Ведення чужих справ без доручення (negatorium gestio) - цс

СЛОВНИК

Аброгація (Abrogatio)- скасування, відміна, анулювання застарілого закону і прийняття нового закону.

Абстрактний договір- це договір, в якому мету (каузу) важко виявити, вонає прихованою.

ab intestate- спадкування проти заповіту, тобто за законом.

absentia— відсутність на місці і в час.

Агнатична сім'я- це сім'я, в якій наявні агнати (особи, підвладні одному домовладиці, а саме: дружина і діти, онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії).

Adoptio- усиновлення осіб чужого права.

Agere- поради стосовно постановки позовів та процесуального ведення справи.

Активні зобов'язання- такі, в яких присутні кілька кредиторів.

Акцепт (acceptum)- це прийняття пропозиції укласти договір.

Акцесорний (додатковий) характер договору застави- полягає в тому, що він вступає в дію лише за умови невиконання основного договору; договір з відкладальиою умовою.

Alibi- відсутність у момент вчинення злочину.

Аліменти (Alimentum)— плата за виховання - кошти, надані у визначених законом випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги.

Альтернативні зобов'язання- виникають тоді, коли боржник виявиться неплатоспроможним, а тому зобов'язується за борг передати кредиторові раба.

Апоха (apocha)- різновид боргової розписки (своєрідна квитанція).

Арбітри- посадові особи, які розглядали спори між сусідами та родичами і проводили суд за місцезнаходженням майна, про яке йшов спір.

Arrogatio— усиновлення осіб свого права.

Безіменні контракти (Contractus innominati)- це п'ятий вид римських договорів (крім вербальних, літеральних, реальних та консенсуальних), які були синалагматичними в усіх без винятку випадках, тому що один з контрагентів щось робив чи давав іншому з тим, щоб набути права зустрічного задоволення. Контракти виникали з моменту фактичного здійснення однією з сторін майнового надання (подібність з реальними контрактами).

Безтілесні речі (res incorporates)- речі, які не мали матеріальної субстанції.

Ведення чужих справ без доручення (negatorium gestio) - цс

правовідношення, в якому одна особа - гестор (gestor) веде справи іншої особи домінуса (dominus) без вигоди, не маючи на це доручення цієї особи.

Вербальні договори- це договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз.

Вершники— у Давньому Римі - категорія найбагатших (після першого класу) римських громадян (за реформою Сервія Туллія), які служили в кінноті. В. формували 18 центурій (сотень, див. центурія) в Римі і мали відповідно ЇХ голосів на народних зборах (центуріатних коміціях).

Види володіння:законне; незаконне (добросовісне та недобросовісне).

Види джерел правоутворення:1) звичаї; 2) закони (постанови народних зборів, постанови сенату, постанови імператорів); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

Види джерел римського права:джерела змісту; джерела право утворення, джерела пізнання.

Види заповітної правоздатності: 1)активна заповітна правоздатність - цс здатність бути спадкодавцем; 2) пасивна заповітна правоздатність - це здатність бути спадкоємцем.

Види майнових позовів за обсягом і метою:1) позови для поновлення порушеного майнового права; 2) штрафні позови; 3) позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача.

Види позовів:речовий позов (actio in rem); особистий позов (actio in personam); позов суворого права (actio stricti juris); позов, що грунтується на добросовісності і справедливості (actio bone fidei); позов за аналогією (actio utilis); позов з фікцією (actio fictia); кондикції.

Види права власності:1) квіритська власність; 2) преторська (бонітарна) власність; 3) власність перегринів; 4) провінційна власність; 5) спільна власність; 6) приватна власність.

Види представників у цивільному процесі:1) cognitares (це представник формальний, він призначався у присутності протилежної сторони зпроголошенням необхідних формул і повністю заміняв особу, яку він представляв); 2) procuratores (призначався неформально і навіть без повідомлення протилежної сторони, виступав сам в інтересах довірителя без усякого доручення).

Види речей:1) тілесні та безтілесні; 2) рухомі та нерухомі; 3) що знаходяться в обігу та вилучені з обігу; 4) манципні та неманципні; 5) родові та іидивідуально-визначені; 6) споживчі та неспоживчі; 7) подільні та неподільні; 8) прості та складні; 9) одиничні та сукупність речей; 10) головні та додаткові (побічні).

