Строк виконання – 29.04.2020. Заняття № 7. Лекція № 15

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 7Следующая ⇒

Дата: 29.04.2020

Група: СП-19 ¹/₉

Дисципліна: ОДБ02 «Українська мова та література»

Викладач: Уріна Н.В.

Завдання:

1. Уважно прочитайте материали в теоретичних блоках.

2. Виконайте завдання в практичних блоках.

Фотографуйте окремо кожний аркуш практичного блоку і надсилайте за адресою https://vk.com/id255720637 повідомленням не пізніше 29.04.2020!!!

3. Голосовим повідомленням надішліть на адресу https://vk.com/id255720637 прочитаний фрагмент твору Остапа Вишні «Моя автобіографія» і переказ однієї із усмішок «Сом» чи «Як варити і їсти суп із дикої качки» Остапа Вишні.

Строк виконання – 29.04.2020

4. Виконайте блоки домашнього завдання.

1. § 17 (за електронним підручником скласти хронологічну таблицю про життєвий і творчий шлях письменника).

2. § 18 (за електронним підручником прочитати), вправа 134.

khtt.biblioteka@mail.ru

Фотографуйте окремо кожний аркуш домашнього завдання і надсилайте за адресою https://vk.com/id255720637 повідомленням до наступного заняття!!!

Заняття № 7

Лекція № 15

Тема 1: «Огляд життя і творчості письменника. Могутній і рідкісний талант

гумориста. Велика популярність і значення його усмішок у 1920-ті роки.

Оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор як риси індивідуального

почерку Остапа Вишні. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь

письменника про свій життєвий шлях. «Мисливські усмішки» – майстерне

змалювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і

їсти суп із дикої качки».

Мета заняття:

дізнатися про життєвий і творчий шлях Остапа Вишні; про жанрову

своєрідність творів; про загальну характеристику творчого доробку письменника;

навчитися виділяти основні віхи життєвого й творчого шляху письменника;

давати загальну характеристику творчому доробку Остапа Вишні; характеризувати роль художніх засобів (іронія, увага до деталей, уживання гіпербол);

описувати риси характеру, притаманні героям гуморесок; висловлювати власні почуття з приводу прочитаних творів;

зрозуміти у чому полягає могутність таланту Остапа Вишні; композицію збірки усмішок; визначення понять «усмішка», «засоби створення комічного».

Задачі:

¾ показати неповторність творчої спадщини Остапа Вишні;

¾ ознайомити з віхами життя, як основними причинами розвитку таланта – гумориста;

¾ формувати здатність до моделювання, аналізу творів.

План

1. Огляд життя і творчості Остапа Вишні.

2. Літературознавчі терміни.

3. «Моя автобіографія» – гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях.

4. «Мисливські усмішки» – майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження. «Сом», «Як варити і їсти суп із дикої качки».

Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служить йому, народові, чудесному пінному народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу. Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!

Остап Вишня

Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни й негідники.

М. Рильський

Творчість Остапа Вишні — це неповторні і самобутні сторінки в історії української літератури. Читаючи його твори, народ і усміхався, і сміявся, і повнився радістю та гордістю, і сумував, і печалився, і обурювався. Багатьох струн народної душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

Остап Вишня говорив: «Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ? Бо намагаюсь бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху»... Моя зброя — сміх!»

Народився Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) на хуторі Чечва Зіньківського повіту Полтавської губернії (тепер м. Грунь Охтирського району Сумської області) 13 листопада 1889 року в селянській родині. «Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову. Навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її». Родина була велика, однак дружна й працьовита. Остап був другою дитиною. Свої спогади про дитинство, навчання, життя він висловив в творі «Моя автобіографія», у якому в гумористичному тоні автор розповідає про своє дитинство.

Батьки хотіли всім дітям дати освіту, але це було нелегко. Родина Губенків була незаможною. Батько працював прикажчиком у поміщицькому маєтку.

У 1995 році Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати.

Після закінчення двокласної школи в м. Зінькові дуже хотів вивчитися «на вчителя», але коштів не було й його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу. Як дитина колишнього солдата, утримувався там за державний кошт. Учився дуже добре.

Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Проте не судилося П. Губенкові бути лікарем.

