ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютний час дієслова (abszolút igeidő) – час дії, що вказує на відношення до моменту мовлення. Форми дієслова, що його виражають, є формами абсолютного часу.

Абстрактні іменники (elvont főnév) – назви понять, суттєві ознаки яких узагальнюються настільки, що втрачається зв’язок з їх носіями; антонім – конкретні іменники.

Ад’єктивація (лат.аdjectivum – прикметник) (adjektiváció,más szófajok melléknevesülése) – перехід інших частин мови у прикметник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прикметника.

Адвербіалізація (лат.аdverbum – прислівник) (adverbializáció,más szófajok átcsapása a határozószó kategóriába) – перехід інших частин мови у прислівники, тобто набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення прислівника.

Активний стан дієслова (cselekvő ige) – одна з двох грамем категорії стану дієслова, яка вказує, що суб’єкт, позначений підметом, є активним виконавцем дії (Директор підписує довідку); антонім – пасивний стан дієслова.

Аналітичні прикметники (megformálatlan melléknév) – невідмінювані лексеми (хакі, беж, комі, ідиш) або частини лексем у складі двокореневих слів (нафтопродукти,профквиток, програма-мінімум), які мають семантику прикметників (ознака предмета), але не мають залежних від означуваного іменника категорій роду, числа, відмінка і прикметникових флексій -ий, -а, -е.

Анафоричні (грец. άvaφopά – віднесення) займенники(anaforikus névmás) – займенники, зміст яких розкривається з попереднього або наступного контексту.

Антропонім(грец. ävδрωπоς – людина і оvоμа – ім’я) (személynév, antroponima) – власне ім’я людини (прізвище, ім’я, ім’я по батькові, прізвисько, псевдонім), а також кличка тварини; антропонімія, антропонімікон – сукупніть антропонімів.

Антропоніміка (antroponimika, személynévtan) – розділ мовознавства, який вивчає власні імена людей (прізвища,імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, родові назви), а також клички тварин.

Апелятивація(appellativáció, köznevesülés) – перехід власних іменників до розряду загальних (Ом < ом).

Апелятивні (лат. appellatio – звертання) вигуки (figyelemkeltőindulatszók) – вигуки, які виражають звертання мовця до співрозмовника, щоб привернути його увагу (ей!, агов!, агей!).

Апелятивні іменники (köznév) – див. Загальні іменники.

Аспект(лат. aspectus – погляд, вид) (aspetkus, szemlélet) – див. Категорія виду.

Аспектологія (aspektológia, igés szemlélettan) – розділ грама-тики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних з ними значень.

Вербалізація (лат. verbum – дієслово) (igésülés, verbalizáció) – перехід інших частин мови в дієслова, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення дієслова.

Вигук(interjekció, indulatszó) – частина мови, яка виражає емоції, волевиявлення та елементи думки. Те саме, що інтер’єктив.

Вид (igeszemlélet) – див. Категорія виду.

Видова пара (igeszemléleti pár) – дві лексично тотожні дієслівні словоформи, що розрізняються між собою лише граматичною семантикою виду.

Відміни іменників (a főnevek esetalakja) – групи слів, що мають спільні особливості в словозміні відповідно до їх родової належності.

Відмінкове значення (az esetalak jelentése) – смисл відношення між іменником (займенником, числівником) та іншим словом у словосполученні чи реченні.

Відмінок (eset) – див. Категорія відмінка.

Відносний час дієслова (viszonyított igeidő) – час дії, що вка-

зує на відношення до іншої дії. Форми, що його виража-

ють, називаються формами відносного часу.

Відносні займенники (vonatkozó névmások) – займенники, які вказують на відношення підрядної частини до іменника або до вказівного займенника (сполучного слова) головної частини складнопідрядного речення.

Відносні прикметники (vonatkozó melléknév) – прикметники, що називають ознаку через відношення до інших предметів.