Види цивільного процесу в Римі:1) легісакційний процес; 2) формулярний процес; 3) екстраординарний процес.

Видове зобов'язання- це таке, в якому об'єктом зобов'язання є індивідуально визначена річ.

Виморочена спадщина (Bona vacantia)- це та спадщина, яку не прийняв жоден із спадкоємців як за заповітом, так і за законом, і яка переходить у власність держави.

Випадки визнаннязаповіту недійсним:1) внаслідок обмеження правоздатності (capitis dominutio); 2) якщо спадкоємець втрачає право або помирає раніше, ніж спадкодавець.

Випадки припинення діяльності юридичних осіб:1) після досягнення мети,яка ставиться перед нею; 2) за розпорядженням державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

Випадок (casus)- це обставини, за яких без вини боржника неможливо виконати зобов'язання.

Витрати- це будь-які затрати, зроблені на ту чи іншу річ.

Відкладальна (суспензивна) умова договору- договір вступає в силу, але І тільки після факту настання певної очікуваної події.

Відміняюча (резолютивна) умова договору- дія договору продовжується до того часу, поки не відбудеться зазначена очікувана подія.

Відпис- це розпорядження в заповіті про передачу спадкоємцем певної суми або певних речей тій чи іншій особі.

Вільновідпущеник (libertus)- відпущений на волю раб.

Vindicatio-позов власника про повернення своєї речі з чужого незаконного володіння.

Віндикація- позов власника про повернення речей. Декрет (від лат. decretum - рішення): 1) у Давньому Римі - документи, що видавав Сенат, консули, пізніше — імператор; 2) законодавчі акти найвищих органів Французької Республіки і Паризької комуни; 3) в теперішній час у деяких державах -постанова органу верховної влади. Д. мають силу закону.

Володіння(possessio) - самостійний правовий інститут - це фактичне обладання річчю, поєднане з наміром вважати її своєю.

Вторинний спосіб набуття права власності- право власності переходить під однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням.

Втрата правоздатності (capitis deminutio)- це зменшення цивільної правоздатності залежно від зміни в особистому стані особи.

Втрачена вигода (lucrumccssans) - це прибуток, який міг би одержати власник від використання речі (неодержання передбачуваного доходу).

Глоси- тлумачення джерел римського права. Здійснювалися глосаторами (коментаторами).

Головна річ— це річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої інша не може вживатися.

Громадянство(civis) - це стійкий правовий зв'язок особи з державою, якийпроявляється у взаємних правах та обов'язках.

Decreta- імператорські рішення в судових справах.

Давні латини (latini veteres)- вільне населення общин Лаціуму, що колись разом з Римом становило латинський союз. їх правове становище обмежене в публічно-правовій сфері.

Давнісне володіння(usucapio) — зумовлене набуття права власності шляхом володіння, яке тривало протягом визначеного законом часу.

Двосторонній договір- це договір, в якому виражена воля двох сторін.

Дедітції- категорія населення, під котрою розумілися вороги, що здалися на милість переможця (тобто Риму) без жодних переговорів і договорів.

Декрети— накази претора, в яких містилися розпорядження щодо вчинення певних дій.

Декуріон- особа, яка відала місцевими справами, іноді погашала податки несплатоспроможного місцевого населення своїми коштами.

Делікт- правопорушення, незаконне діяння, проступок, злочин. У більш вузькому розумінні - цивільне правопорушення, що веде за собою лише відшкодування заподіяних збитків.

Делікт (delictum)- це протиправне заподіяння шкоди самій особі або майну іншої особи.

Deportatio- найсуворіший вид вигнання.

Дерелікція— відмова власника від права на річ; як наслідок цією річчю мас право заволодіти інша особа.

Держава (Civitas)- це сукупність людей, території, на якій вони проживають, і суверенної влади у межах даної території.

Держання(detentio) - це фактичне обладання річчю без наміру вважати її своєю.

Де-факто (De facto — фактично, насправді)- це термін для позначення життєвих фактів чи обставин, не закріплених у встановленій законом формі.

Definitio- роз'яснення юридичних понять.

