Застінні травні залози.

8. Застінні травні залози.

Печінка— hepar -великий паренхіматозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м'ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у собаки — 300 мл жовчі.

Печінка виконує низку життєво необхідних функцій:

1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров'ю з кишок;

2) є депо тваринного крохмалю (глікогену);

3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини;

4) виконує кровотворну функцію у плода;

5) відіграє важливу роль у теплорегуляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній;

6) є депо крові (до 20 %) тощо.

Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і бічними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки).

На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну — facies diaphragmatica — і ввігнуту нутрощеву — facies visceralis — поверхні. Остання звернена до кишок і шлунка. Приблизно у центрі її є ворота печінки — porta hepatis, місце, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока.

Дорсальний край — margo dorsalis — тупий, по ньому проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена, в яку відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне втиснення. Правий, лівий і вентральний краї — гострі. Розміщення і межі часток краще розглядати з нутрощевої поверхні. На правій частці печінки розміщується жовчний міхур — vesica fellae. Між жовчним міхуром і круглою зв'язкою — lg. teres hepatis -або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділяється від хвостатої частки воротами печінки, в центрі яких знаходиться ворітна вена. Решту печінки займає ліва частка.

Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкрита нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсулою печінки. Паренхіма складається з печінкових клітин, що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клітини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні. Жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить у щілини (капіляри), що об'єднуються в більші праву й ліву печінкові протоки. Останні зливаються в загальну печінкову протоку, яка виходить з воріт печінки і спрямовується до дванадцятипалої кишки або за наявності жовчного міхура сполучається з міхуровою протокою і продовжується вже як жовчна протока.

Кінцеві гілки ворітної вени проходять між печінковими часточками і називаються міжчасточковими венами — w. interlobulares. На внутрішній стінці кровоносних капілярів містяться зірчасті (купферові) клітини, які виконують фагоцитарну функцію. Через ці капіляри проходить змішана кров. Кров, пройшовши капіляри, збирається в центрі кожної часточки в загальну (центральну) вену. Центральні вени — w. centrales — всіх печінкових часточок зливаються між собою в печінкові вени, які відводять кров з печінки в задню порожнисту вену.

Печінка — масивний орган, її маса у коня становить близько 1,2 % маси тіла (5000 г), у великої рогатої худоби —1,1 (4500г), у свині— 2,5 (2400г), у собаки— 2,8-3,4 % (400—500 г). Маса печінки залежить від її кровонаповнення.

Жовчний міхур— vesica fellea— являє собою грушоподібної форми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3-5 разів внаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч, що надходить у кишки, має різний склад залежно від того, звідки вона надійшла (загальна печінкова протока чи жовчний міхур). Жовчний міхур може бути розділений внутрішньою перетинкою (лев) або його зовсім може не бути (кінь, верблюд, олень, слон, пацюк). Стінка жовчного міхура складається із слизової, м'язової й серозної оболонок.

У ВРХ- печінка відносно невелика, буро-червоного кольору із слабко вираженими частками. Лише між лівоюі квадратною частками виділяється невелика вирізка, де проходить кругла зв'язка. Хвостата частка, крім хвостатого відростка має ще сосочковий відросток. На хвостатому відростку та правій частці печінки є ниркове втиснення Жовчний міхур опускається значно нижче від вентрального краю печінки. Печінкова протока, з'єднуючись із міхуровою протокоюжовчного міхура, утворює загальну жовчну протоку, яка відкривається в дванадцятипалу кишку.

У коняпечінка плоска, видовжена, поділяється на частки неглибокими вирізками. Ліва частка поділяється на дві частки: латеральну і медіальну. Квадратна частка відділяється вирізкою від правої частки. Жовчного міхура немає. Жовч із печінки надходить у дванадцятипалу кишку по печінковій протоці і відкривається разом з протокою підшлункової залози на сосочку дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин. Більша частина печінки розміщується в правому підребер'ї, досягаючи 16-го ребра, у лівому підребер'ї знаходиться в ділянці 7-12-го ребра.

