Повернення в Україну

Повернення в Україну

З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку 1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

те, що органічно увійшло і зрослося з нашим національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на прославу своєї Вітчизни, ставали неугодними і небезпечними… Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення. У церквах забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в Україні канти й колядки —

Ведель перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

Наприкінці літа 1798 Ведель виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: «Боже законопреступници восташа на мя» (11 листопада 1798) і «Ко Господу всегда скорбіти ми». Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

Переслідування і ув'язнення[ред. • ред. код]

На початку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте иллюминатов».

Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».

1 серпня 1799 року київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».

У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