Вказівні займенники (mutató névmás) – займенники, які виділяють певний предмет з ряду однорідних або вказують на предмет, ознаки предметів, кількість предметів, місце і час дії, згадані в попередньому контексті.

Власні іменники (tulajdonnév) – іменники, які виділяють предмет чи явище із однорідних і дають йому власну назву (ріка Тиса, село Астей, місто Берегове, автор Ковач). Те саме, що пропріальні іменники; антонім – загальні іменники.

Вторинні прийменники (összetett elöljárószó) – прийменники, які співвідносяться в сучасній мові з відповідними самостійними і службовими словами (близько, довкола, вглиб, замість, збоку і под.).

Гіпотактичні сполучники (лат. hypotaxis – підрядність), (mellérendelő kötőszó) – див. Підрядні сполучники.

Гіпотетична модальність (feltételes modalitás) – семантика, яка виражає невпевненість мовця в реальності повідом-лення, лише її можливість, припущення; антонім – реальна модальність.

Граматика (грец. γрαμματιĸη, від γрαμμα – літера, написання), (grammatika, nyelvtan) –1) вся незвукова і нелексична організація мови, що виявляється в її морфологічних категоріях, одиницях і формах, тобто структурна основа мови, її устрій, лад; 2) сукупність правил словозміни (формотворення), сполучуваності морфів у слова, слів у словосполучення і речення, тобто значеннєвих елементів нижчого рангу в значеннєві одиниці вищого рангу з метою реалізації комунікативної функції мови; 3) розділ мовознавства, що вивчає закономірності семантики, будови, творення, функціонування словоформ, лексем (слів), словосполучень, речень.

Граматична категорія (грец. ĸατηγορία – судження, ознака) (nyelvtani kategória) – єдність двох або більше однорідних формально виражених граматичних явищ, протиставлених одне одному за значенням і засобами вираження.

Граматичне значення (nyelvtani jelentés) – спільна семантика кількох граматичних одиниць одного класу, яка має в мові регулярне (постійне, стандартне) вираження.

Граматичне число (nyelvtani szám) – різновид загальної категорії числа недискретних іменників, які не пов’язані семантично з поняттям кількості (один – багато), не утворюють числового ряду (один – два – три), не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа (тільки однини або множини); антонім – семантико-граматичне число.

Граматичний рід (nyelvtani nem) – різновид загальної категорії, родове значення іменників якого не залежить від лексичного, не випливає з реальних особливостей позначуваних предметів, понять та явищ, не пов’язане зі статтю людей, тварин, а виражається граматичними засобами спільно із словотвірними; антонім – семантикограматичний рід.

Граматичні форми слова (словоформи) (nyelvtani szóalak) – рівновиди одного й того самого слова, що тотожні лексично, але протиставлені граматичним значенням.

Грамеми (грец. γραμμη – риска, абрис, мета) (gramméma) – найменші компоненти граматичної категорії, які за загальнокатегоріальною семантикою становлять граматичну єдність, а за конкретним значенням і засобми вираження утворюють граматичне протиставлення (опозицію).

Давальний відмінок (részeshatározó eset) – форма відмінка іменника, прикметника, займенника, числівника, що сполучається з дієсловом (рідше – іменником, прикметником) і має значення спрямування дії, носія стану, присвійності (подарувати мамі, наказ хлопцеві, підійти до берези, дитині сумно). Д. в. відповідає на питання: кому? чому? якому? скільком? котрому?

Давноминулий час (лат. plusquamperfectum – більше, ніж закінчене) (régmúlt idő) – грамема часу, що означає минулу дію, яка повністю завершилася в доминулий час (минулу дію, що передувала іншій минулій дії) і вичерпала себе до моменту мовлення, на відміну від минулого часу, коли дія, відбулася до моменту мовлення, можепродовжуватися і під час мовлення.

Двовидові дієслова (kétaspektusú ige) – дієслова, які вживаються в значенні то доконаного, то недоконаного виду, не маючи морфологічних ознак розмежування.

