БЕРЕСТЕЙЩИНИ 31 страница

Яєчковичі, с., Іван., ср. Бродницька. На березі Дніпро-Бузького каналу. Від зал. ст. Юхновичі 9 км.

Язвин, с., Малорит., ср. Гвізницька. Від Малорити 15 км.

Якання, властивість біл. мови: ненаголошене «е» після м’яких приголосних переходить в «я»: вясна, бяда, зямля. Укр. говіркам Я. не властиве.

Яким, берестянин, книголюб або й торгівець книгами. 15.11.1604 Я. купив у вдови Черлянської книги її чоловіка, в тому числі острозьке видання з дарчою присвятою кн. Острозького Черлянському, відомому діячеві Берестейщини. Від Я. згадана книга перейшла у власність «священного інока Іоана», під яким тепер розуміють Івана Вишенського, з його дарчим написом Спасівському монастиреві в Дубні на Волині.

І. Мицько. Чар архівних свідчень. – ж. «Жовтень», 1987, № 3, с. 91.

Якимович Дмитро, студент Київ. академії. У 1736-1737 навчався в класі філософії. Походив з Давид-Городка, Пин. пов., син священика.

Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 87; З. И. Хижняк. Киево-Могилянская академия, К., 1988, с. 224.

Якимович Роман, пол. археолог. Н. 1889. П. 1951. Досліджував раннє середньовіччя. Організатор археолог. музею у Варшаві, його директор 1923-1939. Проф. Варш. ун-ту. Редактор ж. «Вядомосць археольогічне» (1924-1939). Вивчав 1936-1937 разом з Марциняком городище в Давид-Городку та в с. Хорськ, Стол. Знайшов поховання з трупоспаленням з V-VI ст. Пр.: «Давідгрудек» (Пинськ, 1938), «Атлас гродзіск і замчиск сьльонскіх» (1939).

Якімовіч Р. – Словнік гісториі Польскі, В-ва, 1973, с. 142.

Яків Маркович, стольник княжий, двірський Данила Галицького, довірена особа останнього. Учасник багатьох військових виправ, зокрема проти лит. загону Ленгевіна, розгромленного на Поліссі за участю ЯМ.

Гал.-вол. літопис. – ж. «Жовтень», 1982, № 7, с. 40, 41, 43, 45.

Яковенко Валентин, укр. публіцист, зем. статистик, видавець. Н. 11.11.1859, Полт. губ. П. 20.03.1916. Для серії Ф. Павленкова «Жизнь замечательных людей» Я. написав ст. про Б. Хмельницького і Т. Шевченка. Після смерті Ф. Павленкова Я. очолює 1900 його видавництво, стає розпорядником його фондів. У 1905 Я. безкоштовно вислав книги бібліотеці с. Остромачеве, Берест. пов.

В. І. Яковенко. Шевченківський словник, т. 2, К., 1977, с. 403-404: Є. Кирилюк. Навічно в поколіннях. – ЛУ, 14.03, № 11.

[341]

Яковенко М., секретар т-ва «Просвіта» в Бересті на 1927. Організував загальноосвітні курси для активістів просвітянського руху.

А. Петренко. Просвітянин Григорій Омелянюк. – г. «Голос Берестейщини», 1991, 27.05.

Ялова, с., Пруж., ср. Великоліська. Від зал. ст. Оранчиці 25 км.

Ялоч, с., Дорог., ср. Осівська. Від Дрогичина на пд. 10 км.

Ямиця, с., Малорит., ср. Олтуська. Від Малорити 25 км.

Ямне, с., Стол., ср. Струзька. Від зал. ст. Горинь 18 км. у межиріччі Горині і Мостви.

Янів, див. Іванове.

Янів Володимир, укр. поет і сусп. діяч. Н. 21.10.1908, Львів. П. 19.10.1991, Мюнхен. Студіював у Львів. та Берлін. ун-тах. За участь в ОУН відбував термін у концтаборі Берези. У 1941-1945 в нім. концтаборі. Писав вірші про березівський концтабір: «Молитись я в таборі не можу», «В темниці», «В льохах Берези».