У свиніпечінка велика, поділена на частки глибокими вирізками. Ліва і права частки поділяються на латеральні і медіальні частки. Квадратна і хвостатачастки слабко розвинуті. Ниркового втиснення немає. Жовчний міхур розміщений на правій медіальній частці в ямці жовчного міхура. Жовчна протока відкривається у дванадцятипалу кишку на відстані 2-5 см від пілоруса. Печінкові часточки добре помітні. Печінка лежить у правому підребер'ї, досягаючи 14-го ребра. У лівому підребер'ї знаходиться менша частина печінки, досягає 10-го ребра. В ділянці мечоподібного відростка печінка торкається черевної стінки.

У собакипечінка велика, з глибокими вирізками. Права й ліва частки поділені на латеральні і медіальні частки. Хвостата частка має добре виражений хвостатий і сосочковий відростки. Квадратна частка відділена глибокими вирізками. Жовчна протока відкривається разом з протокою підшлункової залози на відстані 3-8 см від пілоруса. Печінка розміщена у правому й лівому підребер'ї і в ділянці мечоподібного відростка. Серпоподібна зв'язка слабко розвинута, а правої трикутної зв'язки немає. Ниркове втиснення добре виділяється. Жовчний міхурміститься між квадратною і правою медіальною частками.

Підшлункова залоза— pancreas — великий пухкий паренхіматозний орган, що складається з окремих часточок, зв'язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Залоза з подвійною секрецією: зовнішньою і внутрішньою. Одна частина клітин виділяє секрет — панкреатичний сік, має часточки і протоки. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (острівці Лангерганса). Вони не мають проток і виділяють у кров гормони (інкрет).

Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванадцяти-палої кишки і за будовою належить до трубчасто-альвеолярних залоз. У залозі немає спеціальної капсули. Маса залози у коня становить 250-350 г, у ВРХ — 350-500. Залоза поділена на середню (тіло) , ліву і праву частки. Протока підшлункової залози, або вірзунгова протока, відкривається у дванадцятипалу кишку самостійно або разом із жовчною протокою. яка впадає в дванадцятипалу кишку самостійно. У ссавців дуже часто є додаткова підшлункова залоза на дванадцятипалій кишці, на пілоричній частині шлунка, на порожній і клубовій кишках.

У ВРХпідшлункова залоза сірого кольору, розміщена вздовж дванадцятипалої кишки, від рівня 12-го грудного до 4-го поперекового хребця.У конязалоза трикутної форми, жовтого кольору. У свиніпідшлункова залоза велика, сіро-жовтого кольору. У собакипідшлункова залоза має вигляд зігнутої під кутом, довгої пластинки червоного кольору.

9. Будова і топографія товстого відділу кишок.

Товста кишка — intestinum crassum — має кілька відмінностей від тонкої кишки: 1) більший діаметр;

2) наявність на межі з тонкою кишкою особливого сліпого виросту — сліпої кишки;

3) значну складчастість кишок;

4) відсутність ворсинок.

Товста кишка поділяється на три — сліпу, ободову й пряму кишки. Всі три кишки, як правило, чітко відмежовані одна від одної, різко відрізняються за формою й положенням. У цих кишках закінчується всмоктування поживних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси.

Слизова оболонка вистелена циліндричним облямівковим епітелієм. Кишкових залоз багато. Якщо діаметр кишок значний (у коня, свині), поздовжні пучки м'язової оболонки концентруються в стрічки, або тенії

Мал. Товсті кишки:

А — собаки; Б — коня; В — свині; Г — жуйних тварин; 1 — здухвинна кишка; 2 — сліпа кишка; 3 — дорсальне і 4 — вентральне коліна великої ободової кишки коня; 5 — мала ободова кишка коня: 6 — диск ободової кишки жуйної тварини; 7 — конус ободової кишки свині; 8 — початок прямої кишки

Сліпа кишка-intestinum caecum — це сліпий виріст на межі тонкої й товстої кишок. У травоїдних тварин вона велика, різної форми, у м'ясоїдних — невелика.

У ВРХ сліпа кишка циліндричної форми, 30-70 см завдовжки. Верхівка спрямована в тазову порожнину, а вся кишка міститься в правій клубовій ділянці черевної порожнини, зверху від лабіринту ободової кишки. Передній кінець сліпої кишки знаходиться на рівні 3-го поперекового хребця.