Дискретні(лат. discretus – відокремлений, відособлений) іменники (tárgyas nevek) – див. Предметні іменники.

Дієвідміна (igeragozás-rendszer) – 1) система змінюваних форм дієслова, що виражають категорії способу, часу, особи, числа, а уформах однини минулого часу й умовного способу – також роду; 2) група дієслів, що мають спільні особливості відмінювання залежно від характе-ру основи.

Дієвідмінювання (igeragozás, konjugáció) – відмінювання дієслова за особами, числами, часами і способами, а в минулому часі й умовному способі – за родами.

Дієприкметник (melléknévi igenév, participium) – вербоїдна недієвідмінювана форма, що означає дію як ознаку предмета, виражену морфологічними категоріями дієслова і прикметника.

Дієприслівник(határozószói igenév, adverbium verbale) – вербоїдна невідмінювана форма дієслова, що означає додаткову дію як обставину протікання головної, виражена морфологічними категоріями дієслова, прислівника та власними суфіксами і виконує морфологізовану функцію обставини та додаткового присудка.

Дієслівні прислівники (igei eredetű, deverbális határozószó) – прислівники, які утворилися наоснові дієслів та дієприслівників: майже (від мати), видно (від видіти), спішно (від спішити).

Дієслово (лат. verbum) (ige) – частина мови, яка означає категоріальне значення процесуальної дії, вираженої в категоріях виду, стану, способу, часу, функціонує в реченні здебільшого як присудок і має свої суфікси.

Дійсний спосіб, або індикатив(лат. indicativus) (kijelentőigemód) – грамема, що означає реальність дії в теперішньому, майбутньому і минулому часі.

Доконаний вид (befejezett igeszemlélet) – одна з грамем категорії виду дієслова, яка означає дію із вказівкою на її обмеження в часі, на її завершеність у минулому або майбутньому, на її результативність, тобто дію, яка досягла своєї внутрішньої межі, за якою вона, вичерпавши себе, припиняється; антонім – недоконаний вид.

Допустові прийменники (megengedő elöljárószó) – прийменники, які мають значення уступки (всупереч, на противагу, незалежно від, незважаючи на і т. д.).

Елатив(лат. elatio – посилення) (abszolút felsőfok) – одна з грамем категорії ступеня вияву ознаки прикметників, яка означає безвідносну до порівняння абсолютну, крайню, граничну міру вияву ознаки, виражену за допомогою префіксів як-, що- і форми найвищого ступеня з префіксом най.

Емоційні (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) вигуки (érzelemkifejező indulatszó) – вигуки, які виражають почуття, переживання, фізичний і психічний стан людини.

Етикетні(франц. etiqette – правила поведінки) вигуки(üdvözlő indulatszók) – вигуки, які виражають привітання, подяку, прохання, побажання, прощання, пробачення, божіння.

Загальні іменники (közös főnév) – іменники, які об’єднують поняття в єдиний розряд і дають їм спільну назву (ріка, село, місто, машина, автор). Те саме, що апелятивні іменники; антонім – власні іменники.

Займенник (névmás, pronomen) – самостійна частина мови, яка не називає предмети, ознаки чи обставини, а лише вказує на них.

Займенникові прикметники (melléknévi névmás) – особ-лива група займенниково-вказівних слів (той, цей, чий, мій, свій, такий,кожний), яка семантично пов’язана з ознаками предмета й має прикметникові морфологічні засоби вираження.

Займенникові прислівники (névmási határozószó) – слова,які суміщають у собі значення займенника й прислівника. Вони не називають різних обставин, а лише або вказують на них, або узагальнюють їх, або виражають запитання.

Заперечні займенники (tagadó névmás) – займенники, які вказують на відсутність осіб, ознак предметів, кількості, місця, часу, тобто передають заперечення того змісту, який виражається післяпрефіксальною частиною слова.

