КУРСОВА РОБОТА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«Чернігівський технікум транспорту та комп’ютерних технологій»

КУРСОВА РОБОТА

з предмету "Економіка підприємства"

Тема : "Планування і організація надання послуг з ТО та ремонту системи освітлення та аварійної сигналізації автомобіля «ВАЗ – 2109"

Спеціальність 5.05070205 «Обслуговування та ремонт електроустаткування автомобілів і трактрорів»

Студента 4 курсу групи ЕУ – 0905

Атрощенко А.С.

Керівник: викладач Піщолка І. А.

Члени комісії:

Чернігів

2013 р.

Зміст

Вступ.........................................................................................................................2

1 Теоретичний розділ..............................................................................................6

1.1 Характеристика типу виробництва.............................................................6

1.2 Організація управління..............................................................................10

1.3 Організація праці на дільниці...................................................................12

2 Розрахунковий розділ.........................................................................................16

2.1 Визначення витрат часу на одиницю послуги.........................................16

2.2 Розрахунок планової калькуляції собівартості........................................19

2.2.1 Розрахунок прямих матеріальних витрат..............................................20

- Розрахунок вартості основних і допоміжних матеріалів та комплектуючих виробів...........................................................................20

- Розрахунок прямих витрат на оплату праці...........................................22

- Розрахунок витрат на соціальні заходи..................................................22

2.2.2 Розрахунок накладних витрат................................................................23

- Розрахунок витрат на утримання і експлуатацію устаткування..........23

- Розрахунок загальновиробничих витрат................................................23

- Розрахунок адміністративних витрат.....................................................24

- Витрати на збут.........................................................................................24

2.3 Розрахунок ціни по заміні гідрокоректора фар.......................................25

3 Аналітичний розділ............................................................................................27

3.1 Розрахунок техніко-економічних показників..........................................27

3.2 Пропозіції щодо підвищення ефективності діяльності підприємства..29

4 Антикризова система господарювання............................................................30

4.1 Маркетингове дослідження даної послуги..............................................30

4.2 Економічна безпека підприємства............................................................31

Висновок.................................................................................................................33

Список використаної літератури..........................................................................34

Вступ

Комерційна діяльність являє собою організацію і управління комерційними процесами та операціями пов’язаними з товарно-грошовим обігом. Кінцевою метою комерційної діяльності є здійснення купівлі-продажу товарів, послуг і отримання прибутку. В такому випадку об'єктом комерційної діяльності торгівельного підприємства є товари та послуги, що реалізуються.

Послуга, як об'єкт комерційної діяльності займає досить важливе місце на ринку. Послуга є предметом торгівлі, в такій же мірі, як і товари (у звичному розумінні). А останнім часом послуги у сфері торгівлі почали здобувати все більше розповсюдження.

Послуги підприємств торгівлі є досить істотним чинником розвитку економіки України. У 2010 р. У сфері оптової та роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуг з ремонту надано послуг вартістю 61 млрт. грн. Вартість, створена у цьому секторі економіки, за обсягами поступилася лише обробній промисловості та сільському господарству.

У 2009–2010 pp. підприємства торгівлі збільшили обсяги надання послуг з 38,9 до 75 млрд. грн., тобто більше ніж на 82%. динаміка їх зростання була найвищою у сфері матеріального виробництва.

У ринковій економіці номенклатура та якість послуг підприємств оптової торгівлі оцінюється їх здатністю забезпечувати для підприємств роздрібної торгівлі спрощення процедури закупівлі товарів, їх сортування, зберігання, транспортування, утримання товарних кредитів, надання різноманітної комерційної інформації, а для товаровиробників – прискорення процесу обігу коштів, продажу товарів, вирішення проблем їх складування, зменшення ризику в наданні товарних кредитів, отримання інформації про кон'юнктуру внутрішнього ринку.

Номенклатура і якість послуг підприємств роздрібної торгівлі оцінюються їх можливостями гарантувати споживачам високий рівень культури обслуговування та безпеки споживання. Це сприяє зростанню в економіці споживчого попиту на продукцію конкурентоспроможних підприємств, створює сприятливі умови для їх економічного розвитку.

