8. Узагальнення матеріалу із використанням наочності.

№4

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.

Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм та чітку організацію заняття.

Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Виділяють такі форми групової взаємодії:

1. Парна форма навчальної роботи - два учні виконують деяку частину робота разом. Форма використовується для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірка знань, тощо.

Робота в парах дає учням час подумати, обмінятися ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок висловлюватися, спілкуватися, критично мислити, переконувати й вести дискусію.

2. Кооперативно-групова навчальна діяльність - це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такою організацією навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Виконуючи частину спільної для всього класу мети, група представляє, захищає виконане завдання в процесі колективного обговорення. Головні підсумки такого обговорення стають надбанням усього класу і записуються всіма присутніми на занятті.

3. Диференційовано-групова форма передбачає організацію роботи учнівських груп з різними навчальними можливостями. Завдання диференціюються за рівнем складності або за їх кількістю.

4. Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності у постійних малих учнівських групах, керованих лідерами. Учні працюють над єдиним завданням.

5. Індивідуально-групова форма передбачає розподіл навчальної роботи між членами групи, коли кожен член групи виконує частину спільного завдання. Підсумок виконання спочатку обговорюється і оцінюється в групі, а потім виносяться на розгляд усього класу та педагога.

Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра. Важливими функціями вчителя є стимулювання пізнавальної діяльності, постійний контроль за виконанням завдань, своєчасна допомога у подоланні навчальних утруднень. Індивідуальну роботу можна організовувати на всіх етапах уроку: під час засвоєння нових знань, їх закріплення, формування вмінь і навичок, узагальнення і повторення навчального матеріалу, контролю знань. Та попри значні переваги індивідуальних форм роботи їхнім недоліком є обмеження спілкування між учнями, взаємодопомоги у навчанні.

Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

№5

Для формування наукового світогляду учнів необхідні такі умови: 1) добір найважливішого щодо виховання наукового світогляду фактичного матеріалу в межах курсу природознавства; 2) застосування різноманітних методів і прийомів, що спрямовують пізнання учнів на розуміння взаємозв'язку в природі та розкриття причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами в їхньому розвитку; 3) створення таких ситуацій, коли в дітей виникає інтерес до явищ природи, викликається емоційне ставлення до природи; 4) врахування індивідуальних особливостей учнів, їхнього життєвого досвіду; 5) систематичне залучення учнів до участі в суспільне корисній праці, на основі чого в них розвивається ініціатива, виникає творче ставлення до завдань учителя, формуються переконання в здатності людини пізнавати природу.

Організовуючи спостереження дітей у природі, слід пояснити їм причини утворення опадів та деяких явищ природи. Краще усвідомити матеріал допоможуть досліди. Так, утворення дощу можна продемонструвати за допомогою такого досліду.

Естетичне виховання молодших школярів за допомогою засобів природи

Естетичне виховання є органічною складовою частиною виховання, необхідною умовою формування всебічно розвиненої особистості. Естетичне виховання при вивченні природознавства являє собою систему педагогічної діяльності, яка включає сприйняття й осмислення естетичних якостей природи під час спостережень, на уроках, спілкування з її красою у позакласній роботі, у процесі художньої творчості та природоохоронної праці дітей. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа, а також відображення її краси у слові, музиці, художніх полотнах. Залучити дітей до краси природи — важливе завдання вчителя. Як засвідчує практика, емоційно-естетичне сприйняття природи та окремих її компонентів зумовлює значною мірою і ставлення до них молодших школярів. Так, дітям подобаються квіти, метелики, птахи перш за все тому, що вони красиві, а жаб, гадюк діти не люблять, бо вони, на їхній погляд, некрасиві, бридкі.

Велика роль у збагаченні інтелектуального багажу молодших школярів належить сезонним екскурсіям і прогулянкам, під час яких діти сприймають красу природи рідних місць у різні пори року в її динаміці, в розвитку.

Естетичні почуття виникають і при сприйнятті ароматичних властивостей об'єктів природи. Необхідно, щоб діти відчули, і ніжний запах конвалії, і медовий — липи, і солодкуватий — білої акації, і ледь гіркуватий — берези; вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя. Сприйняття запахів збагачує, естетичні почуття людини.

Важливим є естетичне оформлення результатів праці: проведення свята врожаю, свята квітів, свята весни, Дня птахів, виготовлення виробів з природних матеріалів, складання композицій тощо.

