ТЕМА 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ (ПІДПРИЄМНИЦТВА)

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

ТЕМА 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ (ПІДПРИЄМНИЦТВА)

ПЛАН

1. Поняття та характеристика банкрутства.

2. Провадження у справі про банкрутство.

3. Санація боржника та мирова угода.

4. Ліквідаційна процедура.

5. Черговість задоволення претензій кредиторів.

1. Питання банкрутства регулюються загальними нормами Господарського кодексу (ГК) України, ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 30 червня 1999 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. – зі змінами на 01.09.2013).

Відповідно до ст. 1 вказаного закону неплатоспроможність –неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Прийнято розрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність містить неможливість боржника через повне руйнування фінансового положення оплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства. Відносна неплатоспроможність складається з неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові утруднення і наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, минаючи інститут банкрутства. У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: зворотна та незворотна.Зворотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні санаційні механізми процедури банкрутства. Незворотна неплатоспроможність означає можливе відновлення платоспроможності боржника винятково через ліквідаційну процедуру. Таку неплатоспроможність установлює суд шляхом визнання боржника банкрутом. Боржника може визнати банкрутом тільки господарський суд.

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа – підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Фізична особа – підприємець є боржником лише за зобов’язаннями, які виникли у неї у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Банкрутство (від італ. bancrotte (?) – укр. «зламаний ослін», рус. «поломанная лавка, торговая палатка») – нездатність або відмова юридичної або фізичної особи сплатити кредиторам за своїми борговими зобов'язаннями унаслідок відсутності коштів.

Виходячи з визначення банкрутства, суб'єкт банкрутства (банкрут) – це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Суб'єктами банкрутства можуть бути:

1) фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) юридичні особи всіх форм власності і видів діяльності, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності (підприємства, господарські товариства, об'єднання і т.ін.).

Не можуть бути суб'єктами банкрутства:

1) казенні підприємства та підприємства, що є об'єктами права комунальної власності, якщо відносно них на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийняте рішення про це;

3) структурні підрозділи юридичної особи (філіЇ, представництва).

Учасниками відносин у сфері банкрутства є:

–·кредитори – фізичні і юридичні особи України та інших держав, що мають підтверджені в установленому порядку документами вимоги за грошовими зобов'язаннями до боржника. Не можуть бути кредиторами суб'єкти, якщо їх майно і вимоги повністю забезпечені заставою;

–·боржники;

–·господарський суд, в якому розглядається справа про банкрутство;

–·арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Для запобігання банкрутству боржника здійснюють наступні заходи:

1. У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

2. Засновниками (учасниками, акціонерами) боржника, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника, кредиторами боржника, іншими може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов’язань боржника перед кредиторами.

3. Санація боржника до порушення справи про банкрутство – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

2. Процесуальне провадження у справі про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом і включає ряд стадій:

1) порушення провадження у справі;

2) попереднє засідання господарського суду;

3) виявлення кредиторів і санаторів;

4) створення зборів і комітету кредиторів;

5) ухвалення рішення про санацію;

6) санація боржника;

7) ліквідаційна процедура;

8) визнання боржника банкрутом.

Законом передбачено 2 підстави для порушення провадження у справі:

1. Справа порушується за заявою кредитора (-ів) (примусове банкрутство).

2. Справа порушується за заявою боржника (самобанкрутство).

Заява подається у письмовій формі до господарського суду за місцем знаходження боржника, підписується керівником кредитора або боржника (іншою уповноваженою особою) або громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності. За загальним правилом, боржник має право подавати заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (на підтвердження до заяви додаються відповідні документи).

Кредитори можуть подавати заяву до суду окремо, або разом. Копія заяви і документів, що додаються, направляється боржнику.

При цьому справа про банкрутство порушується за наявності певних умов:

1. Якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями (зокрема по виплаті заробітної плати, оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) в сукупності складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати.

2. Якщо вимоги не були задоволені боржником протягом 3 місяців з дня встановленого терміну їх погашення.

3. Якщо вимоги безспірні (Безспірні вимоги кредиторів – грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.)

4. Якщо вимоги не забезпечені повністю майном боржника.

Протягом 5 днів господарський суд розглядає заяву і документи і приймає ухвалу про порушення справи, де указується час і місце підготовчого засідання суду. Підготовче засідання суду проводиться не пізніше чотирнадцятого дня з дня винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов’язань кредиторам тощо) – не пізніше тридцятого дня.

Боржник до дати проведення підготовчого засідання надає до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

Господарський суд не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви про порушення справи про банкрутство відмовляє у її прийнятті, якщо:

– провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно із законом;

– справа не підсудна даному господарському суду;

– стосовно боржника – юридичної особи або фізичної особи – підприємця вже порушено справу про банкрутство;

– юридичну особу – боржника припинено в установленому законодавством порядку;

– підприємницька діяльність фізичної особи – підприємця, яка є боржником, припинена в установленому законодавством порядку;

– до боржника заявлено вимоги, які не є безспірними;

– вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника;

– господарським судом затверджено план санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство згідно зі статтею 6 цього Закону;

– з інших підстав.