В. Гоцький. Береза Картузька. – альманах «Біль», вип. 2, Львів, 1991, с. 16-17; І. Ходак. Володимир Янів. – «Літопис Червоної калини», 1992, 4-5, с. 45.

Янів-Поліський, зал. ст. на залізниці Берестя-Пинськ, передмістя Іванова.

Янівці, с., Пруж., ср. Мокрівська. Від зал. ст. Оранчиці 27 км.

Яніщиць Євгенія, біл. поетеса. Н. 1948, с. Рудка, Пин. П. 1988. Вчилася в ун-ті в Мінську. Зб.: «Снежныя грамніцы» (1970), «Дзень вечаровы» (1974), «Ясельда» (1978), «На беразе пляча» (1980), «Пара любові і жалю» (1983), «Каліна зімы» (1987), «У шуме жытняга святла» (1988). Я. декларувала свій біл. патріотизм з безоглядністю неофітки.

Яновська Софія, сов. математик, філософ, логік. Н. 1896, м. Пружани. П. 1966. Учасниця гром. війни в Україні – не на боці українців. Вчилася в ін-ті червоної професури 1929. З 1930 викладач Моск. ун-ту. Доктор фіз-мат. наук. автор бл. 40 наукових праць.

В. Д. Чистяков. Рассказы о математиках, Мн., в-во ВШ, 1966, с. 336-341.

Яновщина, укр. с., Пруж., ср. Сухопільська. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Біловезька пуща.

Янсон Юлій, рос. статист, економіст. Н. 1835, Київ. П. 1893. Член багатьох наук. т-ств. У пр. «Пинск и его район» (1869) Я. дослідив економ. і торгові зв’язки Пинська напередодні спорудження поліських залізниць, тобто в 50 і 60-ті рр. Пинськ, за Я., – транзитно-перевалочний пункт між торгово-економіч. системою України, з одного боку, і балтійськими нім. портами (Данціг, Кенінсберг, Мемель), з другого. Торгувалося зерном, лоєм, лісоматеріалами. Торгівля проводилась єврейським капіталом Пинська за допомогою широкої мережі маклерів-євреїв. Взагалі Я. називає Пинськ типовим єврейським містом.

Ю. Е. Янсон. – БСЭ, т. 30, с. 513; История русской экономич. мысли, т. 2, ч. 1, М., 1959, с. 118-129.

Януш, с., Кам., ср. Дмитрівська. Від зал. ст. Жабинка 45 км.

[342]

Янчук Андрій, активіст гр.-кат. (уніатської) громади с. Корниця на Підляшші (тепер під Польщею), батько відомого укр. письменника і вченого Миколи Я. Після чергового скасування уніатської церкви в межах імперії 1871 Я. не погодився переходити на рос. правосл. визнання, заявив протест, за що зазнав брутальної екзекуції вдома, а потім був ув’язнений на 9 місяців у фортечній тюрьмі в Бересті, після чого вмер.

Г. А. Петровская. Не погасла звезда, Мн., 1987, с. 9, 10.

Янчук Микола, укр. письменник, етнограф, фольклорист, літературознавець. Н. 29.10.1859, с. Корниця, Підляшшя. П. 1.01.1921, Москва. Вчився в Більській гімназії. Закінчив Моск. ун-т. У худ. творчості (п’єсах) Я. віддавав перевагу укр. тематиці, ставив питання про національну самобутність і незалежність України. Визначав своє Підляшшя, як і Полісся, за частину України. Підтримував особисті контакти з М. Лисенком, М. Старицьким, А. Кримським.

Янковський Плакид, письменник. Н. 20.09.1810, с. Войське, Кам. П. 11.03.1872. Походив з укр. уніатської родини. Вчився в Берест. василіанській школі, у Свислоцькій гімназії, закінчив 1830 Вілен. ун-т. Був уніатським священиком, потім православним. Викладав у Жировицькій дух. семінарії. Писав пол. і рос. мовами. Тв.: «Застінок» (1841), «Хвилини» (1842), «Оповідання» (1844), «Університетські спогади» (1849), «Джерела» (1853), «Пиха пана старости Каньовського» (1873), «Передчуття (комедія, 1841), «Про Ігната Шидловського, спогади» (1897), «Місцеві забобони і примхи» (1863), «Селянська правда» (1865) тощо. Я. типовий поліський інтелігент, якого розривали суперечності – конфесійні, етнічні, соціальні, політичні. Амплітуда його симпатій – від Крашевського до Кояловича.

