданих — шляхти. Затверджені при коронації Стефана Баторія 1576 р під час сходження на престол наступників Баторія підтверджувалися без змін.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали "Артикули" Генріха Валуа 1573 року, які проголошували тут дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з "Артикулами" короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов'язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахуванням думки сенату, кожні два роки скликати сейм. За "Артикулами", в разі порушення королем прав і привілеїв шляхти, остання мала право відмовитись від покори королю.

А́сесорський суд (асесо́рія) — королівський суд феодальної Польщі (15 — кін. 18 століття).Розглядав апеляції від міст, справи привілеїв на маєтки та розмежування маєтків шляхти і короля, фінансові справи тощо.

Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополіїКонстантинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Вальний сейм — найвищий законодавчий станово-представницький орган (парламент) Королівства Польського, Речі Посполитої XV–XVIII ст.

великий князь14-15 ст. цим титулом (поряд із титулом «господар») користувалися володарі Великого князівства Литовського та Великі князі Руські. Після Люблінської унії 1569 титул Великий князь увійшов до польського королівського титулу.

Під кінець правління Казимира частину його повноважень у разі його відсутності виконувала Великокняжа Рада.

Городе́льська унія 1413 — угода між Польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та Великим князем Литовським, Руським та Жемантійським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городло, що на річці Західний Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських та зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

ДОМЕНІАЛЬНИЙ СУД- суд пана над підлеглим населенням. На укр. землях з'явився у 15 ст. і спочатку охоплював лише невільне та напіввільне населення. Згодом під впливом поширення у Великому князівстві Литовському західноєвроп. зразків феод. сусп.-політ, устрою право доменіального (панського) суду поширено також на вільне селянство, а суд. влада увійшла до кодексу панських тер. імунітетів. Лише кілька тяжких злочинів (розбій, підпал, наїзд) належали до компетенції держ. судів. 3-й Литовський статут остаточно заборонив держ. владі взагалі втручатися у панське судочинство.

Серед місцевих судів найдавнішим був гродський (замковий) суд. Замковий суд проводив свої засідання в замку (гроді). Головна роль у цьому суці належала посадовим особам — воєводі, старості, державцю та їхнім заступникам. Суд діяв у двох складах: вищому і нижчому. Підсудність справ замковому суду була досить широкою. До судової реформи 1564—1566 рр. йому були підсудні справи про напади на шляхетські маєтки, на церкви і костели, насилля над жінками, напади в містах, розбій на дорогах, крадіжки, підлоги, підпали, чародійство, отруєння, погрози вбивства або підпалу шляхтича щодо шляхтича, про вбивство шляхтича та ін. Однією з найважливіших функцій гродського суду було виконання вироків і рішень інших судів. Нижчий гродський суд мав збиратися чотири рази на рік і розглядати справи протягом чотирьох тижнів, вищий суд—двічі на рік по чотири тижні.

Гродський суд був усестановим судом і розглядав справи шляхти, міщан і селян. Розгляд справи в гродському суді починався негайно після доставки злочинця, захопленого на місці злочину або затриманого упродовж 24 годин з моменту скоєння злочину.

Усі рішення гродського суду записували до актових книг. Туди також заносилися заяви возного, позовні вимоги сторін, різні нотаріальні дії.

Ко́пний суд — суд сільської громади в Україні, в Білорусі і Литві, що виник за раннього феодалізму. Збирався у заздалегідь визначеному місці — копищі. К.C. здійснювали обрані населенням копного округу судді — «копні мужі».

Кревська унія 1385 року — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею, за яким великий князь литовський Ягайло зобов'язувався перевести Велике князівство Литовське на католицтво і ставав королем єдиної польсько-литовської держави.

КРІПАК 1, а, чол., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин.

Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.

Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia — союз) (пол. Unia lubelska; лит. Liublino unija; біл. Лю́блінская у́нія) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

Ордина́ція 1638 (від лат. ordinatus — упорядкований, «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої») — постанова сеймуКоролівства Польщі, видана у лютому (березні) 1638 року після придушення козацько-селянського повстання під керівництвом Павлюка та Скидана.

Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тількі тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги передРіччю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі і доручалося рішуче придушувати будь-яке «своєвільство козацьке». Резиденцією комісара було місто Трахтемирів (див. Трахтемирівський монастир). Посади полковників і осавулів також заміщали винятково з шляхтичів. Козакам дозволялося жити лише в королівських маєтностях Черкаського, Корсунського та Канівського староств. Міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків.

