Текст „Слова о полку Ігоревім”

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Текст „Слова о полку Ігоревім”

С. 48 На Дунаи Ярославнынъ гласъ ся слышить,

Зезгицею, незнаємь, рано кычеть:

„Полечю, – рече, – зегицею по Дунаєви,

омочю бебрянъ рукавъ въ Каялђ рђцђ,

утру князю кровавыя его раны

на жестоцђмъ его тђлђ”.

Ярославна рано плачетъ въ Путивлђ на забралђ а ркучи:

„О вђтре, вђтрило!

Чему, господине, насильно вђеши?

Чему мычеши хиновьскыя стрђлкы

На своею нетрудною крилцю

На моея лады вои?

Мало ли ти бяшетъ горђ подъ облакы вђяти,

Лелђючи корабли на синђ морђ?

Чему, господине, моє веселие по ковылию развђя? ”

С. 50 Ярославна рано плачетъ Путивлю городу

На заборолђ, аркучи:

„О Днепре Словутицю!

Ты пробилъ еси каменныя горы

Сквозђ землю Половецкую;

Ты лелђялъ еси на себђ Святославли насады

До плъку Кобякова, –

Възлелђй, господине, мою ладу къ мнђ,

Абыхъ не слала къ нему слезъ на море рано! ”

Ярославна рано плачетъ въ Путивлђ

на забралђ, аркучи:

„Свђтлоє и пресвђтлоє слънце!

Всђмъ тепло и красно єси!

Чему, господине, простре горячюю свою лучю

На ладђ вои,

Въ полђ безоднђ жаждею имъ лучи съпряже,

Тугою имъ тули затче”.

// Слово о полку Ігоревім (Упоряд., вступна стаття, приміт. Л. Махновця). – К.: Дніпро, 1983. – 220 с. – С. 48-50

Т. Г. Шевченко (С. 569-570)

В Путівлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

„Полечу, - каже, - зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани... ”

І квилить, плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

„Вітрило, вітре мій єдиний!

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього. На морі

Гойдай насади-кораблі.

А ти прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв,

В степу на тирсі розібгав”.

12 Следующая ⇒