Л. Паевский. Жировицкий и Брест-литовский архивы (к вопросу о значении провинциальных архивов для Западно-русского края). – «Труды ІХ археолог. съезда в Вильно», М., 1893; П. Янкоўскі. – ЭЛМБел., т. 5, с. 687.

Яремичі, с., Коб., ср. Буховицька. Від Кобриня на пн.-сх. 12 км. 1925-1939 пожиточно діяв осередок «Просвіти». На чолі укр. життя в Я. стояв С. Семенюк, селянин-поет.

[343]

Ярко, маляр з Давид-Городка. Згадується на 1734.

Тэмперны жывапіс Беларусі канца XV-XVIII ст., Мн, 1986, с. 196.

Ярополк Ізяславич, брат вел. князя київ. Святополка Ізяславича, батько Ярослава Ярополчича. Княжив спочатку у Володимирі на Волині 1074-1087, відтак 1087-1101 – у Бересті. Убитий.

І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 66.

Ярополк Юрійович, пин. князь, згадується на 1192, коли справляв у Пинську весілля. Певний час після смерті брата Гліба княжив у Турові. На давньому городищі в Пинську знайдено уламок керамічної амфори з написом «Ярополче вино».

Б. А. Рыбаков. Русские датированные надписи ХІ-XIV вв, с. 34.

«Ярополче вино», пам’ятка поліської епіграфіки, напис ХІІ ст. на керамічному уламкові, знайденому на давньому городищі в Пинську. Амфора з написом належала пин. кн. Ярополку Юрійовичу.

П. Лысенка. Там, дзе стаяў старажытны Пінск – ЛіМ, 1968, № 7.

Ярославич Федір Іванович, останній «благословенством Божим князь на Турові і Пинську та інших містах і містечках». П. 24.08.1521 або 1522. Походив з роду князів Серпуховських-Боровських, які втекли з Моск. держави у ВкнЛ. Батько Я. одержав в уділ Городню, тепер Стол. 1498 Я. одружується з пин. князівною Оленою Олельковичівною і в такий спосіб стає князем у Пинську. Не мав ширших політ. амбіцій. У битві з татарами на р. Узі під Овручем очолений Я. пин. загін зазнав поразки. Наділяв отчинами бояр і церкву. Володіння бездітного Я. після його смерті дісталося пол. королю. У грамотах, що виходили з канцелярії Я., переважає укр. мова.

А. Грушевский. Пинское Полесье, ч. 2, К., 1903, с.13-31.

Ярославичі, княжа династія на Поліссі – в Городні і Пинську. Походили з серпухівських князів, що 1456 емігрували до ВкнЛит. І одержали у власність Городню на Поліссі. Знані два Я. – Іван у Городній і його син Федір у Пинську.

Ярослав Мудрий, христ. ім’я Юрій, вел. князь київ. Н. 978. П. 1054. За правління ЯМ у Києві (1019-1054) Русь-Україна досягнула апогею розвитку і сили. Чимало разів ЯМ був на Поліссі – в час воєн з поляками, литовцями і ятвягами. Поліська хроніка в діяльності ЯМ: 1018 воює з поляками вздовж пол.-руського кордону, 1019 військо ЯМ переслідує Святополка до Берестя, 1022 «прийде Ярослав к Берестю», 1038 «іде Ярослав на ятвязь», 1040 похід ЯМ на Литву, 1041 похід на мазовшан, 1043 похід спільно з пол. королем Казимиром проти Маслава, 1057 другий спільний похід проти Маслава. ЯМ фундатор багатьох культурних заходів. Заснував на Підляшші м. Більськ.

М. Гр. ІУР, т. 2, вид. 2, Львів, 1905, с. 43; С. Заброварний. Ярослав Мудрий і Польща. – ж. «Наша культура», В-ва, 1985, № 1, с. 5-6.