№6

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку - предметний. Він має свою історію теоретичної розробки в методиці викладання предмета та практичного застосування в початковій школі.
Принципи предметного навчання були розвинуті ще в працях Я. А. Коменського та Й. Г. Песталоцці.
Немало уваги предметному навчанню приділяв К. Д. Ушинський. Саме за ініціативою К. Д. Ушинського предметний урок, введений у шкільну практику, хоча сам термін і не вживався. На цих уроках під керівництвом учителя діти повинні спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати факти і явища, що спостерігаються, робити висновки і узагальнення та перевіряти їх простими, доступними дослідами. При цьому рекомендувалося вибудовувати їх від простого до складного; будь-який факт мав супроводжуватися висновком; кожний наступний урок мав бути наслідком попереднього і т ін. Вчений зазначав, що предмет, який знаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам’яті сам по собі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні, приводить їх у природну, тобто правильну систему.
Вперше у вітчизняній педагогічній літературі термін " предметний урок" був введений О. Я. Гердом у методичному посібнику для учителів " Предметні уроки в початковій школі" (1863 р). Основною метою таких уроків, за словами вченого, є формування у дітей цілісного уявлення про тіла і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об’єктів природи, аналізу й порівнянняздобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.
Ідеї, висловлені О. Я. Гердом, були прогресивними, вони й тепер не утратили свого значення. Під " предметними уроками" О. Я. Герд розумів курс елементарного природознавства в початковій школі " Земля, повітря і вода".
У своїй відомій книзі " Предметні уроки" О. Я. Герд виклав основні методичні вимоги до предметних уроків, на яких діти повинні під керівництвом учителя спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати факти і явища, що спостерігаються, робити висновки й узагальнення та перевіряти їх доступними дослідами.
" Всі реальні знання, - писав О. Я. Герд, - набуті людством шляхом спостережень, порівнянь, дослідів за допомогою висновків і узагальнень, що поступово розширюються" [17].
Таким чином, при ознайомлені дітей із тілами та явищами навколишньої природи необхідно забезпечити їм повну можливість безпосередньо сприймати невідомі чи недостатньо відомі об’єкти природи, оскільки тільки на основі чуттєвих сприймань у свідомості дітей утворюються конкретні чіткі уявлення про природу, необхідні для успішного оволодіння новими знаннями.
Лише на основі конкретних уявлень про предмети і явища природи діти зможуть під керівництвом учителя підмітити і осмислити прості зв’язки явищ природи. Розкриття ж у процесі навчання простих, доступних розумінню дітей, зв’язків між окремими предметами і явищами природи має велике методологічне значення, оскільки: " На відміну від метафізики діалектика розглядає природу не як випадкове накопичення предметів, явищ, відірваних один від одного, ізольованих один від одного і незалежних один від одного, - а як зв’язане, єдине ціле, де предмети і явища органічно пов’язані один з одним, залежать один від одного і обумовлюють один одного" [17].
Конкретні уявлення про тіла і явища навколишньої природи мають велике значення і при навчанні дітей мові: вони збагачують слово живим змістом і дають широкий матеріал для різноманітних вправ для розвитку мовлення учнів.
Певний запас конкретних уявлень про природу необхідний учням початкової школи і для успішного оволодіння знаннями в наступних класах.
Ідею предметного навчання розвинув послідовник К. Д. Ушинського видатний методист початкової школи В. П. Вахтеров. У своїй праці " Предметний метод навчання" (1907 р), що ґрунтувалася на принципі унаочнення, він показав значення й вимоги до методики проведення предметних уроків. Учений зазначав, що предметні уроки - це уроки ознайомлення з предметами за допомогою унаочнення, це предметне навчання в прямому розумінні слова з предметом у руках або перед очима. В. П. Вахтеров предметне навчання оцінював як метод, який дає матеріал для набуття знаний, для формування понять і таким чином служить основою розумового розвитку. До основних моментів запропонованої В. П. Вахтеровим методики слід віднести такі:
цей метод відповідає природі дитини;
значно підвищує успішність навчання;
скорочує час на пояснення;
допомагає сприйняти нові відомості легко, вільно, без особливих зусиль;
надає точні відомості й певні не лише нові поняття, але і нові уявлення, враження і відчуття;
дає можливість учню самостійно знайти в предметі ознаки, про які нічого не говорить ні учитель, ні підручник;
розвиває спостережливість [13].
Предметний метод передбачає участь у процесі пізнання всіх органів чуття; максимальну роль спостережень під керівництвом учителя-організатора, який повинен навчити дітей критично ставитися до своїх сприймань; різноманітність напрямів дослідної роботи; максимальна роль обладнання (особливо зібраного дітьми); ведуча роль наочності і слова вчителя під час проведення дослідів; різноманітність форм проведення роботи, в тому числі уроки на свіжому повітрі (екскурсії). Даний метод є найефективнішим із позиції базової для нього теорії біхевіоризму (В. А. Лай), де предмет, що відчувається, виконуючи функцію подразника, викликає відповідну реакцію - слово, тому такою важливою є предметно-чуттєва основа пізнання навколишнього світу і розвитку людини [30].
Важливо підкреслити, що В. П. Вахтеров вважав, що предметний метод навчання повинен лежати в основі всієї системи навчання в школі. До об’єктів вивчення на предметних уроках учений відносив не тільки окремі об’єкти живої і неживої природи, але й спеціальні прилади.
Отже, В. П. Вахтеров дає чітке визначення предметних уроків. Дуже важливо, що він категорично виступав проти предметного навчання як особливого предмета викладання. Він вважав, що предметний метод навчання повинен бути в основі всієї системи навчання подібно до зерна, в якому є зачатки всіх органів рослин.
У розвитку методики предметних уроків велике місце належить К. П. Ягодовському. Під теорію предметного навчання ним підведена міцна основа вчення про пізнання.