Збірні іменники (gyűjtőnév) – іменники, що виражають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле; антонім –одиничні займенники.

Зворотний займенник (visszahatónévmás) – займенник (себе), який вказує на особу або предмет, що виступає у реченні в ролі об’єкта і співвідноситься з тією ж особою чи предметом, але в позиції суб’єкта, тобто вказує, що об’єктом і суб’єктом є та сама особа або предмет.

Зворотний стан (visszaható ige) – одна з трьох (за В. Виноградовим) грамем категорії стану дієслів, яка охоплює ті дієслова на -ся, які утворилися від перехідних дієслів, але не можуть мати при собі додатка в орудному відмінку.

Зворотні дієслова (visszaható ige) – дієслова на -ся, які не утворюють станової пари, є одностановими і належать лише до активного стану.

Звуконаслідувальні слова (hangutánzó szó) – невідмінювані лексичні одиниці, що відтворюють засобами мови природні нечленороздільні звуки людей, тварин, предметів.

Знахідний відмінок (tárgyeset) – форма відмінка іменника, прикметника, займенника, числівника, що сполучається з дієсловом і вказує на об’єкт спрямування дії, а також має різні обставинні значення (читати повість, пити молоко, повторити п’ять разів). З. в. відповідає на питання: кого? що? скільки? котрий? якого?

Іменник(лат. substantivum) (főnév) – самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду й істоти / неістоти, словозмінними категоріями числа і відмінка, синтаксичними властивостями та власними словотвірними суфіксами.

Іменникові займенники (főnévi névmás) – займенники, які передають узагальнено-предметне значення і вказують на предметність, виражену в категоріях роду (непослідовно), числа, відмінка.

Іменникові прислівники (denominális v. ragszilárdulásos határozószó) здебільшого сформувалися: а) із застиглих форм іменників, що одержали самостійне значення: взяти даром, іти лісом, їхати галопом (О. в.); б) із застиглих прийменниково-відмінкових форм: здавна, зблизька (прийменник 3. + Р. в.), віддавна (прийменник від + Р. в.);в) із числівників з прийменниками: удвоє, втроє; г) із прикметників: гáряче, тéпло.

Інтер’єктив (лат. interjectio – вигук) (indulatszó) – див. Вигук.

Інтер’єктивація (átcsapás az indulatszó kategóriájába, interiectivatio) – перехід інших частин мови у вигуки, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення вигука.

Інфінітив(лат. infinitivus – неозначений) (főnévi igenév, infinitivus) – неозначена неособова нефінітивна вербоїдна форма дієслова, яка називає дію або непроцесуальний стан безвідносно до дійсності, часу, особи, числа, виражена морфологічними категоріями виду, перехідності / неперехідності, вживається в позиції усіх членів речення і структурно оформлена суфіксами -ти, -ть (малювати, мріяти; малювать, мріять).

Істота (élőlény) – одна з двох грамем іменникової категорії істот / неістот, що узагальнює назви людей, тварин, міфічних істот, іграшкових виробів, які граматично виражаються: 1) закінченням -а (-я) з родовим відмінком однини; 2) тотожністю закінчень знахідного відмінка з родовим в іменниках чоловічого роду однини і множини; 3) тотожністю закінчень знахідного відмінка з родовим в іменниках жіночого і середнього роду множини, антонім – неістота.

Категоріальне значення (kategoriális jelentés) – узагальнений абстрагований зміст певної групи слів зі спільною синтаксичною функцією, виражений формальними мовними засобами; антонім – індивідуальне значення.

Категорія виду (az igeszemlélet kategóriája, ageaspektus) – відношення дії, названої дієсловом, до внутрішнього обмеження (межі, рубежу). Те саме, що аспект.

Категорія відмінка (a főnév eset kategóriája) – відношення іменника до інших слів у словосполученні чи реченні, яке виражається в протиставлених рядах граматичних форм.

