ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЖАНРІВ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

ТЕМА 2.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЖАНРІВ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Мета лекції: ознайомити студентів з особливостями взаємодії з родинами вихованців ДНЗ.

План лекції.

1. Виховний потенціал українського фольклору.

2. Малі жанри українського фольклору.

3. Жанрова характеристика української народної пісні.

4. Методика роботи з українською фольклором в дошкільному закладі.

Література до теми:

1. Калуська Л. В. Дивокрай: вибр. дидакт. -метод. матеріали для працівників дошк. закл. : [у 2 кн. ] / Л. В. Калуська; [голов. ред.: Б. Фенюк; ред.: І. Дворницька]. – Т. : Мандрівець, 2006 – Кн. 1. – 2006. – 319 с.

2. Кожолянко О. В. Народознавство: метод. вказівки. / О. В. Кожолянко. – Чернівці: Рута, 2008. – 93 с.

3. Лозко Г. С. Українське народознавство / Галина Лозко. – Вид. 4-е, допов. – Х.: ДИВ, 2010. – 469 с.

4. Народні загадки / [Упорядкув., передм. Дмитренка М. К. ] – К.: Ред. часоп. «Народознавство», 2003. – 126 c.

5. Прислів’я та приказки / [Упоряд., передм. М. Дмитренка] – К.: Ред. Часопису народознавство», 2000. – 247 с.

Система народного виховання багатогранна, а засоби її реалізації різноманітні. Виховання – це сутність життя народу: усі виховували, усе виховувало, усіх виховували. Суб'єктивно те чи інше явище життя слугувало визначеній меті, виконувало конкретне завдання. Наприклад, такі здобутки народної творчості, як пісні, були засобами розваги і відпочинку. Водночас вони виконували багатогранну виховну функцію.

Упродовж тисячоліть усна народна творчість була єдиним засобом узагальнення і передачі життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості. У творчості відбито етичні позиції, історію, психологію, дидактику народу. Все, чим він жив набуло художнього відображення дійсності й виявлено в словесно-музично-хореографічних й драматичних творах. Пісні унікальні музично-поетичним оформленням ідеї – етичної, естетичної, педагогічної. Їх краса і добро виступають у єдності, оскільки їм властива висока поетизація різних сторін народного життя, в т. ч. і виховання зростаючих поколінь.

Уже на першому році життя дитині співають колискові пісні. Їх основний зміст – любов матері до своєї дитини, мрії про її щасливе майбутнє. Вони буяють поетичними образами птахів, диких звірів, домашніх тварин, смішних і страшних, лагідних і сердитих. Колискові пісні глибоко гуманні й зворушливі, адже йдуть від щирого материнського серця. Народні колискові пісні, за твердженням М. Г. Стельмаховича, вчать любити рідну землю, батьків, працю, захищати правду, поважати старших.

Сучасні психологи вважають безперечним існування пам'яті дитинства. Психологічний портрет людини складається до п'яти років. Отож, найвищою мірою необхідно з першого дня дитині слухати гарну поезію і музику. Не маючи жодних уявлень про існування пам'яті дитинства, ані про його психологічний портрет, тисячоліттями матері віддають своїм дітям найкращі поривання душі, найніжнішу поезію і мелодію.

Засобами виховного впливу, виступають пестушки й потішки. Пестушки одержали свою назву від слова пестувати – няньчити, носити на руках. Це короткі віршовані приспіви, якими супроводжують рухи дитини при пестуванні. Пестушки мають виховний сенс за умови їх супроводу тактильними прийомами – легкими тілесними дотиками. Лагідний масаж, супроводжуваний веселою невигадливою пісенькою з виразним проголошенням віршованих рядків, викликає в дитини бадьорий, веселий настрій. У пестушках враховано всі основні етапи фізичного розвитку дитини: коли починає ставати на ніжки, їй говорять одне; дитину, що робить перші кроки – вчать впевненіше стояти і при цьому супроводжують дії іншими за змістом пестушками, як от: «Дибки, дибки! Ходить котик по лавочці, водить кішку за лапочки: Диб, диб, диб! »

Пестушки поступово переходять у пісеньки-потішки, що супроводжують ігри дитини з пальцями, ручками, ніжками. В них присутнє педагогічне спрямування – наставляння в працьовитості, доброті, дружелюбності. Як от у дитячій потішці «Сорока», щедра білобока нагодувала кашею всіх, окрім одного, хоча й найменшого: «Ти дров не рубав, води не носив? »...

