|
|||
Сумує, квилить, плаче рано. І плаче, плаче Ярославна ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2 Сумує, квилить, плаче рано В Путивлі-граді Ярославна. І каже: „Дужий і старий, Широкий Дніпре, не малий! Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчана, Носив єси на байдаках На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю!... О мій Словутицю преславий! Моє ти ладо принеси, Щоб я постіль весела слала, У море сліз не посилала, - Сльозами моря не долить”. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі на валу, на брамі, Святеє сонечко зійшло. І каже: „Сонце пресвятеє На землю радість принесло І людям, і землі, моєї Туги-нудьги не розвело. Святий, огненний господине! Спалив єси луги, степи, Спалив і князя, і дружину. Спали мене на самоті! Або не грій і не світи... Загинув ладо... Я загину! ” 4 іюня 1860 СПБ
|
|||
|