Таким чином, регулювання доступності засобів запобігання вагітності і дітонародженню позначається більше не на народжуваності, а на здоров’ї населення.

Соціологічні дослідження свідчать, що поліпшення умов життя – особлива цінність. А поліпшення матеріальних умов життя підвищує можливості для реалізації потреби в дітях. До того ж підвищення рівня добробуту сім’ї істотно змінює її стиль життя і створює нові можливості для розвитку поза сімейних орієнтацій. Поліпшення умов життя відкриває перед сім’єю нові перспективи і стимулює активність, спрямовану на реалізацію потреб даної сім’ї. Якщо серед них є потреба в дітях, то вона реалізується. За відсутності такої потреби, поліпшення матеріальних умов буде використано для задоволення інших потреб.

Проблеми репродуктивного здоров’я в останні десятиліття активно досліджуються представниками різних наук. Це, насамперед, пов’язано з явищами глибинної трансформації гендерних моделей поведінки, що при-вели до якісних перетворень у відносинах між чоловіками і жінками в ін-тимній сфері і наклали безпосередній відбиток на процеси відтворення в цілому. Таким чином однією з причин соціально-демографічної кризи су-часного соціуму є не лише зміна соціальних детермінант репродукції, установок, домінантних мотивів щодо дітонародження тощо, а і власне бі-осоціальна складова репродуктивної поведінки, безпосередньо пов’язана із суто фізіологічною спроможністю до якісного відтворення. Власне стан репродуктивного здоров’я нації визначається як невід’ємна складова здо-ров’я людини, що забезпечує сталий розвиток суспільства в цілому [1]. Однак більшість досліджень у цій сфері зосереджена на соціально-демографічних аспектах проблеми, тоді як питання статевого виховання та сексуальної культури відображені досить обмежено. Особливо хибною по-дібна позиція є відносно молоді. Лібералізація поглядів на статеву поведі-нку призвела до деформації сексуальної поведінки, втрати моральних оріє-нтирів, що є підґрунтям погіршення репродуктивного здоров’я. Одним із найяскравіших індикаторів стану репродуктивного здоров’я є умови реалі-зації контрацептивної поведінки молоді. Визначаючи цей показник індика-тором стану репродуктивного здоров’я, сучасні науковці акцентують увагу на соціальних установках регуляції контрацептивної поведінки населення [2].

Мета статті – розглянути особливості реалізації репродуктивної поведінки, визначити основні тенденції ставлення до проблем репродук-ції.

Більшість дослідників у сфері репродукції визначає контрацептивну поведінку як певну систему заходів, метою яких є регуляція сексуальної поведінки на стадії планування сім’ї [1]. Однак, як переконливо доводить сучасний досвід, реалізація сексуальної поведінки не завжди здійснюється в межах розвитку життєвого циклу сім’ї. Сучасні підлітки, за даними опи-тувань, не вважають за необхідне пов’язувати реалізацію статевого потягу з народженням дітей, а тим більше зі створенням сім’ї. Водночас створен-ня сім’ї далеко не завжди пов’язано з народженням дітей, навіть у перспек-тиві. Таким чином можна стверджувати, що контрацептивна поведінка здійснюється в умовах реалізації сексуальної поведінки відповідно до па-раметрів легімітизованої в певному суспільстві сексуальної культури.

Ця ситуація посилюється стереотипами рольової поведінки в галузі самозбереження, зниженням цінності індивідуального здоров’я, зокрема репродуктивного. Багато дослідників наголошують на тому, що пострадян-ському суспільстві зберігається тенденція до реалізації рольових функцій жінок в агресивних умовах [5]. Подвійна зайнятість, перенавантаження емоційними стресами та легітимізоване суспільством негативне ставлення до пильної уваги до власного здоров’я, навіть обов’язкові профілактичні огляди сприймаються сучасними жінками як марна витрата часу, призвели до негативних наслідків, насамперед у сфері репродукції. Так російські до-слідники наголошують на наявності тенденції деструктивної експлуатації здоров’я, насамперед серед жінок, та формування девіантних стратегій по-ведінки у ставленні до заходів щодо його підтримки та збереження [5].

