РОБІТНЯ. РЕВОЛЮЦІЯ

РОБІТНЯ

День - прямокутник матового шкла,
Велика грудка кинутого снігу.
На ясність дум. На маєстат чола.
На стіл просторий і розкриту книгу.

Просте каміння - як прості слова, -
Відбите листя - шелести і шуми, -
Вони звучать, мов мушля, що хова
Ще музику глибинної задуми.

Чим заступити ці легкі рядки,
Прозору радість творчого спокою,
Речевість і упевненість руки?
Та вийдеш ти з затишного покою.

І десь на розі, десь, де ми берем
До рук газету, в поспісі зім'яту,
Тебе розітне лезами сурем
Невблагана екстаза маєстату.

Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.

Що вибереш? Чи образ бездоганний,
А чи праобраз для усіх один?
Міцніша віра і дзвінкіший чин
За словоблудіє і за тимпани!

Ось сходить, виростає, розцвіта
Благословеніє не форми - суті.
Одвага. Непохитність. Чистота.
Милується! Беріть! І будьте, будьте!..

1933

РЕВОЛЮЦІЯ

Сховалось равликом місто.
Січе його дощ, січе.
В під'їздах будов - тісно.
Набої через плече.

Забиті. Числить? Ледве.
З-під мурів - повів гниття.
Життя, що таке щедре, -
Багате таке життя.

Хто дихав удень так вільно.
До смерти хмельний украй.
Ти збурилось пінно-пінно
І - вилилось через край.

ПІХОТИНЕЦЬ

Душа відділилась від тіла
Ще там, на майдані міськім,
Врочиста така, білокрила,
Літає і в'ється над ним.

А тіло, струнке і спокійне,
Ступає в холодних рядах.
Довіку його не обійме
Ні сумнів, ні згадка, ні страх.

І радісно духу дивиться,
Як тіло тяга кулемет,
Стискає гарячу рушницю
І вперто повзе наперед.

Дванадцять літ крівавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.

До перс закляклих, просячи тепла,
Тулили марно немовлята лиця.
Проте їм чорне лоно віддала
Доба жорстока, як вовчиця.

Тепер дощі холодні і вітри,
Кудлаті хмари, каламутні ріки.
Але ростуть у присмерку нори
Брати, суворі і великі.

Пройшли пурпурні фінікійські дні,
Замкнувши цикль, і знову так потрохи
Згризає час суворо-мовчазні
Граніти легендарної епохи.

О, неба сірість, оливо води,
В густих туманах обважнілі віти,
Страшна вагітність, що несе плоди,
Які аж правнукам уздріти!
І ці стрункі, сухі чоловіки!
В їх простоті ясній, давноминулій
Чи ви пізнаєте, вгадаєте, який
З-посеред них є Сервій Туллій?

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