АНГІНА. ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ

АНГІНА

Ангіна (гострий тонзиліт) — гостра контагіозна інфекційна хвороба з вираженим гострим запаленням піднебінних мигдаликів та збільшенням регіонарних лімфовузлів. Патологічний процес має системний характер, нерідко виникають ускладнення з боку серця, суглобів, нирок. За частотою виникнення гострий первинний тонзиліт посідає 2-е місце після грипу і становить 3—7% усіхінфекційних хвороб.

Етіологія і патогенез. Безпосередньою причиною ангіни є бактеріальна мікрофлора. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом, її джерелом є хвора людина і предмети побуту, або активується ендогенне, коли сапрофітна флора набуває патогенних властивостей. Джерелом інфекції можуть бути гнійні захворювання носа, приносових пазух, каріозні зуби. Важливим пусковим механізмом виникнення ангіни є переохолодження (при охолодженні кінцівок знижується температура в ділянці мигдаликів), надмірне білкове харчування, недостатність вітамінів. Основним збудником ангіни є β -гемолітичний стрептокок групи А, також Str. viridans і стафілококова інфекція. Виникненню ангіни переважно передують гострі респіраторні вірусні інфекції, під час яких віруси готують ґрунт для розвитку ангіни. Ангіна рідко спричиняється грибами (зазвичай дріжджоподібними роду Сапdіdа).

Клінічна картина. За наявністю, характером та місцем розташування нальотів на мигдаликах гострий тонзиліт умовно поділяють на катаральний, лакунарний та фолікулярний.

Катаральна ангіна — це поверхневе ураження мигдаликів. Дитину турбують загальна слабкість, біль голови, біль у суглобах, біль у глотці, що посилюється під час ковтання. Температура тіла помірно підвищена, у дошкільнят може бути високою. У загальному аналізі крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ. Виражені порушення загального стану, підвищення температури тіла при ангіні часто відсувають на другий план провідний суб'єктивний симптом — біль у глотці. Тому порожнину глотки слід оглядати у всіх хворих.

Діагноз встановлюють на підставі фарингоскопії. Мигдалики набряклі та гіперемовані. Слизова оболонка довкола них теж дещо гіперемована, але розлитої гіперемії ротової частини глотки немає.

Катаральну ангіну необхідно диференціювати з гострим фарингітом — гострим запаленням слизової оболонки глотки, що майже не перебігає само собою, ізольовано і здебільшого виникає як низхідний катар носа й носової частини глотки.

У більшості випадків катаральна ангіна минає впродовж 3—4 днів, проте через 1—2 доби після початку хвороби може перетворитися на лакунарну або фолікулярну. Ці форми ангіни мають тяжчий перебіг із вираженим інтоксикаційним синдромом. Значно порушується загальний стан, температура тіла сягає 40°С, можливі корчі, відзначаються загальна слабкість, біль голови, біль у кінцівках та попереку. Біль у глотці значно посилюється під час ковтання, іноді віддає (іррадіює) у вухо. При лакунарній та фолікулярній ангіні збільшуються і стають болючими защелепні та шийні лімфовузли. У загальному аналізі крові — виражені прозапальні зміни.

При лакунарній ангіні на почервонілій слизовій оболонці інфільтрованих мигдаликів у ділянці лакун з'являються білі або жовті обмежені нашарування. Вони збільшуються і через деякий час вкривають частину вільної поверхні мигдалика, не виходячи за її межі. Нашарування легко знімаються, не залишаючи кровоточивої поверхні. При фолікулярній ангіні крізь почервонілу та набряклу слизову оболонку обох мигдаликів просвічує значна кількість круглих, за розміром як і головка булавки, дещо виступаючих жовтуватих або жовтувато-білих крапок. Це і фолікули мигдаликів, що нагноїлися.

Лікування . У дітей, хворих на ангіну, необхідно взяти мазок зі слизової і оболонки глотки та носа на визначення дифтерійної палички, зробити загальний аналіз крові з визначенням її формули, оскільки ангіна може бути симптомом тяжкої хвороби крові.

При легкому перебігу хвороби дитину лікують удома (ліжковий режим). При тяжкому загальному стані дитину госпіталізують в інфекційне відділення.

Їжа має бути рідинною, вітамінізованою, легкозасвоюваною, переважно молочно-рослинною. Рекомендується вживати багато рідини.

Медикаментозна терапія включає місцеві та загальні методи. Місцеве призначають полоскання глотки дезінфекційними теплими розчинами фурациліну, етакридину лактату, настоями шавлії, ромашки. Енергійні полоскання (гаргаризми) небажані, оскільки вони сприяють поширенню інфекції. Широко використовують спреї, що містять антисептики, сульфаніламіди, антибіотики, знеболювальні препарати, ефірні олії, екстракти лікарських рослин, а саме інгаліпт, каметон, камфомен, стопангін, інгакамф, біопарокс, коллустан, йокс, гівалекс, гексаспрей тощо. За відсутності підвищеної температури тіла застосовують теплові процедури на ділянку шиї: солюкс, зігрівальний компрес, тепле вкутування.