Народ не виправдує ледаря в будь-якому віці і вважає, що психологічна підготовка до діяльності повинна починатися з часу пробудження свідомості.

Чимале місце в житті селянських дітей посідали різні заклички і примовки. Пісенні заклички і словесні примовки сповнені віри у всемогутні сили землі, неба і води; вони прилучали селянських дітей до життя і праці. Закличка наповнювала маленьке дитяче серце сподіванням на рясний урожай, статок і багатство. Діти змалку привчалися розділяти сум і радість, працю і турботи дорослих.

Пісня є незмінним, обов'язковим елементом гри, оскільки пожвавлює її зміст. У духовній спадщині кожного етносу є пісні календарного призначення. Насамперед ті, які виконувались дітьми в свята чи в урочистих подіях. Скажімо на Різдво і Новий рік маленькі українці відвідували своїх хрещених батьків, близьких і далеких родичів, поважних односельців і співали для них колядки й щедрівки. Підлітки окрім цього під час різдвяних свят влаштовували вертеп і ходили з ним селом чи містечком, розігруючи сценки релігійного і світського змісту.

Зустріч весни також знайшла своє відображення в дитячих піснях. З настанням теплих днів діти водили хороводи, супроводжуючи їх співом веснянок і гаївок.

Стосовно особливостей пісенного репертуару щодо дитячого віку, слід зауважити, що підлітки мають власну поезію. Це – жеребкування, скоромовки, лічилки, дражнилки в численних різновидах. У лічилках чітко дотримуються співзвуччя і ритму. Їх художня функція полягає у своєрідній грі словом і ритмом. Для них характерні жвавість і барвистість. Виконання лічилок діти супроводжують найпростішою мелодією, іноді використовують мелодії відомих дитячих пісень.

З-поміж творів дитячого репертуару, жанром, якому притаманні риси дитячої творчості є прозивалки і дражнилки: «Такі пісні-дражніння і пісні-глузування являють особливий дуже забавний і цікавий вид дитячої творчості», – писав В. Я. Пропп. Зазвичай, вони несуть негативно забарвлені, однак їх створюють діти і вони є проявом дитячої творчості. З цього приводу М. Г. Стельмахович писав, що «заборона нічого не дасть хіба, що відіб'є бажання від щирого волевиявлення настрою, від захоплення римуванням слів, критичного ставлення до вчинків, придушить мовну ініціативу, позбавить можливості пізнати полеміку, відчути сутність міжособистісних взаємин, набувати вміння обстоювати свою гідність, усувати непорозуміння, бути стриманим, статечним, вміти попросити вибачення, якщо допустив необачний вчинок чи посварився, не ображатись на критику, якщо вона справедлива, не бути злопам'ятним» [5, c. 303]. Зрештою, сварка є неминучою в дитячому житті. Н. В. Лисенко радить, що тут у нагоді вихователю стануть прислів'я та тексти мирилок: «Уміли сваритися, умійте й миритися», «Мир миром, пироги з сиром, варенички в маслі. Ми дружечки красні. Обнімімось! Поцілуймося! », «Мирись, мирись, та більше не сварись! » та ін.

З-поміж дітей підліткового віку були найпоширенішими веселі, задерикуваті, жартівні пісні: народ навіть у тяжких умовах життя оберігав дітей від сумних роздумів, намагався тримати їхній подалі від суспільного лиха і соціального зла, ще незрозумілих і недоступних дитячому усвідомленню. Однак це аж ніяк не означає, що в репертуарі підлітків відсутні пісні серйозного спрямування змісту, які прищеплюють їм моральні переконання, почуття жалості й співчуття, щирого бажання допомогти, закликають до боротьби за волю і людську гідність.

До циклу найкоротших жанрів, які в образній формі відбивали різні сфери природного довкілля, суспільних і родинних взаємин відносяться приказки, прислів'я і загадки. Саме вони відіграють значну роль у вихованні дітей, формуванні їх особистості. Прислів'я, приказки становлять один вид поетичної творчості: це стислі, переважно афористичні, художні вислови народу про різні життєві явища. Вони є найпоширенішим видом народної поетичної творчості, який побутував ще в сиву давнину і дійшов аж до нашого часу.

