Завдання для самоконтролю

Тема 2: «Мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні. Словесні

          засоби творення гумору (комічний контраст, конотативні власні назви,

          комічні метафори, порівняння, словесні евфемізми, комічне спотворення

          звукового комплексу слова, невідповідність граматичної форми слова,

          застарілі слова, комічні неологізми, слова професійної лексики, діалектні

          слова тощо). Простота, образність, яскравий комічний колорит,

          експресивність та емоційність. Пісенні мотиви, фразеологізми, афоризми,

          приказки, прислів’я і каламбури тощо).

Мета заняття:

дізнатися про мовно-стилістичні засоби комічного; про словесні засоби творення гумору; про мовне вираження сміхової культури у творчості Остапа Вишні; значення понять «комічний контраст», «конотативні власні назви», «евфемізми» тощо;

навчитися визначати словесні засоби творення гумору; виконувати лінгвістичний аналіз тексту; розрізняти поняття «комічна метафора», «словесні евфемізми», «комічний контраст», «конотативні власні назви» тощо; виразно читати

усмішки; висловлювати власні почуття з приводу прочитаних творів;

зрозуміти які мовні засоби допомагають вираженню сміхової культури Остапа

Вишні; композицію збірки усмішок; визначення понять «комічний контраст», «конотативні власні назви», «комічні метафори, порівняння», «словесні евфемізми»;

у чому полягає комічне спотворення звукового комплексу слова; значення застарілих слів, комічних неологізмів, слів професійної лексики, діалектів у творах Остапа Вишні.

Задачі:

¾ формувати здатність до моделювання, аналізу творів.

Лише комічне здатне

дати нам сили…

Е. Йонеско

Комічне відіграє в художній літературі особливу роль. Це категорія естетики, що виражає у формі висміювання історично обумовлену невідповідність певного соціального явища, діяльності та поведінки людей, їх традицій і звичаїв об’єктивному стану речей і естетичному ідеалу.

Варто розмежовувати поняття виду комічного та засобу комічного. Нагадаємо, що до видів комічного відносять гумор, іронію та сатиру. Іронія є одним із найважливіших засобів гумору, сатири, гротеску.

Гротеск(фр. grotesque – химерний, незвичайний, від італ. grotta – грот, печера) – вид художньої образності, для якого характерними є:

1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних,

спотворених форм;

2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним, піднесено-поетичного з грубо натуралістичним);

3) заперечення усталених художніх і літературних норм (звідси зв'язок гротеску з пародією, травестією, бурлеском);

4) стильова неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким і т.п.).

Гротеск відкрито й свідомо створює особливий — неприродний, химерний, дивний світ: саме таким показує його читачеві автор.

Іронія є також одним із засобів вираження комічного, яка поряд з гумором та сатирою є вираженням стилістичної оцінки. Отже іронія, з одного боку, є стилістичним засобом, який виражає насмішку та лукавство, з іншого, це вид комічного (гумор та сатира), ідейно-емоційна оцінка, прообразом якої слугує стилістична іронія.

У художньому творі іронія є одним із основних елементів вираження безпосередньо авторської точки зору, засобом реалізації суб’єктивно-оцінної модальності, і, таким чином, засобом реалізації авторської позиції. Іронія відіграє визначну роль, оскільки вона надає твору певного додаткового змісту, конкретного стилістичного забарвлення, та віддзеркалює незадоволеність автора навколишнім світом.

Реалізація іронічного змісту в художньому творі нерозривно пов’язана зі здатністю мовних одиниць набувати конотативного та асоціативного значення в контексті. Таким чином, іронічний зміст залежить від способу організації тексту.

Зупинимося на стилістичних засобах та їх тлумаченнях, що найчастіше використовуються для досягнення комічного ефекту:

Ø порівняння– зіставлення різних предметів або їх якостей;

Ø зевгма– уживання різних конструкцій з паралельними значеннями;

Ø оксиморон– різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу;

Ø вульгаризми(лат. vulgaris – простий, грубий) – стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають замежами літературної норми;

Ø варваризми– стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою. Те саме, що й екзотична лексика;

Ø метафора(гр. metaphora – переміщення, віддалення) – один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим;

Ø метонімія(від гp. metonymia – перейменування) – тpоп, слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою;

Ø гіпербола(гр. hyperbole – перебільшення) – образне перебільшення за розміром, силою, значенням;

Ø вставні слова– засіб стилістичного синтаксису. Слова, словосполучення і речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов’язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення;

Ø антитеза(від гр. antithesis – протиставлення) – стилістична фігура, що характеризується симетричною будовою і різким протиставленням понять, образів, думок;

Ø епітет(гр. epiteton – прикладка) – троп, образне означення, т.т. слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього.

Крім вищеназваних стилістичних засобів, для досягнення комічного ефекту використовуються такі:

ü комічний контраст;

ü комічне спотворення звукового комплексу слова;

ü невідповідність граматичної форми слова;

ü застарілі слова;

ü неологізми;

ü діалектні слова тощо.

Щодо засобів комічного у творах Остапа Вишні, то вчені виокремлюють ситуаційні, словесні, словесно-ситуаційні. Прикладом ситуаційних може бути тлумачення відомих слів. Такі пояснення наївні, саме це й провокує сміх.

Наступним важливим засобом творення комічного у творчості Остапа Вишні є словесні контрасти. На думку дослідників, саме в них повною силою проявляється талант письменника. Він створює нові варіанти словесних несумісностей, поєднань слів. В даному випадку для мови гумориста характерна багата синоніміка, особливе емоційно-експресивне навантаження, порівняння, авторські новотвори, комічні словоповтори, фразеологізми та ін.

Прикладом комічного поєднання синонімів є: «Жили собі тихо, мирно, тирсою шуміли»; емоційно забарвлених порівнянь, з яких письменниковівдається виткати колоритні і строкаті пейзажі та незабутні образи: «таке мале, а як мекне, так ніби в його всередині радіо сидить», «А брови! Брови! Хоч у хомут закладай!».

Колоритні персоніфіковані образи-метафори гуморист переважно запозичує з багатої фольклорної стихії: «виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках».

Одним із засобів творення комічного в Остапа Вишні є використання евфемізмів та перифраз для уникнення з одного боку вульгаризації, а з іншого боку створення ефекту поважності, утаємниченості та загадковості: «Сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав’язувалася вузлом на спині».

Твори Остапа Вишні багаті на різноманітні лексико-стилістичні прийоми. Це, зокрема, пародіювання шляхом синтезу двох стилів – офіційно-ділового й розмовного: «Гуси – це був перший і обов'язковий етап нашої освіти ... Вищий курс – це свині... Тут треба було вже певної кваліфікації, а найголовніше – поважності…».

Гумористичний ефект у творах Остапа Вишні створюється також одночасно і словом і ситуацією. Наприклад, для увиразнення комічної картини письменник використовує прислів'я і приказки, пристосовуючи їх до ситуації: «І стан такий: ні встав, ні впав; побалакай, попе, з миром».

Отже, Остап Вишня найчастіше звертався до таких засобів творення гумору:

1. Cвіжа, дотепна, багата мова.

2. Інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація.

3. Композиційне використання сну, контрастне порівняння.

4. Влучне використання народних дотепів, прислів'їв, приказок, крилатих слів, діалектизмів, фонетичної зміни російських слів, професіональної термінології, архаїзмів, іншомовних слів, авторських неологізмів.

5. Застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних «шарів» і стилів.