Децемвіри- колегії у Давньому Римі, що створювалися для виконання певних державних цілей, до складу яких входило десять осіб (наприклад, колегія Д. була створена на вимогу плебеїв для праці над першою кодифікацією римського права - Законами XII таблиць, яка протягом своєї діяльності виконувала функції вищого органу влади в Римі).

Де-юре (De jure - юридично, за правом, формально)- це термін для позначення життєвих фактів чи обставин, офіційно засвідчених відповідними державними органами у встановленій законом формі.

Джерела пізнання римського приватного права:численні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо.

Дієздатність- здатність своїми діями набувати певні права і нести відповідні обов'язки.

Дії-це юридичні факти, пов'язані з волею осіб.

Договір (contractus)— двостороння угода, в якій висловлена воля двох (чи (більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків.

Договір доручення (mandatum)- консенсуальний контракт, за яким одна (сторона - повірений (мандатарій) - приймала на себе обов'язки виконати (безоплатно на користь іншої сторони — довірителя (манданта) певні дії.

Договір купівлі-продажу (emptio-venditio)- це консенсуальний контракт, згідноз яким продавець (вендитор) зобов'язується передати покупцеві (емптору) у власність якусь річ (res), товар (merx), а покупець зобов'язується сплатити продавцю за продану річ певну грошову суму.

Договір міни (permutatio)- це новий контракт, за яким одна сторона передавала іншій стороні у власність яку-небудь річ (речі) з тим, що друга сторона натомість передасть першій стороні у власність іншу річ, еквівалентну за вартістю.

Договір найма послуг (locatio-conductio operarum)- консенсуальний контракт, за яким одна сторона - найнятий (locator) - приймає на себе зобов'язання виконати за обумовлену винагороду певні послуги на користь іншої сторони - наймача (conductor).

Договір найму речей (locatio-conductio rei)- це договір, за яким одна сторона — иаймодавець (locator) зобов'язується надати другій стороні - наймачеві (conductor) річ у тимчасове користування, і наймач зобов'язується сплатити за користування річчю певну винагороду, а після закінчення договору передати річ наймодавцеві.

Договір підряду (договір найму роботи - locatio-conductio operis)-консенсуальний контракт, за яким одна сторона - підрядчик (conductor) - приймає на себе обов'язок виконати за обумовлену винагороду певну роботу і готовий результат передати іншій стороні - замовнику (locatores) - в установлений строк.

Договір позички (commodatum)- реальний контракт, за яким одна сторона (комодант) передає іншій особі (комодатарію) індивідуально-визначену річ в тимчасове і безоплатне користування. За спливом строку договору позичальник (комодатарій) зобов'язується повернути ту ж саму річ у повній цілості.

Договір схову або поклажі(depositum) - це реальний контракт, за яким одна сторона - поклажодавець (депонент) - передає іншій стороні - хранителю (депозитарію) - індивідуально визначену річ на схов, зберігання.

Договір товариства (societas)- це консенсуальний договір, за яким дві або більше сторін погоджувалися спільно брати участь у досягненні якоїсь мети, дозволеної правом, корисної суспільству і самим товаришам, які брали у цьому участь.

Домінат- період рабовласницької необмеженої військово-бюрократичної монархії в Давньому Римі, який мав місце у III- V ст.ст. і розвинув тенденцію концентрації влади, розпочату за часів принципату. В період Д. остаточно втратили значення сенат і магістратури (квестори, едили - зникли; консули, претори - перетворилися на почесні посади без реальної влади). Управління державою зосереджувалося в руках імператора-цомінуса («господаря»), воля якого була найвищим законом, та підпорядкованого йому бюрократичногоапарату. Збільшувалася армія, яка складалася здебільшого з найманців-варварін Відбувся також новий соціальний поділ, у результаті якого виникли такі основні групи, як «достойні» та - «смиренні». В фінансовій сфері зміни торкаються податків - вони стають обов'язковими для всіх власників, у той час як раніше римські громадяни були від прямих податків звільнені.

Доходи— це будь-який наявний прибуток (у вигляді як природних, так і цивільних плодів).

Другий клас (черга) спадкоємців за законом- висхідні родичі - батько, мати, дід, баба, а також повнорідні брати й сестри та їхні діти.