Господарський суд не пізніше п’яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо:

– заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посаду якої у заяві не зазначено;

– заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі;

– не подано доказів щодо сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;

– заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами в розмірі, визначеному частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом;

– заявник-кредитор не надав доказів надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів;

– з інших підстав.

Повернення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.

З метою виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

3. Санація(від лат. – оздоровлення, лікування) – це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, і направлених на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному об'ємі вимог кредиторів.

Санаторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава.

Санація може відбуватися шляхом реорганізації або приватизації (наприклад, санація державних підприємств здійснюється шляхом передачі майна в оренду трудовому колективу або у колективну власність).

Суб'єкти, які бажають брати участь в санації (санатори), повинні в місячний термін з дня публікації оголошення про банкрутство подати заяву до господарського суду. Господарський суд виносить ухвалу про проведення санації і призначає керівника санацією.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів виносить ухвалу про введення процедури санації строком на шість місяців. За вмотивованим клопотанням керівника санації чи комітету кредиторів цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж 6 місяців.

Протягом 3 місяців з дня винесення ухвали про санацію керівник санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для затвердження план санації. Ще протягом місяця цей план узгоджується комітетом кредиторів і передається на затвердження у господарський суд.

У плані санації указуються умови, терміни і черговість участі санаторів у процедурі санації.

Основними засобами відновлення платоспроможності боржника є:

1) реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва;

2) закриття нерентабельних виробництв;

3) ліквідація дебіторської заборгованості;

4) продаж частини майна боржника;

5) виконання зобов'язань боржника санаторами;

6) продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

За п’ятнадцять днів до закінчення строку проведення процедури санації, визначеного планом санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення процедури санації керуючий санацією зобов’язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

Звіт керуючого санацією повинен бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження та не пізніше закінчення строку процедури санації, визначеного в плані санації.

За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:

– припинення процедури санації у зв’язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;

– припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

– припинення або продовження процедури санації та укладення мирової угоди.

Характерною рисою розвитку інституту неспроможності є затвердження гуманістичних принципів у процесі врегулювання майнових спорів між контрагентами господарських відносин. Одним із засобів реалізації таких принципів стало укладення мирової угоди, що передбачає зниження суми боргу (повне чи часткове) чи збільшення термінів його погашення.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін (ст. 77 Закону). Мирова угода є особою (специфічною) угодою. Вона має ознаки, що відокремлюють її від інших цивільно-правових угод:

– мирова угода укладається тільки у процедурі банкрутства;

– вступає в силу з моменту затвердження її господарським судом;

– сторони угоди не можуть далі вносити зміни;

– сторони угоди не можуть самостійно її розірвати;

– розірвання мирової угоди або визнання її недійсною тягне за собою поновлення провадження у справі про банкрутство та відновлення вимог кредиторів у повному розмірі у незадоволеній частині.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадій провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирову угоду підписує від імені кредиторів голова комітету кредиторів, а з боку боржника – керівник або арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор).

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Законом передбачено, що господарський суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у разі:

– порушення порядку укладення мирової угоди;

– якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду. При цьому мирова угода вважається неукладеною, але це не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами (ст. 81 Закону).

4. За відсутності санаторів або незгоді кредиторів з умовами санації суд приймає ухвалу про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури.

Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Відповідно до ст. 38 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури настають наступні наслідки:

– господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

– строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав;

– у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

– припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

– відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

– продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

– скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

– вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі;

– виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом;

– припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута;

У постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи – банкрута.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії банкрута включаються представники кредиторів, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, фінансових органів та профспілки, а в разі необхідності – також представники спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, органу, уповноваженого управляти державним майном, та представник органів місцевого самоврядування.

Протягом п’ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

Ліквідатор не рідше ніж один раз на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов’язаний використовувати тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

5. У чинному законодавстві встановлена черговість задоволення вимог кредиторів (ст. 45 Закону). Засоби, одержані від продажу майна банкрута, розподіляються у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

вимоги кредиторів за договорами страхування;

витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату судового збору;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;

вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому;

вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов’язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати Гарантійного фонду виконання зобов’язань за складськими документами на зерно, пов’язані з набуттям ним права регресної вимоги щодо зернового складу, - у розмірі всієї виплаченої ним суми відшкодування вартості зерна;

2) у другу чергу задовольняються:

вимоги із зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’язань із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються:

вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються:

вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються:

вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 5 відсотків обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна, майнових прав), які на дату порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб;

вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору у частині 3 відсотків обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню та віднесені до конкурсних згідно з цим Законом;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс і повідомляє державний орган з питань банкрутства про закінчення ліквідаційної процедури. Господарський суд виносить ухвалу про затвердження звіту і балансу.

⇐ Предыдущая 1 2 34