утворення київської русі. —монархічна держава варязької династії Рюриковичів у Сх Європі зі столицею в Києві. Виникла в 9 ст в результаті завойовницьких походів варягів і об’єднання під їхньою владою східноєвропейських, переважнослов’янських, племен. В ча

4)утворення київської русі. —монархічна держава варязької династії Рюриковичів у Сх Європі зі столицею в Києві. Виникла в 9 ст в результаті завойовницьких походів варягів і об’єднання під їхньою владою східноєвропейських, переважнослов’янських, племен. В часи найбільшої могутності простягалася відБалтійського моря до Чорного моря. історія руської держави поділ на три періоди. І— швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престолі Олег. ІІ період охоплює князювання В. Великого (980—1015) та Я.Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. відчутним стає законопорядок. Надзвичайно важливим було впровадження християнства, що принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовираження населення Київської Русі. ІІІ період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Деякі історики доводять, що всі ці лиха прийшли після смерті Я.Мудрого у 1054 р. Інші схильні вбачати початки занепаду після князювання останніх вдалих правителів Києва — В. Мономаха (1113—1125) та його синаМстислава (1125—1132). Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 році ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.

Княгиня Ольга

Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945—964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі останні роки її правління характеризувались миром, спокоєм. Тому літопис ставиться до неї, як до наймудрішої серед людей. Першою серед князів навела порядок у справі організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина на потреби княгині, її міста..

Ольга здійснила у 940 році важливий державний візит у Візантію, встановила з нею дружні стосунки, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.

Таким чином, у складних зовнішніх і внутрішніх обставинах вона здійснювала обережну, виважену політику, а також вела мудру і ефективну діяльність.

5)соціально-економічний розвиток давньоруської держави.У X—XII ст. активно формувалися васальні відносини у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села, дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій у державі дедалі більшого поширення набирає спадкове володіння, що могло вільно продаватися, передаватися у спадок, даруватися. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних , залежно від географічних умов, систем обробітку грунту. Величезне значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов'янську азбуку створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій. Поширення писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях. Перша школа в Києві при Десятинній церкві була відкрита Володимиром Великим, ще більшого поширення набули школи за правління Ярослава Мудрого. Навчання грамоті розпочиналося з вивчення азбуки. Учні писали на восковій дощечці за допомогою писал-стрижнів із загостреним кінцем. Великі тексти писали на березовій корі (берестяні грамоти). 1037 року при Софійському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософії і медицини. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції. Виникнення писемності створило передумови для перетворення усної народної творчості в писемну літературу. Одним з най давніших зразків літератури є «Слово про закон і благодать», написане першим київським митрополитом Іларіоном.Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім». Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору. Таким чином, культура Київської Русі мала значні досягнення, які увійшли до скарбниці світової цивілізації.

6)Політ розвиток Русі.Причини занепаду.У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. посилення впливу боярства викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького - Дмитро. Восени починається штурм. Завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич. Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь. Основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

7)Галицько-Волинське князівство-південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утв у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством. Г-В князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі,Перемишльські, Звенигородські, Володимирські, Луцькі, Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Сх і Центр Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.. Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за г-в спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Г-В князівство перестало існувати як єдине політичне ціле. Час князювання Д.Галицького був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах,Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

8)Укр. Землі у складі великого князівства литов.Одними з перших рушили на українські землі литовські князі. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого — напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких рицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг. зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину. Швидке зростання Литовської держави починається при Гедиміні .Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. В сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель розглядають не як завоювання, а як "мирне приєднання". Причини: руські землі були ослаблені золотоординським пануванням; Більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як визволителів від татар; Руські князі і боярство не намагалися боротися з литовцями, а у більшості випадків добровільного визнавали їхню владу. Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась вся Білорусь, частина земель Росії та значна частина території України — майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.

