Лакомство Блуд

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

Лакомство Блуд

Зависть Обжирство

Гнів Ліность

1) Прежде же начат Гордость такова іскати,

Кому би свої полки под начал поддати.

Се абіє діавол ізбрався на сію

Власть, і начал носити вишше неба вію.

Протчіє же всі самі, полком предидяху,

К воєм добродітелі помалу ступаху.

Сама ідяше Гордость, дмущися на преді,

Шестерицею коней колісниці среді

Сидящи, ниже зряше, славолюбна, камо

Очі бо смізи, злата і бисерей тамо

Много на ній висяше, а множество всліди

Течаше гріхолюбців, і вкруг, і посліди.

Сам діавол ідяше за тими полками,

Зрак пречермен імущий і бісов тьми тьмами.

Сама же гордость зраком бяше украшена,

Ланитом вложи краску, перси обнажена,

Златий імі ланцужок, на шиї висящий,

Вінец драгій на главі, як лямпу, світящий,

Очі смізи, а главу на в'язах держаше —

Тако, яко конь держит, і весь образ бяше —

Образ меска свиріпа і узду гризуща,

Пляшуща і скачуща і з ярості ржуща.

2) Таже Лакомство ішла, видом же толика,

Очі імі неситі; як пропасть велика.

3) Страх драки таковия і видіти бяше.

Вслід же тих зараз і Блуд премерзкий ідяше,

Весь в гноїщі, проказі, скверний і нечистий,

Той не могл поміститись з войском на том місті,

Похотей, прелюбодій тисящі течаху,

Все, єлико єст скверно, з собою влечаху.

4) Єще ж что лютійшоє, зри, Зависть находит,

Тая в лютості своєй усіх превосходит.

Всюду бо оком мещет, і что досягаєт,

Только все, як несита пропасть, пожираєт.

За нею вслід ідяху богатства і гради,

Яже пожре неситства рищущаго ради.

Ідяху бідні в путах, всі лицем смущенні,

Лютою работою от врага пліненні.

5) Таже і Гнів горящий, і очі горіли,

Всі пламенем об'яти, пламенно смотріли,

Вслід же себе ведяше недалеко свари —

Тії всі лающихся ідяху по парі.

6) На конец же Ліность бисть слабо поясанна,

Лице в неї немито, глава нечесанна,

В руках книги держала, прахом потрясенні.

Інії же моллю і цвіллю із'яденні.

І воїв єя єдва поступаша нозі,

Спаша на конех і, спя, валяхуся мнозі.

7) А Обжирство пред лицем всіх полков стояло,

Ібо войскової місто музики держало,

Сим чином сходящимся знак дан бисть трубою —

Годі: да станут оба вої со собою.

Там мощно зріти бяше малу і велику:

Силу враг многу імі, Цнота — не толику.

Зшедшеся же, так стали: Лакомства полк убо

З Благоутробієм ста силою сугубо,

Больший, сего же ради і сильнійший бяше.

Ціломудріє против Блуда ополчаше.

У Блуда так же войско бяше многолюдно,

В Ціломудрія же хоч сильно, но прискудно.

Тим єще к ним придані в помлет Поста люди,

Тії бо сильні бяху і легкі на труди.

Любов же с Кротостію созаді стояху,

Надежда бо в случай, сії только бяху.

Єгда же прийде время брані, о, ужасно!

Побожності веліно, да взиграєт красно.

Тогда Побожность з лики ста пред полков види,

Вдари в колокол красно, жалостно посліди.

Піснь сію со півцами, плачущи співаше:

" Помошник і Покровитель во спасеніє наше,

Мні, Сей мой Бог істинній, Єго і прославлю,

Бог отца моєго єст, хвалить не оставлю".

Єгда же слишахуся в полках сія гласи,

Всі радующеся, всі, отложше ужаси,

Несяхуся на врага, тако неліниво,

Что аж падали лицем всі немилостиво —

К землі і аще б в таком труді не змагали,

Знак благий бяше, яко врага б звоєвали.

Но зріть! Как в первом разі, самі ж себі збили

Добродітелей вої, себе бо прельстили

Бриднею, а враг хитрий, знав як поступити.

Змислив, чим огнь на себе палящ отвратити,

Когда бо прийшло круто, то Обжирство блюда

Ізрядних всяких потрав наполнивши всюда,

Постави пред очима. Сниже, что сіті,

Не зря. Приалчні сущі, ринулись толити

Голод, найпаче ж постник, тогда вража сила,

Росскочившись на двоє, вдарила на крила.

Хочь же не храбростью, ні множеством сили,

Но множеством народним округ оточили

Добродітелей воїв і табур отвсюду,

І в таком облеженню з сторон ніоткуду

Не припущая хліба, так долго держали,

Что припас, которий у обозі мали,

Уже з'їли. Что ж далій? Треба гладом мерти,

Аще б не Бог ум дал, как сію пастку стерти,

Послав їм Феодора, храбра Стратилата.

В того обозі (Бог вість) где пшениця взята.

Сію убо разділив, всім воєм по часті,

Казал у воді варить і кутію ясти.

Так, голод перервавши, паки возмужали

І, пробившись чрез руки, сітей ізбіжали.

Тогда паки начали люто ударяти,

Огнь за огнем на врага отвсюду давати.