Категорія істот / неістот (élőlény / élettelen dolog kategóriája) – відношення предметності до граматичного поняття живого і неживого.

Категорія особи дієслів (az ige személyének kategóriája) – відношення дії до конкретних різновидів суб’єкта.

Категорія перехідності / неперехідності дієслів (tárgyas / tárgyatlan igei jelentéskategória) – відношення дії, названої дієсловом, до об’єкта.

Категорія роду (a nyelvtani nem kategóriája) – відношення міжузгоджуваними і узгоджувальними словами.

Категорія способу дієслів (az igemód kategóriája) – граматична категорія дієслова, яка виражає відношення дії чи стану до дійсності, встановлюване мовцем як реальне або ірреальне.

Категорія стану (az aktivum / passzivum kategóriája) – відношення дії, названої дієсловом, до суб’єкта і взаємовідношення суб’єкта і об’єкта в процесі виконання дії, яке виявляється в двох ситуаціях: 1) логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет збігаються (Художник малює картину); 2) логічний суб’єкт (діяч) і граматичний підмет не збігається (Картина малюєтьсяхудожником), що в граматиці виражається грамемою активного стану (активний діяч) і грамемою пасивного стану (пасивний діяч). При перетворенні активного стану в пасивний у семантичному плані відбувається заміна логічного суб’єкта об’єктом, а в граматичному плані – перетворення підмета на додаток в орудному відмінку, а прямого додатка – в підмет.

Категорія ступеня вияву ознаки (fokozás v. gradáció kategóriája) – категорія, яка вказує на рівень та інтенсивність вияву ознаки одного предмета відносно іншого або ознаки того самого предмета в різний час.

Категорія ступеня ознаки прикметників (a melléknévi tulajdonság fokának kategóriája) – відношення ознаки предмета, вираженої якісним прикметником, до рівня й інтенсивності її вияву, який має в українській мові чотири ступені (нульовий, вищий, найвищий, абсолютний), що в граматиці відповідає чотирьом грамемам: грамема нульового рівня ознаки, грамема вищого ступеня вияву ознаки (компаратив), грамема найвищого ступеня ви-яву ознаки (суперлатив), грамема абсолютного вияву ознаки (елатив).

Категорія темпоральності (лат. temporalis – часовий, temporalitas – обмеженість учасі) – див. Категорія часу.

Категорія часу (az idő kategóriája) – відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, стану, про які йдеться в реченні.

Категорія числа (a szám kategóriája) – відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Класи слів (a szavak osztályai) – див. Частини мови.

Кличний відмінок, прямий відмінок (megszólító eset) – форма іменника, що називає особу (персоніфікований предмет), до якої звернена мова. Іменники І-ї відміни у К. в. мають закінчення -о, -е/-є, -ю. Напр.: мамо, дружино, Катерино, земле, бабусю, Галю. Іменники ІІ-ї відмінки у К. в. мають закінчення -е, -у/-ю, -и. Напр.: хлопче, чо-ловіче, сину, батьку, лікарю, Господи.

Компаратив(лат. comparativus – порівняльний) (középfok, gradus comparativus) – одна з грамем категорії ступеня вияву ознаки прикметників, яка означає, що та сама ознака в одному предметі виявляється більшою (меншою) мірою, ніж в іншому, або в тому самому предметі, але в інший час.

Комунікативи (лат. communicare – повідомляти, розмовляти) (érzelem- és akaratkifejező mondatszók, indulatszómondatok) – лексико-семантичний клас незмінних слів вигукового характеру, які виражають цілісну думку і функціонують як основні нечленні речення.

Кон’юнкціоналізація(лат. conjunctionis – сполучник) (kötőszavasulás, konjunkcionalizáció) – перехід інших частин мови в сполучники шляхом набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення сполучника.

Конкретні іменники (konkrét főnév) – іменники, в яких типізується лише конкретне уявлення про предмет; антонім – абстрактні іменники.

Лексико-граматичний рід (lexikai-nyelvtani nem) – див. Семантико-граматичний рід.