[344]

Ярослав Святополкович, князь турівський до 1113, тобто до смерті батька, вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Ходив 1112 і 1113 на ятвягів. Після Турова ЯС ще сидів у Володимирі. Намагався захопити Київ, але Володимир Мономах забрав у ЯС і Володимир. ЯС втікає до Угорщини, привівши звідти угорське військо. Загинув 1123 від таємних убивць. Його син Юрій 1157 силоміць утвердився в Турові, започаткувавши турово-пин. династію князів Юрійовичів.

І. Крип’якевич. Гал.-Вол. князівство, К., 1984, с. 10, 71, 163.

Ярослав Юрійович, удільний князь у Пинську, син Юрія Ярославича. П. 1190. Одружений з болгарською царівною Єфросинією Борисівною.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 308.

Ярослав Ярополчич, князь у Бересті. П. 1103. Небіж вел. кн. київ. Святополка Ізяславича. Втратив Берестя 1101. Загинув в ув’язненні.

М. Гр. ІУР, т. 2, Львів, 1905, с. 387.

Яроцевич Петро, учасник коб. «Просвіти» в 20-30-х рр.

А. Мартинов. Первая «Просвита» в Кобрыне. – г. Берестейський край, Берестя, 1996, № 1.

Ясевичі, с., Берез., ср. Сілецька. Від зал. ст. Береза Картузька 10 км.

Ясельда, ріка, ліва притока Прип’яті. Довжина 242 км. Витікає з Біловезької пущі з околиць с. Трухановичі і тече на території Пруж., Берез., Дорог., Іван. та Пин. р-нів. Притоки: Вінець, Жигулянка, канал Огинського. У верх і середній течії каналізована і забруднена. До м. Берези співпадає з ПРЛ. У давнину важлива комунікаційна магістраль Полісся.

Ясельда, зал. ст. на залізниці Пинськ –Лунинець. До 1955 наз. Городище Поліське. Частина с. Городище (тепер також Я.).

«Ясельда», літ. об’єднання при Іван. районній г. «Чырвоная зорка» (до 1954 «Сталинский путь»). «Я» заснована 1965 з метою об’єднання і заохочення місцевих літераторів, переважно початківців з числа учнів середніх шкіл району, нав’язування їм рос. або біл. мов. До «Я» у свій час належала місцеві автори, що пишуть біл. мовою: М. Панасюк, М. Трофимук, В. Кохарук, В. Федюкевич, В. Гетьманчук, Л. Масюк, Л. Гребінь та ін.

Ў. Ягоўдзік. Дружная плынь «Ясельды». – ЛіМ, 1985, 31.05.

Ясеницький Михайло, укр. військовий діяч, полковник армії Української Держави. На 1918 командир Брест-Литовського пішого полку.

Б. Монкевич. Організація регулярної армії Укр. Держав 1918 року. – зб. «Україна в минулому», вип. VII, К.-Львів, 1995, с. 88-89.

Ясинівка, с., Кам., ср. Верховицька. Від зал. ст. Високо-Литовськ 15 км.

Ясінь, с., Пруж., ср. Криницька. Від зал. ст. Оранчиці 45 км. Околиця Біловезької пущі.

Ятвяги, балтська народність, споріднена з прусами і литовцями, жили в ІІ-ХІІ ст. в районі теперешньої Білосточчини. Інша назва судави. По р. Нарві ятвяги межували з Руссю-Україною. У Х-ХІІІ ст. Я. чинили грабіжницькі набіги на укр. землі – Підляшшя, Полісся і Волинь. Уперше згадуються

[345]

в укр. літописанні на 983, коли князь Володимир зробив на ятвягів успішний похід через Полісся. Наприкінці ХІІІ ст. Я. частково винищені хрестоносцями, поляками і Руссю, частково асимільовані литовцями, перестали існувати як етнос. Археологічні пам’ятки по Я. – могили, обкладені камінням. На Берестейщині таких могил нараховується до сотні. Т-во «Полісся» у Мінську спекулятивно сповідує концепцію про спадкоємність українців-поліщуків щодо Я. з метою обґрунтування сепаратистської ідеї про «західно-поліський народ» на Берестейщині. Концепція розрахована на невігласів.

Ю. В. Кухаренко. Полесье и его место в процессе энтогенеза славян (по материалам археологических исследований). – зб. «Полесье», М., 1968; В. В. Седов. Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья, М., 1970, с. 49, 81, 83, 122, 168, 179.