9)Лю́блінська у́нія 1569 — угода про об'єднання Королівства Польського і Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1569 р. Аристократія України на той час налічувала 20 князівських родів. Доступ до цієї верстви був суворо обмеженим. Князі мали особливі права: вони діставали імунітет від суду провінційної адміністрації; скарги на князів міг подавати лише сам великий князь. Князі могли виступати на війні під власними корогвами на чолі власних озброєних розділів. Осередком княжих родів була Волинь. Тут сиділи князі Острозькі, Вишневецькі та інші нащадки удільних князів. У січні 1569 року в Любліні розпочав роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про унію двох держав. Неприхильно ставилися до унії литовські вельможі, яких відлякувала перспектива втрати свого політичного всевладдя. Їх настрій виразно засвідчила поведінка литовської депутації, котра після місячних переговорів з поляками в ніч на 1 березня потайки покинула Люблін. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзське, Руське(з центром у Львові), Волинське(з центром у Луцьку) та Київське воєводства. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі та заселене українцями Берестейське воєводство. Укладення Люблінської унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.

Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств

Воєводства поділялися на повіти.Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Зміни в законах, після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом. Він діяв на терит В княз Литов і на укр землях. Згідно з ним селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом.Особливої гостроти після Любл унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри.

10)Виникнення козацтва.Січ.Уперше термін козак згадано в монгольській хроніці. Основні причини виникнення козацтва:1.Зростання великого феодального землеволодіння, що підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель 2.Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріплення українського селянства литов і Поль магнатами, шляхтою, зростання релігійного та національного гноблення. 3.Зростання зовнішньої загрози, потреба захисту від нападів турків і татар. головне джерело формування козацтва – ухідники. Також у козаки подавалися збіднілі бояри, позбавлені сану священики, шукачі пригод. У 40-ві роки 16ст. Православний князь Вишневецький об’єднав козацькі ватаги і побудував на о.Мала Хортиця укріплене земляними валами і дерев’яним частоколом поселення – Запорозьку Січ, центральне укріплення козаків. Оскільки Запорізька Січ виникла на далекій окраїні держави, де не було адміністрації, козаки організовували своє життя так, як вважали за потрібне. Ідеалами козаків були воля, рівність, братерство. Демократ устрій організації заснований на принципах бойового братерства і вічної мрії про волю, справедливість, рівність з іншими. Запорозька Січ від самого свого існування була військово-політичною організацією республіканського типу – з виборністю керівників, з рівним правом усіх козаків на участь у виборах, з неможливістю покріпечення козака будь-ким. Січ як центральне укріплення кілька разів переносилася на інше місце, де діставала додаткову назву від річки або місцевості, на якій вона розташовувалася. Найвищим органом влади була Січова рада, яка збиралася тричі на рік, а також у разі потреби. Гетьман був головнокомандувачем. Прийняття рішення супроводжувалося вигуками і підкиданням шапок. Думка більшості ставала законом. Тих, хто не підкорявся волі ради, карали смертю.

12)Поч. визвольної війни.Хмельницький. причинами визвольної війни в середині XVII ст. були:1.Релігійне гноблення-наступ католицизму на права Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької церкви.2.Національне гноблення-обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст,вказівки на неповноцінність українців.3.Соціальне гноблення.

За своїм характером цей рух був нац-визв, релігійним, антифеодальним. Головною рушійною силою визвольної війни було козацтво. Серед повстанців було багато селян та міщан.Цілями війни були: усунення польського домінування, створення Укр держави;ліквідація кріпацтва,та феодальної власності на землю;затвердження козацького типу господарювання. Одним з організаторів повстання став Богдан Хмельницький. Хмельницький та його однодумці зібралися на таємну раду під Чигирином для вироблення нового плану. Літопис Граб’янки, розповідаючи про втечу Хмельницького 1647р на Запорожжя зазначає:“Спершу подався на острів Бучки,потім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік 300 козаків, розповів про себе, про те, що ляхи з козаками задумали зробити, про те що вони чинять над козацтвом,храмами”.21січня 1648 р загін повстанців на чолі з Хмельницьким захопив Микитинську Січ. За короткий час Б.Хмельницький сформував повстанську армію, уклав воєнний союз з Кримським ханством.Саме тоді ним була проголошена мета боротьби–відновити Українську державу. У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Війна поділилась на чотири періоди: І період(1648-49) перемога під Жовтими Водами і Корсунем; битва під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором. ІІ період (1650-53) попри кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. ІІІ період (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. ІV період (1656-57) укладання союзу між Україною і Семиградським князівством,також спільні дії козацтва і шведської армії проти Польщі. Внаслідок визвольної війни 1648-57 р. Укр держава увійшла до складу Москво на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі.

