Основні поняття СПД у різних галузях наук

1. Основні поняття СПД у різних галузях наук

Активність (хімія) — активність елемента розчину, тобто ефективна (уявна) концентрація компонентів з урахуванням різних взаємодій між ними в неідеальному розчині.

Фільтраційна активність — здатність гірських порід створювати електричні поля власної поляризації.

Активність — міра або ступінь здатності матерії, зокрема, речовини, корисної копалини до реакції, взаємодії з будь-чим, участі в тому чи іншомутехнологічному процесі.

Поверхнева активність — здатність речовини концентруватися на межі фаз(середовищ).

Флотаційна активність — придатність речовини до використання як флотаційного реагента.

Каталітична активність — міра здатності каталізатора прискорювати хімічну реакцію.

Активність соціальна — характеристика способу життєдіяльності соціального суб'єкта (індивіда, групи)

2. Основні поняття СПД із соціально-педагогічних словників

Словник української мови дає загальновживане визначення «активного» як діяльного, енергійного, що розвивається.

В літературі і побутової мови поняття «активності» часто вживається як синонім поняття «діяльності».

У фізіологічному сенсі поняття «активності» традиційно розглядається як загальна характеристика живих істот, їх власна динаміка. Як джерело перетворення або підтримки ними життєво значущих зв'язків з навколишнім світом. Як властивість живих організмів реагувати на зовнішні подразнення. Активність при цьому співвідноситься з діяльністю, обнаруживаясь як її динамічне умова, як властивість її власного руху. У живих істот активність змінюється у відповідності з еволюційними процесами розвитку. Активність людини набуває особливого значення як найважливіша якість особистості, як здатність змінювати навколишню дійсність у відповідності з власними потребами, поглядами, цілями. (А. В. Петровський, М. Р. Ярошевський, 1990).

Велике значення надається «принципом активності». Н. А. Бернштейн (1966), вводячи в психологію цей принцип, представляв його суть в постулировании визначальної ролі внутрішньої програми в актах життєдіяльності організму. В діях людини існують безумовні рефлекси, коли рух безпосередньо викликається зовнішнім стимулом, але це як би вироджений випадок активності. У всіх же інших випадках зовнішній стимул тільки запускає програму прийняття рішення, а власне рух тією чи іншою мірою пов'язане з внутрішньою програмою людини. У разі повної залежності від неї ми маємо місце з так званими «довільними» актами, коли ініціатива початку і утримання руху задаються зсередини організму.

В соціології використовується поняття соціальної активності. Соціальна активність розглядається як явище, як стан і як відношення. В психологічному плані істотним представляється характеристика активності як стану - як якість, яка базується на потребах та інтересах особистості і існує як внутрішня готовність до дії. А також як відносини - як більш або менш енергійна самодіяльність, спрямована на перетворення різних областей діяльності і самих суб'єктів.

У психології в рамках діяльнісного підходу, також спостерігається деяке непринципова розбіжність у трактуванні активності. Психологічна теорія діяльності розглядає макроструктуру діяльності у вигляді складної ієрархічної будови. До її складу включають кілька рівнів, в числі яких називають: особливі види діяльності, дії, операції, психофізіологічні функції. Особливі види діяльності в цьому випадку виступають як сукупність дій, що викликаються одним мотивом. До них зазвичай відносять ігрову, учбову і трудову діяльність. Їх називають формами активності людини. (Ю. Б. Гіппенрейтер 1997).

Б. Р. Ананьєв, крім зазначених, до безлічі «активно-діяльнісних форм відносини людини до світу» зараховує також бойову та спортивну діяльність, пізнання, спілкування, управління людьми, самодіяльність. (К. І. Анциферова, 1998). Активність в даному разі відповідає особливою формою діяльності чи особливої діяльності.

На думку К. А. Абульхановой-Славської (1991) за допомогою активності людина вирішує питання про погодження, співставленні об'єктивних і суб'єктивних факторів діяльності. Мобілізуючи активність в необхідних, а не в будь-яких формах, у потрібне, а не в будь-який зручний час, діючи по власному спонуканню, використовуючи свої здібності, ставлячи свої цілі. Тим самим, оцінюючи активність, як частина діяльності, як її динамічну складову реалізовану ситуативно тобто в потрібний момент часу.

Ще одне трактування поняття активності запропонована Ст. А. Петровським (1996), пропонує розглядати особистість як справжній суб'єкт активності. Простежуючи історію форм діяльності суб'єкта, він виділяє три послідовних етапи в історії становлення діяльності. 1) Функціонування або життєдіяльність особи як передумову діяльності; Функціонування - перше і найпростіше-який прояв життя може бути описано у плані взаємодії суб'єкта з об'єктом, в ході якого забезпечується цілісність притаманних суб'єкту тілесних структур. Функціонування спирається на можливості безпосередньої взаємодії суб'єкта з його оточенням. Відлучення живих тіл від джерел їх існування виявляється згубним, так як здатності до функціонування ще недостатньо для подолання виниклих бар'єрів. 2) Діяльність, як умова виживання суб'єкта. Діяльність знімає притаманні попередній щаблі розвитку обмеження. За допомогою діяльності суб'єкт отримує можливість досягти предмет, перш віддалений від нього, але необхідний для функціонування. 3) Активність, як вищу форму розвитку діяльності. У процесі розвитку людини виникають нові, допоміжні форми взаємодії з світом, націлені на забезпечення і підтримку самої можливості діяльності суб'єкта. Ці форми руху складаються всередині передують діяльностей і, переростаючи в діяльність, що носить самоподчиненный характер, вони стають тим, що може бути названо активністю суб'єкта.

⇐ Предыдущая 1 2 34