«Топографія з основами геодезії»

«Топографія з основами геодезії»

1 курс «Географія»

Тема: Спрощені знімання: види, зміст та особливості проведення

Приладдя: кольорова крейда, прямокутний трикутник, транспортир, екер, екліметр, візирна (окомірна) лінійка, бусоль, епідіаскоп та плівки.

На минулій лекції ми розглядали класифікацію топографо-геодезичних знімань, і зазначили, що сьогодні розглядатимемо спрощені знімання – це знімання, що виконуються для швидкого отримання наочного, але наближеного за точністю зображення ділянки місцевості. Наголошую на подальшому вивченні спрощених зйомок на лабораторних роботах, літній практиці і що найголовніше на посаді вчителя при викладанні загальної географії 6-го класу у темі «План і карта». А у школах, згідно нормативних документів, що вказують на матеріально технічне забезпечення у розпорядженні вчителя повинні бути планшети, штативи (триноги), компаси, візирні лінійки та нівеліри.

Отже, сьогодні розглянемо такі топографо-геодезичні знімання:

1. Екерне знімання.

2. Окомірне знімання.

3. Бусольне знімання.

1. Екерне знімання

Найпростішим екером є дві взаємоперпендикулярні дощечки. Існують також призмові та дзеркальні екери.

Екер дзеркальний має таку будову: верхня частина екера це тригранна призматична коробка відкрита з одного боку. На двох інших сторонах у верхній частині зроблені прямокутні вирізи – діоптри, а в нижній частині з внутрішнього боку прикріплені дзеркала (люстерка). Кут між дзеркалами рівний 45⁰. Отже, зображення віхи (тички) попадаючи на одне дзеркальце, відбивається від нього попадає на протилежне дзеркальце. А враховуючи, що кут перетину променів, вхідного і вихідного, складає 90⁰ то зображення у дзеркальці вказує на прямий кут.

Мал. 1, 2. Дводзеркальний екер і побудова прямого кута з його допомогою

Теоретичною основою екерного знімання є спосіб зйомки – спосіб перпендикулярів, а відповідно система умовних прямокутних координат. Основними приладами є екер, мірна стрічка, компас, а також екліметр та допоміжне приладдя віхи (тички) та кілочки.

Існує кілька способів екерного знімання: знімання невеликих ділянок, що перш за все залежить від особливостей ділянки місцевості. Отже, робоча основа створюється трьома способами з застосуванням способу зйомки – перпендикулярів:

1. побудовою магістралі;

2. розбивкою на трикутники;

3. побудовою полігону – обходом ділянки з прокладанням основного ходу.

1. Побудову магістралі застосовують на видовженій ділянці, що доступна для проведення вимірювань. Робочу основу знімання створюють у вигляді магістралі АВ, що прокладають через усю ділянку. Знімання проводить бригада з 5 осіб. Перш за все тичками (віхами) закріплюють магістраль та закріплюють характерні точки контуру ділянки.

Двоє осіб рухаються вздовж магістралі з екером та опускають перпендикуляри, тобто знаходять на магістралі точки, з яких характерні точки контуру ділянки (відзначені тичками) видимі через екер, а отже під прямим кутом. Третя та четверта особи вимірюють довжини абсцис і ординат мірною стрічкою чи рулеткою. П’ята особа викреслює зарис (абрис) у який записує результати всіх вимірів та за допомогою компаса вимірює азимут магнітний магістралі.

Саме з викреслення магістралі, відповідно до азимуту, розпочинають побудову плану. Потім послідовно з врахуванням обраного масштабу відтворюють усі перпендикуляри (прям. трикутник).

2. Розбивка на трикутники застосовується на рівній, відкритій та доступній для проведення вимірювань ділянці. Ділянку місцевості умовно поділяють на трикутники.

У кожному з них на сторону обрану за основу, за допомогою екера з вершини опускають перпендикуляр, який є висотою трикутника (двоє осіб). Вимірюють довжину висоти та довжини частин основ (двоє осіб). Після чого переходять до наступного трикутника. На зарисі (абрисі) викреслюють трикутники та підписують виміряні довжини. Для орієнтування ділянки вимірюють магнітні азимути основ трикутників.

При побудові плану спочатку викреслюють основи трикутників за відомими азимутами. Потім з використанням прямокутного трикутника усі трикутники з їх основами і висотами у масштабі.

3. Спосіб побудови полігону. На ділянках із складною межею, а також на закритих і неприступних для безпосереднього знімання ділянках (ліс, болото, озеро) робочу основу будують екером (способом обходу побудови полігону).

Навколо озера екером будують полігон у вигляді багатокутника з прямими внутрішніми кутами. Вершини полігону закріплюють тичками. Сторони такого полігону 1-2, 2-3, 3-4, і. т. д. – це самостійні абсциси. З них способом перпендикулярів знімають межі озера, тобто характерних точок, що попередньо були закріплені на місцевості, тобто, опускають перпендикуляри (ординати). Одночасно вимірюють довжини абсцис і ординат, а для орієнтування плану ділянки – азимут однієї із сторін полігону.

Аналогічно до попередніх видів екерного знімання ведеться запис вимірів, а викреслення плану розпочинають з відтворення полігону, а саме сторони азимут якої вимірювали.

Серед анансованих приладів невживаними залишився екліметр – прилад для вимірювання вертикальних кутів (кутів нахилу). Найпростішим екліметром є транспортирний екліметр (намалювати). Нам, екліметр потрібний для призведення реально виміряної величини довжини до горизонтальної проекції, через використання кута нахилу у формулі d = D · cos α .

Найбільш розповсюджений екліметр з маятниковим кругом. В круглій металевій коробці на горизонтальній вісі обертається кільце поділене на чотири сектори, два з них з грузом, які рухомі під дією сили тяжіння. Відповідно рухомим є кільце зі шкалою від 0⁰ в обидва боки до + 60⁰ та -60⁰. З боку до коробки прикліплена прямокутна візирна труба з прорізом і ниткою для наведення на потрібні предмети. Для зручності існує фіксальна кнопка.

Отже, екерне знімання – це вид спрощеної зйомки, що може бути застосований на доступних та важкодоступних рівнинних ділянках з застосуванням способу перпендикулярів при використання екеру, рулетки, компасу, екліметру (при потребі) відкладаючи прямі кути та вимірюючи довжини та магнітні азимути.

Для детального та повторного ознайомлення з екерним зніманням рекомендую книгу – Матусевича К. Н., Семенова В. Є. «Найпростіші вимірювання на місцевості» –– Київ.: Радянська школа, 1981., 61 с.

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