13)Переяславька рада. Розкол укр. на 2част. П.рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана Хмельницьким у м Переяславі для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Москов державою. У Переяславі відбулася 8 січня 1654р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава.Під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присяглися на тім, «щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно». Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягає своїм підданим. Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було. Після тривалої наради українська сторона склала присягу. Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор, булаву та шапку. Після П Ради представники московського посольства побували у 117містах Укр для прийняття присяги від населення на вірність царю. присягу склали білше100 тис чоловіків, ця цифра була завищена царськими дяками. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати представники козацької старшини, зокрема полковники Богун, Гуляницький, Сірко, Петро Дорошенко, Уманські козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство.Не присягала З. Січ. У результаті П.Ради було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька. У жовтні у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України. Восени 1660р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат. Більшість козацтва Лівобережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя невдалимі. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, він склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало Павла Тетерю який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі І Брюховецький який зробив ставку на рос уряд. Так Українська держава розкололася на два державних утворення з орієнтацією на різні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

14)Дорошенко. Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги в реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.

Відкрилася перспектива відродження Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.

Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в єдину державу. Гетьман Правобережного козацтва П. Дорошенко змушений був вести війну на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги в реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.

15)Гетьманування Мазепи.В кінці XVII ст. внаслідок міжусобних воєн і вторгнень іноземних армій, що тривали практично без перерви з 1648 р., Україна перебувала у тяжкому стані. Українська автономія з кожним новим гетьманом, втрачала свої здобутки, досягнуті в середині XVII ст. Гетьманська влада і авторитет занепадали, старшина досить легко могла скинути того, хто їй не догодив. Саме за такої ситуації починалося двадцятидвохлітнє гетьманування Івана Мазепи. Новий гетьман був вихідцем з правобережної старшини, мав гарну освіту, великий дипломатичний досвід. У свого попередника гетьмана Самойловича він займав посаду генерального осавула. Ряд вчених вважають, що після арешту Самойловича його кандидатура пройшла завдяки великому хабару, який Мазепа дав головнокомандувачеві російської армії князеві Голицину. Рада, що відбулася 1687 р. на річці Коломак, проходила в оточенні російських військ. Новий гетьман підписав так звані Коломацькі статті, які закріплювали українську автономію в значно обмеженому вигляді. У внутрішній політиці Мазепа орієнтувався переважно на інтереси козацької старшини. Щедрою роздачею земельних наділів він значно збільшив число своїх прихильників.Через велике невдоволення селян Мазепа обмежив панщину двома днями на тиждень. За Мазепи зміцнюється нова категорія старшини, яку називали бунчуковими товаришами. Вони не мали певної посади, а перебували при гетьманові для виконання різних доручень і безпосередню від нього залежали. Мазепа брав активну участь у походах Петра І на Туреччину. Мазепа прагнув здійснити свій план об'єднання під гетьманською владою Лівобереж і Правобереж Укр. Лише в 1704 р, Петро І дав свою згоду на те, щоб Мазепа зайняв Правобережжя. 27 червня 1709 р., у битві під Полтавою шведська армія і загони Мазепи зазнали повної поразки. Карл XII з Мазепою втекли до Туреччини, а рештки шведських військ, не знайшовши можливості для переправи, капітулювали біля Перевалочної. Петро І направив спеціальних послів до турецьких властей, щоб за всяку ціну добитися видачі Мазепи. Але старий гетьман, вражений провалом усіх своїх планів, помер у серпні 1709 р. у Бендерах.

16)Ліквідація укр автономії.Зруйнування Січі. 1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації.

Державницька позиція К. Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Формальним приводом для таких дій стали дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 року гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини, у яких ішлося про відновлення давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських.

