МЕЛОДІЯ. ПТАШИНА ЇДАЛЬНЯ

МЕЛОДІЯ

Було літо, було літо, та й стала зима. Враз. Раптово. За одну ніч. Мороз такий — без рукавиць не потикайся. Під сосонкою сім’я опеньків — капелюшки в крапинку. Заніміли грибочки, задубіли, ніби пластмасові. Жодна синиця не цвенькає. Аж незвично якось. У посвітлілому молодому грабнику помічаю сині цятки. Завертаю — лісові дзвіночки! Так і стоять, не то заморожені, не то заворожені. У перевернутих келишечках на денцях жовтіють крупочки-сердечка: там частування для бджоли, для метелика — а раптом навідаються? Торкаю пальцями келишечки — легенький дзвін. Мов крижинки тілінькають. Уперше в житті чую таке. Того дня я обходив немало лісу. І хоч синіх цяток більше не потрапляло на очі, мелодія лісових дзвіночків до самого вечора супроводжувала мене.

ПТАШИНА ЇДАЛЬНЯ

Зима вибілила поле, причепурила. Якби не оце засохле бадилля бур’янів, що стирчить по краю ярка, було б чисто, як у світлиці. Та мені бур'яни — якраз на руку ковінька. Назбивав будяків, реп’яхів, лободи та чорнобилю, розпалив багаття і обідаю біля вогню. Надворі не холодно, ні, але просто затишніше почуваєшся, коли поруч димок в’ється. Не забарилися й гості. «Цінь-цінь! Цінь-цінь!.. » Так і є, синиці. Стрибають по бадиллі, насіння скльовують. Потім прилетіла весела зграйка щиглів. Пір’я у них яскраве, брунатного, білого та чорного кольорів. На голівках оксамитово-чорні шапочки, а лобики та підборіддя вогненно-червоні. Обсіли реп’яхи, обідають, гойдаються, поміж себе жваво пташині теревені правлять. Отож, виходить, у зимовому полі й бадилина не зайва.

⇐ Предыдущая 32 33 34 35 363738 39 40 41 Следующая ⇒