Яці, с., Пруж., передмістя Пружан. від зал. ст. Оранчиці 12 км.

Яцьковичі, с., Кам., ср. Малозаводська. Від зал ст. Лишиці 15 км.

Яцько, ватажок селянсько-козацького загону, діяв на Пинщині на 1613.

Историч. корни дружбы и единения укр. и бел. народов, К., 1978, с. 49.

Яцько з Пинська, козак низовий запорозький, учасник Лівонської війни в складі війська Речі Посполитої. Значиться в козацькому реєстрі 1581.

Реєстр 1581 року – ЛУ, 1991, 13.06.

Яцько, «пан Яцько, берестейський міщанин», згадується у запродажній угоді, укладеній 1458 в м. Острозі, серед інших свідків.

Укр. грамоти XV ст., К., 1965, с. 38-40, 148.

Ячник Микола, активіст укр. руху на Берестейщині. Н. 1927. Живе в Бересті. У 1977 протестував проти незаконної зміни запису в паспорті національності з українця на білоруса. З 1990 член УГКО Берест. обл.

[346]

ХРОНОЛОГІЯ БЕРЕСТЕЙЩИНИ

V ст. до н. е. Розпадається балто-слов’янська спільнота на балтів і слов’ян. Межею між балтами і слов’янами стає поріччя Прип’яті і Ясельди. Поширення на Берестейщині праслов’янської тшинецької культури.

V-IV ст. до н.е. На Берестейщині (с. Бориси) поширена лужицька культура.

ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. до н. е. На Поліссі живе слов’янська людність зарубинецької культури.

IV-VI ст. н. е. Перші сліди волинян на Поліссі (села Скорбичі та Величковичі). Полісся належить до Дулібсько-волинянського племінного об’єднання. Починається слов’янізація балтського за складом населення Білорусі.

VI-VIII ст. На західноукраїнських землях, згідно арабських джерел, існує державне утворення «Волиняна».

VIII ст. Утворення держави Русь на Подніпров’ї з центром у Києві.

978-1015 Князювання в Києві Володимира Святославовича, коли, імовірно, Берестейщина разом з Волинню і Підляшшям була долучена до Русі.

980 Перша згадка в літописах про Турів.

981-984 Князь Володимир Великий воює ятвягів, які чинили шкоди землі Берестейській.

988 Хрещення України-Русі.

988-1015 У Турові і Пинську сидить на удільному столі князь Святополк Володимирович (Окаянний).

1008 Заснування Турово-Пинської єпархії.

1019 Уперше в «Повісті временних літ» згадано м. Берестя – в оповіданні про втечу Святополка в Польщу. У новгородському синодальному літописові Берестя згадано 1017.

1020 Берестя захоплене пол. королем Болеславом Хоробрим.

1022 Князь Ярослав Мудрий проганяє поляків з Берестя.

1038 Ярослав Мудрий воює ятвягів.

Між 1037 і 1050 Митрополит Іларіон створив богословський трактат «Слово про закон і благодать».

1113-1116 Створення в Києві пам’ятки літератури та історіографії Київської Русі «Повісті временних літ». Авторство першої редакції (1113) приписується Несторові, другої (1116) – Сильвестрові. У «Повісті» викладається історія східних слов’ян, виникнення Київської Русі.

1116-1118 Володимир Мономах карає мінського князя Гліба Всеславовича за спустошення Полісся.

[347]

1120-і рр. Володимир Мономах воює з Берестейщини ятвягів.

1127 Київський князь Мстислав Володимирович ходив на кривичів, здобув Полоцьк, а тамошніх князів вислав у полон до Царгороду.

Нар. між 1130 і 1134. Пом. бл. 1182. Кирило Турівський, церковний і культурний діяч Русі.

1145 Україна-Русь утвердилась у м. Визна на Підляшші.

1157 У Турові закріпився князь Юрій Ярославович, потомок Святослава Ізяславича, давши початок поліській удільній династії князів Юрійовичів.

70-80-і рр. ХІІ ст. Утворення незалежних від Турова удільних князівств у Пинську і Дубровиці.