Якщо спиратися на твердження про те, що контрацептивна поведінка більшістю дослідників визначається як необхідна умова здорового способу життя та забезпечення репродуктивного здоров’я, стає зрозумілим, що ста-влення до засобів контрацепції та умов їх застосування виступає детермі-нуючим фактором впливу на репродукцію в цілому.

Яскравим показником ситуації, що склалася, є ставлення сучасних жінок до абортів як до виду контрацептивних заходів. І це в той час, коли світова спільнота визнає аборт найбільш цинічною зброєю масового зни-щення.

За даними ВООЗ, щороку у світі здійснюється близько 50 млн абор-тів [3]. Тобто за кількість знищених штучне переривання вагітності успіш-но конкурує із світовими війнами та пандеміями. Заборона абортів існува-ла практично у всіх суспільствах у різні періоди їх історичного розвитку і пов’язана вона насамперед із соціально-економічними причинами – чим більше народжується дітей, тим молодшою, чисельнішою, а отже, сильні-шою в перспективі є нація. Тобто обмеження чи повна заборона абортів є правомірною і необхідною умовою розвитку суспільства. Однак ситуація не є настільки однозначною, як здається на перший погляд, як і більшість соціальних проблем, вона не може бути проаналізована з позицій форма-льної логіки.

На сьогодні в більшості країн світу аборти легалізовано в межах, пе-редбачених певними законодавчими нормами, що передбачають: певні по-казання щодо застосування цього методу штучного переривання вагітнос-ті, як суто медичного, так і морального характеру, та допустимі строки ва-гітності [1]. Однак сучасні реалії цивілізованого суспільства надають но-

вих соціально детермінованих рис цій проблематиці. Традиційні аргументи прихильників легалізації абортів представляють три основні аспекти, що дають змогу визначати сучасний статус аборту: порушення прав жінки на вільну самореалізацію власного вибору, зокрема у сфері репродукції, не-можливість визначення плоду в ембріональному періоді розвитку як особи, на яку поширюються громадянські права члена соціуму, та запобігання кримінальним абортам.

Справді важко заперечити право будь-якої жінки розпоряджатися власним здоров’ям, адже, незважаючи на досягнення сучасної медицини, народження дитини і досі є ситуацією значного ризику для матері, подеку-ди смертельного. До того ж народження дитини суттєво обмежує можли-вість жінки реалізовуватися професійно чи в інших проявах соціальної ак-тивності, адже значна частка часу та зусиль, особливо в перші роки, зосе-реджена на вихованні дитини.

Інший аспект цієї проблеми лежить у площині прав самої дитини – чи потрібне таке життя самій дитині? Чи дійсно заборона абортів є актом гуманізму відносно дітей, які народжуються хворими чи небажаними? На-роджена від хворих батьків, обтяжена спадковими хворобами, небажанням чи нездатністю батьків піклуватися та виховувати дитина приречена на жахливе існування.

Але найбільшу небезпеку становлять, на думку лікарів, так звані кримінальні аборти. Фахівці в галузі гінекології визначають низку загроз провадження штучного переривання вагітності поза межами спеціалізова-ного лікувального закладу:

1) збільшення ризику виникнення ускладнень внаслідок недотриман-ня вимог як щодо процедури, так і реабілітаційного періоду;

2) провадження абортів неспеціалістами в галузі гінекології (звичай-ні медсестри, колишні акушерки, хірурги чи навіть терапевти);

3) недотримання вимог щодо термінів хірургічного переривання ва-гітності, що само по собі підвищує ризик не лише для здоров’я, а й для життя пацієнтки;

4) ризик розвитку різноманітних новоутворень після хірургічного втручання без належного попереднього обстеження пацієнтки.