Едикт- (від лат. edico - оголошую) - усне оголошення зтого чи іншого питання; згодом набув значення програмного документа, в якому претор оголошував про сутність своєї діяльності.

Екстраординарний процес (Extraordinarius- надзвичайний)- у римському праві розгляд приватних позовів у порядку надзвичайної юстиції, виключно органами держави, без розподілу на дві стадії. Допускалося оскарження судового рішення у вищу інстанцію, до імператора (апеляція).

Елементи цивільної правоздатності—jus connubii, jus commercii.

Емансипація- звільнення за волевиявленням батька свого сина з-під своєї влади (син стає особою свого права).

Емфітевзис- одна з форм користування землею часів пізньої Римської імперії, при якій селяни сплачували землевласнику щорічну фіксовану платню (канон) і мали право здати наділ в оренду, продати або передати в спадок, фактично, пізніше Е., поширений і в період раннього середньовіччя, став «вічною» орендою земельних наділів. Емфітевтами частіше були селяни, але іноді могли бути й великі землевласники.

Емфітевзіс (грец. обробка, насадження)- це довгострокове (100 і більше років), відчужуване та успадковуване право користування чужою землею сільськогосподарського призначення.

Етапи римського цивільного процесу:1) jus - спірна справа тільки готувалась до вирішення і розглядалася вона в магістраті; 2) judicium - справу розглядав одноособовий суддя.

Завдаток (аrrа)- це певна сума грошей або інші цінні речі, що їх передає один контрагент іншому під час укладення договору.

Заволодіння (occupatio)- річ, не вилучена з обороту, але яка не мас власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою привласнити.

Загальна кондиція (conduction sine causa)- це вияв загального правила, за яким той, хто збагатився без певної правової підстави, зобов'язаний повернути все набуте тій особі, за рахунок якої він збагатився.

Закон (lex, leges)- це свідоме і чітко сформульоване веління уповноваженого на це органу влади. Це юридична норма, яка у відповідній формі Надається компетентним органом державної влади і є загальнообов'язковою.

Закон Каракали 212 р.- все населення Риму отримало римське громадянство.

Закони XII таблиць- (451- 450 pp. до не., Рим) - перший звід законів Давнього Риму, що включав норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального та процесуального права, закріплюючи основи рабовласницької республіки та всіляко охороняючи інститут власності. Поява цього запису звичаєвогоправа була пов'язана з боротьбою плебеїв проти обмеження їх прав (проте закони закріплювали й нерівність між патриціями та плебеями). Створенням 3. займалася обрана спеціально для цієї мети комісія децимвірів, яка використовуваладосвід проведення реформ Солона в Аттіці. Закони, що прийшли на зміну родовим звичаям, діяли до реформ Юстиніана І.

Законний опікун- найближчий агнат особи, іншими словами, природний опікун.

Законність договору у вузькому розумінні- це його відповідність приписам існуючого на момент укладення домовленості сторін закону. У широкому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи.

Залік (compensatio)- взаємне зарахування зустрічних вимог.

Заповіт (testamentum)— це виражене в законній формі розпорядження власника своїм майном на випадок смерті; це одностороннє волевиявлення звідкладальною умовою, на підставі якого можуть виникнути певні права та обов'язки для інших осіб - спадкоємців.

Застава (pignus)— це засіб забезпечення виконання, який встановлює речове право заставодержця на предмет застави.

Заставне право- це право кредитора в разі невиконання боржником зобов'язання звернути стягнення на раніше визначену річ, незалежно від того, у кого вона знаходиться. Воно переважає інші вимоги.

Звичай (consuetude)— це безпосередній вияв народної правосвідомості, норма, яка свідчить про своє існування самим фактом свого неухильного застосування.

Звичайна субституція- це призначення іншого спадкоємця на випадок, коли перший відмовляється від спадщини.

Зміст зобов'язання:1) dare - обов'язок дати кредиторові якусь річ; 2) facere (non facere) - обов'язок щось робити (не робити); 3) praestare - обов'язок щось надати.

Зміст права власності:являє собою три основні правомочності (право володіти річчю; право користуватися річчю на власний розсуд; право розпоряджатися річчю); + допоміжні: jus vindicandi; jus fruendi.

