Колізійна норма сімейного права - це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.

Договір про патронат. За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення

дитиною повноліття, за плату (ст. 252 СК). Аналізуючи поняття цього договору, слід дійти висновку, що цей договір нерозривно пов'язаний з конкретними особами (певною дитиною, пат-ронатним вихователем) і має особистий характер. Предмет договору — прийняття у сім'ю дитини, позбавленої батьківського піклування, для забезпечення її належним сімейним вихованням. Це — відплатний договір. За виховання дитини за домовленістю з органом опіки і піклування патронатному вихователю призначається платня, щомісячний розмір якої залежить від цілого ряду обставин, а саме віку дитини, стану її здоров'я тощо.

Відповідно до ст. 255 СК на патронатного вихователя покладаються певні зобов'язання: забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Тобто на відміну від легального визначення цього договору, яким на патронатного вихователя покладається лише обов'язок щодо виховання дитини, його обов'язки значно ширше, бо він зобов'язується ще й утримувати дитину, хай навіть і не за свій кошт, створювати умови для її розвитку, а також захищати її. І це вірно, бо виховувати дитину в сім'ї без її розвитку, утримання і захисту — неможливо. Тому було б вірніше передбачити, що за договором про патронат над дітьми органом опіки та піклування дитина, яка є сиротою, або з інших причин позбавлена батьківського піклування, передається в сім'ю патронатного вихователя не тільки на виховання на платній основі до досягнення нею повноліття. Патронатний вихователь зобов'язаний також слідкувати за розвитком дитини, утримувати її за рахунок певних джерел та захищати її права. При цьому дитина зберігає право на аліменти, пенсії і допомогу, які вона отримувала раніше.

Сторонами вказаного сімейно-правового договору¹ є патронатний вихователь і відповідний орган опіки та піклування. На відміну від осіб, які прагнуть стати усиновителями, опікунами (піклувальниками), і до яких висуваються певні вимоги, СК не висуває жодної з них до осіб, які прагнуть стати патронатними вихователями.

¹ Таку точку зору на сьогодні поділяють /. Бірюков (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — С. 274); 3. Ромовська (див. її: Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — С. 476); Ю. Червоний (див. його: Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украйни. — С. 427.

Але чи є виправданим такий підхід? Вважаємо, що ні. Інститут патронату — це самостійна комплексна форма, яка поєднує в собі й елементи усиновлення, бо дитина передається на виховання в сім'ю патронатного вихователя, який зобов'язаний виховувати дитину, обираючи для цього певні форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, утримувати її тощо, а також і елементи опіки та піклування, бо патронатний вихователь повинен захищати особисті й майнові права дитини, її законні інтереси, патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття тощо. В зв'язку з цим вважаємо за необхідне встановити, що патронатними вихователями не можуть бути особи, обмежені у дієздатності або визнані недієздатними; особи, що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав¹; особи, що були усиновлювачами і були позбавлені батьківських прав; особи, які були звільнені від обов'язків опікуна або піклувальника за неналежне виконання своїх обов'язків; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки патронатних вихователів²; особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Між тим, на сьогодні існують й інші точки зору. Зокрема, В. Бірюков, Ю. Червоний вважають, що патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікунів чи піклувальників³, а це, в свою чергу, дає змогу застосувати аналогію закону і вважати, що патронатним вихователем може бути лише повнолітня і дієздатна особа, як одружена, так і одинока, бо, виходячи з ч. З ст. З СК, остання також має права члена сім'ї. 3. Ромовська хоч і вважає, що патронат це не опіка і не піклування⁴, але фактично прирівнює патронатного вихователя до опікуна (піклувальника), пропонуючи застосовувати аналогію закону, визначивши, що не може бути патронатним вихователем, як і опікуном і піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами тощо⁵.

¹ У зв'язку з цим пропонуємо доповнити п. 4 ч. 1 ст. 166 СК вказівкою на те, що особа, позбавлена батьківських прав, не може бути усиновлювачем, опікуном чи піклувальником та патронатним вихователем.

² До речі, Положення про прийомну сім'ю забороняє інвалідам І і II груп, а також особам пенсійного віку бути прийомними батьками.

³ Бірюков І. Там само. — С. 274; Червоний Ю. Там само.

⁴ Див. Гі: Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — С. 475.

⁵ Там само. — С. 476.