Надивистеся паки щастя переміні,

Врази бо, вергшесь, осліп в той замішанині.

В баталеоні Любве, корогов отбили,

На нюже всі надежду били положили.

На той бо Царский образ, начертанний бяше,

Наньже всяк, як на жива Царя, воззираше,

І аще кто с вірою нань воззрів умилно,

Тому над міру щастя служило неомилно.

Сію корогов врази, поставльше посреді,

Ругались, як хотіли, всякія шкареди

Вид ізобрітая: лук напрягши, стріляли,

А інії, повергше, безбожно топтали,

Зряще Царска лица студ, не зря шиков ряду,

Всі з ревностію верглись без всякаго взгляду

І не щадя живота, бранствовали тако

На мног час за честь Царску, яко

Земля крові напилась, ріка бо течаше

По землі і сверху кров, яко дождь, течяше.

Найпаче ж вої Любве так храбро дерзали,

Себе не щадя, образ Царев отбивали.

На огнь і на копія, на мечі і стріли

Обнаженними персьми дерзостно летіли.

Тамо не бі видіти своїх, ні чужаго,

Убиваше в тумулті свой єдин другаго.

Когда ж нічто успіли, в злую ту годину

Благий Бог Царска рода, ручного дітину,

Сина Феодорина, послав Михаїла.

Той, узрів, где корогов сила окружила

Вража, верглся напрасно, і, пробившись сквозі

Войско ругателя, хватив і повергл под нозі,

Вирвав корогов потом, воспять скочив вскорі

Принесл в обоз ко своїм і, возвисив горі,

Дольній іконі поклон казал всім отдати,

І Царскою, яко Царя, честю почитати.

Єгда же к вечеру бисть, опочили мало,

І скоро ноч минула, і утро світало.

Заворушились паки вої всяк ко строю

І стал єдин со другим, лицем в лице к бою,

В той час добродітелі взяша знак потішний:

Яко попрані будут от праведних грішні,

Под вождем бо Лакомства паде конь на главу,

І се в вість їм бисть, что от врагов возмут славу.

Но і вправду, з початку щастя їм служило,

Обаче же при конці наліво скривило,

Бог їх скарав, а за что ж? — Умом возлетіли

Високо, в час бо, воньже врага сильно били,

Не благодаря Богу за помощ велику

І не смотря, что Он дал побіду толику

Всякому, но своєй все силі приписали,

І, друг другаго презрів, больно укоряли,

Свой труд і свою службу паче возвишая,

Ближняго же своєго ні во что вміняя.

За то Бог їх, прогніван, предал лютой брані.

Враг бо погнав і язвив раною по рані.

А человік той тамо, в обозі сідяше,

За негоже брань сія начатся, і бяше

Ридающи о своєм таковом нещасті,

Сам к себі глаголюще: в коєй світа часті

Я скриюсь, єгда сії будут побіжденні,

Вім всяко, что ят буду во пламень геєнни.

Се же помишляющу, начаша втікати

Вої добродітелей, гріхи з поля збивши,

Вскочили к человіку в обозі, і, вловивши,

В плін послали далеко, в страну світа іну,

В работу тоя страни люту гражданину.

Что ж творят далій? Уже, самі себе ради

Бить не могут, оставшись в скорбі без отради.

Когда ж в такой горестной застались кручині,

В то время ніктось пришел, предивно з пустині!

Муж честен, їх же войска, іменем Григорій,

Разсудний і премудрий, і к совіту скорий,

Іже потом і пастир Фессалійский бяше,

Церкві бодр і ревностен сей совіт даяше:

Ніт что творити больше, токмо писать треба

К Царскому Величеству — Создателю Неба,

О рятунок просячи, ібо єще брані...

Час долгий єст, а людіє ово страждут рани,

Ова же часть лягла, мало уже сили,

Боятися треба, чтоб до конца не збили.

Сего убо приявши, за благо совіта,

Добродітелі честну діву (от повіта

Побожності, Молитву) к живущему горі

З писанієм послали воскорі.

Писанну же грамоту тако бисть читати,

Небезполезно бо єст, і се відать дати:

" Отче Небесний, всіх Царю Предвічний,

Вонми с висоти, как необичнії

Язви терпять от синов Вавилона

Дщері Сіона.

Дщері Сіона пишут к Тебі сія

От Тебе просят помощи благія.

Не даждь нас в сей час, врагом поруганних,

Не даждь попранних.

Нами попранна да будет їх глава.

О сем бо Твоя умножится слава.

Паки і паки молимтіся слезно,

Устрой полезно".

Се Молитва приявши, Псалтирі на крилі

Возсіде і летяше во посельской силі.

Єгда же зближашеся к Небесной столиці,

Отверзоша Небеса ангельстії лици.

І, вшедши во первоє Небо, препочити

Восхоті і препочи, і паки летіти

Начать вскорі зіло і поспішественно,

Окружаєма чинми з всюду мужественно.

Оттуду бо несли ю Архангелов лики

В благоліпні палати вишняго Владики,

Тамо убо пришедши, пред царскія врати,

Покушашеся прийти пред Царя колькрати,

Но не можаше, ово для пінія гласна,

Ово, яко тьми тисящ престол окружаху

Сил неба вишніх і піснь трисвяту співаху.