У коня сліпа кишка значних розмірів, має форму великої коми. На ній розрізняють: основу з більшою й меншою кривинами, тіло, верхівку. На дорсальній поверхні меншої кривини розміщені два отвори, більший з яких є початком ободової кишки - сліпоободовий отвір, другий отвір є місцем входження клубової кишки утворює сосочок клубової кишки. Вздовж усієї кишки тягнуться чотири тенії і чотири ряди випинів.

Основа сліпої кишки розміщена в правій клубовій ділянці, тіло — у пупковій ділянці, а верхівка закінчується поблизу мечоподібного хряща

Усвині сліпа кишка відносно коротка, але широка. На поверхні сліпої кишки видно три ряди теній і три ряди випинів. Сліпа кишка розміщена каудально в поперековій ділянці, а її верхівка спрямована вентрокаудально і трохи вправо від серединної лінії.

У собакисліпа кишка підвішена на короткій брижі між 2—4-м поперековими хребцями, утворює два-три випини.

Ободова кишка— intestinum colon — основна частина товстої кишки. Вона має різну довжину (найкоротша у м'ясоїдних, найдовша у травоїдних) і форму.

У собаки ободова кишка має найпростішу форму, що нагадує підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується краніально як права, або висхідна, частина ободової кишки до правої нирки, де повертає вліво, роблячи правий згин і переходить у коротку поперечну частину ободової кишки. Позаду лівої нирки кишка робить лівий згин і спрямовується як ліва, або низхідна, частина ободової кишки до тазової порожнини, де переходить у пряму кишку.

В інших тварин висхідна частина ободової кишки сильно розвинена й утворює довгу закрутку — товста ободова кишка, яка складається у вигляді підкови у коняабо скручується у вигляді спіралі у великої рогатої худобичи у вигляді конуса у свині. Отже, у різних тварин виникає свій, типовий хід ободової кишки.

У ВРХ ободова кишка скручена в спіраль в одній площині (диск) і розміщена в правій клубовій ділянці черевної порожнини, справа від рубця.

У коняободова кишка сильно розвинута і поділяється на товсту й тонку ободові кишки. Товста відповідає висхідній, а тонка — низхідній ободовій кишці собаки. Товста ободова кишка має значні розміри і за формою нагадує подвійний обід або підкову. Займає всю нижню половину черевної порожнини.

Тонка ободова кишка утримується на довгій брижі. Вона має дві стрічки і два ряди випинів, утворює петлі і розміщена між правими і лівими положеннями товстої ободової кишки.

У свиніободова кишка згорнута у вигляді конуса і її широка основа лежить у ділянці попереку, а вершина торкається черевної стінки в ділянці пупка. Ободова кишка, виходячи із сліпої кишки, має дві стрічки, два ряди випинів і утворює доцентрові закрутки

Пряма кишка— intestinum rectum -це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником — anus. Підвішена на короткій брижі, її початкова частина вкрита серозною оболонкою, а кінцева — адвентицією, що з'єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і, переходячи на стінки ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій оболонці містяться численні слизові залози, що виділяють велику кількість слизу. В підслизовому шарі є багато венозних сплетень.

Пряма кишка й відхідник прикріплюються м'язами і зв'язками до перших хвостових хребців і кісток таза. У тазовій порожнині пряма кишка дещо розширюється і утворює ампулу прямої кишки, яка слабко розвинута у великої рогатої худоби.

Відхідниковий (анальний) канал— canalis analis — пристосований для затримання калових мас. Він утворений коловим шкірно-м'язовим валиком і відхідниковим отвором. Шкіра відхідника не має волосся, на ній багато потових і сальних залоз. Вона звернена в середину відхідника і утворює шкірну зону.

Відхідник має два стискачі: внутрішній — m. sphincter ani internus з гладенької м'язової тканини — і зовнішній — m. sphincter ani externus — з посмугованої м'язової тканини.

У ВРХм'язова оболонка прямої кишки товща, ніж у попередніх відділах, і має кілька кільцевих перехватів, що слід враховувати під час обстеження корови (ректально.

⇐ Предыдущая 12