Зважаючи на це, дослідження проблеми розвитку системи в умовах торговельного підприємства є дуже актуальним і має велике значення для підвищення ефективності не тільки сфери обігу товарів, але й всієї системи відтворення суспільного продукту. Отже, послуга – це результат корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і мінову вартість, і корисність, але це товар специфічний, що має ряд характеристик, які відрізняють послуги від товарів речовинних. Таким чином, послуга, як об'єкт комерційної діяльності – це товар, який реально проявляється у формі діяльності, роботи, тобто не в матеріально речовій формі. Як і будь-який товар, послуга в комерційній діяльності має вартість і на неї розповсюджується товарно-грошові відносини. Така специфіка надає послузі, як об'єкту комерційної діяльності, унікальні характеристики стосовно набору, змісту, якості послуг не кажучи про форми і методи їх надання.

Мета курсової роботи - закріпити і поглибити теоретичні знання, отримані в процесі вивчення питань з предмету «Економіка підприємств » і розвинути організаційно-економічне мислення. Для цього вирішуються наступні задачі:

- поглибити вивчення методів, принципів і прийомів організації проектування об’єктів виробництва та форм просторово-часової організації їх виробництва;

- придбати практичний досвід рішення проектних завдань з урахуванням особливостей об’єкту, специфіки сучасного етапу розвитку засобів і способів виробництва;

- розвинути уміння і навички самостійної роботи в процесі вирішення організаційно-економічних проблем та задач;

- придбати практичні навички щодо підготовки та обґрунтування рішень і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності;

- придбати навички в дослідницькій роботі організаційно-економічного характеру;

- підготувати студентів до виконання економічної частини дипломного проекту.

1. Теоретичнтй розділ

1.1 Характеристика типу виробництва

Тип виробництва — це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Під типом виробництва розуміють ступінь постійного завантаження робочих місць однаковою роботою і пов'язані з нею особливості в економіці.

Залежно від ступеня завантаження робочих місць, який обумовлюється масштабом та трудомісткістю виробництва, розрізняють такі типи виробництва:

- одиничне;

- серійне;

- масове.

Одиничне виробництво - являє собою форму організації виробництва, при якій різні види продукції виготовляються в одному або декількох екземплярах (штучний випуск).

Основні особливості одиничного виробництва полягають у тому, що програма заводу складається зазвичай з великої номенклатури виробів різного призначення, випуск кожного виробу запланований в обмежених кількостях. Номенклатура продукції в програмі заводу нестійка. Нестійкість номенклатури, її різнотипність, обмеженість випуску призводять до обмеження можливостей використання стандартизованих конструктивно-технологічних рішень. У цьому випадку велика питома вага оригінальних і вельми маленький питому вагу уніфікованих деталей.
Кожна одиниця кінцевої продукції унікальна по конструкції, виконуваним задачам і іншим важливим ознакам.

Виробничий процес виготовлення продукції носить переривчастий характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час. На підприємствах застосовується універсальне устаткування, складальні процеси характеризуються значною часткою ручних робіт, персонал володіє універсальними навичками.

Поширене у важкому машинобудуванні (виробництво великих машин для чорної металургії і енергетики), хімічної промисловості, у сфері послуг.
Цехи заводів одиничного виробництва зазвичай складаються з ділянок, організованих за технологічним принципом. Значна трудомісткість продукції, висока кваліфікація залучаються для виконання операцій робітників, підвищені витрати матеріалів, пов'язані з великими допусками, зумовлюють високу собівартість виробів, що випускаються. У собівартості продукції значну питому вагу має заробітна плата, складова нерідко 20 - 25% від повної собівартості.
Серійний тип виробництво
Серійне виробництво - це форма організації виробництва, для якої характерний випуск виробів великими партіями (серіями) з встановленою регулярністю випуску.