Зобов'язальне право— це право, об'єктом якого є певна дія іншої особи з приводу певної речі.

Зобов'язальний договір— це взаємна згода двох або більше осіб (контрагентів) про виконання ними взаємних дій або утримання від них.Зобов'язання (obligatio)- це "правові обмеження, що змушують виконані певні дії, відповідно до законів держави" (з Дигестів).

Зобов'язання (obligatio)- це такі юридичні відносини між двома особами, коли одна особа (боржник) зобов'язана вчинити або утриматися від вчинення певної дії, а інша (кредитор) має право вимагати від першої виконання покладеного на неї обов'язку, що випливає здоговору або з інших підстав на свою користь.

Зобов'язання ніби з договору (obligations quasi ex contractu)- це такі зобов'язання, які виникають між сторонами, проте вони не базуються ні на договорі, ні на правопорушенні.

Імперативні норми- норми права, які встановлюються і регулюються виключно законом.

Imperium- надана магістрату виконавча влада.

in judido- судова стадія, яка проходила в суді.

injure- судова стадія, яка проходила в претора.

Індивідуально визначена річ (species)- це така річ, яка є унікальною, єдиною у своєму роді.

Інститут кліснтели- це система особистої залежності клієнта від патрона.

Інституції- назва елементарних підручників римських юристів, що дають систематичний огляд діючого (в основному приватного) права. Найдавнішими зтих, що дійшли до нас, є І. римського юриста II ст. Гая. На його думку, будь-яке право відноситься або до осіб, або до речей (включаючи зобов'язання), або до позовів. Така система викладення матеріалу отримала назву інституційної. У IV ст. на основі І. Гая з використанням матеріалів інших юристів-класиків були складені І. Юстиніана. Інституційна система отримала поширення в новий період, її принципи покладені в основу французького цивільного кодексу 1804 р. (Кодекс Наполеона).

Інтенція- виклад змісту претензій позивача (частина преторської формули).

Інтердикт(лат. interdictum - заборона) - 1) в Давньому Римі - иакаі магістрату (прийнятий на прохання однієї із сторін у судовій справі для прискорення її розгляду), за яким справа розглядалася без вислуховування свідків та докладного вивчення справи; 2) тимчасова заборона вести богослужіння, що накладалася католицькою церквою (іноді - на цілу державу). В такі періоди піддані звільнялися від обов'язку присягати на вірність монарху (який вважався відлученим від церкви).

Інтерполяція- заміна застарілих понять, термінів, положень і оновлення документів.

Інтерцесія (прийняття на себе чужих боргів)- це договір між кредитором певної особи і третьою особою, яка приймала на себе обов'язки боржника (борги)

Іпотека- це форма римської застави, при якій предмет залишався і у володінні, і у власності боржника, що давало йому змогу володіти, користуватися заставленою річчю, одержувати з неї доходи і швидше погасити свої борги.

Істотні елементи договору:а) згода сторін, які вступають у договір; б) предмет договору; в) правова основа або мета договору.

Кауза (causa)- ближня очевидна ціль договору.

Каузальний договір- цс договір, в якому мету (каузу - ближню очевидну ціль) можна легко визначити.

Квазіделікти (ніби делікти)- це позадоговірні цивільні правопорушення, що вчиняли шкоду будь-кому і не підпадали під ознаки делікту.

Квестор- 1) посадова особа в Давньому Римі, яка виконувала спочатку судові функції, пізніше - відала казною, архівом, виконувала функції помічника правителя провінції; 2) поліцейський чин в Італії.

Квірити- самоназва членів первісної римської общини - цивітас, що вклонялися 6017 Квірину. В епоху Римської республіки - назва громадян, що вживалася в офіційних повідомленнях. Члени курій, сукупність яких склала в процесі формування Римської держави римське громадянство (носії т.зв. квіритського права та квіритської власності).

Клери- або «жереби» - земельні наділи, які були в Греції гомерівського періоду власністю общини і час від часу переходили зрук одних користувачів -повноправних членів общини - до інших. Перерозподіл відбувався шляхом жеребкування. Ті общинники, які мали кілька наділів, називалися «поліклерою», ті ж, хто втратив свій наділ, - «аклерою».

Когнати- кровні родичі по жіночій лінії (Давній Рим).

