2.Прочитай оповідання, дайвідповіді на запитання (усно).

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 5Следующая ⇒

2. Прочитай оповідання, дайвідповіді на запитання (усно).

1 ЧомуосокірназивалиКризубовим?

2 Яку історіюрозповівсинрозстріляного фашистами Кризуба?

3 Як тидумаєш, чому Степан Тарасович не спилявосокора?

4 Знайди і прочитай, як служить людям найвищийосокір у селі.

Василь Чухліб

Найвище дерево.

У кожному селі є найдовшавулиця, найбільша хата. Найвище дерево. Найвищим з-поміж дерев нашого села є осокір, що край городуКризубового. І, мабуть, найстарішим. Скількийомуліт – сто, двісті – ніхто незнає. Лише відомовсім, щоосокірзавждибуввисоким, чи не до хмар, і

могутнім, у три обхвати. НазиваютьосокірКризубовим. Хоч не він садив його, може, хто з

великого роду.

- Мо’, дідчи й прадід, - каже Степан Тарасович. – А може, й самосійний. Самосійні – вони живучіші.

Звісно, чимвище, розлогіше дерево, тимбільшейомувідвітру-бурідістається. Дісталося й Кризубовому. Вершина зламана, в одному місцістовбуррозпанаханийблискавкою. Та знаходивосокірсилизатягти, заживити рани ізновукрислатів, вступав у двобій з вітрами. Звідкитісили брав? Відземлі та відсонця.

Бачивосокір, як горіла земля, як потьмарилось, стало аж чорнимсонце. Від того часу в йоготілікілька куль стримить…

Тараса Кризуба, голову колгоспу, фашисти та поліцаї привели до осокорана світанку. Заліз один, як чорний ворон, на гілляку, начепивмотузок. Коливибили табуретку з-підТарасовихніг, стрепенувсявсімтіломосокір – мотузокобірвався. За другим разом – відчахнуласьгілляка. Тоді поставили чорні ворониТараса підосокором, ударили з автоматів. Кулі прошили Тарасове тіло і

вп’ялися в осокорове…

Людини не стало, дерево – живе.

- Прийшов я у сорок п’ятімдодому, а й хатинемає, спалили гітлеряки, оповідає Степан Тарасович. Жив спершу в тітки, яка й матір мою до тогоприхистила. Треба було хату хоч яку-небудьзводити. А деревини ж нелегкодістати. Сусід Арсен Чирикпідказує: «Спиляйосокора, на півхатитобібруссябуде». Я подумав – е, ні, кажу, не я йогосаджав, не я й пилятиму. Та ще й

осокір той – начепам’ятникбатьковімоєму.

Простора, світла хата тепер у Степана Тарасовича, цеглоюобкладена, шифером крита. Як дзвін, хата – так у селі про гарнийдімкажуть.

- Еге, ось такаісторія… А то ще одна була, - пригладжуєпопелястогочуба Кризуб. – Цього разу Чиричка почала на мене насідати: «Ваш осокір нашгород затіняє. Отам, попідтином, зо три мішкикартоплівродили б, а так – однебадилля». А я, знаючиїїзагребущу натуру, спокійненько на те: «Гаразд, братиметещоосені по три мішкикартоплі з мого городу».

- І беруть?

- Ні, смієтьсяКризуб, - мабуть, щетрохисовісті в людей лишилося…

І височієосокір край городу Кризубового, літам, здається, непідвладний, вистоює перед вітрами та бурями, грозами та блискавками і перед недобримилюдьми. Найвище дерево в селі, він служить маяком для подорожніх, рибалок імисливців. І взагалі, як підходишчипід’їжджаєш до села і бачишосокір, щопідпирає хмари дужимиплечима, якосьзатишнішестає на серці.

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