Крім власне хірургічного напряму, в сучасній абортивній практиці, на жаль, поширеним стає протиправне використання засобів екстреної ко-нтрацепції, які призводять до порушень загального гормонального балансу організму жінки, відмови внутрішніх органів та ін. І це лише перелік фізіо-логічних наслідків аборту. Головною загрозою, на думку сучасних лікарів, є постабортальний синдром, який завдає значну шкоду особистості, факти-чно руйнуючи її зсередини [3].

Донедавна проблема абортів, особливо кримінальних, вважалася ознакою суспільств, де більшість населення має надзвичайно низький рі-вень доходів та освіти. У більш благополучних з фінансового та просвіт-ницького погляду країнах, де запроваджено заборону абортів, скажімо в Польщі чи Португалії, набирає обертів так званий абортивний туризм – жінка виїжджає до іншої країни, де штучне переривання вагітності є про-цедурно спрощеним [4].

Ще одним досить “слизьким” місцем легалізації абортів є викорис-тання абортивного матеріалу в сучасній медицині, зокрема у фармакології та лікувальній косметології. Індійські фармакологічні концерни офіційно визнають, що більшість з їх вакцин виробляють саме на основі абортивно-го матеріалу. В Україні ведуться широкомасштабні, офіційно останні 15 років, дослідження в галузі використання ембріональних матеріалів, пе-ріодично спалахують скандали щодо правомірності дій лікарів, унаслідок яких відбулося переривання вагітності тощо.

На загальному фоні негативних тенденції демографічного розвитку більшості європейських держав, які знову змушені звернутися до практики послаблення міграційного законодавства, щоб забезпечити себе робочою силою, досить обнадійливими, на перший погляд, є дані Державного комі-тету статистики про загальне зниження рівня абортів, особливо серед мо-лоді. Українські лікарі з радістю повідомляють, що останніми роками кіль-кість абортів значно скоротилася, особливо серед підлітків. Та чи дійсно це позитивні зміни, чи ми бачимо лише видозміну старої проблеми?

Незважаючи на спрощену процедуру дозволу штучного переривання вагітності, в Україні і досі процвітають кримінальні аборти. Якщо загаль-носвітові тенденції свідчать, що до такої практики звертаються малозабез-печені й малоосвічені жінки, у нас навпаки – ця сфера заповнена клієнтка-ми зовсім іншого типу. Прагнучи реалізувати кар’єрні домагання чи досяг-ти якихось інших особистісних цілей українські жінки в активному репро-дуктивному періоді вдаються до підпільних абортів, уникаючи розголосу, несхвалення з боку рідних чи партнера, тим самим ризикуючи не лише ре-продуктивним здоров’ям, а і власним життям.

Широко застосовуються в нашій країні засоби екстреної контрацеп-ції, які в усьому світі прирівняні до хірургічного втручання з метою пере-ривання вагітності. Молоді українки із забезпечених сімей вважають ці пі-гулки мало не вітамінами і вживають їх навіть при статевих стосунках з постійним партнером. Подібна практика виникає на тлі низького рівня ко-нтрацептивної поведінки, коли засоби контрацепції використовуються ви-ключно жінками та без попередніх консультацій з лікарем.

Як зауважують лікарі-гінекологи, зменшення фактичного рівня абор-тів у молодому віці відбувається на фоні зростання кількості породіль-підлітків, збільшення народжуваності у так званих соціально неблагопоуч-них сім’ях (алкоголіки, наркомани, схильні до злочинної поведінки, без-притульні та ін. ), тобто тих верств населення, у яких якість репродукції є надзвичайно низькою, про що свідчить зростання рівня показників соціа-льного сирітства, що є одночасно індикатором та фактором поглиблення кризових проявів у суспільстві.

Головною причиною подібних тенденцій у сфері репродуктивної по-ведінки та соціології сім’ї, на думку дослідників, є віддання переваги, се-ред інших засобів стимулювання репродукції з боку держави, прямому стимулюванню народжуваності, за якого фінансово підтримується саме народження дітей, а не усвідомлена повноцінна репродукція як соціально детермінований процес відтворення повноцінного члена суспільства. Нас-лідком подібної політики, як підтверджує досвід, є різке збільшення дітей, що знаходяться на частковому чи повному державному утриманні.