Серійне виробництво - найбільш поширений тип виробництва.
Характеризується сталістю випуску досить великої номенклатури виробів. При цьому річна номенклатура виробів ширше, ніж номенклатура кожного місяця.
Це дозволяє організувати випуск продукції більш-менш ритмічно. Випуск виробів у великих або відносно великих кількостях дозволяє проводити значну уніфікацію що випускаються виробів і технологічних процесів, виготовляти стандартні або нормалізовані деталі, що входять в конструктивні ряди, великими партіями, що зменшує їх собівартість.
Серійний тип виробництва характерний для верстатобудування, виробництва прокату чорних металів і т.п.
Організація праці в серійному виробництві відрізняється високою спеціалізацією. За кожним робочим місцем закріплюється виконання декількох певних деталеоперацій. Це дає робітникові добре освоїти інструмент, пристосування і весь процес обробки, набути навичок і удосконалити прийоми обробки. Особливості серійного виробництва обумовлюють економічну доцільність випуску продукції по циклічно повторюваному графіком.
Підтипи серійного виробництва:
- дрібносерійне;
- серійне;
- багатосерійне.

Дрібносерійне тяжіє до одиничного, а багатосерійне - до масового. Цей поділ носить умовний характер. Наприклад, відповідно до класифікації, запропонованої Вудворд виділяються одиничне і дрібносерійне виробництво (Unit Production), масове (Mass Production) і безперервне (Process Production).
Виробництводрібносерійне є перехідним від одиничного до серійного. Випуск виробів може здійснюватися малими партіями.
В даний час у машинобудуванні одним з конкурентних факторів стала здатність фірми виготовляти унікальне, часто підвищеної складності обладнання малої партією на спецзамовлення покупців.

Впровадження комп'ютеризації дозволяє підвищити гнучкість виробництва і внести в дрібносерійне виробництво риси потокового виробництва. Наприклад, з'явилася можливість виготовляти декілька типів виробів на одній потоковій лінії з витратою мінімальної кількості часу для переналадки обладнання.
Багатосерійне виробництво є перехідною формою до масового виробництва.
У великосерійному виробництві випуск виробів здійснюється великими партіями протягом тривалого періоду. Зазвичай підприємства цього типу спеціалізуються на випуску окремих виробів або комплектів за предметним типом.

Масове виробництво - являє собою форму організації виробництва, що характеризується постійним випуском суворо обмеженої номенклатури виробів, однорідних за призначенням, конструкції, технологічного типу, виготовлених одночасно і паралельно.

Особливістю масового виробництва є виготовлення однотипної продукції у великих обсягах протягом тривалого часу.
Найважливішою особливістю масового виробництва є обмеження номенклатури виробів, що випускаються. Завод або цех випускають одне-два найменування виробів. Це створює економічну доцільність широкого застосування в конструкціях виробів уніфікованих і взаємозамінних елементів.

Окремі одиниці продукції не відрізняються один від одного (можуть бути тільки незначні відмінності в характеристиках і комплектації).
Час проходження одиниці продукції через систему відносно мало: воно вимірюється в хвилинах або годинах. Число найменувань виробів в місячної та річної програмах збігаються.

Для виробів характерна висока стандартизація та уніфікація їх вузлів і деталей. Масове виробництво характеризується високим ступенем комплексної механізації та автоматизації технологічних процесів. Масовий тип виробництва типовий для автомобільних заводів, заводів сільськогосподарських машин, підприємств взуттєвої промисловості та ін

Значні обсяги випуску дозволяють використовувати високопродуктивне обладнання (автомати, агрегатні верстати, автоматичні лінії). Замість універсальної оснастки використовується спеціальна. Диференційований технологічний процес дозволяє вузько спеціалізувати робочі місця за допомогою закріплення за кожним з них обмеженої кількості деталеоперацій.

Ретельна розробка технологічного процесу, застосування спеціальних верстатів і оснащення дозволяють використовувати працю вузькоспеціалізованих робітників-операторів. Разом з тим широко використовується праця висококваліфікованих робітників-наладчиків.

1.2 Організація управління

Основною метою діяльності підприємства має бути задоволення потреб споживача при раціональному, ефективному використанні ресурсів з метою отримання максимального прибутку. Тобто процвітання підприємства шляхом просування своєї продукції. Однак більшість керівників протягом останніх двох років характеризують процес функціонування свого підприємства як виживання, наголошуючи, що економічні труднощі і невизначеність майбутнього не дозволяють здійснювати довгостроковий прогноз розвитку підприємства і формування моделі його функціонування.

