Література

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ДИТИНИ НА БЕЗПЕЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

канд. юрид. наук

доцент кафедри

університету

У статті розглянуто правове регулювання права дитини на безпечний інформаційний простір. Визначено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з метою посилення гарантованості права дитини на безпечний інформаційний простір.

Ключові слова: право дитини інформацію, безпечний інформаційний простір, небезпечний вплив інформації на дитину.

Однією з ознак сучасного світового соціального прогресу є зростання значущості ролі інформації в суспільних відносинах. Обіг інформації в суспільстві, кількість та якість сучасних інформаційних потоків є дуже різноманітною, тому потребує вдосконалення правового регулювання, особливо у сфері захисту прав дитини.

Актуальність вивчення проблеми захисту дітей від інформації, що може завдати шкоди їх здоров’ю та розвитку, тісно пов’язана з розвитком демократичної, соціально-правової держави, становлення якої передбачає необхідність формування молодого покоління, відродження української нації.

Важливість та актуальність теми обумовлена тим, що право дитини на інформацію є однією з основних концепцій, на яких базується всебічний розвиток дитини, її правова соціалізація.

Метою статті є дослідження правового регулювання права дитини на безпечний інформаційний простір.

Наукове опрацювання проблем захисту прав дитини проводилось вченими різних галузей права. Значний внесок у дослідження теоретико-правових аспектів захисту прав дитини здійснили українські науковці: О.І. Анатолієва, С.П. Коталейчук, Н.М. Крестовська, С.В. Несинова, Н. М. Опольська та ін. Серед російських науковців зазначені питання досліджували: В.І. Абрамов, В.В. Кулапов, Є.А. Лактюнкіна, Т.Ю. Смолова та ін.

Незважаючи на значний інтерес науковців до проблем забезпечення прав дитини, на сьогоднішній день у вітчизняній юридичній науці недостатньо досліджень, присвячених захисту дитини від інформації, що завдає шкоди її здоров’ю та розвитку. Поза увагою вчених залишились питання правового регулювання права дитини на інформацію в Україні.

Право дитини на інформацію передбачено ст. 17 Конвенції ООН про права дитини ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91р. та ст. 9. Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-IIІ. Воно полягає у можливості дитини розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, та у забезпеченні можливості доступу до інформації з різних національних і міжнародних джерел.

Право на інформацію є визначальним у системі прав і свобод дитини та має вирішальний вплив на всебічний розвиток дитини, правову соціалізацію, становлення її особистості.

Проте кількість та якість сучасних інформаційних потоків є дуже різноманітною і потребує вдосконалення правового регулювання.

Неналежна увага з боку батьків та держави до інформаційного простору в якому зростає дитина веде до викривленого сприйняття нею навколишнього світу, підміни ідеалів, що може відобразитись у поширенні дитячої злочинності, безпритульності, криміналізації суспільства та інших негативних явищ.

В українському законодавстві питання захисту дітей від інформації, що може завдати їм шкоди врегульоване лише епізодично. Ключові поняття, що стосуються інформації яка поширюється друкованими, електронними ЗМІ та новими медіа, досі залишаються невизначеними.

Зважаючи на те, що основними сучасними джерелами інформації для дитини є телебачення та Інтернет, варто детально зупинитись на аналізі правового регулювання цих питань.

Правовою основою захисту дітей від інформації, що може завдати шкоди дитині є п. 2 ст. 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 № 3759-XII, який передбачає, що не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися.

Доступ дитини до інформації сумнівної якості може бути обмежений правом батьків на виховання, проте батьки також не можуть заздалегідь, до перегляду матеріалу володіти інформацією про якість того чи іншого інформаційного продукту.

У країнах Європейського Союзу 18 грудня 2007 року набрала чинності Директива з питань аудіовізуальних медіа-послуг 2007/65/ЄС, у ст. 22 розділу 5 якої передбачено, що країни-учасниці мають вживати заходів для забезпечення того, щоб телевізійні трансляції, які здійснюються телекомпаніями під їх юрисдикцією, не містили будь-яких програм, здатних шкідливо впливати на фізичний, психічний або моральний розвиток дітей, зокрема програм, що містять елементи порнографії та необґрунтованого насильства. Такі програми повинні бути обмежені для перегляду дітей за допомогою певних технічних заходів, наприклад обмежень часу трансляції, чи їм має передувати звукове повідомлення, або вони мають бути позначені відповідним графічним символом протягом всієї трансляції.

У багатьох країнах світу запроваджено та ефективно використовуються система маркування продукції, що поширюється як друкованими, так і електронними ЗМІ та новими медіа. Їх розроблено передусім для допомоги батькам, котрі дбають про моральне й психічне здоров’я своїх дітей. Соціальні дослідження засвідчили, що близько 90% батьків у країнах Європейського Союзу повністю підтримують таку політику захисту дітей і молоді від потенційно шкідливого контенту [1].

