Стисло про Леся Курбаса

За що і як загинув Лесь Курбас. «На нашій — не своїй землі»...

Про фiльм:
у цій передачі розповідається про події 1932-33 в театрі "Березіль". У програмі бере участь безпосередній свідок тих подій - відомий театральний режисер й педагог, учень Леся Курбаса - Роман Олексійович Черкашин. Усього п’ять сезонів Роман Черкашин набував сценічного досвіду під наглядом Леся Курбаса й спостерігав роботу унікальної театральної трупи та її художнього керівника. А потім для тоді молодого березільського актора з’явилась нагода довести відданість своєму великому вчителю. На страшному зібранні, де плюндрували й нищили творця кращого українського театру європейського ґатунку, лише троє наважилися підняти голос на захист геніального майстра. Одним із них був Роман Черкашин.

У книжці Черкашина «Ми — березільці» відтворено трагічні події ганебної розправи над Лесем Курбасом восени 1933 року:
«Я впритул підійшов у своїх спогадах до зловісного в історії, сповненого трагічних зрушень людських доль 1933 року, — писав Р. Черкашин. — Фатальним він виявився також у життєвій і творчій долі Леся Курбаса... Я сидів приголомшений. Трагічне становище Леся Курбаса на цьому політичному судилищі мене глибоко схвилювало. Він був один проти глухої стіни упередження, ворожості. А як же ми — його учні, вихованці? Нарешті першим з березільців підняв голос Б. Балабан, полемізуючи з різкими оцінками І. Микитенка. Але мені здалося, що він сказав не все. Адже знищується самобутність «театру Курбаса»! І я виступив, щоб нагадати про унікальність культури режисера-новатора, про створені ним неповторні вистави. П’ятнадцятим й останнім виступив Іван Олександрович Мар’яненко — найбільш досвідчений з акторського складу театру, людина виключної чесності й правдивості. Він категорично заявив: «Лесь Курбас — перший в українському театрі підняв режисерське мистецтво на сучасний науково-творчий рівень». Проте що значили наші схвильовані голоси проти заздалегідь спланованого ходу засідання!
Заключне слово надається Лесю Курбасу. Опанувавши себе, він заговорив гнівно, пристрасно й тим самим остаточно себе згубив. Згубив? А може, навпаки, повертав людську гідність, звільнявся від принизливого страху. Як заклик прозвучали його звинувачення на адресу своїх опонентів, яким він відмовляв у праві говорити від імені народу.
Колегія ухвалила зняти Леся Курбаса з посади художнього керівника й директора театру. У повідомленні про цю ухвалу, надрукованому в газеті «Комуніст», наводилися підстави такого рішення: «Л. Курбас збивав театр на позиції українського буржуазного націоналізму... ігнорував соціалістичне будівництво, під маркою «незалежності мистецтва»... нерідко показував радянську дійсність карикатурно».
Відлучений від українського театру, Л. Курбас ще сподівався продовжити творчу працю в Москві. На привокзальному майдані його проводжала невелика група ще вірних йому людей. Л. Курбас був мовчазним. Дивився чи кудись у безвість, чи в глибини власної душі. На перон ми не виходили. Останні почуті від нього слова були гірким виразом з шевченківського вірша: «На нашій — не своїй землі»...

==========================================

Стисло про Леся Курбаса

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

П'єси М. Куліша «Народний Малахай», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшли розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки.

9 жовтня 1937 року «особлива трійка» НКВС по Ленінградській області винесла Лесю Курбасу смертний вирок. З 9 по 14 жовтня було розстріляно 1116 чоловік. Серед них видатні діячі культури України — Сергій Грушевський, Григорій Епік, Микола Зеров, Микола Куліш, Антін Крушельницький, Валер'ян Підмогильний…

==============================

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 Следующая ⇒