Когнатична сім'я- це сім'я, основана на природному, кровному спорідненні (cognatio).

Кодифікація Юстиніана (Corpus juris civilis)- повномасштабний звід римського права за часів імператора Східної Римської імперії Юстиніана І (527-565): Codex Iustinianus (528-529) - збірник імператорських конституцій -12 книг (церковне право, цивільне право, кримінальне право, положення про державне управління; Дигести (або Пандекти - від. гр. "всеохоплюючий") Юстиніана (530-533) - об'єднують витяги з творів 39 найбільш відомих римських юристів - 50 книг; Інституції Юстиніана (530-530) - відредагована переробка "Інституцій" Гая - створено по суті офіційний елементарний підручник цивільного права - 4 книги. Новели Юстиніана (535-542) - їх 158 - положення, які стосувалися головним чином сімейного і спадкового права.

Коемпція- шлюб cum manu, при якому відбувалася вдавана купівля дружини у її pater familias за правилами манципації.

Колонат- форма залежності сільського населення від великих землевласників, які здавали свої землі орендарям (колонам), за що ті повинні були відбувати повинності на користь власника землі. На його основі формувалися феодальні відносини в Римській імперії в період раннього середньовіччя. До І ст. н.е. К. - колоніст-землероб, після - дрібний орендар, що обробляв чужу землю на договірних засадах. IV - V ст.ст. колони поділялися на вільних (лібері, елєвтери), придбання яких вважалися їхньою власністю, та приписних (адскриптиції, енапографи), які були, фактично, «рабами землі», хоча й не були власністю її господаря. Саме колони стали основою для закріпачення (див. кріпосне право).Колони- вільні орендарі землі.

Компроміс (compromissum)- угода про передачу спору на розгляд третейського судді.

Кондикція (Condictio)- абстрактний цивільний особистий позов у формулярному процесі, спрямований на певну грошову суму або річ.

Конклюдентні дії (facta concludentia)- це такі дії, що засвідчують якийсь факт.

Конкретна вина- це підтвердження шляхом порівняння того, що боржник ставиться до чужих справ гірше, ніж до своїх.

Конкубінат (concubinatus)- фактичний шлюб, коли є перешкоди до вступу в законний шлюб.

Консенсуальні контракти- це такі договори, що набували чинності на момент досягнення угоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

Консенсус (consensus)— взаємна згода, єдність, спільність позиції з певних питань, що формуються та утверджуються в суспільстві і державі.

Конституції- розпорядження імператорів в період домінату.

Конституція— від лат. Constitutio - установляю.

Контрагенти- сторони в двосторонньому договорі.

Контракти- це формальні угоди, які визнавалися цивільним правом і забезпечувалися позовним захистом.

Контрасигнатура(від лат. contra - проти та signature - підписувати) -правило дійсності нормативних актів глави держави лише за умови їх попереднього підписання відповідною посадовою особою.

Конфарреація- шлюб cum manu, освячений урочистим ритуалом за присутності 10 свідків.

Конфесорний позов- це позов, що застосовувався для захисту за цивільним правом сервітуту як проти власника, так і проти інших осіб.

Кореальне зобов'язання- це єдине зобов'язання з кількома суб'єктами з боку боржника і кредитора.

Крадіжка- це будь-яке протиправне і корисливе посягання на чужий майновий інтерес.

Кумулятивна неустойка- це можливість для кредитора стягувати збитки додатково.

Курія(лат. curia) - 1) в Давньому Римі - об'єднання 10 родів - основна військово-політична одиниця в ранній період історії. По К. проводилися народні збори, в яких кожна К. мала один голос; 2) провінційний сенат Римської імперії;

3) у період середньовіччя - рада і суд при сеньйорі, що складалися з його васалів;

4) група виборців під час виборів у представницькі установи деяких країн;

5) папська К. - центральний адміністративний апарат римсько-католицької церкви, очолюваний Папою; 6) королівська К. - орган найвищої влади в деяких країнах середньовічної Європи, до складу якого входили король та наближені до нього особи.

Легат- заповідальний відказ.

Легат(від лат. legatum - той, кого обрали) - 1) вДавньому Римі - посол або уповноважений, який призначався сенатом і виконував політичні доручення. В епоху пізньої республіки призначав помічниками полководців і намісників у провінціях; 2) титул вищого класу дипломатичних представників Римського Папи; представник римсько-католицької церкви в інших країнах.