Прислів'я – влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Скажімо, прислів'я «Куй залізо, поки воно гаряче» цінне не своїм прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватися у різноманітних аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

Приказки та прислів'я – це переважно віршовані мініатюри. Дошкільників ці фольклорні жанри приваблюють яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. У поетичній формі вони зберігають і поширюють народну мудрість, досвід пізнавальної діяльності, є засобами впливу на думки і дорослих, і дітей.

Розмірковуючи про виховне значення прислів¢ я, Я. А. Коменський влучно зауважив: «Прислів'я, приказка є коротким і спритним висловом, у якому одне говориться й інше мається на увазі, тобто слова говорять про деякий зовнішній фізичний, знайомий предмет, але натякають на щось внутрішнє, духовне, менш знайоме». У цьому висловлюванні міститься визнання педагогічних функцій прислів'їв з урахуванням закономірностей, властивих народній педагогіці: по-перше, натяк виступає як засіб впливу на свідомість вихованців; по-друге, навчання йде від відомого до невідомого (знайомий предмет породжує незнайому думку).

Загадка – це стислий алегоричний, поетичний опис якогось предмета чи явища, подається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, що потребує відповіді.

Народні загадки високо поціновував К. Д. Ушинський, зауважуючи, що загадки він вміщував не лише для того, щоб діти їх обов'язково відгадали, а більше для того, щоб дати учням можливість для вправляння розуму: «Я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини народною загадкою».

Діти знайомляться з характерними народними виразами, звикають зводити разом несхожі предмети, відшуковувати в них схожість. Загадки слугують і виховним цілям, впливають на естетичне і моральне виховання, розвивають поетичне сприймання навколишнього. Це такі, як «Маленький, чепурненький, крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов» (гриб), «Коло бабусі сидить у кожусі, проти печі гріється, без водички миється» (котик).

Загадки загадують дітям усіх вікових груп, їх використовують як у повсякденному житті, так і на заняттях. Українські народні загадки багаті на образні поетичні вирази, мудре, дотепне слово. Ось як влучно сказано в загадці: «Ой за лісом, за пралісом, золота діжа сходить» (Сонце). За допомогою загадок діти вчаться за ознаками, які подано в їх змісті відгадувати предмети, явища навколишнього світу.

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Вона є, мабуть, найпопулярнішим жанром усної народної творчості для дітей. Свою назву «казка» одержала від слова казати, адже казку саме розказували, а не читали.

Казка – усний народний твір, який виникає безпосередньо в спілкуванні розповідача з слухачами.

Фольклористи поділяють казки за такими видами: про тварин, побутові, героїко-фантастичні, чарівні, казки-билини, легенди, небилиці, бувальщини.

І. Франко високо поціновував казки, зазначаючи, що вони «вкорінюють» в нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Народна казка – зазначав український письменник – це такий вид народної творчості, який ніколи не надокучає. Вона зачаровує дітей, в ній відбита краса української мови». К. Д. Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами створення народної педагогіки».

Слід зауважити, що творцем казок є народ. Цікаво те, що казка в своєму змісті деякою мірою несе історичну правду про його життя, побут, погляди на життя, мораль і виховання.

Казки виступають унікальним засобом народного виховання. Їх характерними особливостями, з огляду педагогіки, можна відзначити народність, оптимізм, захопливість сюжету, образність і кумедність, дидактизм тощо.

Матеріалами для народних казок слугувало життя народу: його прагнення щастя, вірування, звичаї і навколишня природа. Саме втілення в казках позитивних рис народу і сформувало казку ефективним засобом передачі таких рис з покоління в покоління. Саме тому, що казки відбивають життя народу, його кращі риси, культивують у зростаючого покоління ці риси, народність виявляється однією з їх найважливіших характеристик.

Саме в казці відображено вікову оптимістичну мрію народу про те, щоб підкорити сили природи і змусити їх слугувати. Героям у досягненні їх шляхетних цілей, здебільшого, значну допомогу надають природні стихії, тварини, рослини тощо.

