3. ЗВЕРТАННЯ

Звертання – це слово чи група слів, що позначають особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення, напр.: Праведная душе! Прийми мою мову не мудру, та щиру (Т. Шевченко).

Проблеми, пов’язані із:

1) способами вираження звертання;

У радянському мовознавстві кличний відмінок називали кличною формою на основі пануючої ідеології (в російській мові – шість відмінків, то в українській не може бути сім).

Проте, кличний відмінок повноправний і звертання завжди виражене саме кличним відмінком,

напр.: Ой не шуми, луже, зелений байраче! Не плач, не журися, молодий козаче!

Якщо при звертанні використовується називний відмінок іменника, то це порушення граматичної норми, тобто помилка,

напр.: мама, тато, батько, Петро, Ірина....

2) стосунками звертання з іншими членами речення.

Відомі мовознавці, зокрема О. Пєшковський та О. Шахматов, категорично стверджують, що звертання не є членом речення, оскільки не підпадає під жоден із типів граматичного зв’язку – узгодження, керування, прилягання.

Проте, О. Пономарів стверджує, що це надмірна категоричність, оскільки звертання має прямий стосунок до висловлення думки.

Таким чином, на думку О. Пономарева, звертання – це член речення, своєрідність якого полягає в граматичній незалежності. Вчений не вказує, який це член речення, хоча й зазначає, що звертання виражене іменником чи субстантивованими частинами мови, які близькі до підмета.

Різновиди звертань:

1) власне звертання, які позначають певну особу, до якої спрямоване мовлення, і розраховане на реакцію цієї особи. Часто використовуються у діловому та приватному листуванні.

Напр.: Дорогий пане Володимире! Ви, напевно, вже дістали мого листа, посланого сими днями... (з листа М. Коцюбинського до В. Гнатюка від 25 грудня 1908 р. )

2) риторичні звертання, які формально нічим не відрізняються від власне звертань, проте не спонукають співрозмовника до відповіді, а є способом відтворення стану мовця, його вподобань, думок, почуттів.

Крім власних та загальних назв людей у формі риторичних звертань можуть виступати назви речей, тварин, рослин, абстрактних понять, міфічних персонажів, історичних осіб (звернення не безпосереднього сучасника).

Напр.: 1) Благословенні будьте, мудрі очі, що вгледіли через туман широкий рідний океан (Олександр Олесь).

2) А ти, Бетховене, прости мене за те,

Що я не мав часу прийти до тебе,

Що знаю я симфонії полів,

Але твоєї жодної не знаю.

Прости мені, Бетховене, за це..,

Простіть, Родени, Моцарти, Ейнштейни... (І. Драч).

3) напівриторичні звертання, що поєднують в собі риси власне звертань та риторичних звертань. Вони спрямовані на конкретних осіб, розраховані на певну реакцію і передають емоційний стан мовця.

Напр.: Дорогий мій сучаснику! Як же нам треба плекати кожне словечко рідної мови, передане у спадок нам від багатьох-багатьох попередніх поколінь! (М. Шумило).

Розділові знаки

Звертання на письмі виділяється комою або знаком оклику (залежно від інтонації) на початку речення і комами з двох боків у середині речення.

напр.: Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє! (Леся Українка).

Земле! Як тепло нам із тобою! (М. Рильський).

Якщо ж звертання стоїть у кінці речення, то кома ставиться перед ним, напр.: Добрий вечір тобі, зелена діброво! (Н. тв. )

⇐ Предыдущая 1 23