А тогда Селафіїл, гдесь посилан бяше,

І уже возвратився, в двор Божий ідяше.

Узрівши же Молитву, при вратіх стоящу,

Вопроси, кую імать нужду настоящу,

І ізвістившись, яко бисть присланна к Богу,

Рече: удержи убо на малий час ногу:

" Ест зде Мати Царева, та дерзостна к Сину.

Она земних скорая помощница вину.

Ко Ней гряди, но прежде Архангелу требі

Гавриїлу явиться, і Той о потребі

Твоєй донесет, той Єй тебе і представит,

Той о всей твоєй нужді подробну обявит".

Совокуплься же ликом, сказа Гавриїлу

Всю подробну Молитви пришествія силу.

Тогда Гавриїл притек к Молитві і сія

Іспитав, рече: " Добрі". Но пред Пресвятия

Дівиці лице ідя, крин несий цвітущий

Біл, благовіщенія слово глаголющий,

Сам же отиде в чертог, а Молитва, крини

Приявши, ожидаше званія години.

Потом, ізшед, архангел, поманув рукою,

Сказал, да грядет в чертог тихою ногою.

І пришедши, Молитва паде на коліні,

Приносящи цілаго світа Монархині

Глас архангельский, в руці білий подающи

Крин благовонен, і сей привіт вопіющи:

" Прийми, о Мати.., о чистая Панно,

Дщерей Сіонских к Тебі мною данно

Сіє стебелце благовонно, красно,

Тебі ужасно,

От Архангела в день благовіщений,

Крин, в знак Твоєго дівства освященний,

Прийми той же дар і от мене нині,

Твоєй рабині.

Прийми, понесша Бога в Твоєм чреві,

Прийми, падшую праматер при древі —

Єву воздвигша, о Єво новая,

Діво святая".

І нача сказовати посельства своєго

Вину, сице глаголя: " До Сина Твоєго

Аз присланна просити помощі благія

От всіх добродітелей". Діво убо сія

Внявши, воста і іде ко Престолу Слави,

Окружаєма чинми вкруги і вверху глави,

І абіє узрівши, єдин предстоящий

Архангел пред престолом, возопи гласящи:

" О Владико, се грядет з чертога Дівица

К Тебі, всей тварі Царю, Мати і Царица".

І тогда Цар, возставши, Сам Матер стріташе,

Ангелом же " Радуйся" піть повеліваше.

Срітающи же Матер, цілова Ю сице:

" Прийди, Ближняя Моя, прийди, Голубице".

Мати же: " Се Аз Раба Твоя, о Владико,

Труждаю Тебе Моїм приходом велико".

Цар же, поєм за руку, посади з Собою,

А Діва глаголаше: " Нині пред Тобою

Пролію з прошенієм глаголи малия,

Пролію пред Тобою прошенія сія".

І нача сказовати, смиренно зря долу:

" О Всесвятій Сине Мой, от земнаго подолу

Прийде Молитва к Тебі, от дщерей присланна

Сіонских, і да будет пред Тебе позванна".

Тогда Цар повелі ю пред Себе призвати,

А хори всі трисвято начаша співати.

І сіянія далі лучі простирали,

Всі восхода прилежно присланной зжидали.

Молитва убо дари, жертви всесоженни

І фиміам, в кадилах всезлатих возженний,

Приявши в руці, пошла в царскія палати

І начат ко престолу слави приступати.

Вшедши ж, паде пред престол, Владика же слави

Повелі встать і в нейже бисть присланна справі,

Явит, тогда Молитва вста і в руці Богу

Писаніє отдавши, і словесну многу

Реч значала распростре, великой той брані,

Како і кого ради, от врага попранні,

Цар же, вислушав, рече: " Да зучатся, како

Високомудрствовати о себі" і тако

Милостно прияв, прочет Себі в руці вданну

Грамоту, тайновидцу отдал Іоанну;

Іоанну бо всяких єсть власть сія,

І повелі отписать стихи таковія:

" Не бойсь, малоє стадо Моє, нині.

Завтра предстану, в первой дня годині

Тебі на помощ, помощ і узриши,

Ти побідиши.

Ти побідиши горда супостата.

Тобою слава да і глава взята

Вражія будет, токмо стой бодрено,

Стой мужественно.

Стой мужественно за раба Моєго,

Храни от врага силою твоєго

Отца, Аз же тя в біді не забуду,

С тобою буду".

Сія же написавши, даде в знак обіти —

Дари коєйждо з седьми — прекріпкія щити,

Даде же і Молитві дар — перстень на руці,

Даде власть сіяти єй, і Крест во поруці,

Яко не отставится от них милость многа,

Пойдет сила во помощ на врага от Бога.

Крест же даде для того, чтоб вмісто преділа

Поставился на місті, ідеже вся сила

Войск стояше, і там бисть поставлен між ними,

Да не скачет чрез преділ враг на них страшними

Ударми, і тако ю Господня десница

Украси, як биваєт на всході денница,

Да і больш удержанна била би посланна,

Но яко прихождаше близ година данна

Втораго огня, убо, отпусти почтенну

Кресту же повелі бить пред єго несенну.

Молитва же, припадши ко ногам Владики,

Лобже десницу, ноги, і плач превеликий

Сотвори, не терпящи розлуки оттамо.