Однією з найдієвіших систем захисту дітей у світі вважається система «Кайквайзер», яку розробив Нідерландський інститут класифікації аудіовізуальних медіа (NICAM). Це набір позначок, відповідно до якого весь телепродукт маркується. Вона містить п’ять вікових категорій: «для всіх», а також не рекомендовано до 6, 9, 12, 16-ти років. Крім того, вона складається із шести характеристик програмного наповнення: насильство, жахи, статеві взаємини, дискримінація, наркотики, лайка [2].

З 1 вересня 2012 року у Росії набрав чинності Федеральний закон Російської Федерації від 29.12.2010 року № 436-ФЗ «Про захист дітей від інформації, що спричиняє шкоду їх здоров'ю і розвитку».

Законом вводиться саме поняття інформації, що завдає шкоди здоров'ю і розвитку дітей, а також її поділ на два основні види:

1. Заборонена до розміщення. Це інформація, що викликає у дітей страх, паніку, а також виправдовує насильство і протиправну поведінку, у тому числі інформація, що спонукає до дій, які становлять загрозу їх життю і здоров'ю, провокує дітей на суїцид.

2. Інформація, поширення якої обмежене віковою категорією її споживачів, які сформовані по чотирьох вікових категоріях : що не досягли 6 років, досягли 6 років, досягли 12, досягли 16 років.

Варто зазначити, що критикуючи зазначений закон, багато ЗМІ вказують на цілу низку мультиплікаційних фільмів, що будуть заборонені, наприклад «Ну постривай!» - за сцену куріння головного героя та інші.

За прикладом іноземних держав в Україні розробляється національна система позначок для захисту дітей від шкідливої інформації у сфері телемовлення. 8 лютого 2012 року за рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення було створено Міжвідомчу робочу групу на чолі з Уповноваженим Президента України з прав дитини Ю. Павленко, якою крім системи позначок готується законопроект «Захист дітей від інформації, що може шкодити їхньому здоров'ю і розвитку».

Проте, на наш погляд, таке формулювання назви закону потребує уточнення. Переважна більшість авторів, зокрема В.І. Абрамов, В.М. Ведяхін, М.І. Матузовта ін., вважають, що «захист» це поняття, яке охоплює заходи, передбачені у законі, коли право особи порушено [3; 4; 5].

Таку думку висловлює і П.М. Рабинович, який вказує, що захист прав і свобод людини – це відновлення порушеного правомірного стану, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. А поняття охорона прав і свобод людини має більш ширше значення. Вона здійснюється шляхом вжиття заходів для попередження, профілактики порушення прав і свобод особи [6].

Законопроект, що розробляється, повинен, перш за все, забезпечити безпечний інформаційний простір для дитини.

У ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено загальне визначення охорони дитинства – це система державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання та розвитку дитини і захисту її прав. Тобто у законодавстві також передбачено, що «охорона» є ширшим поняттям, ніж «захист».

На наш погляд, доцільно розробити законопроект «Про охорону дітей від інформації, що може шкодити їхньому здоров'ю і розвитку» і запровадити дієву систему державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення права дитини на безпечний, сприятливий для всебічного виховання і розвитку дитини інформаційний простір.

Отже, впровадження національної системи позначок для захисту дітей від шкідливої інформації у сфері телемовлення, а також розробка законопроекту щодо забезпечення прав дітей на безпечний інформаційний простір є позитивною тенденцію, що вже запроваджена у багатьох країнах. Однак при розробці вітчизняного законопроекту варто врахувати термінологічну точність понятійного арсеналу, а також певні недоліки правового регулювання цих відносин в інших державах.

Швидкий розвиток Інтернету також потребує вдосконалення правового регулювання. Інформаційні потоки, що поширюються мережею Інтернет, можуть містити особливо небезпечні відомості та здійснювати негативний і незворотній вплив на несформовану особистість дитини. Варто враховувати, що саме Інтернет сьогодні закладає основу у процесі правової соціалізації дитини.

Вільний доступ до сайтів, що поширюють порнографію, в тому числі і дитячу, пропаганда насильства, ксенофобії, расової і релігійної нетерпимості, а також недостатній контроль з боку батьків, чи осіб що їх замінюють, становлять серйозну загрозу для розвитку особистості дитини.

Голова Національної експертної політики України з питань захисту суспільної моралі В. Костицький зазначив, що за результати дослідження Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України дорослі члени родини схильні до обговорення з дітьми негативного впливу Інтернет-простору, але в то й же час, найменше уваги приділяють саме комп’ютерним ігровим розвагам дітей. Лякає, що 26,6 % дорослих знає лише назву улюбленої гри дитини, а 12,6 % батьків навіть не знають, чи грає дитина у комп’ютерні ігри або на мобільному телефоні. Лише 12 % батьків обговорюють з дітьми їхній улюблений Інтернет-контент, та тільки 5 % батьків і дітей разом відвідують Інтернет [7].

Правовою основою відносини в мережі Інтернет в Україні є п. 4 ст. 40 Закону України «Про телекомунікації», де передбачено, що оператори, провайдери телекомунікацій не несуть відповідальності за зміст інформації, що передається їх мережами.