Лексико-граматичні розряди (lexikai-grammatikai szóosztályok) – групи іменників, які протиставляються за значенням, але мають спільні граматичні засоби вираження роду, числа, відмінка, особи / неособи.

Лексико-семантична група (lexikai-szemantikai csoport) – певна кількість слів, які об’єднуються за спільною семантикою, незалежно від структури (назва осіб за відношенням до музичних інструментів, назви осіб за національністю, назви ознак за кольором предметів і т. д.).

Лексичне значення (lexikai jelentés) – конкретно-індивідуальний зміст слова, який є відображенням або вираженням та фіксацією в свідомості елемента дійсності, позначеного звуками.

Майбутній час дієслів (az ige jövő ideje) – грамема, яка називає час дії, що відбудеться після повідомлення про неї або після завершення іншої дії (писатиму; Посміхнуся тоді, коли посміхнешся ти).

Минулий час дієслів (az ige múlt ideje) – грамема, яка називає час дії, який протікає до моменту мовлення про неї або до початку протікання іншої дії (записав; Сідав обідати після того, як мив руки).

Місцевий відмінок (elöljárós eset) – форма відмінка іменника, що сполучається з дієсловами, іменниками, прикметниками і вживається лише з прийменниками на позначення місця, часу, знаряддя, способу дії, ознаки предмета (гуляти в лісі, їхати на дорогому автомобілі, грати на скрипці, відпочивати у кімнаті). М. в. відповідає на питання (на) кому? (на) чому?

Множина (többes szám) – грамема, яка означає розчленовану множинність предметів чи осіб, тобто показником того, що предметів (осіб) два і більше; антонім – однина.

Модальні дієслова (modális ige) – дієслова, лексичним значенням яких виражається відношення до змісту висловлення, оцінка його автором висловлення. Модальні дієслова вказують на можливість і намір, повинність, бажання: могти, уміти, мусити, сміти, бажати, хотіти, прагнути, намагатися, старатися, намірятися, вагатися тощо.

Модальні слова або модальник(modális szavak) – лексико-граматична категорія, яка об’єднує незмінні слова і словосполучення, що виражають суб’єктивно-об’єктивні відношення людини до явищ дійсності та їх зв’язків, оцінюючи ці явища і зв’язки з точки зору їх імовірності, можливості, необхідності тощо. Модальні слова не виступають у реченні у ролі його членів. За своїм значенням модальні слова (модальники) поділяються на дві групи: а) слова, що виражають модально-логічну оцінку висловлення з погляду його реальності, ймовірності, прямого ствердження: безумовно, безперечно, дійсно, звичайно, зрозуміло, правда, справді, факт та ін.;б) слова, що виражають значення можливості, впевненості, невпевненості, вірогідності, припущення: видно, здається, можливо, може, мабуть, певно, напено.

Модальність (лат. modus – міра, спосіб) (modalitás) – функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання.

Морфологізовані/ неморфологізовані прикметники(ragozható / ragozhatatlan melléknevek) – морфологізованними є прикметники, категоріальне значення яких виражене закінченням (відмінювані прикметники); прикметники, які не мають флексійного вираження, тобто невідмінювані (бордо, хакі, комі, хінді, брутто, нетто) належать до неморфологізованих.

Морфологічна категорія(alaktani v. morfológiai kategória) – система протиставлених рядів морфологічних форм (грамем). Доскладу морфологічної категорії належить мінімум два ряди форм, наприклад категорія числа, що утворюється рядами форм однини і множини. Морфологічне значення, спільне для всіх форм, що утворюють ряд, називається категоріальним морфологічним значенням.

Морфологічна (типологічна) класифікація мов (a nyelvek tipológiai csoportosítása) – класифікація мов світу, в основу якої покладені морфологічна будова і способи вираження граматичних значень слова. За цією класифікацією виділяються мови: 1) аморфні, або кореневі;2) аглютинативні; 3) флективні; 4) полісинтетичні, або інкорпоруючі. Українська мова відноситься до флективних, угорська – до аглютинативних мов.