1196 Волинський князь Роман здійснив похід на ятвягів.

1199 Заходами кн. Романа утворюється Галицько-Волинське князівство, яке переймає від Києва політичну естафету. До складу Галицько-Волинського князівства належить земля Берестейська і Дорогочинська, а Турово-Пинське князівство перебуває під його протекторатом.

1201-1292 Твориться Галицько-волинський літопис – головне джерело відомостей про поточні події в землях Берестейській та Турово-Пинській у ХІІІ ст.

1201-1264 Життя і діяльність Данила Романовича Галицького, видатного державного діяча України-Русі. Чимало зробив для захисту Полісся і Підляшшя від вторгнень поляків, литовців, ятвягів і хрестоносців.

1205 Загинув під час походу в Польщу кн. Роман.

1210 Берестя захоплюють Конрад Мазовецький і Лешек Краківський.

1213 Військо малолітнього Данила Галицького виганяє з Берестя поляків.

1219 Берестейщина вперше названа в Галицько-волинському літописі Україною.

1223 На р. Калка відбулася перша битва українсько-руських дружин з татаро-монголами. У битві загинув кн. Олександр з пинських Юрійовичів.

1228 Конфлікт між Данилом Галицьким і пинськими Юрійовичами за Чорторийськ.

1237-1238 Дорогичинська перемога Данила Галицького над рицарями-тевтонами.

1236-1242 Татаро-монгольська навала на українські землі.

1240, грудень Татари після жорстокої облоги руйнують Київ.

1240 Татари руйнують Пинськ

1254-1255 Приєднання до Галицько-Волинського князівства Чорної Русі.

1264 Волинське військо кн. Василька під Неблем (Турово-Пинське князівство) розгромило грабіжницький загін литовців.

1264 Біля м. Більська (Підляшшя) українські князі завдали поразки ятвягам.

1274 У Галицько-волинському літописі вперше вжито топонім Полісся.

1275-1277 Походи князів Лева Даниловича і Володимира Васильковича на Литву.

1275 За наказом кн. Володимира Васильковича будівничий Олекса закладає на Поліссі нове місто Кам’янець.

[348]

1287 У заповіті кн. Володимира Васильковича вперше згадано м. Кобринь.

Рік народження невід. П. 1287 Володимир Василькович, волинський князь, опікун культури, філософ, будівничий. Захищав Полісся і Підляшшя від нападів литовців і ятвягів.

1301-1308 Князювання в Галицько-волинській державі Юрія Львовича.

1308-1323 Князювання в Галицько-волинській державі Андрія і Лева Юрійовича.

1315-1316 Литовський князь Гедимин захоплює частину землі Берестейської. Князь Лев проганяє литовців з Берестейщини .

1320 Гедимин удруге воює північні землі Галицько-Волинської держави. У цій війні гине український князь Володимир. Унаслідок активізації дій Золотої Орди князі Лев і Андрій гинуть у сутичці з татарами. Литва окуповує Берестя і перетворює його на базу для дальшого наступу на українські землі.

1325 Українське Полісся (і Турово-Пинська земля, і Берестейська) остаточно анексоване Литвою.

1340 Розпад Галицько-Волинського князівства на Галичину і князівство Луцьке.

1348 У Бересті князем литовець Кейстут Гедиминович.

1349 Під час польсько-литовської війни за галицько-волинську спадщину польський король Казимир ІІІ загарбує Берестейщину, але не надовго.

1351 Безуспішний польсько-угорській похід на Берестейщину.

60-70-і рр. XIV ст. Загарбання Великим князівством Литовським Чернігово-Сіверської землі.

1362-1363 Загарбання Литвою Київщини, Переяславщини та Поділля.

1366 Договір між поляками і литовським князем Ольгердом про передачу Берестя з волостю Кейстутові.

1379 Берестя спалили тевтонські рицарі.

1382 Януш Мазовецький, польський князь, облягав Берестя.

1390 Берестя здобуває Магдебурзьке право (для порівняння: Санок-1339, Львів-1356, Київ-1494-1497).

1392-1394 Скасування урядом Великого князівства Литовського Київського, Новгород-Сіверського, Володимирського та Подільського князівств.