Потом же, поклоншися всім, і леті прямо.

Летяше же так: ангел, Крест несяше преді,

Другий же щити данні, несяше посреді,

А потом і Молитва, благовонна, красна,

На крилах возлежащи архангельских ясна,

Летяше скоро, скоро, і уже близ бяше,

А добродітелей страх велик одержаше:

Мняху, что на воздусі вдержал на заставі

Молитву поднебесний дух злобний, лукавий.

Когда ж о сем смутились, тогда от воздуха

Глас, от Молитви спущен, коснулся їх уха,

Рек: " Радуйтеся убо". Всі очі подяша

К горі і видіша Крест, Молитву познаша,

І возжегши світила, начаша срітати,

Яко бившую в краях небесних, прияти

Тщахуся. Ангел же Крест постави посреді

Войск обоїх рук, і став, пред всіми напреді,

Возопи гласом кріпким: " О сем побідиши".

Тогда добродітели, всю печаль отрішши,

Стали в первом мужестві, кріпкі і сильні,

Меч вражий, сіні слабший, презря, і бездільний

Єгда же вознесся глас сей во всіх слухи,

Тогда, ощутивши то, борительні духи

Ізбігоша видіти, кто так возглашаєт,

Нас ли то от противних ктось сим ужасаєт?

Узрівши ж Крест, крикнули: " От нам біда нині.

Біжіте кто к церкві і рцім се Гордині:

Уже ми многобідні, не требі нам бяше

Преділ брані покладать, торжество не наше.

Не побідим противних, єще бо і брані

Не творим, а не можем зріти в тія страни,

Ідеже знак водружен, іже нарицают

Людіє Крестом і тим себе ограждают.

А понеже поставлен сей знак между нами,

Будем і ми утікать з своїми полками".

Сітующу так врагу, бяше вістник данний

От добродітелей к ним, з вістью второй брані.

На утрешній день тоя неділі всі убо

Врази, приложивши плач ко плачу сугубо,

Совіт ставят таковий: дадім, рече, гласний

Знак трубою ко брані, да не ми ужасні

Явим себе пред нашим противним, посліди

Пошлем к ним, глаголющи: " Не хощем обиди

Вам наносить, аще бо і глас бисть трубою,

Но без падежа хощем мир зділать с тобою".

Тогда всім своїм воєм ізобильно пити

Даша вина, чтоб, вжершись, себе із'явити

Не возмогли смущенних, і зділали тако,

Но всує труд, о враже, ні так, ні інако

Не ізбігнем отсюду, гибель ті велика:

За нами поборяєт кріпкий наш Владика,

Аще бо всі вином і веселі бяху,

Но страхом п'янійшії сердца униваху.

І посел посиланний, мир зділать хотящий,

Не мир принесе, но страх, наутрі день вящий,

Єгда же уже слонце на ложе легаше,

І добродітель часу отнюдь не імяше,

Убо ангелов в небо начат отпускати,

З Молитвою пришедших, і сим ціловати:

" Градіте ви, жителі небесной столиці,

Градіте, Неба вишші, ангельстії лици.

Градіте, служителі престола Владичня,

Градіте тамо, ідеже всегда піснь прилична

Троїці святой поєтся, і моліте Творца,

Да судит нам побідить злаго ратоборца.

Цілуйте Матер Світа, ємленних поруку,

Да вознесет, моліте, в кріпості нам руку

На плін Вавилонь, о сем, молим, умоліте.

Цілуем вас, сверстниці, со миром грядіте".

Потом во сумрак субботи, дня крайна ко брані,

Когда одіяшася звіздами вся страни,

Когда всяка перната в гнізді своєм спала,

Когда вся твар, на землі живуща, молчала,

Тогда в крутом мятежі врази не заснули,

Сердцем тяжкую свою погибель почули,

Зане овим на радость, а іним ко скорбі

Остатній вечер той бисть, ко утрешній борбі.

Світающій неділі, як ноч уступила,

Тогда сила вражія в себі загриміла.

Глас бо трубою бяше, на побудку дано.

К строю войска пред всходом солнца зіло рано,

І тимпан обхождаше воїв всіх намети,

Укріпляя ко брані, дряхлия корнети

Всі убо мужественні, страхом трепетаху.

Небезтрепетно бо бисть, єгда помишляху

Час той, час ужасний, час коризни іль смерті.

Потом же єще паки пославша єдину

Побожность знати давать трубою годину.

Годину сію, в нюже всяк воїн да ходит

Неліностно о себі, зане брань приходит,

Она же возвістивши, возвратися паки,

Дондеже устроятся оружієм всякий.

Во вторий час того дне, когда всяк готовий

Бяше, паки труба бисть, да ісходят з крови

На поле, к строю тогда, всі, всі ізидоша

І прежде всіх честь Богу в пісніх воздадоша.

І с вірою ко Кресту Єго притекаху,

К землі кланяющися, з страхом лобизаху.

Начаша ж строїтись так: з войском от востока

Ста Добродітель, вельми мужеством висока,

А врази от запада, зіло многлюдні,

Обаче малодушні, і ко брані трудні.

Полк же с полком, як прежде, в таком строї бяше:

Кромі Побожності з ликом, пред лицем стояше,

Подобні і у гріхов, музика з начала

Полков з співорізами, своїм клиром стала.