Морфологічні класи дієслів (az igék ragozástani v. morfológiai osztályai) – групи дієслів, які формуються на базі співвідношення структури фіналей і дієслівних основ інфінітива і фіналей основ теперішнього часу (перший клас дієслів з основами на -а / -ай: чита-ти/читай-уть; другий клас з основами на -і / -ій: білі-ти / білій-уть і т. д.).

Морфологія (грец. μορφή – форма, вигляд і λογος – слово, вчення) (alaktan, morfológia) – частина граматичного устрою мови, яка об’єднує граматичні класи слів (систему морфологічних одиниць), притаманні їм морфологічні категорії форми, а також правила їх функціонування.

Мутаційне значення (jelentésváltozás) – словотвірне значення, при якому лексичне значення твірного слова після приєднання форманта змінюється в похідному слові (ліс – лісник).

Називний відмінок, прямий відмінок (alanyeset) – вихідна відмінкова форма іменника, прикметника, займенника, числівника, що виконує номінативну функцію і протиставляється іншим відмінковим («непрямим») формам (дівча, відомий, вона, два). Форма Н. в. вживається у ролі підмета, іменної частини складеного присудка.

Наказовий спосіб, або імператив (лат. imperativus) (felszólító mód) – грамема, що означає імперативну дію, яка виражає волевиявлення мовця, спонукання у формі наказу, заклику, побажання, поради, прохання, вимогу, пропонування.

Недискретні іменники (anyagnév) – див. Речовинні іменники.

Недоконаний вид (az ige folyamatos alakja, imperfektív aspektusa) – одна з двох грамем дієслівної категорії, яка означає, що дія триває постійно, не має внутрішнього обмеження, не досягає внутрішньої межі і тому є незаверше-ною в часі (не має кінця); антонім – доконаний вид.

Неістота (élettelen tárgy) – одна з двох грамем іменникової категорії істота / неістота, що узагальнює назви речей, явищ, подій, абстрактних понять, рослин, дій, ознак і под., які граматично виражаються: 1) закінченням -у (-ю) в родовому відмінку однини; 2) тотожністю закінчень знахідного відмінка з називним в іменниках чоловічого роду однини й множини; 3) тотожністю закінчень знахідного відмінка з називним в іменниках жіночого і середнього роду множини; антонім – істота.

Неозначені займенники (határozatlan névmás) – займенники,які вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості, місця і часу дії.

Непервинні вигуки (másodlagos v. származék indulatszó) – вигуки, які співвідносяться з іншими частинами мови, від яких вони утворені, тобто похідні; антонім – первинні вигуки.

Несинтаксичне значення (nem mondattani jelentés) – граматичне значення, яке формується в надрах слова на основі морфем незалежно від сполучуваності з іншими одиницями в реченні; антонім – синтаксичне значення.

Нульове закінчення (zérus végződés) – закінчення, яке виконує роль невираженого (прихованого, імпліцитного) показника граматичного значення, що в інших позиціях передається вираженою звуками флексією.

Нумералізація(лат. numeralis – числовий) (számnevesülés) – перехід інших частин мови в числівник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення числівника.

Обставинні прислівники (határozó határozószók) – характеризують дію, ознаку, зрідка предмет з позиції різних обставин – способу дії, часу, місця, причини, мети і сполучаються з дієсловами, прикметниками, прислівниками та іменниками.

Одиничні (одномісні) сполучники (egyes kötőszók) – сполучники, які в реченні чи словосполученні, розташовуються між поєднуваними компонентами (членами речення, предикативними частинами складного речення), тяжіють до одного з них, не повторюючись і не поділяючись на частини.

Одиничні іменники (egyedi név) – іменники, які називають один предмет чи особу і виражені суфіксами -ин, -ин-а, -инк-а -иночк-а. Те саме, що сингулятиви; антонім – збірні іменники.