Доля спрямувала Павла Губенка іншим шляхом. Екстерном він склав іспити за гімназію і 1917 року вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який закінчити так і не довелося, бо почалася революція.

Непосидюча вдача привела майбутнього письменника до Кам’янця-Подільського. Саме в цьому місті газета «Народна воля» надрукувала його перший твір — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який побачив світ за підписом «П. Грунський» 2 листопада 1919.

1921 року П. Губенку було запропоновано посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК». Відтоді й починається довгий шлях письменника в літературі.

22 липня1921 року в газеті «Селянська правда» виходить усмішка вперше під підписом Остап Вишня «Чудака, їй-богу». Став основоположником жанру усмішки. Пізніше в різноманітних газетах і журналах охоче друкують його гуморески, усмішки, фейлетони. Першою збіркою стала книга «Марк Твен – Остап Вишня. Сільськогосподарська пропаганда» (1923).

Після розпуску ВАПЛІТЕ Остап Вишня стає (наприкінці двадцятих років) одним з організаторів «Політфронту».

У грудні 1933 року – ув’язнений. Зміг вижити тільки завдяки стійкості характеру, життєвому оптимізму й почуттю гумору. А ще – завдяки підтримці дружини Варвари Олексіївни, яка зі своєю дочкою та сином В’ячиком від першого шлюбу поїхала за ним, оселилася неподалік (разом жити не дозволили), слала посилки й листи.

Звільнили раптово, на початку 1944 року. «Мабуть, я вже не зможу писати», – сказав Остап Вишня дружині.

Першим друкованим твором після заслання була усмішка «Зенітка» (26.02.1944). Остап Вишня починає працювати в журналі «Перець», виходять друком нові книжки. Важливе місце в післявоєнній творчості Остапа Вишні належить збірці «Мисливські усмішки».

Згодом стає членом правління Спілки письменників України.

Багато подорожує, перекладає Марка Твена, О. Генрі, А. Чехова, М. Гоголя, Я. Гашека…

У 1955 році – реабілітований судовими органами.

28 вересня 1956 року помер.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ

Фейлетон(від франц. «лист, аркуш») – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування поза літературних жанрів.

Гумореска(від лат. «волога») – невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. Сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно-забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка– різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

Автобіографічний твір– це твір, в основу якого покладено факти з життя самого автора. Саме вони визначають дію твору, його сюжетну лінію.

Засоби комічного –це художні засоби, які сприяють творенню комічного ефекту зображуваних явищ, подій, образів.

Гумор –це різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах; добродушний сміх.

Сатира –особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного; спрямована проти соціально шкідливих явищ, має гострий непримиренний характер.

Сарказм –їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена ненависті та гнівного презирства; не має подвійного, прихованого дна, завжди виражається прямо.

Іронія –художній троп, який виражає глузливе-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Пародія –засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; завжди передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання.

Парадокс(грец. раrаdохоs –несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) –

1) засіб художньої виразності;

2) вислів, судження, ситуація, вчинок та ін., які суперечать здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам, традиційним уявленням.

Алегорія– образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки.

Гротеск– переважно сатиричний, заснований на фантастиці засіб зображення явищ дійсності, поданих у спотворено-комічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді, де поєднується реальне з вигаданим, страшне або трагічне з комічним, величне з огидним).

«МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»

Історія написання:1955 р. великий гуморист був реабілітований після 22 років життя в ролі «ворога народу»; за рік до смерті він нарешті дописує гумористичну автобіографію, в якій «сяє сміх крізь сльози».

Рік створення:1927—1955.

Напрям:модернізм, реалізм.

Течія:неореалізм.

Рід:епос.

Жанр:за жанром гумористичне оповідання, або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу — автобіографії.

Тематичний різновид жанру:соціально-побутова гумореска, автобіографічна гумореска.

Тема: найяскравіші події життя автора й окреслення становлення характеру.
Ідея:утвердження думки про надзвичайний вплив дитинства, освіти, природи, рідної мови на формування людини; утвердження думки про щастя як обов’язкову умову людського існування.

Мотиви:«гармонія вжитті», «краса дитинства», «освіта», «батьки», «рідна мова», «становлення митця».