Організація повинна бути всебічно динамічною, здатною до перетворень, що є головним фактором успіху будь-якої організації. Однак із розвитком демократизації управління, що спостерігаються в усьому світі, організація підприємства призводить до використання керівниками органів самоврядування як такої ланки, яка є найбільш чутливою до будь-яких змін як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі. Головною метою такої співпраці є врахування керівництвом знань, досвіду, пропозицій трудового колективу, оскільки самоврядування як організаційна ланка підприємства здійснює більш практичне вирішення завдань і проблем.

Якщо в організації плануються зміни, то це практично завжди спричиняє стан невизначеності. Тому успішність заходів, які проводяться, багато в чому залежать від того, наскільки колектив був залучений у цей процес і на скільки якісні і прозорі цілі організаційних змін. Загальне бачення майбутнього дозволяє згуртувати весь персонал заради досягнення загальної мети. Адже зміни не будуть доцільними, якщо колектив не буде бачити ясні цілі, критерії їх досягнення і переваги нового стану.

З метою забезпечення ефективного управління організацією можна виділити декілька критеріїв, що беруть за основу при формуванні структури: функціональний, залежно від цілей, ієрархічність і делегування повноважень. Найбільш раціональні пропозиції полягають у закріпленні за певними підрозділами сфер їх відповідальності, координація діяльності цільовими групами, формування таких цілей на підприємстві взагалі і по кожному підрозділу зокрема, які б не суперечили місії фірми, розвиток самоврядування як ефективного способу слідкування за змінами і реагування на них.

Управлінський вплив на об’єкт здійснює не тільки менеджер як керівник і лідер трудового колективу, а й група людей, яка виконує разом з менеджером управлінські функції, тобто сферою професійної діяльності якої є процеси управління. Цих людей прийнято називати управлінським персоналом, працівниками апарату управління, кадрами управління.

Для ефективного впливу на об’єкт потрібна належна організація праці цієї специфічної частини трудовго колективу організації чи підприємства, її обґрунтований поділ та кооперація.

Під організацією управлінської праці розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи.

Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації, що використовується для вироблення рішень.

Зміст управлінського труда розкривається в процесі управління, що складається з циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінських дій, що здійснюються у всіх видах виробничої діяльності: науково - технічної; технологічної; облікової; фінансової і інш.

Технологія управління - це прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент ) виконання процесу управління загалом і функцій, які його складають.
Технологія управління повинна враховувати час управлінських циклів і їх раціональну взаємодію з виробничими циклами і життєвими циклами товарів.
Технологія управління повинна відповідати технології виробництва і реалізаціям товарів (послуг), забезпечуючи безперервність і керованість процесів.
Послідовність виконання взаємопов'язаних функцій управління - це суть, технологія управлінського труда.

1.3 Організація праці на дільниці

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
- поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
- мотивація й оплата праці.
Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, умовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх в певному порядку. Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця.

Розробка структури організації управління представляє собою складну, тривалу і вельми тонку операцію. Методи, яких слід при цьому дотримуватися, можуть змінюватися в залежності від проблем, що стоять перед даним підприємством, тобто в залежності від того, чи йдеться про структуру абсолютно нового підприємства або про структуру нової фірми, що виникла в результаті злиття двох існуючих раніше підприємств, або, нарешті, про видозмінені структури давно існуючого підприємства. Методи розробки структури управління змінюються також залежно від країни, в якій знаходиться підприємство, і залежно від того, хто саме займається цією розробкою. Одні автори додають велике значення меті, що стоїть перед підприємством, і аналізу його діяльності. Інші ж виходять з класичних функцій.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник.

До основних функцій управління належать: планування, організація, мотивація та контроль.

Процес планування визначає виробничі завдання, норми і нормативи витрачання ресурсів на одиницю продукції, кошториси витрат на виробництво в розрізі виробничих підрозділів підприємства, фінансові результати господарської діяльності.

План або прогноз для підприємства відіграє значну роль, показує ту мету, до якої прагне підприємство. При відсутності детально розробленого плану апарат управління не може дати оцінку досягнутому фактичному рівню використання ресурсів, випуску та реалізації продукції, отримання фінансового результату.