Легісакційний процес (від Legis actio - дія, встановлена законом)- це процесуально-правовий акт римського права, доступний лише римським •ромадянам, з певними, урочисто проголошуваними формулами та символічними іями, якими починався судовий спір або виконавче провадження.

Легісти- юристи, які займалися розробкою та розповсюдженням римського права на противагу феодальному та на початку Нового часу.

Лежача спадщина (hereditas iacens)- це та спадщина, яка нікому не належить в період з моменту смерті спадкодавця до набуття спадщини спадкоємцями.

Літеральні контракти- це договори, які укладалися у письмовій формі.

Літісконтестація - (litis constatio — засвідчення спору)- урочисте звернення сторін спору до свідків на процесі з проханням їх засвідчити все, що вони бачили.

Магістрати- в Давньому Римі назва державних посад, а також осіб, що займали ці посади; обиралися народними зборами.

Майно (bona)- це сукупність різноманітних речей, з'єднаних єдиним господарським призначенням чи приналежністю.

Майнова шкода (збитки)- це виражене у грошовій сумі будь-яке зменшення наявного майна та інше ураження майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправною дією іншої особи.

Маклер (proxeneta)- посередник у договорі.

Mandata- інструкції чиновникам і правителям провінцій.

Манумісії- відпущення на свободу рабів та інших осіб з-під варти pater familias.

Манципація- це складна процедура відчуження речей при наявності свідків, яка супроводжувалася виконанням низки ритуальних дій в урочистій обстановці.

Манципація (mancipatio)— це символічний акт, за яким в присутності п'яти свідків і вагаря проходила фактична передача речі відчужувачем набувачу.

Марнотратники- обмежені в дієздатності особи, через нездатність розумно розпоряджатися своїм майном.

Мінімальна кількість осіб, необхідна для функціонування юридичної особи- 3 чоловіки.

Навмисна вина (dolus)- це коли боржник передбачав негативні наслідки своєї поведінки і бажав їх настання.

Натуральні зобов'язання— це такі, за якими сплив строк позовної давності, тобто зобов'язання існувало, проте примусити боржника до його виконання з боку держави було неможливо.

Негативний сервітут- суб'єкт сервітуту лише певною мірою користується чужою річчю.

Негаторний позов (actio negatoria)- застосовувався для усунення перешкод, що заважали власникові нормально здійснювати своє право власності.

Незаконні володільці— це володільці, які фактично панували над річчю з наміром ставитись до неї як до своєї, проте не мали права володіти, не були власниками речі.

Нексум- боргове зобов'язання (кабальне).

Необережність (culpa)- це коли боржник не передбачав поганих результатів, проте повинен був їх передбачити.

Необхідне спадкування- це обов'язкова частка у спадкуванні на користь близьких до спадкодавця осіб незалежно від змісту заповіту.

Неосудноювважається особа, яка внаслідок психічного захворювання нездатна усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Непереборна сила (vis major)- це дія стихійних сил природи, яку не можна ні передбачити, ні відвернути.

Неподільні зобов'язання- це такі, виконання яких суперечило економічній меті відповідного зобов'язання. Поділ такого зобов'язання або виключав би досягнення його мети, або призвів би на практиці до наслідків, які порушують інтереси кредитора.

Неподільні речі (indivisae)- це такі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність.

Нерухомі речі (res пес mobiles)- нерухомість, речі, які не можна пересувати, а також все що створено чужою працею на землі власника.

Неустойка (stipulatio poena)- це визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Новація— це договір, який скасовував існуюче зобов'язання і породжував нове, відбувалася заміна сторін у зобов'язанні.

Ноксальна відповідальність- це відповідальність домовладики за шкоду, заподіяну його підвладними дітьми та рабами.

Обман (dolus)- це навмисне введення в оману контрагента з метою спонукати його до укладення невигідної для нього угоди. Це злісний намір обманщика, спрямований на здійснення вигідного для себе, але протиправного правочину.

Односторонні зобов'язання- такі зобов'язання, де кредитор мав тільки права, а боржник - тільки обов'язки.

