СОННА ВЕНУС. ГОЛЛАНДСЬКИЙ ОБРАЗ

СОННА ВЕНУС

В широкій рамі, простій і новій,
Важкій, як стелі, вікна і портали,
Вона лежить на радісній траві,
І руки зо сну між квітки опали.

П'янка сопілка фавна, що вона
З гущавини метеликами лине,
Співають дзвінко соняшного дня
Птахи і листя, вітер і хмарини.

Та непритомне тіло золоте
Такий незбагнений ховає холод,
Що й почування, що в тобі росте,
Не будеш здатний ти назвать ніколи.

26. І. 1941

ГОЛЛАНДСЬКИЙ ОБРАЗ

Я змела важкі дубові лави
І до хліву чистого пішла.
Ремигають, добрі і ласкаві,
І мені не хочеться тепла.

Обніма мене червоне світло
Ліхтаря в соломі на землі.
В'ється в вікна вогкий літній вітер,
І далеко в морі кораблі.

Він приїде у плащі зі шкіри,
Із лицем, пошмаганим вогнем,
Привезе коріння й вин без міри,
І велике серце кам'яне.

25. І. 1941

НАВЗІКАЯ

Феатський квіте, серце Навзікає.
М. Зеров

... ніжна Навзікая,
Струнка дочка феатського царя.
М. Рильський

Ясна голубко, в галасі забав,
Що потонув у криках переляку,
Твій світлий образ осліпив вояку,
У котрий раз зорею просіяв.
Тож ясно-срібний пояс пов'язав
Твій милий берег і мою Ітаку.

Царівна та і водночас не та:
У пишних кучерях змія таїться люта.
Хай умудрились в двадцятьох днях так
Її колись незаймані уста, -
Настирливо в уяві вироста
Лише Каліпсо хтива і нескута.

Мій бідний друже з драним рукавом,
Брудний, напівголодний Телемаху,
Лишімо тінь оскверненого даху!
Нема різниць між злом і напівзлом.
Та кане успіх тим, хто напролом
Іде вперед без сумніву і страху.

На небі хмара - вічність і світи,
Коли палає захід золотий
В моїй уяві - в тріасовім морі
Вулькани, рифи і підводні зорі.

Як хмари купчаться в блакитній вишині,
Неначе мармури, холодні і ясні,
Я бачу статуї з відбитими руками,
Стару Елладу і дорійські храми.

Коли ж по небі вітер-варіят
Жене отари молодих ягнят,
То - диліжанси, Маркса просторіччя,
Наївне дев'ятнадцяте сторіччя.

1933

НЕЗНАНОМУ ВОЯКОВІ

(Фрагменти з поеми - XVI, XX, XXII)

Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди, на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили камінні.

Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, -
Хто кров'ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

О Націє, дужа і вічна, як Бог, -
Не це покоління холопів,
Хто злото знеславить твоїх перемог
При Корсуні і Конотопі?

О Націє, що над добро і над зло,
Над долю і ласку, і кару
Поставила тих, що їх сотні лягло
У дні незабутні Базару!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

О думка, що тіло без жалю руба,
Що очі й вуста твої сушить.
Архангельська срібноголоса труба
Гримить крізь простори і душі.

І мертві встають, і шукають хреста
Їх очі розчахнуто-тьмяні.
Встають, наче поросль, струнка і густа, -
Страшне покоління титанів.

1935

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 Следующая ⇒