Обжирство бо то в них бисть, что Побожность тамо

Єсть у добродітелей, тім місто овамо,

С п'яницами сія взят, в них бо то і лици,

П'ют, поют, зіло шумні, півці винопійци,

І уже всім стоящим, в строй наперед зшедши,

Добродітель пред вої, і в лице пришедши,

Сицевими глаголи начат поучати,

Ко трудом предлежащим і так увіщати:

" Возмогайте убо нині,

Ви, вої благостині,

День бо сей ест вінценосний,

Нам радостію плодоносний.

Мати ваша, Мати красна,

Врагом зіло всім ужасна,

Вінці, яже сопліташе,

Чрез вся літа готовяше,

Тебі даєт сія,

Аще же і злия

Тебе страшат врагов зраки,

Но погибнут скоро паки.

Ти, воїне всесмиренний,

Будеш над всіх вознесенний.

І ти, мужу милостині,

Яви свою силу нині.

Ти, чистотою убілена,

Дівства цвіти украшена.

Стойте кріпкі в брані.

Будете вінчанні.

Вождю любви, огнь любовний

Вержи в обоз той гріховний.

Ти, постнику, легкий вою,

Возми Кротость с собою.

Ударте, спаліте,

Врага в пепел обратіте.

Бог со вами, кріпкий в брані,

Се вам і Крест, в защит данний.

В Богі возмагайте,

Врага побіждайте".

Тогда, слишащи сія, всі, радостні зіло,

Восклицают ко Богу: " О кріпкая Сило,

Боже, Царю, даждь врага сего побідити,

Даждь от смерті Твоєго раба свободити".

Се абіє небеса глас сей возгреміша:

" Дерзайте побідити врага". І всі биша

Тогда тако кріпці, яко ісполненні

Сія бяху на оних глаголи реченні,

І препоясашася, силою немощні.

Врази же биша в своїх оружіях тощі.

В конец бо лук напряжен силних ізнеможе.

Кто добродітель ізбить возможе — ніктоже.

Ізийде і Гординя, як прежде, не тако,

Гордость тогда ідяше, а нині — інако:

Тогда бисть украшенна, златом поясанна,

А нині і живота уже отчаянна.

Ісходит, лицем смутна, трепещет і учит

Воїв не надеждою, но больш страхом тучит.

Воїв великодушних бити поучаєт,

А сама лицем дряхла, сердцем униваєт.

То видящи, і вої начаша втікати,

Оружіє руками не могут держати,

Словом, реку, якоже во страсі биваєт,

Дух мутящийся духа бодра убиваєт.

Сим чином сошедшимся, Побожності діло

Молитву прежде брані сію вострубило:

" Господи мой, Господи, Ти начал єси показати

Твоєму рабу кріпость Твою, і силу Твою,

І руку Твою кріпкую і мишцу високую.

Кто бо єст Бог на небесі іли на землі,

Іли кто сотворит, якоже сотворил Ти

І кріпость Твоя".

Глас сей зіло укріпи на врага всі вої,

І начаша палити полчища обоя.

Врази, в той час, узявши дерзость (обдержими

Страхом) к пальбі, но Крестним преділом держими,

Не бігоша к противним, обаче палили,

От страни мужей гордих, но нічто язвили,

Сколько тії гордились, всіх презирали,

Толь сії смирялися, і себе вміняли

Ні во чтоже. Гордії кичились, а сії

Себе злі осуждали, тії убо вії

Возносили на в'язах, сії в землю зріли

І, тайно молящеся, внутр слези точили.

Не могл з сим нічтоже враг гордий успіти.

Мусіл, тил показавши, з поля уступити.

Многії ж к смиренним змінили посліди.

Казано полкам Любве огнь дати, і всідний

На коня, свят Феодор Стратилат з полками

Начал наступать храбро, і палить огнями,

Тогда хитр враг дал хребет, поколь знемагати

Стали в труді, в той час віщал себе ополчати,

І небезбідно било, язвил бо хулою

В первом баталіоні многих, но малою

Працею бил прогнан; хулил бо єлико,

Сії в любве жарчайшой молились толико.

Не успіл враг нічтоже і зде, от на вторий

Баталіон Завистью пустил повстріх скорий.

Тая, скоро припавши, начала здирати

І все, єлико зазрі, начат пожирати.

Но вої Любве весьма храбро побіждали,

Когда бо сукню драли — і хитон давали.

Отбігше враг от Любве, скочив к Молитві*

І удари в десний рог, убо в той годині

* можливо, потрібно “Милостині”

Начаша сії бити, меж очі деньгами

І тако осліпиша, яко і ногами

Не тяжко бяше врага, як черв попирати,

І уже поганскія мало бяше знати

Сили. Тим Добродітель желаше скончити

Труди свої і конец войні положити,

Ібо вельми вражія не значна бисть сила,

Но понеже Павлова труба к ней трубила:

" Еще не у до крові, против Гріху стасте,

Подвизающеся, не всіх врагов попрасте".

Убо Добродітелі к трудам труд прияша,

Паки з остатком врага, борбище сташа.

