Анакреонт. Поезія

Анакреонт

Поезія

Переклад Г. Кочура, В. Маслюка, А. Содомори

Джерело 1: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. І. Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 151. (" Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться... ", " Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш... ", " У коней ми на стегнах... " )

Джерело 2: Зарубіжна література. Хрестоматія для 8 кл. /Упорядник Скрипник В. М. -Донецьк: ВКФ " БАО", 2000. 668 с. (" Принеси води, юначе, і вина подай швиденько... ", " Золотоволосий Ерот мене... ", " Сумно жити не кохавши... ", " Дай мені Гомера ліру... " )

Зміст

Про автора

" Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться... " (Переклад Г. Кочура)

" Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш... " (Переклад Г. Кочура)

" У коней ми на стегнах... " (Переклад Г. Кочура)

" Принеси води, юначе, і вина подай швиденько... " (Переклад В. Маслюка)

" Золотоволосий Ерот мене... " (Переклад А. Содомори)

" Сумно жити не кохавши... " (Переклад Г. Кочура)

" Дай мені Гомера ліру... " (Переклад А. Содомори)

Анакреонт з острова Теосу (в Іонії), як і Сапфо та Алкей, -представник монодичної лірики (пісні з музичним супроводом), жив у другій половині VI ст. до н. є. Тікаючи від наступу персів, він переїхав до Теоської колонії Абдеру у Фракії він перебував при дворі Полікрата на Самосі, пізніше - при дворі Пісістратіда Гіппарха в Афінах, нарешті, - в Фессалії. Від творів Анакреонта дійшли до нашого часу тільки невеличкі фрагменти; пізніша традиція зробила його співцем вина й кохання, але є підстави гадати, що його поетична еротика відрізнялася від еротики «анакреонтичних» пісень, складених в александрійську добу. В одному з фрагментів він порівнює, наприклад, Ерота з ковалем, що уразив його серце важким молотом. Проте європейські літератури пізнішої епохи уявляли собі Аиакреонта лише як представника «легкої» поезії.

■ ■ ■

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке - небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем - повороту нам не буде.

■ ■ ■

Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш,

Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я?

Почекай, тобі вудила я накину і скерую,

Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету.

Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,

Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі.

■ ■ ■

У коней ми на стегнах

Випалюємо тавра;

Парфян хоробрих можна

Пізнати по тіарах;

Закоханих так само

Я вгадую відразу, -

І в них у серці завжди

Буває знак маленький. [151]

■ ■ ■

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом* поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він, володар над богами,

Й людей також підкоряє.

*Ерот (Ерос) - син Афродіти, бог кохання.

■ ■ ■

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м'ячем —

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишилося кляте дівча, —

З Лесбосу славного родом воно, —

Та й, осміявши мою сивину,

Іншому звабно моргає.

■ ■ ■

Сумно жити не кохавши,

Сумно жити й покохавши,

Найсумніще ж від усього

Ошукатися в коханні.

Все Ерот під ноги топче —

Людську мудрість і звичаї,

Тільки срібло всі шанують.

Хай тому добра не буде,

Хто найперший прагнув срібла!

Через те братів не стало,

Через те й рідня не рідна,

Через те убивства, війни,

Та найбільше нас, коханців,

Через те усюди гине.

■ ■ ■

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою,

Принеси глибокий келих

І ті приписи, що кажуть,

Як з вином змішати воду*.

Вип'ю трохи — й затанцюю

І, забувши про повагу,

Струн торкнуся, заспіваю

Голосну застольну пісню.

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

*Перед вживанням вина греки його розбавляли водою.

⇐ Предыдущая 1 23