У Петербурзі ці прохання були розцінені як один з кроків до відокремлення України від Росії.

Розлючена Катерина II була готова навіть віддати гетьмана під суд. Та врешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися гетьманства, що К. Розумовський і змушений був зробити — він подав рапорт про свою відставку. Замість гетьманської посади він отримав високий чин генерала-фельдмаршала й цілу низку нових маєтностей. 10 листопада 1764 року вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.Катерина II
Прийшла до влади внаслідок двірського перевороту. З її наказу був убитий Петро III. Ліквідувала залишки автономії України, скасувала гетьманщину. У 1775 р. за її наказом зруйновано Запорізьку Січ.

17)Укр нац відродження.У XIX ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основі національної свідомості. Основними чинниками українського відродження XIX ст. були ідеї Просвітительства та Великої французької революції, німецький романтизм та ідеї слов'янського відродження, пам'ять про минуле України. Саме в цей час почало формуватися нове поняття спільності, яке спиралось на спільність мови та культури. Дедалі більше людей сприймає ідею про те, що носієм суверенітету є народ, водночас посилився інтерес до його мови, історичного минулого, побуту, звичаїв, традицій. З цього й починається процес творення національної свідомості. початок XIX ст. на Наддніпрянській Україні був позначений майже цілковитим припиненням національного життя. У тісному зв'язку з економічними та соціально-політичними процесами розвивалось духовне життя України, що стало важливою складовою частиною національно-визвольного руху. Особливістю національно-визвольного руху в Україні першої половини XIX ст. було його посилення на основі дворянських культурних традицій. Саме прогресивна частина дворянства в даний історичний період відігравала активну роль у формуванні національної свідомості. Для більшості народів, що переживали процес формування нації в умовах відсутності політичного суверенітету, важливу роль у справі збереження й розвитку національної свідомості відігравали фольклор, література, історична наука. Значний крок вперед у першій половині XIX ст. зробила в Україні історична наука. Була проведена велика робота зі збирання, систематизації і публікації історичних джерел — актового, архівного матеріалу, літописів, пам'яток народної творчості. Багато історичних джерел, зокрема архівних матеріалів, зібрали й опублікували співробітники Київського тимчасового комітету для розгляду давніх актів, відкритого у Києві в 1843 р. Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграли твори основоположників нової української літератури: І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Шевченка. Високим рівнем розвитку вирізнялася музично-пісенна творчість.

18)Соц-економічний розвиток укр. земель в 19ст. У 2 пол XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень. Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації (громади). Після скасування кріпосного права активізувалося створення недільних шкіл для неписьменних. Побачили світ «Буквар южноруський» Шевченка, «Граматика» Куліша. вимоги національно-політичного характеру посідали у суспільно-політичному житті України дедалі значніше місце, поступово набираючи загальноукраїнського масштабу. Галицькі українці, наприклад, створюють свої організації, впроваджують українську мову в школах. Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рівня народу відіграло створення у1868р.товариства «Просвіта». Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за незалежність, за українську державність. Важливою складовою суспільного життя в Українів кінці XX ст. був національний рух. Поряд із традиційними засадами, на яких він розвивався і раніше, з'явилося й чимало нових рис. Активно розгортався процес створення українських політичних партій. Посилилася земсько-ліберальна опозиція владі. Рух поступово набирав загальнонаціонального характеру, дедалі більшою мірою ставав не лише культурно-освітнім, а й насамперед політичним.

19)Нац-визвольний рух у 20ст.-рух на етнічних українських землях у 1920—50р, який мав за мету поновлення української незалежної держави. Рух був прямим наслідком втрати державності на початку 1920р.

20)Західна укр. в 1900-1914рНа початку XX ст. всі західноукраїнські землі продовжували перебувати у складі Австро-Угорської імперії. Тут мешкало понад 4,6 млн. українців. Закарпатські землі складалися з 4 українських комітетів. Економіка на цих землях розвивалася уповільненими темпами, мала колоніальний характер, що виявлялося в її структурі та динаміці. Одним із найрельєфніших проявів цього процесу був вивіз сировини із західноукраїнських земель до метрополії на переробку. Сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїнських земель в інші країни. Природні багатства краю експлуатувалися нераціонально, по-хижацьки. На зламі ХІХ-ХХ ст. Переважна більшість західноукраїнських підприємств була дрібною і маломеханізованою. На селі збереглися напівкріпосницькі порядки. На Поділлі селяни навіть за гриби, зібрані у лісі, відпрацьовували поміщику два дні, стільки ж за кожен сніп скошеної трави.

