|
|||
Анакреонт. Поезія ⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3 Анакреонт Поезія Переклад Г. Кочура, В. Маслюка, А. Содомори
© В. Маслюк, А. Содомора (переклад), 2000
Джерело 1: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 151. (" Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться... ", " Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш... ", " У коней ми на стегнах... " )
Джерело 2: Зарубіжна література. Хрестоматія для 8 кл. /Упорядник Скрипник В. М. -Донецьк: ВКФ " БАО", 2000. 668 с. (" Принеси води, юначе, і вина подай швиденько... ", " Золотоволосий Ерот мене... ", " Сумно жити не кохавши... ", " Дай мені Гомера ліру... " )
Зміст
Про автора
" Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться... " (Переклад Г. Кочура)
" Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш... " (Переклад Г. Кочура)
" У коней ми на стегнах... " (Переклад Г. Кочура)
" Принеси води, юначе, і вина подай швиденько... " (Переклад В. Маслюка)
" Золотоволосий Ерот мене... " (Переклад А. Содомори)
" Сумно жити не кохавши... " (Переклад Г. Кочура)
" Дай мені Гомера ліру... " (Переклад А. Содомори)
Анакреонт з острова Теосу (в Іонії), як і Сапфо та Алкей, -представник монодичної лірики (пісні з музичним супроводом), жив у другій половині VI ст. до н. є. Тікаючи від наступу персів, він переїхав до Теоської колонії Абдеру у Фракії він перебував при дворі Полікрата на Самосі, пізніше - при дворі Пісістратіда Гіппарха в Афінах, нарешті, - в Фессалії. Від творів Анакреонта дійшли до нашого часу тільки невеличкі фрагменти; пізніша традиція зробила його співцем вина й кохання, але є підстави гадати, що його поетична еротика відрізнялася від еротики «анакреонтичних» пісень, складених в александрійську добу. В одному з фрагментів він порівнює, наприклад, Ерота з ковалем, що уразив його серце важким молотом. Проте європейські літератури пізнішої епохи уявляли собі Аиакреонта лише як представника «легкої» поезії.
■ ■ ■
Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,
Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.
Відліта життя солодке - небагато вже лишилось.
Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,
Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього
Увійти; коли ж увійдем - повороту нам не буде.
■ ■ ■
Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш,
Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я?
Почекай, тобі вудила я накину і скерую,
Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету.
Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,
Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі.
■ ■ ■
У коней ми на стегнах
Випалюємо тавра;
Парфян хоробрих можна
Пізнати по тіарах;
Закоханих так само
Я вгадую відразу, -
І в них у серці завжди
Буває знак маленький. [151]
■ ■ ■
Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,
І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом* поборотись.
Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.
Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом
Давай пісню, серцю милу.
Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів,
Пісню буду я співати: він, володар над богами,
Й людей також підкоряє.
*Ерот (Ерос) - син Афродіти, бог кохання.
■ ■ ■
Золотоволосий Ерот мене
Знову поцілив пурпурним м'ячем —
Дівчину в барвних сандалях тепер
Каже мені забавляти.
Лиш залишилося кляте дівча, —
З Лесбосу славного родом воно, —
Та й, осміявши мою сивину,
Іншому звабно моргає.
■ ■ ■
Сумно жити не кохавши,
Сумно жити й покохавши,
Найсумніще ж від усього
Ошукатися в коханні.
Все Ерот під ноги топче —
Людську мудрість і звичаї,
Тільки срібло всі шанують.
Хай тому добра не буде,
Хто найперший прагнув срібла!
Через те братів не стало,
Через те й рідня не рідна,
Через те убивства, війни,
Та найбільше нас, коханців,
Через те усюди гине.
■ ■ ■
Дай мені Гомера ліру
Без струни, що зве до бою,
Принеси глибокий келих
І ті приписи, що кажуть,
Як з вином змішати воду*.
Вип'ю трохи — й затанцюю
І, забувши про повагу,
Струн торкнуся, заспіваю
Голосну застольну пісню.
Дай мені Гомера ліру
Без струни, що зве до бою.
*Перед вживанням вина греки його розбавляли водою.
© Aerius, 2003
|
|||
|