Призначають антибіотики пеніцилінового ряду або цефалоспорини протягом 5—6 днів. При алергійній реакції на пеніциліни застосовують макроліди. Якщо перший курс антибіотикотерапії не дає ефекту, проводять другий. Застосовують гіпосенсибілізувальні засоби (антигістамінні, препарати кальцію) і вітаміни групи В та С; симптоматичні препарати (аналгетики, жарознижувальні, серцеві, снодійні) тощо.

ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ

Хронічний неспецифічний тонзиліт — інфекційно-алергійна хвороба з місцевими проявами: стійка запальна реакція піднебінних мигдаликів з формуванням проліферації.

Актуальність хронічного неспецифічного тонзиліту зумовлена високою частотою захворюваності — від 2 до 15% усього населення хворіє на цю недугу. Із хронічним тонзилітом пов'язане виникнення і погіршення перебігу багатьох хвороб, насамперед серцево-судинної системи (ревматизм), ревматоїдного артриту, нефриту, геморагічного васкуліту, тиротоксикозу.

Етіологія. У виникненні хронічного тонзиліту домінує асоціація β -гемолітичного стрептокока групи А, стафілокока й аденовірусів, але найчастіше причиною цієї патології є саме стрептокок.

Патогенез. Формування хронічного запального вогнища в мигдаликах та розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбуваються внаслідок тривалої взаємодії інфекційного агента і макроорганізму, коли мигдалики втрачають функцію самоочищення, гіперплазуються і настає алергізація організму.

Зниження реактивності організму спричиняють такі чинники: загальне і місцеве переохолодження; нераціональне харчування та недотримання режиму; інші вогнища хронічної інфекції — каріозні зуби, пародонтоз, хронічні синуїт, аденоїдит, які призводять до потрапляння бактерій у мигдалики з вогнища інфекції, а також до виникнення регіонарного лімфаденіту з порушенням відтоку лімфи з мигдаликів; порушення носового дихання — аденоїди, викривлення носової перегородки, хронічні риніти.

Клінічна картина. Розрізняють три клінічні форми хронічного тонзиліту: компенсована, субкомпенсована і декомпенсована.

Для компенсованої форми характерні лише місцеві ознаки запалення мигдаликів без загальної реакції організму. Функція мигдаликів не порушена.

Субкомпенсована форма хвороби розвивається поступово, характеризується збільшенням розмірів мигдаликів, які виступають за краї дужок, довготривалим перебігом загострень, періодичним субфебрилітетом тощо.

При декомпенсованій формі спостерігають не лише місцеві прояви хронічного процесу, а й загальні, що проявляються дискомфортом у глотці, загальною слабкістю, тривалим підвищенням температури тіла, болем у серці, суглобах, голові, іншими симптомами. Можливі зміни в крові та сечі. Саме за цієї форми найчастіше виникають ускладнення.

Діагностика. Розвиток хронічного тонзиліту поступовий, непомітний, часто без клінічних проявів, які можуть бути різноманітними: біль у ділянці піднебінних мигдаликів, дискомфорт у глотці, інколи сухий глотковий кашель, субфебрильна температура тіла, неприємний запах з рота. Іноді хворі відкашлюють гнійні пробки.

Місцевих ознак хронічного запалення піднебінних мигдаликів достатньо для встановлення діагнозу компенсованої форми хронічного тонзиліту.

У разі декомпенсованої форми тонзиліту, окрім місцевих ознак хвороби, часто спостерігають такі супутні хвороби, як тонзилогенна інтоксикація, сепсис, ендокардит, поліартрит, ревматизм, гломерулонефрит.

Лікування консервативне і хірургічне. Консервативне — це промивання мигдаликів антисептичними розчинами, змащування їх протизапальними препаратами, застосування аерозолей, інгаляцій, струмів УВЧ, НВЧ, ультразвукової та лазеротерапії тощо. Призначають комбіновану терапію з вітамінами, антибіотиками, антиалергійними препаратами, фізичними методами, загальнозміцнювальні процедури, зокрема і санаторно-курортне лікування. Усе це в поєднанні дає добрий терапевтичний ефект. Курси консервативного лікування зазвичай проводять двічі на рік: навесні та восени.

Показання до оперативного втручання розглядає оториноларинголог. Зазвичай це неефективне консервативне лікування декомпенсованого тонзиліту.

Профілактика. Своєчасне, цілеспрямоване лікування хворого з гострим процесом до повного одужання, застосування загальногігієнічних і санаційних заходів, у тому числі загартовування. Для зниження показника захворюваності на хронічний тонзиліт велике значення має диспансерний метод роботи дільничного педіатра, оториноларинголога, стоматолога. Отже, раннє виявлення і цілеспрямоване хірургічне чи консервативне лікування дітей, хворих на хронічний тонзиліт, зменшить кількість рецидивів ангіни і зумовлених цим серйозних ускладнень.

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