1397 Берестя сплюндроване тевтонськими рицарями.

1404-1519 У складі Великого князівства Литовського існує удільне Кобринське князівство як володіння князів Кобринських, потомків князя Ольгерда.

1410 Грюнвальдська битва. На боці Польщі і Литви беруть участь військові загони з Берестя, Пинська і Пружан. Битві передувала нарада між Ягайлом і Витовтом у Бересті, де й було опрацьовано план кампанії.

1413-1510 Берестя з повітом належить адміністративно до воєводства Троцького.

1447 Уперше в джерелах згадано м. Березу.

1463 Кримські татари на чолі з Менглі-Гиреєм спалили Берестя.

1471, 22.04 За наданням пол. короля Казимира Пинськ з князівством стає власністю київської княгині Марії Олелькович та її дітей.

[349]

1489 Створення в Кам’янці на Берестейщині списка Четії Менії, пам’ятки української мови.

1491 Заснування в Бересті шпиталю – притулку для калік на фундації місцевих магнатів.

1499 Менглі-Гирей пограбував українські землі, татарські загони сягнули Берестейщини і Вісли.

1500 Берестя зруйноване Менглі-Гиреєм.

1503 Напад татарів на Полісся. Їх розбито слуцьким князем Семеном на Прип’яті біля Давид-Городка. Того ж року татари ще раз брали ясир на Поліссі, завдавши поразки пинському князю Ф. Ярославичу.

1506 З України, в тому числі і з Полісся, татари забрали близько 100 тис. ясиру.

1511 У Бересті створено староство. Відтоді тут відбуваються соймики.

1520 У складі Великого князівства Литовського створено воєводство Підляське, до нього віднесено Берестя, Кам’янець, Кобринь.

1521 Татарський наїзд на Полісся

1521-1522 Помер останній пинський князь Ф. Ярославич. Пинське князівство передано у власність королеви Бони.

1525 Пожежа в Бересті.

1527 26-тисячна татарська орда вторглася на Полісся. Зруйновано Пинськ. З великим ясиром верталася до Криму. Коло Вільшани на Київщині орду наздогнав кн. К. Острозький і розгромив її, визволивши 85 тис. бранців.

1527 Скасування Пинського князівства. Пинщину адміністративно віднесено до воєводства Троцького.

1541-1613 Життя і діяльність І. Потія, єпископа володимирсько-берестейського, греко-католицького (уніатського) митрополита, ініціатора церковної унії, письменника.

1553 У Бересті засновано першу на українських землях друкарню (польську), яка випустила близько 40 друків.

1561 Відкрито аптеку в Пинську.

1563 У берестейській друкарні вийшла пол. мовою Біблія.

1566 Перша згадка про Малориту.

1566 У складі Великого князівства Литовського утворено воєводство Берестейське з повітами Берестейським і Пинським.

1569 У Люблині проголошено державну унію між Польським королівством та Великим князівством Литовським. Волинська делегація виступила з домаганням вивести воєводство Берестейське з-під юрисдикції князівства та приєднати до земель українських, на що Варшава і Вільнюс не погодились, – Берестейщина була залишена під Литвою.

1581 Укладено реєстр козаків, учасників Лівонської війни. В реєстрі записано кілька десятків уродженців Полісся.

[350]

1581-1620 Життя і діяльність українського церковного і культурного діяча Л. Карповича, уродженця Пинщини.

1588 У Бересті розпочато брукування вулиць.

1591 Організаційно оформляється і починає діяти православне братство при церкві св. Миколая в Бересті – Микільське братство.

1591-1592 Розпочалися регулярні заняття в братській школі в Бересті.

1591-1593 Уродженець Берестейщини К. Косинський – козацьким гетьманом, очолює козацько-селянське повстання проти Речі Посполитої.

1592-1595 Педагогічна і наукова праця в Бересті в братській школі відомого українського мовознавця Л. Зизанія.

1595 Селянсько-козацьке повстання в Україні проти Речі Посполитої під проводом С. Наливайка. Повстанська армія двічі побувала в околицях Пинська.

1595 Імовірний рік народження Б. Хмельницького.

⇐ Предыдущая 55 56 57 58 59 60 616263 64 Следующая ⇒