Згідно з п. 427 та п. 428 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2005 року № 720 оператори, провайдери телекомунікацій не мають права контролювати зміст інформації, що передається або приймається споживачем (абонентом), а відповідальність і ризики за використання інформаційних ресурсів Інтернет несе споживач (абонент).

Тобто, за умови наявності в Інтернет-ресурсах операторів, провайдерів телекомунікацій інформації, що завдає шкоди здоров’ю та розвитку дитини, відповідальність за таке розміщення можуть нести особи, які розміщували такі матеріали, а в переважній більшості випадків це самі користувачі.

Відповідні положення містяться і у російському законодавстві. У статтях 3, 7, 9 Федерального закону Російської Федерації від 27.07.2006 року № 149-ФЗ «Про інформацію, інформаційні технології і про захист інформації» передбачено, що провайдери не мають права обмежувати загальний доступ до інформаційних ресурсів, якщо ці ресурси не входять в федеральний список екстремістських матеріалів у відповідності до Федерального закону від 25.07.2002 року № 114 – ФЗ «Про протидію екстремістській діяльності».

20 листопада 2012 року Європейський парламент ухвалив резолюцію «Про захист дітей у цифровому світі» (Protecting children in the digital world). Вона спрямована на підвищення медіа-грамотності дітей і розробку заходів для їхнього захисту від шкідливого інтернет-контенту. Відповідно до цієї резолюції країни-учасниці повинні забезпечити медіа-освіту у шкільні програми, роз’яснювати дітям особливості використання мережі Інтернет, нових медіа та можливі он-лайн небезпеки в цілому.

Аналіз правового регулювання інтернет-відносин вказує, що в сучасному інформаційному суспільстві відсутня тенденція закриття чи блокування інтернет-сайтів з метою захисту дітей від травмуючого їх психіку інформаційного впливу, а також від інформації, що може спровокувати розвиток у дитини пагубних схильностей. Доцільною, на наш погляд видається просвітницька медіа-освіта у шкільній програмі, яка спрямована на підвищення медіа-грамотності дітей, що практикується в країнах Європейського Союзу.

Отже, правове рулювання права дитини на безпечний інформаційний простір потребує суттєвого вдосконалення. Впровадження національної системи позначок для захисту дітей від шкідливої інформації у сфері телемовлення, а також розробка законопроекту щодо забезпечення прав дітей на безпечний інформаційний простір є позитивною тенденцію, яка за умови сумлінного виконання батьківських обов’язків сприятиме успішній соціалізації дитини у суспільстві.

У сфері впливу Інтернет-простору на несформовану особистість дитини, на наш погляд, доцільно проводити просвітницьку медіа-освіту і батьків, і дітей. Для активізації контролю батьків за дітьми у сфері доступу до небезпечної інформації, у законопроекті «Про охорону дітей від інформації, що може шкодити їхньому здоров'ю і розвитку» варто запровадити відповідальність батьків за використання дітьми небезпечних в інформаційному розумінні інтернет-сайтів, а також визначити інформацію, що може становити загрозу для дітей залежно від вікових особливостей їх розвитку.

Недоцільною видається можливість державного втручання у сферу блокування сайтів, оскільки Інтернет-простір є запорукою демократії і свободи.

Отже, з метою забезпечення права дитина на безпечний інформаційний простір у якому існує баланс свободи та правопорядку, на наш погляд, доцільно запровадити систему маркування інформаційних продуктів (телебачення, Інтернет-простір) та активізувати контроль батьків або осіб що їх замінюють за доступом дитини до небезпечної інформації.

Література

1. Питання захисту неповнолітніх глядачів у медійному середовищі // Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення [Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://www.nrada.gov.ua. — Назва з екрану.

2. Там саме.

3. Абрамов В. И. Права ребенка и их защита в России : общетеорет. анализ : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Абрамов Владимир Иванович ; [Сарат. гос. акад. права]. — Саратов, 2007. — 55 с.

4. Ведяхин В. М. Защита права как правовая категория / Ведяхин В. М., Шубина Т. В. // Правоведение. — 1998. — № 1. — С. 67—79.

5. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н. И. Матузов. — Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1987. — 293, [1] с.

6. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України : (до інтерпретації вихідних конституц. положень) / П. М. Рабинович. — Х. : Пороги, 1997. — С. 9

7. Відповідність чинного законодавства України розвитку інформаційних технологій в частині забезпечення прав дітей на безпечний інформаційний Інтернет-простір //Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі [Електронний ресурс ]. — Режим доступу:http://www.moral.gov.ua/news. — Назва з екрану.

В статье рассмотрено правовое регулирование права ребенка на безопасное информационное пространство. Определены предложения относительно совершенствования действующего законодательства с целью усиления гарантированности права ребенка на безопасное информационное пространство.

The legal regulation of the children's right for the human dignity and itspeculiarities are studied in the article. Proposals to the improvement of the active legislation in order to intensify guarantee of the children's right for the human dignity are submitted.

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