§ 3. Припинення патронату над дітьми

Зазвичай патронат припиняється з припиненням строку його дії, тобто досягненням дитиною повноліття. Між тим, відносини, що існують між патронатним вихователем і дитиною, можуть бути припинені достроково у наступних випадках:

— смерті патронатного вихователя або смерті дитини. Це цілком зрозуміло, бо договір про патронат нерозривно пов'язаний, як вже зазначалося, з конкретними особами і має особистий характер. Між тим, якщо дитині було добре в сім'ї патронатного вихователя і вона бажає залишитися в ній, а члени сім'ї погоджуються з цим, треба виходити з того, що саме один із членів цієї сім'ї має перевагу перед іншими фізичними особами стати патронатним вихователем;

— появи батьків дитини і передачі їм дитини;

— відмови від договору патронатного вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. У цьому випадку незалежно від того, хто звернувся з проханням розірвати договір, до призначення дитині нового вихователя або передачі дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину;

— згоди сторін;

— за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків. Це відбувається у разі, коли вихователь нехтує виконанням своїх зобов'язань, виконує їх неналежним чином або взагалі виявиться нездатним забезпечити дитині належні умови для її виховання, або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

Розділ VI

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМЦІВ

ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

§ 1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом

За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітні економічні кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікацію взаємопроникнення економік різних держав, названу влучним терміном «глобалізація», і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу. Зазначені процеси являють собою істотні причини активізації міжнародних міграційних процесів, побічним результатом яких стало збільшення, причому з геометричною прогресією, кількості родин, члени яких мають різне громадянство.

Усі вищеописані процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, варто згадати, що наша Батьківщина, як і молоді республіки — колишні члени Союзу РСР, рахують свою незалежність лише першим десятком років, а до 1991 року міграційні потоки в межах СРСР не тільки не обмежувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і поширеною є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (далі — СНД), існують родини, громадянство членів яких є різним.

Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом, ускладнюється відсутністю єдності в правовому регулюванні сімейних відносин матеріально-правовими нормами різних держав. Це зумовлено тим, що на формування національного законодавства кожної держави, включаючи і сімейне, впливають соціально-економічні, релігійні, побутові особливості, що в свою чергу породжує колізії, як тільки сімейні відносини ускладнюються іноземним елементом.

Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені іноземним елементом? Слід зазначити, що відносини з іноземним еле-234

Розділ VI

ментом представники доктрини міжнародного приватного права поділяють на кілька груп:

— відносини, суб'єктом яких виступає особа, яка за своїм характером є іноземцем. Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» іноземцем є особа, що не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави чи держав; особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ч. 1, 2 ст. 1);

— відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї держави, але об'єкт (майно), у зв'язку з яким виникають ці відносини, знаходиться за кордоном;

— відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном¹.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це відносини, суб'єктами (суб'єктом) яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов'язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на території України; усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в Розділі VI СК.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає проблема «вибору» закону, що у міжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою»².

Коли на території України укладається шлюб між особами, що мають громадянство різних держав, виникає комплекс питань, зокрема, за яким законодавством має відбуватися процедура оформлення шлюбу і яких умов слід дотримуватися при цьому. Від правиль-

¹ Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 15.

² Богуславский М. М. Там само. — С. 75; Орлова Н. В. Брак и семья в меж-дународном частном праве. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.

ного вирішення цього колізійного питання цілком залежать конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений, наприклад, за законодавством України, дійсним і за її межами, чи він не отримає визнання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки і буде віднесений до так званих «шлюбів, що кульгають», тобто нестійких.

Слід зазначити, що поняття «колізії законів» і «вибору» норми права законодавства, що підлягає застосуванню, умовні, тому що той чи інший з «колізійних» законів обирається відповідними органами не довільно, а відповідно до обов'язкового для них правила про вибір закону, так званої «колізійної норми», що міститься в законодавстві даної країни чи в укладеному нею міжнародному договорі¹. Що ж таке колізійна норма?

Колізійна норма сімейного права - це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин з іноземним елементом.

Для з'ясування правової природи колізійної норми недостатньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейного або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми «з юридично-технічного боку — це найскладніші норми, які застосовуються в міжнародному приватному праві»². Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об'єму колізійної норми, що представляє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма, в даному випадку на сімейні відносини та колізійної прив'язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об'ємі колізійної норми. Таким чином, саме колізійна прив'язка дозволяє розв'язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного законодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжнародних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національного законодавства даної держави (так звані уніфіко-

¹ Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Междунар. отношения, 1966. — С. 9.

² Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 83.