21)Наддніпрянщина у 20ст. Революція 1905-07р. У роки революції 1905—1907 рр. українські політичні партії, громадські об’єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси. Національні вимоги українців були викладені в петиціях, листівках, газетних публікаціях, документах різних організацій. Вимоги, що висувалися, зводилися до відміни поміщицького землеволодіння, уведення демократичних свобод, ліквідації національно-культурних обмежень, розвитку української культури. Провідною політичною силою в Україні в роки революції 1905—1907 рр. були робітники та селяни. Масові селянські виступи відбулися в жовтні 1905 р. Селяни вимагали вирішення земельного питання. Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Активну участь у революційних подіях взяли військові. 17 листопада 1905 р. на раді представників військових частин Києва було вирішено провести збройну демонстрацію. Уранці 18 лист солдати трьох рот саперної бригади (до 800 осіб) на чолі з Жаданівським вийшли на вулиці, щоб об’єднатися з іншими частинами. Шлях їм перепинили урядові війська. Під час бою з обох сторін загинуло понад 250 осіб. Заворушення серед саперів було придушено. Загалом у виступах солдатів та матросів на території України брали участь 15 тис. військових. У ході революції 1905—1907 р. царизм був вимушений піти на поступки. Маніфест 1905 р. «дарував» народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган — Державну думу.
Отже, революція 1905—1907 рр. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання — автономію України в складі федеративної Росії. Події революції стали наслідком загальнодержавної кризи, яка загострилась на початку 20 ст., у зв'язку з економічною кризою 1900—1903 в Росії та поразкою в Російсько-японській війні 1904—1905. Безпосереднім каталізатором револлюційних протестів стали події Кривавої неділі. Причини рев:Розвиток діяльності людини в нову інфраструктуру держави, виникнення промисловості і видів діяльності при господарюванні, що радикально відрізняються від видів господарювання XVII - XIX століть, тягнуло загострення необхідності реформування діяльності влади і органів влади. Припинення періоду істотної значущості натурального господарства

21. Причини, характер ПСВ. Становище укр. 28 червня 1914 року, сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцогаФранца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, в Сараєві. 1серпня 1914-Німеччина оголошує війну Росії.Почалась ПСВ. Українці змушені були воювати на боці російської та австрійської армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генерала Брусилова виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. 1916 р. російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву «брусилівський прорив», внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Броди, Луцьк. З початку 1917 німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.

23)Лютнева революція. Утв ЦНР Л.рев.1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковийрух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. 27 лютого 1917 р. В Петрограді перемогла буржуазно-демократична революція. Було повалено самодержавства. В країні встановилося двовладдя: Тимчасовий уряд і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. Микола II 3 березня зрікся престолу і передав владу Т. у, який проголосив політичні свободи. 4 березня постала Рада об’єднаних громадських організацій, яка проголосила про утворення громадсько-політичного об’єднання всеукраїнського масштабу – Центральної Ради. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. 7 березня Головою Центральної Ради обрано визнаного лідера національного відродження професор М. Грушевського. 9 березня 1917 р. УЦР звернулася з відозвою „До українського народу”, в якій закликала його домагатися від Тимчасового уряду автономії для України у складі Росії та публічного використання української мови „в державних, судових та освітніх установах”.поштовхом до остаточного визначення політичної програми Центральної Ради стало проведення 6-9 квітня 1917 р. в Києві Всеукраїнського національного конгресу, на якому було визначено основний принцип державотворення: „національно-територіальна автономія України” і був затверджений новий склад Центральної Ради. У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рада – найвищим органом держави.

24) І та ІІ універсал ЦР. I Універсал

⇐ Предыдущая 12