Багато народних казок вселяють впевненість у торжестві правди, у перемозі добра над злом. Передусім у казках страждання позитивного героя і його друзів є минущими, тимчасовими, за ними зазвичай приходить радість, причому ця радість – результат боротьби, результат спільних зусиль. Оптимізм казок особливо подобається дітям і підсилює виховне значення народних педагогічних засобів.

Захопливість сюжету, образність і кумедність вирізняють казки дуже ефективним педагогічним засобом. А. С. Макаренко, характеризуючи особливості стилю дитячої літератури, говорив, що сюжет здобутків для дітей повинен по можливості прагнути до простоти, фабула – до складності. Казки найповніше відповідають цій вимозі. У них схема подій, зовнішніх зіткнень і боротьби дуже складна. Ця обставина уможливлює сюжет захоплюючим і привертає до казки увагу дітей. Отож, правомірним є твердження, що в розповідях враховуються психологічні особливості дітей, насамперед, нестійкість і рухливість їхньої уваги.

Образність – важлива особливість казок, що полегшує їх сприйняття дітьми, оскільки вони ще не здатні до абстрактного мислення. У героїв зазвичай дуже яскраво виражені ті головні риси характеру, що зближають його з національним характером народу: відвага, працьовитість, дотепність тощо. Ці риси розкриваються у подіях і завдяки різноманітних художніх засобів, насамперед гіперболізації. Так, риса працьовитості є результатом гіперболізації і досягає граничної яскравості зображення – за одну ніч побудувати палац, міст від будинку героя до палацу царя та ін.

Дидактизм є однією з найважливіших особливостей казок, оскільки вони у всіх народів світу завжди повчальні. Натяки в казках застосовуються саме задля посилення їхнього дидактизму. Його особливість полягає в тому, що в сюжеті подається «добрим молодцям урок» не загальними міркуваннями і повчаннями, а яскравими образами і переконливими діями. Отож, дидактизм анітрохи не применшує художню цінність казок. Той чи інший повчальний досвід ніби зовсім самостійно формується в свідомості слухача. У цьому – джерело педагогічної ефективності казки. Майже всі вони містять певні елементи дидактизму і водночас в роботі з дітьми використовують казки цілком присвячені висвітленню моральних проблем. Відтак у казках якнайкраще відображено виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педагогіки, втілені в рідній мові і фольклорі, які багато віків побутують у культурі українців.

Казці, як особливому засобу народного виховання, педагоги і батьки повинні приділяти неабияку увагу. Їх читання дітям різного віку має бути неодмінною складовою виховного процесу. Відтак доцільно дітей старшого віку залучати до інсценування невеликих за змістом і яскравих за сюжетом народних казок, рольового читання тексту, в якому вміщено значну діалогову частину.

Ефективною формою використання казкового матеріалу виступає проведення тематичних свят, з вікторинами на знання змісту народних казок, впізнавання казкових героїв, інсценування невеличких казкових сюжетів і т. д. Темами святкового заходу можуть бути: «У нас в гостях казка», «Казки рідного краю», «Подорож у країну казок» тощо.

У плануванні освітньо-виховноїроботи сучасного освітнього закладу необхідно враховувати етнічні особливості регіону, в якому розташований заклад, а також етнічний склад вихованців. З огляду на це необхідно якомога більше уваги приділяти використанню народних засобів виховання. Пошук нових форм їх застосування забезпечуватиме ефективність виховання. Коротко зупинимось на деяких з них. Наприклад, за порадами А. М. Богуш, з дітьми старшого дошкільного віку доцільно організувати вечори українських колискових пісень «Колисковий віночок», коли діти, вкладаючи ляльок спати інсценують дії змістом різних колисанок. Це сприятиме зміцненню наступності поколінь, учитиме дітей поважно ставитись до старовини і спричинитися до збереження духовних цінностей народу. Співаючи колискових, маленькі учасники свята можуть засобами екстра- лінгвістики виражати доброту, ніжність, розуміння, здатність до співпереживання.

Усна народна творчість, узагальнюючи багатовіковий досвід, виступає носієм і засобом втілення мудрості народу, його світогляду та ідеалів. Споконвічне прагнення – оберігати словесне народне творіння, яке потребувало розвитку генетичної й історичної пам'яті. Адже узагальнені форми життя, змісту виховання й навчання, втілювалися передусім у рідному слові й збережені в різних його символах і значеннях.

⇐ Предыдущая 1 2 34