Односторонній договір - це договір, в якому виражена воля однієї особи.

Опіка (Tutela)- це форма захисту особистих і майнових прав осіб, які не перебували під чиєюсь сімейною владою, у разі їх неможливості самостійно здійснювати права з огляду на певні причини. Таким особам призначався опікун (tutor), який міг сам укладати угоди замість підопічного.

Основні напрямки діяльності класичної юриспруденції:а) твори, присвячені розробці цивільного права; б) коментарі до преторського права;

в) збірники творів юристів (дигести), що об'єднували цивільне і преторське право;

г) підручники з права - інституції (Гая - II ст.), а також збірники правил (regulae), міркувань (sententiae); д) збірники казусів "Питання" і "Відповіді".

Особи власного права (persona sui juris)- особи в римських сім'ях на

посаді домовладики.

Особи чужого права (persona alieni juris) - всі члени сім'ї крім

домовладики.

Особи, над якими встановлювалася опіка: 1)малолітні до 7 років; 2) неповнолітні (з 7 до 12) - дівчата і неповнолітні (з 7 до 14) - хлопці; 3) жінки.

Особи, над якими встановлювалося піклування:1) неповнолітні з 14 (12) до 25 років; 2) душевнохворі; 3) особи з фізичними недоліками; 4) марнотратники; 5) також піклування встановлювалося над: майном зачатих, але ще не народжених дітей; лежачою спадщиною; майном неспроможного боржника.

Особиста образа (injuria) - це будь-яка неправомірна дія; все, що

вчинялося не по праву.

Особистий позов (actio in personam)- позов для захисту правовідносин особистого характеру між двома або кількома певними особами. Захист називався відносним.

Особисті сервітути— право користування чужою річчю або майном в інтересах конкретної фізичної чи юридичної особи.

Особливі засоби преторського захисту: 1)інтердикти або декрети; 2) преторські стипуляції; 3) введення у володіння; 4) поновлення первісного стану (restitutioin integrum).

Оферта (propositio)— це пропозиція укласти договір.

Оціночний договір (contractus aestimatorius)- контракт, за яким одна сторона передавала іншій певну річ для продажу за обумовлену ціну, а друга сторона повинна була передати першій обумовлену суму чи повернути саму річ.

Pater familias- домовладика, глава сім'ї.

П'ятий клас (черга) спадкоємців за законом- чоловік або жінка, які пережили один одного.

Пакти— ненормативні угоди за межами кола контрактів, які не мали юридичного захисту і засновувалися виключно на совісті контрагентів.

Пасивні зобов'язання— такі, в яких присутні кілька боржників.

Пекулій (peculium)- форма використання рабів у Давньому Римі періоду ранньої імперії, при якій рабу надавалася земля, на якій він працював, віддаючигосподарю частину врожаю або фіксовану платню. П. також називалися безпосередньо надана в користування земля, засоби виробництва та майно рабу Власником П. вважався рабовласник.

Первинний спосіб набуття права власності- право власності набувається вперше, або всупереч волі попереднього власника.

Первісні способи набуття права власності: 1) загарбання нічийних речей (заволодіння); 2) переробка речей; 3) конфіскація; 4) набуття права власності за давністю; 5) з'єднання і змішування речей; 6) реквізиція.

Перегріни- громадяни іноземних держав, які посідали найнижчу сходинку соціального становища в Римі.

Переробка речі (specificatio)- це створення з чужого матеріалу нової речі для себе.

Перший клас (черга) спадкоємців за законом- усі низхідні родичі померлого, зокрема сини, дочки, внуки, правнуки.

Петиторний захист володіння- такий захист прав, який вимагав доказів про наявність у даної особи прав на цю річ.

Піднайм- надання наймачем речі в користування третій особі.

Підстави виникнення зобов'язання:а) з договору; б) з правопорушення; в) ніби з договору; г) ніби з делікту.

Піклування (Сига)- це форма захисту особистих і майнових прав осіб, які не перебували під батьківською владою, у разі їх неможливості самостійно здійснювати права з огляду на певні причини. Таким особам призначався піклувальник (curator), який укладав угоди за наявності згоди підопічних.

Плебісцит(від лат. plebiscitum - рішення народу) - в римському праві -постанов<

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 Следующая ⇒