Служба планування, укомплектована кваліфікованими спеціалістами, має бути на кожному підприємстві і повинна займатися стратегією його розвитку. Стратегія, закладена в конкретні плани, програми, розроблені з урахуванням можливих змін в господарській діяльності, – основа успішного управління, відтак і виживання підприємства.

Організація є процесом, який направлений на найбільш оптимальне сполучення ресурсів – матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних у виробничому процесі. Ефект організації проявляється у вдалому поєднанні всіх видів ресурсів та їх раціональному використанні. Тому значна частина робочого часу апарату управління використовується для організації виробничого процесу.

Мотивація, як елемент управління, направляється на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками з приводу використання живої праці та матеріальних ресурсів, передбачає підпорядкування та субординацію між членами колективу. Для цього працівники наділяються розпорядчими та виконавчими функціями.

Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці. Преміальна система оплати праці повинна бути направлена на сприяння росту продуктивності праці, зниження витрат на виробництво, підвищення якості продукції.

Контроль в загальному розумінні виступає як інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан об’єкта управління.

Контрольна діяльність полягає в розробці норм функціонування системи і узгодження з плановими завданнями, створенні системи інформації, виявленні відхилень від норм функціонування, порівнянні фактичних показників з їх плановими значеннями, здійсненні необхідного впливу на людей, які мають відношення до контрольної ситуації, прийняття рішень. Для забезпечення контрольної діяльності необхідна інформація про стан об’єкта управління, ресурси підприємства та їх раціональне використання, процеси, що відбуваються на підприємстві (постачання, виробництво, збут), формування собівартості продукції тощо.

2 Розрахунковий розділ.

2.1 Визначення витрат часу на одиницю послуги (роботи)

Нормування праці — це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випускпродукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу при проектуванні раціональних трудових процесів та встановленні прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування та практичне запровадження комплексу заходів щодо підвищення загальної результативності праці

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку.

Рвідр=Тст· Нчас : 60 = 44 · 12,81 : 60 = 9,39 (год); (грн.) (1)

де Рвідр – Відрядна розцінка за одиницю продукції, грн.;

Тст - тарифна ставка за годину, грн.;

Нчас - час на виконання одиниці послуги, год..

Таблиця 1 — Розрахунок трудомісткості робіт та відрядної розцінки по заміні гідрокоректора фар

п/п	Найменування операцій технологічного процесу	Трудомісткістьоперацій, хв, (tшт)	Розряд складності робіт	Тарифна ставка за 1год., грн. (Тст)	Відрядна розцінка, грн. (Рвідр)
	Знімемо щиток приладів.			12,81	0,64
	Потягнув на себе, знімемо рукоятку гидрокорректора фар			12,81	0,21
	За допомогою плоскогубців або головки «на 24». Відвернемо гайку, яка кріпить головний циліндр гидрокорректора, за допомогою			12,81	0,21
	Витягнемо його всередину приладової панелі			12,81	0,43
	Знімемо облицювання зі шкалою гидрокорректора			12,81	0,21
	Хрестоподібної викруткою відвернемо саморіз, який кріпить світловод підсвічування шкали гидрокорректора фар			12,81	0,21
	Знімемо світловод			12,81	0,21
	За допомогою головки відвернемо «на 21» гайку, яка кріпить головний циліндр гидрокорректора			12,81	0,21
	Натискаючи на стрижень циліндра, втопимо його в отвір панелі приладів.			12,81	0,64
	Витягнемо з-під панелі приладів головний циліндр			12,81	0,43
	Витягнемо патрон лампи з колодкою проводів під панелі приладів.			12,81	0,43
	Від'єднався від патрона колодку проводів			12,81	0,43
	У моторному відсіку від корпусів фар від'єднався робочі циліндри гидрокорректора.			12,81	0,85
	Натискаючи на фіксатор, повернемо робочий циліндр гидрокорректора і витягнемо його з корпусу фари.			12,81	0,21
	Також від'єднався від лівої фари робочий циліндр гидрокорректора			12,81	0,64
	Витягнемо з отвору в щитку передка за допомогою викрутки гумовий ущільнювач трубок гидрокорректора фар			12,81	0,21
	Знімемо гідрокоректор в зборі, виводячи по порядку в салон машини робочі циліндри з трубками			12,81	0,43
	Встановимо новий гідрокоректор фар ВАЗ в зворотному порядку.			12,81	2,78
	Разом			12,81	9,39