Чистії і постници, і кротції з столпами

З нечистим Обжирним і Гнівом, як з врагами

Своїми, тогда ж то враг, найпаче нечистий

Устремися яростно, на весь їх полк чистий.

Тогда то привождаше на мисль і на очі

Всякий доброзрачний вид, мужеск і жоночий.

Сколь же сим враг ударял пострілом жестоко,

Столь сії от зрінія брегли мисль і око.

Ті бистро напирают, сії очі мулят,

Но біда чуть-чуть уже, сердцу не дошкулят,

І уже близ налазят — сії отбивают,

Всі ко Богу: " Помилуй", — вірно воззивают.

Сим врагу пересікли спіх і побідили.

В конец натиски єго от себе отбили.

І так, мужественних нікако поправий,

Хотяше устрашити, і всяк вид сквернавий

Гади — раби іспусти, но под кринов сіні

Подлізши, все погибе, білії бо крини

Такову імут силу, обжирний убо

Напрасно на постников, огнь даша сугубо

Больший, не можаше, брухат сей нічого,

А постник легкий воїн, побіждав премного.

І старшина обжирних, страшилище чудно,

Ударен в брух сухарем, живот сконча студно.

Наконец, єще і Гнів, люто свиріпієт:

Кленет, бієт і зубами скрежещет, шалієт,

Як пес бішений, однак, торжества німало

Первіє бо у него, способу не стало.

Свиріпит, ніже в кротких терпінія сили

Аще бо то коє зло чинил, всі терпіли,

Аще той і проклинал, то сії молчали,

Аще той в щоку вдарил, сії обращали

Другую, аще іно, терпеливодушні,

Стоят в біді, як столпи, вітром непорушні.

Что ж тогда Гніва вої, числом умаленни,

Творят? - Внемліте: вземше велик огнь з геєнни,

Хотяху всіх пожерти, обаче ні тако

Возможе одоліти, помстився єднако,

Єдину бо із трієх, імам Іоанну,

Кротких войск воєводі, по пояс вкопанну,

Не могл, в нюже заслан бисть. Та іскать повсюду

Послали по пустинях, не мощно ль откуду

Провідать. В таком іску, в глубокой пустині

Ніякоїсь жени найшли слід, єгиптянині,

Єй же ім'я Марія, тим слідом ідяху,

Дондеже дойшли єя і єгда близ бяху,

Обрящши єя, узріли. Вслід вид человічий,

І абіє вземши біг скорий, як ліот птичий,

Біжаше далей от них, а сії гонили.

Гонящи же, Божіїм іменем молили

Да станет, слишащи же Божіє Марія

Ім'я, увіда, яко не суть зраки злия,

І ста, тогда начаша прилежно питати,

Кто она такова єст, і не может ли знати,

Где плін горкий, в коєй страні страждут муки,

Лютому гражданину попавшися в руки?

Марія же отвеща: " Что все тоє знаю,

Тоєй страни іщіте, где я била, чаю,

Ібо і я страдала там многими літи.

Ізбавленна же Богом от горкой той кліти,

День і нощ скитаюся. Прохожу пустиню,

На всяком місті імам, бездомна, гостиню.

Боюся бо, чтоб паки туда ж не упасти

В руки і чтоб сугубой не терпіти страсти.

Хощете ж ли слушати? Скажу: " Страна тая

Далеко єст, да, к тому ж, к ней дорога злая

Небезпечна лежит бо чрез смертні преділи.

В той путники неєдні глави положили".

Тогда фескали, вісті о страні той взявши

І о путі до нея добрі роспитавши,

Возвращаются к своїм, і все предлагают,

Что слишали, і трудность путі обявляют.

Убо Добродітелі приємлют совіти,

Как би лучше поступить, і что з тим чинити.

Посилают раз, но вспять ні посла, ні вісті

Другий раз посилают, но все без користі.

І так много кто послан, то все без возврата.

Туда путь легкий, оттолі замкненії врата.

На послідок єще раз щастя спробовали:

Ніякогось, Лазаря іменем послали.

І той так же, як протчі, тим путем отиде,

Возвратно же оттуду, ні он, ні вість прийде.

Тогда сугубі слези, небо пробивают

Сії зде, той в неволі в помощ призивают

Премудрості Божія і Божія сили.

Тим яко моляхуся, тако получили.

Прислав Бог Слово Своє от уз їх воззвати.

Той з Лазаря власть смертну начат сокрушати

Рек бо: " Лазаре, гряди! Вон ізиди з гроба! "

Бездиханний, єгоже держала утроба

Чрез четири дні. Смертная, іних же застали

Єще в узах бяху, бо от Лазаря далій

За шесть дней ходу, то зря, Смерть себі гадаєт:

Кто тако силній мене, моїх отнимаєт

Узников от тіх времен, доумляться стала.

Мусит: чтось бисть, но крайні в том не домишляла,

І день от дні начала внутр себе нудити

І во кріпості своєй до конца слабіти.

Єще і аду даєт в том престорогу,

Что стражею укріпит ко себі дорогу.

Той абіє поставил всюди караули,

Однак, когда к ним біда пришла, не почули.

Слово бо Божіє сквозь, далій прохождаше

К плінним і уже за шесть дній от турми бяше,

Где били заключенні. Когда ж ощутили

Добродітелі приход, Єго честно стріли,

С вайами от финик, путь постилаху

Ризами і веліїм гласом припіваху:

" Осанна, благословен грядий во ім'я Боже! "

З граждан же тіх о сем негодовав ніктоже.