Решта пунктів ординації спрямовувалася проти Запорозької Січі. Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Січі, щоб допомагати запорожцям відбивати татарські напади і перешкоджати їхнім походам у Крим і Туреччину. На Запоріжжя козак міг потрапити лише при наявності паспорта, затвердженого комісаром. Ординацією передбачалося відбудувати Кодак і розмістити в ньому сильний гарнізон з 600 піхотинців і 100 найманих драгунів. Нереєстрове козацтво ординацію не визнало.

Пани́-ра́да — установа центрального державного управління у Великому князівстві Литовському в період до Люблінської унії (1569)Походила з боярських княжих рад попереднього періоду та княжої ради віленських правителів Литовського князівства.

Підкоморські судиПідкоморські суди розглядали суперечки про землю, це були суди у справах земельних розмежувань. їх було створено в 1566 р.

У цьому суді рішення за земельними спорами та майновими вимогами, що випливали з них, виносив один суддя — підкоморій. За Статутом 1566 р. його призначав безпосередньо господар. Помічником підкоморія був коморник. Розгляд справи проводився на місці спірних кордонів землеволодінь. Тут підкоморій вислуховував пояснення сторін, опитував сусідів, після чого виносив рішення й особисто встановлював межові знаки.

У державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або "прибивав їх на двері".

На українських землях існували суди, які не вписувалися до загальної судової системи. До таких спеціальних судів належали: церковні, цехові, ярмаркові, каптурові суди, суди для іновірців, гетьманський, полюбовний (приятельський) суди.

Судебник великого князя Казимира, Статут Казимира або Судебник 1468 — збірник норм права 15 ст., складений за Великого князя Литовського, Пана та дідича Русі Казимира IV Ягеллончика.

В оригіналі мав загальноприйняту для тогочасних правових пам'яток назву «Лист». Інша назва — «Судебник» (так називалися підручники права, якими користувалися в судах під час розгляду кримінальних і цивільних справ). Дату видання судебника (29.2.1468) встановив протоієрей І.Григорович.

Судебник 1468 встановлював порядок захисту маєткових прав, визначав порядок досудового провадження і судового розгляду кримінальних та земельних справ, окреслював види покарань. Щодо прав української шляхти, то Лист продовжив справу Віленського привілею, який урівнював католицьку та православну шляхту, й надавав їм рівні права.

Згідно з Листа кримінальна відповідальність наступала з досягненням 7-річного віку. Члени родини, що знали про злочин родича, відповідали своїм майном за його дії. Діти до семи років не несли ніякої відповідальності, навіть, якщо знали про злочин.

Судебник зрівнював представників усіх суспільних верств перед законом у кримінальних справах. Так пан ніс відповідальність на рівні з усімами, якщо злочин відбувся з його відома або він сам брав участь у ньому і все це було доведено

Наближених до князя членів ради становив передню, або таємну раду

Шість найбільш впливових радних панів Таємної ради становили "передню раду".

Удільний князь – в період феодальної роздробленості князь, що стояв на чолі удільного князівства, тобто володів частиною родової власності членів князівського роду Рюріковичів. Номінально визнавав залежність від Великого князя, фактично був незалежним у своїй внутрішній та зовнішній політиці.

Кульмське право, Кульмське (Хелмінське) міське право (нім. Kulmer Recht, лат. Jus Culmense vetus) — сукупність правових норм і уявлень, поширених в Пруссії в XIII- XV ст., заснованих на Кульмській грамоті і наступних привілеїТевтонського ордену колоністам і які розвивалися під впливом Кульмського верховного суду ^[1]. Названо за містом Кульм (нім.Kulm; Culm), нині - Хелмно (пол. Chełmno) в Польщі.

Кульмське право - публічно-правовий акт, який встановив правові норми взаємовідносин між городянами та адміністрацією Тевтонського ордену. Воно включило в себе частину норм магдебурзького права (судова система), фламандського права(спадкове право).

Буржуазі́я (фр. Bourgeoisie, від давньо-фр. burgeis — городяни, від burc, borg — місто) — соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, саме власник чи безпосередньо зайняті підприємницькою діяльністю, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та велик

ВОЛОСНИЙ СТАРШИНА- виборна посад особа сільського громад, самоврядування 1861 — 1917. Здійснював поліц., адм. і контрольні функції стосовно селян і приписаних до сільс. громад осіб у межах волості. В. с. оголошував закони та розпорядження уряду, земської поліції, забезпечував охорону громад, порядку і безпеку, затримання волоцюг, дезертирів та злочинців, мав право розпорядження у надзв. ситуаціях (пожежа, повінь, епідемії тощо), наглядав за виконанням рішень волосного суду. Він також скликав і розпускав волосний сход, головував на ньому, забезпечував виконання його рішень. В. с. наглядав за діяльністю сільс. старост та ін. посад, осіб, виконанням грош., натуральних та ін. повинностей, завідував волос, фінансами і майном, видавав селянам свідоцтва для одержання паспортів або для переходу в ін. стани, громади. Дбав про утримання доріг, мостів, перевозів. За незначні проступки мав право накладати на винних штраф, арештовувати їх (до 2 діб), призначати громад, роботи. В. с. обирався волосним сходом на 3 роки. Був підзвітний йому та місц. адміністрації.