Образи: людей: оповідач; батько; мати; діди («швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні»); «сімнадцятеро дітей»; Іван Максимович — старенький учитель, який учив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку; пані-експлуататорша»; природи:корова; картопля, коноплі, бур’яни; кінь; предметіві явищ:народження, криниця, колиска, їжа, город, ямки; черкеска або восьмерика; ліжко; школа, лінійка; падіння з коня; поцілунки руки, класова свідомість; навчання; робота; газета; писання.

Символічні образи:лінійка, яка виробляла літературний стиль письменника; книга «Катехізис» Філарета, яку треба було не просто читати, а знати напам’ять; книга «Руський паломник», що його років двадцять підряд читала мати (символи

негуманної освіти).

Час і місце подій:1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. містечко Груні Зіньківського повіту на Полтавщині, точніше хутір Чечва, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот; пізніше Лебедин — Груня — город — ліжко — пізніше школа «Міністерства народного просвещенія», яку закінчив 1903 р. — маєток фон Рот — Чечва — 1903 р. фельдшерська школа в Києві — 1919 р. Харків — 1921 р. редакція газети «Вісті».

Композиція:народження — генеалогія роду — дитинство — природа, її роль у формуванні майбутнього письменника — падіння з коня, коли автор усвідомив, що бути йому письменником — спогади про першого вчителя та його методи навчання — народження «класової свідомості» — навчання на фельдшера — згадка про нудну роботу — згадка про роботу перекладачем у газеті.

В Остапа Вишні що не речення —то народний жарт, який містить глибинний підтекст.

Гумореска скомпонована з окремих невеличких розділів- «фресок». Автор «вихоплює» найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Це не лише життєпис, а й аналіз пережитого автором. «Найголовніші моменти», переважно — веселі, іноді — трагічні. Гострий на слово гуморист постає серйозним і вдумливим. Гумореска насичена розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.

Художні засоби виразності:плеоназм («моя автобіографія»), епітет, порівняння, гіпербола; засоби творення комічного (гумор, іронія, сарказм).

«МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Друг людини, друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

М. Рильський

Остап Вишня був великим любителем полювання. Його кредо як мисливця були слова: «Хай живуть зайці». «23 грудня, 51. Були на полюванні. І не вбили, не застрілили нічого. Для мене це — типове явище» (запис у щоденнику). Подібно до того, як молодий Тичина приходив до природи, як «у собор», Рильський мав її за вічне джерело натхнення, Остап Вишня всією душею, з ніжністю і теплом любив природу, її красу, її чудові створіння — птахів і тварин, ліси, гаї, дерева, листя, трави.

Упродовж післявоєнних літ він створив багато невеличких за розміром, поетичних за звучанням, наснажених ласкавою лірикою творів, більше схожих на вірші в прозі, ніж на жарти гумориста. Остап Вишня став і творцем нового жанру — усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, не притаманними сатиричним творам; Остап Вишня постійно писав усмішки про мисливців і рибалок. У 1958 році вийшло найповніше видання усього циклу під назвою «Мисливські усмішки».

Вершиною розвитку жанру вважаються «Мисливські усмішки», які Максим Рильський назвав «ліричною поезією в прозі».

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного і який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язапі з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.

Герой «Мисливських усмішок», який є й оповідачем,— трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у поверненні додому — здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитипа. І головне для нього — не трофей, а спілкування

Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот, пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.

Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом» — ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.

Важливу композиційну роль у більшості усмішок цього циклу відіграють пейзажі, портрети, уривки з пісень, авторські ліричні відступи. Одним з улюблених художніх засобів Остапа Вишні є художнє перебільшення, сторінки усмішок рясніють також порівняннями, епітетами й персоніфікацією. Комічного ефекту автор досягає через поєднання несумісних понять, уживання термінів у розмовному стилі або використання окремих предметів чи речей не за їхнім призначенням: чарка на полюванні потрібна для того, «щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне...».

«Мисливські усмішки» — яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.

Жанр: усмішка.

Тема: змалювання краси рідної природи й заклик до її збереження.

Головна ідея: любити й берегти природу, утвердження думки про захист природи.

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 Следующая ⇒