Когда ж прийде, наконец, смертния границі,

Зде труд, налучив бо дві большії темниці,

К нимже два входи: єдин, близше, смертен бяше.

Сим смерть людей ловящи, аду отдаваше,

Другий же далі, там ад живяше неситий.

Той душі всегда огнем обикл бі томити.

Первий же вход, іже бисть сухореброй смерті,

Як сіть на птицу, бяше, людям не запертий.

В пещері власи обреч главнії і браду.

Полк же Любве, припавши, огнь свой дав нань ззаду.

Кріпший, ніж гнівний в той час, от лица огненна

Часть ніякась малая, оставшись спасенна,

Хребет даде бігая, і тайно втікали,

В том бігу на нікуюсь близ кріпость напали,

Єйже ім'я Дружба і, заперлись, там всякий

Взяв за себе, что ж далій, труд предлежит паки,

Уже біда другая: треба достовати

Кріпості і начали к стінам приставляти

Ліствиці, труд же велик, а пользи німало.

Уже бо і хитрості, і ума не стало.

Чи ліствиці ставляють, чи по ним збігають,

Всі каменем зверху б'ют і с ружья стріляют,

І аще би не бил мудр їм от Бога данний

По імені Іоанн, рукоділ ізбранний,

Трудно било спастись, всім пришло умріти,

Той потщался так штучно ліствицу сложити,

Что безтрудно всяк по ней могл збіжати вскорі,

Безбідно, безпадежно з низу землі горі.

По ней убо ввалившись, внутр стін безоглядно,

Всіх в плін мечем і огнем, плінили нещадно.

І уже тогда збисться глагол сей псаломисти:

" Мимо ідох і не бі врага на том місті,

Єгоже видіх вчера, себе возносяща,

Як кедри Ливанскія, в нідрах гордяща".

Так то всегда поспішно все діло биваєт,

Кому Господь во трудіх сильно пособляєт.

Брані же окончанной казали трубити

І зшедшихся всіх вкупі начали лічити.

Много паде во брані, воїнства толика

Но по щоту воїв всіх сила невелика.

Добродітельним малим числом не можаху

Обрістися, но много немощнії бяху.

Пораненних бо бяше сила вельми зільна,

А вражія воїнства, надія омильна,

Тако бо падоша всі, яко нієдиний

Обрітеся во живих. О чім благостині

Божієй да будет честь і слава велика

Хвально ім'я Господнє от нині до віка.

Когда враг побіжденний, когда время мирно

Бяше, громи уснули, во покої смирно,

Когда армата з трудов по криках уснула,

Когда уже година злая преминула,

Тогда Добродітелі прияша совіта

В началі Господеві возблагодарити

За побіду, потом же, зискав з неволі

Человіка і смотріть времені оттолі

Начали приличнаго, потом же ізбрали

В седьмиці день четверток, єще ж приказали

Новую піснь сложити, на труд же толикий

Потщався Андрей Критский, і сложив великий

Канон, іже зшедшеся в церков на всенощно,

Співали з слезами і труд, іже немощно

Ісчислити в поклонах, обнощ всю творяху.

Тако спобідившему благодарствоваху.

В утріє же дні рано совіт сотвориша

Єще Матері Божой, за то ж вожделіша

Дать благодареній, страшной Воєводі,

Предстательствующій всім во всякой пригоді.

Ізбраша день субботній Тоєя похвали.

Молитві же паче всіх сіє приказали,

Да фиміам в кадилах будет учиненний

І во время подобно, пред Діву возженний

Да принесется. Убо времені прешедшу,

Дні пятничнаго, дні же субботну пришедшу

В нощ в церков зшедшеся, пред образом сташа

Богоматерним, і піснь сію всі співаша:

" Взбранной Воєводі побідительная"

І протчая, і протчая такожде стихи воспіваху

І свіщам предгорящим, кадило вжигаху.

Так возблагодариша Царю і Цариці

За побіду в пініях і страсі велиці.

По всім том время пришло воззвати з неволі

Человіка, зань же брань бяше, і оттолі

Іскаху способу, как і кого послати

І куда, ібо нікто тоя страни знати.

Адов же вход прекріпкий, з мідяними врати,

Сквозі подвої ланцугом железним пронятий.

Тут і человік той бисть, пришлец в світі странний,

Іже добродітелем подал вину брані.

Бо зде Слово Божіє, пришед зрит, что трудно,

Что ж творит? Поступаєт умно і разсудно.

Видя, что смерть лакома на снідь тіла паче,

Неже на душу, ад же не так, но іначе,

Зділав удицу штучно, всю Кресту подобну,

І наткнув на ню снідь — плоть Свою преподобну,

Ангелом же повелів: " Приліжно смотріте,

Єгда смерть ізтягнется, абіє крушіте

Крестом кості". І так верг удицу в темницу,

Абіє істягаєт смерть з дна, як плотицу.

Тогда ангели зараз, взяли сокрушати

Кості сухії. Сам же душею сквозь врати

Адски пробившися, ада побіждаше

Чрез три дні і плінника от уз свобождаше.

