Умовні рефлекси

Умовні рефлекси

Умовний рефлекс - явище надзвичайно складний. Виробляється він у базі безумовних рефлексів. Для освіти його потрібно поєднання у часі якоїсь зміни у навколишньому середовищі (чи у внутрішньому стан організму), сприйнятого тваринам, з здійсненням будь-якого безумовного рефлексу. Тільки за такої умови саме ця зміна може бути подразником, що викликають умовний рефлекс. Такий подразник називають умовним чи сигналом.

Наприклад, стукіт миски, з що нею годували собаку, викликає виділення слини в тому разі, коли ці звуки збігалися із їжею, тобто. спочатку нейтральні подразники (звуки) підкріплювалися годівлею - безумовним роздратуванням. Така класична схема освіти умовного рефлексу. Проте спостереження доводять, що задля цього потрібно і інших умов. Наприклад, нагодована собака нічого очікувати реагувати на умовний подразник.

Це означає, що умовний рефлекс може виникнути лише з тлі відповідної біологічної потреби. Зокрема, для реалізації харчового умовного рефлексу необхідно відчуття голоду.

Такі стану суб'єктивно висловлюють об'єктивну потреба, і у них мотивування подальшої поведінки, спрямованих задоволення потреб (у разі харчової). Тому і називають мотиваціями. Отже, не об'єктивний умовний подразник, а першу чергу переважна мотивація забезпечує можливість умовногорефлекса[5].

Структурну основу всіх рефлексів становить так звана рефлекторна дуга. Воно складається з сприймають роздратування рецепторів, чутливих, чиафферентних, волокон, якими сигнали вступають у центральну нервову систему;вставочних нейронів, обробних одержану інформацію;ефферентних нервових волокон, здійснюють передачу рухових команд на периферію.

Ставлення до рефлекторної дузі більш 300 років тому я увів у науку французький вчений Р. Декарт.

Час минав, уточнювалися ставлення до нервової і м'язової системі, уточнювалося і поняття "рефлекси". Якщо Декарт розглядав рефлекси лише як найпростіші руху, то основоположник вітчизняної фізіології І.М. Сєченов поширив ідеї рефлекторної теорії та на психічну діяльність людини, а І.П. Павлов довів, що рефлекторна діяльність є основою всіх форм навчання людини

Вища нервова діяльність

Вища нервова діяльність - складна форма життєдіяльності, забезпечує індивідуальнеповеденческое пристосування людини та вищих тварин до постійно змінюваних умов довкілля.

Поняття "вища нервова діяльністю введено великим російським фізіологом І.П. Павловим у зв'язку з відкриттям умовного рефлексу як нової, невідомої доти форми нервової діяльності. І.П. Павлов протиставив вищу нервову діяльність нижчою нервової діяльності, спрямованої на основному для підтримку гомеостазу організму у його життєдіяльності.

У цьому нервові елементи, здійснюють взаємодія всередині організму, об'єднані нервовими зв'язками час народження. І, навпаки, нервові зв'язку, щоб забезпечити У. зв. буд., реалізуються лише процесі життєдіяльності організму у вигляді життєвого досвіду. Тому нижчу нервову діяльність можна з'ясувати, як уроджену форму, а вищу нервову діяльність - як придбану в індивідуального життя людини рослинного або тваринного.

Витоки протиставлення вищої школи й нижчою форм нервової діяльності сягають ідеям давньогрецького мислителя Сократа про існування в тварин "нижчою форми душі", відрізнялася від душі людини, яка має " мисленнєвоїсилой"[2]. Довгі століття ставлення до "душі" чоловіки й непізнаваності його психічної діяльності залишалися умонастроїв людей нерозривними. Лише 19 в. в працях вітчизняного вченого, основоположника сучасної фізіології І.М. Сєченова викрили рефлекторний характер діяльності мозку. У вашій книзі ">Рефлекси мозку", що вийшла 1863 р., він перший спробував об'єктивного вивчення психічних процесів. Саме початкові назви книжки "Спроба запровадити фізіологічні основи в психічні процеси", змінений під впливом цензури, свідчить, що І.М. Сєченов видавав на руки дослідників об'єктивний метод вивчення складних процесів психічної діяльності

⇐ Предыдущая 1 2 34