вані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, що закріплені в нормативно-правових актах сімейного законодавства України, можуть бути норми, зібрані в Розділі VI СК.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22.01.1993 р. представники держав — членів СНД підписали в Мінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (далі — Мінська конвенція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із застереженнями) 10.11.1994 р. При підготовці й укладенні вказаної Конвенції її учасниці усвідомлювали факт існування в кожній з них родин, члени яких — громадяни різних країн-учасниць, і прагнули забезпечити їм і іншим особам, що там проживають, надання на своїх суверенних територіях такого ж правового захисту щодо особистих і майнових прав, як і власним громадянам. Поряд з колізійними нормами сімейного права, що містяться в частині 3 Конвенції, в останній також зосереджені норми, які встановлюють взаємне визнання і виконання судових рішень і рішень інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах¹.

¹ Прикладом останніх можуть слугувати: Договір між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікований Україною 04.02.94 р.; Договір між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікований Україною 17.12.93 р.; Договір між Україною та Естонською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 15.02.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікований Україною 22.11.95 р.; Договір між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікований Україною 10.11.94 р.; Договір між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних та сімейних справах» від 19.02.98 р., ратифікований Україною 05.11.98 р., тощо.

З огляду на значне число нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є ситуація, коли зазначені норми (з різних правових джерел) будуть відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у СК і міжнародно-правових актах, варто розв'язувати на користь останніх внаслідок того, що, як вірно зазначає М. В. Антокольська, «сама мета створення національних колізійних норм полягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсутності міжнародної конвенції або двосторонньої угоди»¹. Цей висновок узгоджується з тим, що, по-перше, як вже зазначалося², згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Аналогічні правила містяться і в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України», і в ст. 13 СК; по-друге, в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено правило, відповідно до якого, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

§ 2. Колізійні питання укладення шлюбу

Реєстрація шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні.Сімейне законодавство України не знає обмежень для укладення шлюбів з «міжнародним елементом», поширюючи на іноземців, що бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулювання. Так, відповідно до ст. 275 СК іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановлено законом, а особи без громадянства, які постійно проживають в Україні (вже без будь-яких застережень — Авт.),мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни України.

Для того щоб укласти шлюб з іноземцем чи між іноземцями, що був би дійсним не тільки в країні його реєстрації, а й у державах, громадянами яких є ті, хто бере шлюб, необхідно правильно

¹ Антокольская М. В. Семейное право. — М.: Юристь, 1996. — С. 343.

² Див. про це у гл. 2.

встановити право (правову систему, національне законодавство), яке визначає матеріальні і формальні умови укладення шлюбу, а саме, умови, форму і порядок його реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 СК шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструється в Україні відповідно до цього Кодексу. Це означає, що у всіх випадках реєстрації шлюбу на території України (за винятком «консульських шлюбів», про які буде згадано пізніше — Авт.),незалежно від громадянства осіб, що вступають у нього, повинні застосовуватися загальні вимоги, що встановлені СК до форми, порядку й умов укладення шлюбу. Тобто колізійна норма містить одну із найстаріших і найпоширеніших у світі колізійних прив'язок — «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз» («закон місця одруження»), що означає: саме закон, котрий діє в місці укладення шлюбу, є компетентним для регулювання його форми, порядку і умов укладення.

Разом із тим, слід зазначити, що ч. 1 ст. 276 СК регламентує реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу між іноземцями в Україні. Таким чином, за межами правового регулювання опинилися сімейні відносини за участю осіб без громадянства, що постійно проживають за межами України. Вважаємо, що ця прогалина може бути усунена за допомогою аналогії закону (ч. 1 ст. 10 СК) шляхом застосування до сімейних відносин за участю апатридів, що постійно проживають за межами України, норми СК, що регулює подібні відносини за участю іноземців. Запропонований спосіб подолання прогалини в сімейному законодавстві Україні узгоджується з правилами, закріпленими в актах національного законодавства, міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах, відповідно до яких особистий правовий статус особи без громадянства визначається законодавством країни, у якій вона має постійне місце проживання, тобто правовий статус апатрида максимально наближений (але в жодному разі не тотожний) до правового статусу громадянина країни, у якій постійно проживає перший. Таким чином, у випадку реєстрації шлюбу громадянина України з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України, а також шлюбу між апатридами варто керуватися правилом «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз».