Волость — у Російській імперії та Радянській Росії — найнижча адміністративно-територіальна одиниця, підрозділ повіту, а з 1861 року — одиниця станового селянського самоврядування. Ліквідована у ході адміністративно-територіальної реформи 1922 — 1923 років.

Волосний суд, нижчий становий селянський суд в дореволюційній Росії, відособлений від системи загальних судів. У складі голови Ст с. і 3 судді розглядав найбільш поширені в житті селян цивільні і кримінальні справи. Ст с. були засновані в 1861; у 1889 були затверджені «Тимчасові правила про волосний суд». Судді Ст с. обиралися з'їздом повіту. Ст с. скасовані в 1917.

Практикавикупу була і у козацькі часи — знатні шляхетські роди викупляли з турецького полону своїх близьких.

Куріальна виборча система (від лат. curialis — такий, що належить до курії — певної соціальної групи (прошарку, стану, класу)) — виборча система, що базується на виборах за куріями. Згідно з К. в. с., соціальні групи (прошарок), які належать до однієї курії, мають однакові виборчі права, а члени різних курій мають різні виборчі права. Скажімо, курія кількістю 50 000 осіб обирає 10 депутатів і курія кількістю 5 000 теж обирає 10 депутатів до того самого виборного органу. Таким чином, у першому випадку обирається один депутат від 5 тисяч виборців, а в другому один депутат від 500 осіб. Таким чином, як бачимо з наведеного прикладу, голоси мають різну вагу. Відтак за куріальної виборчої системи не існує загального рівного виборчого права, а соціальна нерівність (відмінність) зафіксована і регламентована законом. У широкому розумінні термін поширюється на всі системи нерівних виборів. Куріальні вибори були поширені до становлення прямого рівного виборчого права. У Пруссії виборці поділялися на три нерівні за кількістю курії, що платили 1/3 податків кожна та обирали 1/3 депутатів (система була скасована в 1918 р.); в царській Росії за куріальною системою, а саме станові вибори, обиралися міські думи та чотири Державні Думи. В Індії куріальна система виборів існувала до 1951 р., тут поділ був за національною, релігійною, майновою та професійною ознаками.

Мала місце системавідрізків, коли для кожного регіону встановлювалась вища й нижча норма наділу (для більшої частини Харківської губернії — від 1 до 4,5 десятин на ревізьку душу, для півдня України — від 3 до 6,5 десятин і т. д.). Якщо в селянина до 1861 р. було менше нижчої норми наділу — поміщик повинен був за законом «дорізати» йому землі (на практиці подібного майже не було); більше вищої норми наділу — надлишок, названий відрізком, «відрізався» поміщику.

генерал-губернатор — вища урядова особа в губернській адміністрації, яка очолювала генерал-губернаторство.

Губерна́тор — офіційний представник влади, голова місцевого підлеглого уряду колонії, штату, території тощо. Країни світу мають різні назви цієї посади.
В українських ЗМІ губернаторами помилково називають голів обласних державних адміністрацій, оскільки функції голів обласних рад не відповідають — за визначенням — функціям голів рад в Україні.

Державні селяни — велика станова група селян в Російській імперії, в тому числі і на українських землях, у XVIII—XIX століттях, які користувалися казенною землею і були феодально залежні від держави, вважаючись проте особисто вільними. Одним із різновидів державних селян були економічні селяни.

Думські гласні, на яких було покладене вирішення, кажучи сучасною мовою, муніципальних проблем (від транспорту до утримання лікарень та інших богоугодних закладів), активною діяльністю на ниві парламентаризму не вирізнялися.

Дворянство - стан світських землевласників, які мали спадкові привілеї; разом із духовенством становили панівний клас у феодальному суспільстві. Спочатку в північно-східних та північно-західних князівствах XII-ХНІ ст. так називалися слуги князівського двору, члени князівської адміністрації, озброєні слуги князя. Це було пов'язано з посиленням тенденції до поєднання військових і служилих функцій, що виявилося в переродженні дружини, широкому залучені слуг князівського двору до апарату адміністративно-судового правління і наділенні їх військовими функціями.