Наприклад:

Мета. Продовжити формування в учнів поняття «рослина — частина живої природи», показати залежність рослин від неживої природи, виховувати бережливе ставлення до рослин у природі.

Обладнання: гілки ранньоквітучих дерев, кущів (вільхи, верби, ліщини), трав'янисті рослини (кульбаба, мати-й-мачуха та ін. ).

Таблиці: «Весна», «Ранньоквітучі рослини», роздавальні картки, ілюстрації з журналів, листівки.

Хід уроку. 1. Актуалізація чуттєвого досвіду учнів. Бесіда за спостереженнями в природі. Запитання: яка настала пора року? Які зміни ви спостерігали в неживій природі? чому вони відбуваються? які зміни відбулися з рослинами? чому? які ще зміни відбулися у живій природі? чому? Відповіді учнів учитель уточнює під час бесіди і демонструє відповідні ілюстрації.

2. Мотивація навчання. Постановка проблемних запитань. Чому навесні так дружно пробуджується природа? Чому над пахучими квітами кружляє безліч комах?

3. Повідомлення теми і завдань уроку. Вчитель звертає увагу учнів на те, що знання про зміни у рослин навесні допоможуть їм краще пізнати існуючі у природі взаємозв'язки і залежність рослин від таких факторів, як сонячне освітлення, потепління повітря, збільшення вологи в ґрунті та інше, а також краще пізнати рослинність рідного краю, відчути насолоду від її краси. Дає завдання під час прогулянок стежити за пробудженням рослин, намагатися якомога більше помічати змін, які відбуваються у рослинному світі. Це дасть змогу учням щодня «відкривати» для себе таємниці природи.

4. Сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу. Робота з натуральними об'єктами. Завдання і запитання. Назвіть рослини, які лежать на ваших партах. Розкладіть їх у такій послідовності: дерева, кущі, трав'янисті рослини. У якому стані перебувають рослини? Пригадайте екскурсію в природу взимку. Який вигляд ці рослини мали взимку? Чому відбулися такі зміни у рослин? Від яких умов залежить життя рослин? Після цього увагу учнів переключають на вивчення зовнішньої будови спочатку дерев, а потім кущів і трав.

Завдання і запитання. Знайдіть гілочку вільхи, підніміть її. За якими ознаками ви її відрізнили від інших рослин. Розкажіть про зовнішній вигляд гілочки вільхи. Які бруньки ще не розкриваються на гілочці? Що з них розів'ється пізніше? Розгляньте гілочку верби. Який вигляд мають суцвіття у цієї рослини? Порівняйте суцвіття вільхи і верби. Що між ними спільного? Чим вони відрізняються? Рано навесні зацвітають і трав'янисті рослини, розгляньте їх. Знайдіть рослину мати-й-мачуха, розкажіть про її зовнішній вигляд. Вчитель звертає увагу учнів на особливість листків, квітів, зібраних у суцвіття. Далі учні розглядають інші трав'янисті рослини. Порівнюють і знаходять між ними ознаки спільного і відмінного.

5. Робота з таблицею «Ранньоквітучі рослини». З метою охорони ранньоквітучі трав'янисті рослини збирають без підземних органів. Під час вивчення крім роздавального матеріалу доцільно використовувати і таблицю, за якою діти зможуть ознайомитися із зовнішнім виглядом рослини. Діти розглядають і дізнаються з таблиці, що у мати-й-мачухи є підземне стебло — кореневище, у підсніжника — цибулина, а у рясту є бульба. Діти відмічають красу перших квітів.

6. Розповідь вчителя. Увага учнів звертається на те, що у всіх підземних органах рослин, які розглядали учні на таблиці, влітку відбувається накопичення поживних речовин. Навесні пригріє сонечко, розтане сніг, вбере в себе воду, ґрунт і віддасть її корінцям рослин. Вода має чудову властивість розчиняти поживні речовини. Вони і є однією з умов, завдяки якій рослини швидко починають рости і розвиватися. Ось вони і зацвіли, хоч сніг не весь ще розтанув.

7. Робота з підручником. Учням пропонується прочитати статтю і розглянути малюнок,

8. Узагальнення матеріалу із використанням наочності.

9. Завдання додому. Підготувати відповіді на запитання, спостерігати за змінами в природі.

⇐ Предыдущая 12