|
|||
Філострат.. Філострат.Філострат. (подає йому папір) Ось список підготованих розваг. Високосте, я вам лишаю вибір. Тезей. А! «Бій з кентаврами». «Афінський євнух Співатиме у супроводі арфи». Не треба. Це я вже читав коханій На честь Геракла, родича мого. «Як п'яні жриці Вакха в дикій люті Фракійського співця живцем роздерли». Це давня п'єса - грали ще тоді, Як я з-під Фів вернувся переможцем. «Як дев'ять муз оплакують Науку, Що в злиднях богу душу віддала». Це, певно, гостра, в'їдлива сатира, Непідходяща для весільних свят. «Коротка п'єса про Пірама й Тізбу, Трагедія весела і тривала». Трагедія - і водночас весела? Коротка і тривала воднораз? Так це ж гарячий лід і чорний сніг! Ну як знайти у цім безглузді глузд? Філострат. У п'єсі, князю, лиш десяток слів, І я коротшої не чув ніколи, Але й того десятка забагато, Тому вона тривала. В ній немає Ні слова до ладу, немов навмисне. Трагедія вона лише тому, Що в ній герой Пірам себе вбиває. Я плакав, репетицію дивившись, Але, признаюсь, плакав я зі сміху. Тезей. А хто ж актори? Філострат. Все афінські люди, Ремісники звичайні, що навикли Руками працювать, не головою, І ось тепер свою невправну пам'ять Заради вас обтяжить захотіли. Тезей. Ну, коли так, подивимось виставу. Філострат. Не варто, князю! Я її дивився. Немає в ній цікавого ні крихти, Хіба що вас побавить їхня щирість У тих незграбних і тяжких зусиллях Вам догодити. Тезей. Хочу цю виставу Побачити, бо простосердя й ревність Чогось поганого створить не можуть. Сідайте, дами. Приведи акторів. Філострат виходить. Іпполіта. Я не люблю, коли надмірна ревність Бере на себе ношу затяжку. Тезей. Такого ти, кохана, й не побачиш. Іпполіта. Ти ж чув - вони не здатні ні до чого. Тезей. Ми тим щедріші будемо, коли Подякуємо їм за те «ніщо». Те, що вони наплутають, ми будем Розплутувать - і хай це нас потішить. Ми будемо поблажливі до них - Оцінимо не успіх, а зусилля. Коли мене в якому-небудь місті Вітальними промовами стрічають Учені люди, часом бачу я, Як затинаються вони від страху Чи від збентеження, тремтять, і бліднуть, І, не дійшовши ще до слів вітання, Нарешті уривають ту промову, Укладену й розучену давно. Я в скромнім та збентеженім мовчанні Гостинність чую більшу та щирішу, Ніж у речах улесливо-сміливих Майстерного й пустого красномовця. Любов і простота небалакучі В небагатьох словах багато скажуть. Входить Філострат. Філострат. Пресвітлий князю, вже Пролог чекає. Тезей. Нехай увійде. Сурми. Входить Клинець у ролі Пролога. Клинець. Не думайте. Що мало в нас бажання Вам догодити - вірте. Думка в нас В усіх одна - і перша, і остання: Наш хист малий. Розважить, може, вас, Як ви подумаєте, ніби нами Керує капость. Лихо буде нам, Як вам догодимо цими словами. Ми будемо щасливі. Вірте нам - Актори тут. І хочуть показати Вам те, що ви самі хотіли знати. Тезей. Цей чолов'яга не зважає на такі дрібниці, як крапки та коми. Лізандр. Він погнав свій пролог, як невиїждженого лошака, що не вміє зупинятись, коли треба. Добра наука, мій князю: мало тільки говорити, треба говорити вміючи. Іпполіта. Справді, він зіграв свій пролог, як дитина грає на флейті: звук є, та нот нема. Тезей. Його мова - як заплутаний ланцюг: усі ланки цілі, але без ніякого порядку. Що ж далі? Входить Навій у ролі Пірама, Дудка в ролі Тізби, Носик у ролі Муру, Замірок у ролі Місячного сяйва і Гембель у ролі Лева; перед ними - сурмач. Пролог. Чудна, панове, ця картина вам? Стривайте, зараз все вам стане ясно. Цей чоловік, щоб знали ви, - Пірам, І Тізба зветься дама ця прекрасна. Цей чоловік у тиньку та вапні - То мур, що цих коханців розділяє. Лише ота шпарина у стіні Поговорити бідним дозволяє. Оцей, із хмизом, псом та ліхтарем, - То місяць. Він стоїть тут недаремно: При місяці між диким чагарем Коханці пробиралися таємно. Цей хижий звір, що лев йому ім'я, Побачив Тізбу, що в кущах скрадалась. Вона його на смерть перелякалась. Тікаючи, плаща згубила там. Його скривавила левина паща... Враз нагодився красень наш - Пірам. Побачив кров і думає: «Пропаща Моя кохана! » Вихопив кинджал - І заколовся ним. А діва мила Мерця угледіла, запала в шал І віку теж собі укоротила. Хай місяць, лев і мур, та й молодята Докажуть те, що можна ще сказати. Клинець, Навій, Дудка, Гембель і Замірок виходять. Тезей. Цікаво, чи й лев говоритиме? Деметрій. Що ж тут за диво, вельможний князю: скільки ослів уміють говорити, то чом лев не зможе? Мур. Лудильник я, мене Том Носик звати, І в цій виставі мур я маю грати. Цей мур такий, що в ньому є шпарина, Розколина, чи дірка, чи щілина. Пірам і Тізба, наші молодята, Крізь неї прихитрялись розмовляти. Я справді мур, змурований руками: Показують це й тиньк, і глина, й камінь. А це щілина, і крізь неї знову Пірам і Тізба поведуть розмову. Тезей. Чи можна сподіватися, щоб камінь і тиньк говорили краще? Деметрій. Справді, такого дотепного муру я ще не зустрічав, вельможний князю. Входить Навій у ролі Пірама. Тезей. Тихо! Пірам підходить до муру. Пірам. О темна ніч! Не світла ти, о ні! Ти настаєш тоді, як день минає. О ніч, о ніч! Біда, біда мені! Свою присягу Тізба забуває! А ти, о мур, прегарний, славний мур, Що розгороджуєш мене й кохану! Скажи, о мур, прегарний, славний мур, Де шпарка? Дай-но, я крізь неї гляну! Носик піднімає розчепірені пальці. Нехай за це віддасть тобі Зевес! Та що я бачу? Тізби я не бачу! Проклятий мур, бодай пропав ти ввесь! Хай долю він пошле тобі собачу! Тезей. Я гадаю, що цей мур, коли вже він має живу душу, мав би теж відповісти лайкою. Пірам. Ні, високосте, нізащо в світі. Бо після слів «пошле тобі собачу» - Тізбина репліка. Вона має зараз вийти, а я виглядатиму її крізь шпарку. Ось побачите, все буде точнісінько, як я сказав. Он вона вже йде. Входить Дудка в ролі Тізби. Тізба. О муру, часто нарікала я, Що розлучаєш ти мене з Пірамом. Твій камінь, тиньк і глина вся твоя Моїми обціловані вустами. Пірам. Чийсь голос бачу. Треба підійти До шпарки - може, Тізбин вид почую. О Тізбо!
|
|||
|