Дворянські збори,орган станової дворянської корпорації в Росії. Д. с. виникли по повітах в 1766. Услід за цим були засновані губернські дворянські суспільства і їх органи — губернські Д. с. До 1775 «Установи для управління губерніями», а потім «Дарована грамота дворянству» 1785 узаконили організаційну структуру дворянської корпорації. Д. с. підрозділялися на губернських і повіти. Звичайні Д. с. збиралися раз в 3 роки. Надзвичайні Д. с. могли скликатися і частіше, але з дозволу губернатора. Губернське Д. с. обговорювало всі станові справи і питання, запропоновані державними властями. Одній з найважливіших функцій Д. с. були вибори станових дворянських органів. Губернські Д. с. мали право робити представлення губернаторові, міністрові внутрішніх справ, а в особливо важливих випадках безпосередньо паную. Проте Д. с. заборонялося обговорювати питання про основи державного пристрою. Повіти Д. с. збиралися за 3 мес . до губернських зборів і розглядали станові справи масштабу повіту. Д. с. були ліквідовані в 1917.

Дворові люди,челядь — кріпаки, яких їх пани використовували в якості домашньої прислуги. Навіть середньої руки поміщик міг утримувати кілька десятків людей прислуги.

Жандарме́рія (фр. gendarmerie від gens d'armes — «люди зброї») — різновид військової поліції.

Земськи́й нача́льник — посадова особа, наділена адміністративною і судовою владою, правом контролю за сільським і волосним общинним управлінням. Введення цієї посади (законом від 12 липня 1889 р.) виразно виявило регресивний, антидемократичний напрямок внутрішнього розвитку Росії за Олександра III.

Земські збориі губернських, розпорядливих органи повітів земських установ в Росії в 1864—1917 (див. Земська реформа 1864 ). З. с. кожні 3 роки обирали земські управи, контролювали їх роботу, затверджували земський бюджет, відали розкладкою земських повинностей. Голова З. с. був предводителем дворянства. Голосні губернські З. с. обиралися на повітах З. с. з числа голосних повітів, а останні вибиралися на основі майнового цензу і куріальной системи, що забезпечувала значне переважання в З. с. дворян. По положенню 1890 (див. «Контрреформи» ), селяни були позбавлені представництва. Вони вибирали лише кандидатів від волосного сходу, а селянських Голосних призначав губернатор по представленню земського дільничного начальника .

Земська управа губернська і повіт, виконавський орган земських зборів в Росії (1864—1917), що відав справами земства . По «Положенню про губернські і повітах земські установи» (1864) обиралася на 3 роки. Голови губернською З. в. стверджував міністр внутрішніх справ, голови повітом З. в., а з 1890 і членів З. в. — губернатор.

З'їзди мирових суддівсудово-мирових округів. Запроваджені в травні 1869 р. у відповідності до указу Сенату від 17 березня 1869 р. Складалися з голови, неодмінного члена і мирових суддів округу. Мали канцелярію з секретарем, судових приставів і приставних повірених. Були апеляційними інстанціями для дільничних мирових суддів, розглядали дрібні кримінальні і цивільні справи. Підпорядковувалися департаменту Міністерства юстиції. У 1889 р. були ліквідовані. У 1912 відновлені. Остаточно ліквідовані постановою народного секретаріату «Про введення народного суду» від 4 січня 1918 р.

Купе́цтво — суспільний прошарок, сферою діяльності якого була торгівля. Виникло в період розкладу первіснообщинного ладу, дальшого розвитку набуло за рабовласництва та феодалізму.

Міська́ ду́ма — виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Російській імперії.

Міські управи — виконавчі органи міських дум. Створені відповідно до Городового положення від 16 червня 1870 р. Складалися з виборчих голови і кількох членів, мали канцелярії з відділами, постійні і тимчасові виконавчі комісії. Ліквідовані у лютому 1918 р.

Мирові́ суди́ — особливий вид суду в Російській імперії, в тому числі й на території України для розгляду дрібних кримінальних злочинів, за які передбачалося тюремне ув'язнення до одного року та цивільних справ з ціною позову до 500 рублів.

Встановлені відповідно до судової реформи 1864. На мирові суди покладався обов'язок примирити сторони (звідси і їх назва). Обиралися терміном на 3 роки повітовимиземськими зборами або міськими думами з осіб, що мали майновий та освітній цензи, з наступним затвердженням Сенатом.

Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств.

Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегіїприсяжнихзасідателів та професійного судді чи суддів. Суди присяжних на українських землях під Росією були введені судовою реформою 1864. Вони були обов'язкові по тяжким кримінальним злочинам, зокрема тих, за які загрожувала кара понад 10 років ув'язнення або кара смерті, та в політичних і релігійних злочинах.

Окружні суди засновувалися в судових округах, котрі територіально охоплювали декілька повітів однієї або кількох губерній та/або декілька губерній. В українських губерніях було в середньому по два окружних суди на губернію (наприклад, у Волинській губернії Житомирський та Луцький окружні суди, у Харківській — Харківський та Сумський окружні суди (у 1868–1898 рр. працював також Ізюмський окружний суд)).

Окружний суд як суд першої інстанції розглядав і вирішував по суті усі цивільні та кримінальні справи, крім справ, які процесуальним законом були віднесені до підсудності: 1) мирових суддів; 2) судових палат; 3) совісних судів; 4) церковних (духовних) судів; 5) спеціалізованих судів (комерційних, військових, військово-морських).

Судові палати

В ході реалізації судової реформи вся територія імперії була поділена не тільки на судові округи з окремим окружним судом, але й також на округи судових палат, що об'єднували кілька окружних судів. Судові палати мали наступну компетенцію:

· перевіряли судові акти (рішення та вироки) судів нижчого рівня (окружних) в апеляційному порядку;

· розглядали звіти голів окружних судів (щорічні) про діяльність відповідних окружних судів;

· розглядали по першій інстанції кримінальні справи про злочини визначених категорій, віднесені до їх відання Статутом кримінального судочинства (державні злочини, злочини терористичної спрямованості, тяжкі службові злочини тощо);

· вирішували спори про підсудність між окружними судами їх округів, згідно зі ст. ст. 231–235 Статуту кримінального судочинства^[45].

Селянство— сукупність дрібних сільськогосподарських виробників, які ведуть індивідуальне господарство власними засобами виробництва і силами своєї родини. Вони можуть бути або дрібними землевласниками, або сільгоспробітниками. Термін «селянин» спочатку стосувався дрібних аграріїв у Європі в давні часи. Згодом у багатьох суспільствах склався клас селянство. Селянське господарство зазвичай має відносно просту технологію та поділ праціза віком та статтю.

Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у Стародавньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд (наприклад, Держ. Сенат в Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.

Сільське́ товари́ство — форма самоврядування на рівні стану в Російській імперії. Було запроваджене у 1838 році для державних та вільних селян, а у 1861 році поширена на всіх селян після проведення ряду селянських реформ 1861-1866 років, які юридично скасовували кріпацтво в Російській імперії.

органами селянського самоврядування були=сільський схід (компетенція обмежена: вибір сільськ. адміністрації, перерозподіл земель, повинностей в сільск. громаді, розгляд сімейних суперечок) і обраний ним староста (скликав сходи, організовував виконання рішень, наглядав за шляхами, мостами)=волосний схід (обирав волосного старшину, склад волосного суду, вирішував господарські питання), волосний старшина (забезпечував громадський порядок і спокій),=волосний суд (складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 кар. ( з 1889 – 300 крб, а також дрібні кримінальні справи)

ТИМЧАСОВОЗОБОВ'ЯЗАНІ СЕЛЯНИ

—категорія колишніх поміщицьких селян, звільнених від кріпацтва Положеннями 19.ІІ (3.ІІІ) 1861, але не переведених на викуп (див. Викупна операція). Строк тимчасовозобов'язаних відносин встановлено не було. За користування землею Т. с. відбували феод. повинності (оброк або панщину). На Правобережній Україні в період польського повстання 1863—64 царський уряд оголосив про припинення тут усіх обов'язкових відносин між поміщиками і Т. с. з 1 (13).ІХ 1863. До ІІ 1870 на викуп перейшло 66,59 % селян. Категорію Т. с. в Росії, у т. ч. й на Україні, ліквідовано указом від 28.ХІІ 1881 (9.І 1882), за яким усі селяни до 1 (13).І 1883 повинні були обов'язково викупити надільні землі.

УСТАВНІ ГРАМОТИ

рос. уставные грамоты

акти, якими визначалися відносини між селянами і поміщиками після селянської реформи 1861 р. У.г. фіксували розмір повинностей, порядок їх виконання і кількість землі, що надавалась у користування селянам. Складання У.г. доручалося власникам маєтків, а перевірка і впровадження їх у дію — мировим посередникам. Впровадження У.г., які закріплювали грабіжницький характер селянської реформи, викликало масові селянські заворушення. В Україні в 60-х роках XIX ст. серед великої кількості селянських виступі

12 3 4 5 6 Следующая ⇒