ЗАТВЕРДЖУЮ. В.Я. Конопельський

Стр 1 из 2Следующая ⇒

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права та кримінології

факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінального права та кримінології полковник міліції

В.Я. Конопельський

“ _____ ” _______________ 2013 р.

Лекція з навчальної дисципліни: “КРИМІНОЛОГІЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИНІВ”

Тема №3: “Кримінологічне вчення про особу злочинця”

Підготував: доцент кафедри кримінального права та кримінології, к.ю.н., підполковник міліції Воронцов А.В.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри від “29” серпня 2013 р. Протокол № 1.

Одеса – 2013

ПЛАН

1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в кримінології

2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця.

3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.

4. Класифікація і типологія злочинців.

Вступ

Вчення про особу злочинця - одне з центральних у кримінології. Те, що це питання в радянській кримінології тривалий час не розроблялося (вважалось, що це поняття буржуазної кримінології), дається взнаки й сьогодні. До цього часу не відновлено жодного центру з вивчення особи злочинця, тоді як у 20 роки було майже 20 державних установ, що займалися даною проблематикою.

Конкретний злочин скоюють конкретні особи. Ось чому важливо пізнати механізм злочинної поведінки та особу злочинця.

Поняття особи злочинця, як похідне, не може розглядатися окремо від поняття особи людини. К. Маркс у “Тезах про Фейєрбаха” сформулював діалектико-матеріалістичну концепцію сутності людини, котра не є абстрактом, а становить собою сукупність усіх суспільних відносин. З цієї концепції випливає, що людина передусім істотна суспільна, і сутність її в основному формується суспільством. Головним у характеристиці особи є соціальне. Але це зовсім не означає заперечення її біологічної природи. Саме вона, разом з виконанням певних соціальних ролей, є компонентом життя індивіда. Біологічне в людині має розглядатися як підґрунтя її розвитку, а не як вже готові психічні властивості і якості.

Оскільки людину вивчають з різних позицій, то, звичайно, кожна наука розуміє структуру особи по-своєму. Кримінологія, займаючись особою злочинця, використовує насамперед положення соціології, загальної і соціальної психології. В кримінологічній літературі нині сформульовано чимало визначень особи злочинця. За своїм змістом вони можуть бути включені в одну з трьох груп: термін особи злочинця використовується стосовно будь-якої особи, яка вчинила злочин; ця група складається із визначень, які включають низку ознак, що мають значення для виявлення причин злочинної поведінки і пояснення її характеру; дефініції з третьої групи ґрунтуються на тезі про якісну відмінність особи злочинця від особи не злочинця. В даному разі йдеться про самостійний соціальний тип особистості.

1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця та межі її вивчення у кримінології

Однією з основних складових предмета науки кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, будь-то детермінанти злочинності чи організація боротьби з нею.

З одного боку, детермінанти злочинності пов'язані з об'єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на моральне формування людей і проявляються в індивідуалістичних, антисуспільних поглядах, звичках, позиціях, що лежать в основі злочинної поведінки, а з іншого - з обставинами, які сприяють реалізації прояву подібних поглядів, звичок і позицій у конкретному злочині. Здавалось би, зазначені явища та обставини незалежні від людини, яка вчинила злочин, і є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

В однакових умовах різні люди ведуть себе по-різному - одні дотримуються закону, інші його порушують. Це дає підстави вважати, що особи, які обрали антисуспільний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що обумовили саме цей вибір. Тому дуже важливим напрямом науки кримінології є вивчення осіб, які вчинили злочини.

Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загально соціологічного вчення про особу.

Поняття “людина” включає нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті “особа” фіксуються лише специфічно соціальні ознаки. Особа - це соціальна сутність людини, те, ким вона стала у процесі соціалізації, своєї діяльності в суспільстві. Соціальні якості конкретної особи пов'язані з рівнем її свідомості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціальним середовищем і попереднім досвідом свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої соціальної позиції, лінії і форми поведінки. Таке розуміння особи передбачає діалектичну єдність соціального і психологічного, їх взаємну обумовленість.