Сучасна ситуація характеризується також наявністю досить чіткої тенденції, коли під повну опіку держави діти, як правило, переходять у пе-вному віці – 3–4 роки, тобто тоді, коли рівень соціальних виплат різко зме-ншується. Зважаючи на рівень соціального супроводу неблагополучних сі-мей, систему виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, мо-жна прогнозувати різке збільшення дезадаптивних проявів поведінки, пов’язаних з порушеннями соціалізації, що спричинює деструктивні про-яви суспільного розвитку, зокрема у сфері статевої поведінки.

За даними соціологічних досліджень, понад 30% дівчаток віком до 14 років мають регулярні статеві стосунки, майже кожна третя з них вагіт-ніє через нехтування елементарними правилами контрацепції, практично кожна друга має венеричні інфекції різного ступеня важкості, основною причиною появи яких є зміна сексуальних партнерів. Так, за даними росій-ських дослідників, дві третини дівчаток підлітків, що проживають у місті, мають одного сексуального партнера, частіше значно старшого за віком. Показники по сільській місцевості не менш красномовні: 31% дівчаток та 55% хлопчиків мають кількох сексуальних партнерів одночасно [6].

Статистика свідчить, що в Україні 53, 6% вагітностей неповнолітніх завершуються абортом, і хоча масова частка таких випадків істотно змен-шилася порівняно з 1990-ми рр., ситуація є далекою від позитивної, особ-ливо на фоні зростання кількості самовільних викиднів, патологій репро-дуктивної системи, викликаних ранніми вагітностями та невпорядкованим статевим життям [1]. Таким чином ставлення до аборту чи інших засобів переривання вагітності в цій ситуації виступає маркером умов реалізації контрацептивної поведінки населення та ставлення до репродуктивного здоров’я в цілому.

Занепокоєння викликає також той факт, що впровадженню різнома-нітних державних програм у сфері контрацептивної поведінки значною пе-решкоджає не лише вкорінення стереотипів ставлення до статевих відно-син як найбільш закритої частини особистого життя, а й хаотичність і не-збалансованість програм їх реалізації. Більшість таких програм спрямована на роботу з так званими групами ризику – безпритульними, повіями та ін-шими соціально дезадаптованими верствами і значно меншою мірою по-ширюються серед підлітків, студентської чи учнівської молоді. З іншого боку, при аналізі їх змісту складається враження, що головною їх метою є поширення засобів контрацепції, здебільшого сумнівної якості, тоді як просвітницькі завдання виступають додатковими, мало суттєвими умова-ми. На тлі низького рівня сексуальної культури практично всіх верств на-селення України така діяльність є мало корисною і викликає безліч заува-жень.

Сучасна ситуація з програмами в галузі контрацептивної поведінки загалом нагадує позицію громадськості США в кінці 1960-х рр., коли було заборонено впровадження програми сексуального виховання в загальноос-вітніх закладах як такої, що руйнує моральні підвалини суспільного уст-рою, розбещує молодь і загалом негативно впливає на суспільство [6]. Ар-гументи проти впровадження уроків сексуальної культури в сучасних українських школах практично ідентичні. Однак, як показує досвід США, подібна позиція призводить до тінізації сексуальної просвіти підлітків, зростання тенденцій сексуального нігілізму, поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, та різноманітних сексуальних патологій. Звичайно, нам навряд чи одразу потрібно “стрибати” до рівня Голландії, де програми сексуального виховання запроваджено з молодших класів почат-кової школи [5], однак чекати, що проблема вирішиться сама собою, теж не варто. Більш ніж красномовно про це свідчить ситуація з умовами реа-лізації контрацептивної поведінки в Україні, коли цілком нормально сприймається використання спеціальних засобів штучного переривання ва-гітності з абсолютно індиферентним сприйняттям катастрофічних наслід-ків їх застосування для власного здоров’я [4].

⇐ Предыдущая 1 2 34