Когда ж повіренноє Себі скончив діло,

Тогда облекся паки в побідноє тіло.

Тогда ж радость всемирна, падаются гроби,

Ад отригаєт плінних звнутр своєй утроби.

Мертвеці встают і, ради, друг другу віщуєт:

" Христос воскресе", — прирекши, і в уста цілуєт.

Ін: " Воїстину воскрес", — к тому отвіщаєт.

Глас сей любезний по всім світі прелітаєт.

Добродітелі убо, верх Христов вінчали

Святий і сицевими стихи поздравляли:

" Здравствуй, Побідителю державнійший ада!

Здравствуй, іспразднителю смертоносна яда!

Тебе от віка сія корона побіди

Ждала, прийми убо ю". Он же к ним посліди:

" Здравствуйте і ви, вконец гріхи побідившії,

Радуйтесь, семиглавна врага сокрушившії! "

Добродітель же в отвіт: " Властію Твоєю,

О Владико, весь поспіх в том бисть, не моєю".

Потом начаша молить, чтоб Богу представил —

Отцу Своєму тлінна, і честью прославил,

Юже імі у Отца прежде всіх денниці,

За безчестіє, єже пострада в темниці.

Убо радостно к мольбі ухо приклоняєт,

На плінника утварі класть повеліваєт.

Тогда добродітелі человіка она

Поставиша посреді Царскаго амвона

І вінец возложиша бранний на верх глави,

Одіяша в одежду світоносной слави,

І тако провождаху, славно, торжественно

Всліди Побідителя, округ мужественно,

Хорами оточивши, Кротость под десницу,

Держащи, провождаше, а Пост под шуйцу,

Любов же попред лица з протчими ідяше,

Побожность же поющи, з лики окружаше.

Єгда же уже тако близ Едема бяху,

Яко всі очима нань ясно зріть можаху,

Се абіє ісходит Пастир добр овчаті

Взискати і своєго Отец отрочаті.

І, узрівши, тек скоро, нападе на вію,

Лобже в главу і в уста, а Побожность сію

Піснь воспіваша,

Гласно взиваше:

" Господи, Господи, сило спасенія моєго,

Осінил єси над главою моєю в день бранІ".

Рече же Отец к рабом: " Одежду внесіте

Перву і перстень єму на руку дадіте,

І телец заколіте жирний, упитанний,

І, ядши, веселімся, зане отчаянний

Син мой сей мертв бі, і жив єсть, і ізгибл бяше,

І обрітеся". Паки к ангелом віщаше:

" Радуйтеся о овці, юже обрітаю

Погибшую і, обріт, ко вам прилучаю".

Тогда всі вопіяху,

Радостно восклицаху:

" Не торжествуй, Гріх, с Смертью, стоїте єще мало.

Нині вас вопрошаєм: где ті, Смерте, жало?

Где ті, Аде, побіда? Сіє нам скажіте:

Як приясте студ на ся, так же і держіте.

Богу же побідившу буди слава многа.

Да і ми за побіду грядем до чертога

С ним і ідоша в чертог, ко брачной вечері

Божія твар человік і Сіону дщері".

Аминь.

Всяк бо ібо уже, книгу сію чтеши,

О брані, молю, да не так речеши,

Что о нікоєм сіє человіці

Во прежнім віці.

Бившем писася, ні сіє достойно.

Сотворих слово, всякому пристойно.

Іже іщеши безсмертной Отчизни

В тлінной жизні,

Обаче враг ті путь препинаєт,

Вооруженний, на тя набігаєт,

Что ж с ним імаши тако сотворити,

Даби ізбити

Возможеш, кріпко вооружен буди,

Прилагай к трудом єще больші труди.

Ність бо всяк силен того побіждати.

Аще стяжати

Добродітелі не вість. Стяжи всяко,

Їх так побідиш, не можеш інако.

Смиренний, Гордость всегда побідиши,

Єї низложиши.

Аще ли Зависть на тя набігаєт,

То Милостиня сію прогоняєт.

Что ж о Чистоті - ангелом другиня,

Всім монархиня.

Что лучше тебі, смотри Іоанна

Дівственника, кто зділа, же власть данна

На персіх Бога при вечері спати, —

Чистота-Мати,

Аще Ненависть к ближнему і Богу —

Імаши Любов, приємши премногу.

І да не віси, что Любов імієт,

Всіми владієт.

Любов і гори от міст своїх движет,

Любов вражду всю, як сіно, полижет.

Тая і мертвит, тая воскрешаєт,

Всім обладаєт.

Аще Обжирство імаши презілно,

Противній єй Пост, того не омилно

Призивай к себі, врага побідиши

І вінец узриши.

Аще же гнівний огнь тя распаляєт,

Кротость імаши, яже угашаєт

Аще би огнь под небо палали,

Твердь сожигали

Небесну, Кротость силна угасити.

Аще ли Ліность схощет тя разбити,

Но Побожность власть большу імать кольми

Аще і полми

Ліность разбієт, Побожность ісцілит.

Гріх окаляєт, а Цнота убілит.

Так легко можеши врага одоліти

І побідити.

Побідивий же, будеши вінчанний

І на вечеру єще будеш званний

Брачную в чертог, єй правду віщаю,

З сердца желаю.

⇐ Предыдущая 1 2 34