Як особи люди нерівнозначні і нерівноцінні. Одні з них дієво допомагають суспільному прогресові, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від суспільне корисної праці, стають порушниками громадського порядку або займають антисоціальну позицію. Об'єктивну цінність особи становлять не походження людини, належність до певного класу, а її соціальна позиція, внесок у загальний суспільний прогрес. Ознаки особи можуть бути не лише позитивними, а й негативними. Саме останні характерні для особи злочинця. Таким чином, застосовуючи поняття “особа злочинця”, треба мати на увазі саме соціальну суть людини, яка вчинила злочин, тобто порушила кримінальний закон.

Вивчення особи злочинця у кримінології підпорядковано виявленню закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масового явища, їх детермінації і розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо боротьби зі злочинністю.

У філософському розумінні особа - продукт соціального розвитку, єдність загального, особливого й одиничного. Вона являє собою підсумок еволюції всього людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Разом з тим, особа вбирає в себе ознаки певного соціального устрою, до якого вона належить, що проявляються в її свідомості, світогляді, політичних ідеалах тощо. Отже, особа наділена неповторними ознаками і якостями, які відображають індивідуальний життєвий досвід людини, її буття, обумовлені конкретним змістом її сімейних, виробничих, побутових та інших відносин і зв'язків, тим мікросередовищем, у якому вона живе. Людину як особу формує вся сукупність економічних, політичних, ідеологічних, моральних, правових, побутових, культурних, естетичних та інших умов, які становлять зміст громадського та індивідуального буття, їх відображення у суспільній та індивідуальній свідомості. Викладене має важливе значення для правильного розуміння особи злочинця, є основою для розкриття “механізму” формування подібних осіб, вказує на можливі джерела негативних моральних якостей та антигромадських поглядів.

Людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколишньої дійсності, ідей, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово. Більшість вітчизняних кримінологів вважає, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації.

Оскільки поняття “особа злочинця” має соціально-правовий характер і поєднує загальносоціальне поняття “особа” і юридичне поняття “злочинець”, то вчинення злочину виявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе лише на підставі усіх її ознак і проявів як особи. Тільки тому сукупність та співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних якостей дають повне уявлення про осіб, які вчинили злочини. Особі злочинця також притаманна певна система морально-психологічних переконань, властивостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця перебувають у діалектичному зв'язку з її соціальними властивостями, а тому мають розглядатися у цій єдності.

Виходячи з наведеного, можна сказати, що особа злочинця - це сукупність соціальна значимих властивостей, ознак., зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. З цього визначення чітко видно зв'язок між загально соціологічною і кримінально-правовою сутністю поняття особи злочинця. Негативні соціальні чинники формують особу злочинця лише в тих випадках, коли вони проявляються у самому факті вчинення злочину. Самі ж негативні ознаки і властивості не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення нею злочину. Кримінологів цікавлять як соціально-негативні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчиненню конкретного злочину.

Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, треба враховувати кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість вірно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця і саме тих її властивостей, які відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана із злочином, який вона вчинила. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціальне орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його вчинення, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільне небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об'єднує тільки те, що вони вчинили злочин. В іншому - робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця від особи не злочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження ставило за мету вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз. При цьому наголошувалося, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення даною особою злочину.

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються кримінально-правовими чи соціологічними дослідженнями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю враховуються також психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів враховуються кримінально-правові, кримінально-процесуальні та пенітенціарні характеристики особи злочинця.

Так, багато обставин, що характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законодавець відносить до ознак складу злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом'якшуючих чи обтяжуючих відповідальність обставин (статті 39, 40, 41, 44 та 45 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 51 КК) або покарання (ч. 2 ст. 50 КК), про заміну кримінального покарання примусовими заходами виховного характеру (ч. 3 ст. 10 КК), передачу справи до товариського суду чи передачу винного на поруки (ст. 51 КК). Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення.

Як бачимо, вчення про особу злочинця має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та боротьби з нею.

12 Следующая ⇒