Що стосується «умов форми шлюбу» («форми шлюбу»), під якими розуміють вимоги, яким повинна відповідати процедура оформлення шлюбу (попередня публікація про шлюб, церемонія одруження, що здійснюється в цивільній чи релігійній формі тощо)¹, варто зробити ряд зауважень загального характеру, що стосуються численних і істотних розходжень, і які містяться у законодавстві різних країн.

По-перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно церковний шлюб (Греція, Португалія), або одночасно з цивільним шлюбом законним (дійсним) також визнається і церковний шлюб, причому вибір форми шлюбу залежить від волі тих, хто одружується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте, відповідно до ч. 1 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, тобто в Україні встановлена світська (цивільна) письмова форма шлюбу, реєстрація якого здійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому гл. 4 СК. Що стосується релігійного шлюбу, то він, за загальним правилом, не вважається підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст. 21 СК).

По-друге, в окремих країнах визнаються так звані явочні і фактичні шлюби, коли процедура оформлення їх відсутня, а держава лише визнає і допускає наявність подібних шлюбів, не втручаючись в їх оформлення². В Україні проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК). Разом із тим, відповідно до статей 74, 91 СК ці особи, якщо вони одночасно не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, у майнових відносинах мають такі ж права й обов'язки, що і особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, можна стверджувати, що фактичний шлюб в Україні за своїми наслідками для відносин власності й аліментних відносин фактично прирівняний до шлюбу, який зареєстрований в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Беручи до уваги положення ст. 275 СК, що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулювання, варто

¹ Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Меж-дунар. отношения, 1966. — С. 20.

² Докладніше про це див.: Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. - С. 62-63.

зробити висновок, що фактичні шлюбні відносини «з іноземним елементом» будуть також породжувати наслідки, передбачені статтями 74, 91 СК, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейного законодавства.

По-третє, національним законодавством ряду країн (Аргентина, Іспанія, Перу тощо) допускаються так звані «рукавичкові» шлюби¹, що укладаються через спеціально уповноважених представників за відсутності однієї або обох осіб, що одружуються. Між тим, в Україні такі шлюби не відбуваються, бо відповідно до ст. 34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації шлюбу є обов'язковою (ч. 1); реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч. 2).

По-четверте, сімейне законодавство деяких країн встановлює додаткові формальності, яких повинні дотримуватися заручені. Так, наприклад, шлюби, укладені громадянами Франції за кордоном у формі, передбаченій місцевими законами, вважаються дійсними за умови попередньої публікації про цей шлюб у Франції (ст. 170 ЦК Франції). Такі або аналогічні умови дійсності шлюбу відсутні у сімейному законодавстві України. Таким чином, шлюб, укладений в Україні відповідно до принципу «закону місця одруження», не потребує дотримання будь-яких додаткових умов.

Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно із ч. 1 ст. 276 СК, якою закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгаїіопіз», щодо «форми шлюбу» треба застосовувати саме вищезгаданий кодифікований нормативно-правовий акт України.

Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), тобто сукупності позитивних і негативних умов, від наявності або відсутності яких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу, і які зафіксовані в статтях 22,24—26 СК, то слід зазначити наступне.

По-перше, сімейним законодавством України передбачається укладення винятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст. 25 СК жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (ч. 1); жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч. 2). Тому іноземці,

¹ Останні допускалися законодавством не менш 28 країн (див.: Реале Л. Международное частное право. — М: Иностр. лит., 1960. — С. 238.

яким законодавством країни громадянства (національним законом) дозволяється багатошлюбність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбу в Україні.

Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, відповідно до ст. 29 СК лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, що беруть шлюб, державні органи реєстрації актів цивільного стану можуть перевірити відсутність таких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати, чи не перебувають зазначені особи в іншому шлюбі.

Згідно з п. 4.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, іноземці та особи без громадянства для реєстрації одруження в Україні повинні пред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах або паспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їх власників, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та легалізований консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.

При усьому вищевикладеному варто враховувати, що всі держави можна умовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їхні уповноважені органи свідоцтва про відсутність перешкод до укладення шлюбу (наприклад Франція), або не видають (наприклад Англія)¹.

По-друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перераховані в статтях 24—25 СК, тому всі інші, не відомі вітчизняному праву негативні умови укладення шлюбу, що встановлені національним законом іноземця (наприклад — відсутність «батьківського благословення», тобто дозволу батьків на шлюб (ст. 148 ЦК Франції); релігійні обмеження, що перешкоджають укладенню шлюбів з іновірцями (ст. 31 СК Алжиру); відсутність дозволу компетентних органів держави на укладення шлюбів з «міжнародним елементом» (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща) тощо), не можуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іноземним елементом в Україні.