2.2 Розрахунок планової калькуляції собівартості послуги

Собівартість — один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

- Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

- Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

- Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

Калькулювання - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

2.2.1 Розрахунок прямих матеріальних витрат

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і основних матеріалів, що утворюють основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Значний резерв зменшення собівартості продукції полягає в економії сировини і матеріалів, в зменшенні відходів виробництва, усунення матеріальних витрат в технологічному процесі.

Аналіз прямих матеріальних витрат передбачає вирішення таких завдань:

- вивчення складу і структури прямих матеріальних витрат;

оцінка зміни фактичних матеріальних витрат порівняно з планом;

- визначення впливу факторів на загальну зміну величини прямих матеріальних витрат;

- оцінка витрат матеріалів на окремі види продукції;

- визначення впливу позапланових зворотних відходів на виробничу собівартість продукції;

- розробка заходів по зменшенню собівартості продукції внаслідок більш ефективного використання матеріалів.

2.2.1.1 Розрахунок вартості основних і допоміжних матеріал та комплектуючих виробів

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Вартість основних матеріалів та комплектуючих виробів на одиницю продукції (послуги, роботи) визначається за формулою:

Вм.о., к.в.= Ці ∙ Нві ∙ Ктр; (грн.)

Вм.о., к.в = 300 · 1 · 1,02 = 306 (грн.) (2)

де Ці - гуртова ціна за одиницю виміру і-го матеріалу, грн.;

Нві - норма витрат і-го матеріалу;

Ктр - коефіцієнт транспортних витрат (1,02);

П - кількість найменувань матеріалів.

Таблиця 2 - Розрахунок вартості основних матеріалів та комплектуючих виробів (гідрокоректор фар)

№ п/п	Найменування матеріалів і комплектуючих виробів	Одиниця виміру	Гуртова ціна за одиницю виміру, грн.	Норма витрат на одиницю продукції	Вартість На одиницю продукції, грн
	Гідрокоректор фар
	Разом:

Вартість допоміжних матеріалів визначається в розмірі 2-3% вартості основних матеріалів:

Вм.д. = Вм.о. ∙ %Вм.о. : 100; (грн.)

Вм.д. = 306 · 0,03 = 9,18 (грн.) (3)

де %Вм.о – відсоток вартості допоміжних матеріалів, (2-3% від вартості основних матеріалів).

Всього витрат на матеріали та комплектуючі вироби:

Вм = Вм.о., к.в + Вм.д. ; (грн.)

Вм = 306 + 9,18 = 315,18 (грн.) (4)

2.2.1.1 Розрахунок прямих витрат на оплату праці

Заробітна плата робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції, відносять до прямих витрат на оплату праці. Витрати на оплату праці включають виплату основної і додаткової заробітної плати. Дати визначення заробітної плати, пояснити сутність основної та додаткової заробітної плати. Вказати форми оплати, пояснити чому ви застосували одну із них для оплати праці основних робітників.

Основна заробітна плата (ЗПосн.) за надання послуг (виконання робіт) в курсовій роботі відповідає погодинній розцінці ( див. Табл.1 )

ЗПосн. = Рвідр. = 9,39 (грн.)

Додаткова заробітна плати (ЗПдод.) визначається в розмірі 20-40% від основної заробітної плати згідно формули:

ЗПдод. = ЗПосн. ∙ %ЗПдод. : 100 ; (грн.) (5)

ЗПдод = 9,39 · 0,3 = 2,81 (грн.)

де %ЗПдод - відсоток додаткової заробітної плати

2.2.1.3 Розрахунок суми витрат на соціальні заходи.

Витрати на соціальні заходи включають збір до Пенсійного фонду , внески до Фонду страхування на випадок тимчасової втрати працездатності , внески до Фонду страхування на випадок безробіття та до Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві.

Велич

⇐ Предыдущая 12