¹ Раапе Л. Международное частное право. — М.: Иностр. лит., 1960. — С. 245.

Підводячи проміжний підсумок вищевикладеному, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 276 СК, яким закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгагіопіз», щодо матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), як, втім, і «форми шлюбу» (про що згадувалося вище), компетентним варто визнавати саме СК України.

Застосування «закону місця одруження» спрощує роботу державних органів РАЦС, звільняючи їх від обов'язку установлювати відсутність перешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак, коли вищезгадані перешкоди реально є в наявності «з боку» іноземця, то з'являється загроза виникнення «шлюбу, що кульгає». У подібній ситуації державний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і, насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї законні інтереси можуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя-іноземця, відповідно до ст. 29, ч. З ст. 32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу РАЦС може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Протягом зазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він зацікавлений у визнанні в країні громадянства дійсності шлюбу, що укладається, може (а не зобов'язаний) усунути перешкоди до укладення шлюбу, що передбачені його національним законодавством. Але якщо він не почне належних дій, то державний орган РАЦС не вправі відмовити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.

Варто погодитися з ученими, що стверджують, що вищевикладена процедура роз'яснення у випадках подібного роду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іноземцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами подружжя і буде відчувати ряд інших негативних наслідків, викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном¹.

¹ Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 298; Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. — С. 91—92.

Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріплені в уніфікованих колізійних нормах сімейного права України?

У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, що матеріальні умови укладення шлюбу визначаються для кожної з осіб, які беруть шлюб, законодавством держави, громадянином якої вона є (у такий спосіб закріплюється національний принцип чи колізійна прив'язка «Іех регзопаїіз», що вказує на «особистий» закон (чи громадянство місця проживання) тих, хто одружується — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства країни, на території якої укладається шлюб (наведене правило являє собою застереження про публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених з Польщею і Молдовою остання відсутня — Авт.).

Щодо «умов форми шлюбу» у вищевказаних договорах закріплене правило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначається законодавством держави, на території якої укладається шлюб (тобто зафіксоване загальне колізійне правило про форму юридичних актів — *Іосизге£ії/огтат асіиз», відповідно до якого форма угоди визначається за законом місця її здійснення — Авт.)¹.

¹ Див.: частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікованого Україною 04.02.94 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікованого Україною 17.12.93 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною та Естонською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 15.02.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікованого Україною 10.11.94 р.; частини 1,2 ст. 26 Договору між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах» від 19.02.98 р., ратифікованого Україною 05.11.98 р.

Відповідно до ст. 26 Мінської конвенції країн СНД умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством держави, громадянином якої він є («/є* раігіае» — Авт.),а для осіб без громадянства — законодавством країни, яка є їхнім постійним місцем проживання («/еж гіотісіШ* — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якої укладається шлюб (застереження про публічний порядок — Авт.).

Консульські шлюби.Консульськими визнаються шлюби, що укладаються між іноземцями в посольствах і консульствах іноземних держав на території України. Віденська Конвенція «Про консульські зносини» від 24 квітня 1963 року в п. £ ст. 5 до консульських функцій відносить виконання обов'язків реєстратора актів цивільного стану й інших подібних обов'язків за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.

Згідно з ч. 2 ст. 276 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посольстві або консульстві іноземної держави в Україні, є дійсним в Україні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула. Таким чином, визнання дійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотримання двох умов: по-перше, законодавство відповідної іноземної держави визнає реєстрацію шлюбу в українському консульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умова взаємності; по-друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянства країни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укладення вищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначила посла чи консула, тобто відповідно до особистого закону іноземців («Іехрегзопаїіз» — Авт.,).

Вимога взаємності визнання консульських шлюбів виконується шляхом укладення Україною з іншими країнами консульських конвенцій. Значною частиною подібних консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією, Румунією тощо) передбачається, що консульська посадова особа має право реєструвати або складати акти про укладення шлюбів між громадянами держави, що представляється ним, відповідно до законодавства держави, яку він представляє. Тільки в деяких вищевказаних двосторонніх угодах аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так п. 6 ст. 36 Консульської конвенції між Україною і СР В'єтнам від 08.06.1994 р. передбачає, що консул виконує дії щодо реєстрації актів гро

⇐ Предыдущая 13 14 15 16 17 18 19 20 2122