Однина(egyes szám) – грамема, яка означає один предмет чи одну особу тощо; антонім – множина.

Означальні займенники (melléknévi névmás) – один із займенникових розрядів, який охоплює займенники, що вказують на узагальнену ознаку предмета (на відміну від прикметників, які називають конкретну ознаку прикметника).

Означальні прислівники (jelzői határozószó) – лексикосемантичний розряд, до якого входять прислівники, які означають ознаку дії, ступінь якості, ступінь інтенсивності, ступінь вияву ознаки, порівняння, пояснюючи дієслово, прикметник і прислівник, і сполучаються з дієсловами, прикметниками, прислівниками (спокійно спати; надзвичайно вродлива; трохи втомився).

Ономастика (грец. őυομαστκή) (onomasztika, tulajdonnévtan) – розділ мовознавства, об’єктом якого є власні назви, що функціонують у мові. Ономастика має кілька розділів: топоніміка вивчає власні імена географічних об’єктів; антропоніміка досліджує власні імена людей; зооніміка займається власними іменами (кличками) тварин.

Орудний відмінок (eszközhatározó eset) – форма відмінка іменника, що сполучається з дієсловами, іменниками, прикметниками івживається з прийменниками чи без прийменників на позначення: а) інструмента або знаряддя і засобу дії (писати ручкою, махнути рукою); б) безпосереднього об’єкта, сфери поширення дії (керувати навчальним закладом, володіти мовами); в)предикативної характеристика (бути викладачем); г)обставин дії (працювати ночами, іти полем), способу дії (співати басом, говорити літературною мовою), порівняння (вити вовком, летіти стрілою), асоціацій (схожий з матір’ю, сильний здоров’ям); ґ) суб’єкта дії (план затверджується ректором, наказ виконується студентами) та ін. О. в. відповідає на питання ким? чим?

Особа(személy) – див. Категорія особи дієслів.

Особові займенники (személyes névmás) – один із займенникових розрядів, який охоплює займенники, що вказують на особу, не називаючи її.

Парадигма (грец. παραδειγμα – приклад, зразок) (paradigma, ragozási sor) – у морфології термін вживається на позначення системи словоформ однієї лексеми та схеми словозміни, яка виражається за допомогою флексій.

Паратактичні сполучники (mellérendelő kötőszó) – див. Сурядні сполучники.

Парні (двомісні) сполучники (páros kötőszó) – це позиційно розчленовані складені перервані сполучники, які з’єднують або два члени речення, або дві предикативні частини складного закритого речення.

Партикуляція (лат. particula – частка) (más szófajok átcsapása a módosítószó kategóriájába, partikuláció) – перехід інших частин мови в частку.

Пасивний стан дієслова (szenvedő igealak) – одна з двох грамем категорії стану дієслова, яка вказує, що суб’єкт, позначений підметом, є пасивним, тобто він лише стосується дії, а не виконує її, а фактичний ви-конавець дії позначений додатком в орудному відмінку при дієслові з закінченням -ся (Твір пишеться студентом); антонім – активний стан діслова.

Первинні вигуки (elsődleges indulatszó) – вигуки, які в сучасній мові вже не співвідносяться з тими частинами мови, від яких вони утворилися; антонім – непервинні вигуки.

Первинні прийменники (elsődleges elöljárószó) – найдавніші прийменники, які в сучасній мові не мають співвідносних самостійних чи службових слів, виступають лише в позиції прийменника, становлять одну морфему, мають високий рівень абстракції (в, від, до, з, на і т. д.).

Перехідність / неперехідність дієслів (tárgyas / tárgyatlan v. tranzitív / intranzitív ige) – див. Категорія перехідності / неперехідності дієслів.

Питальні займенники (kérdő névmás) – займенники, які вказують на питання про особу, предмет, якість предмета, кількість, належність, час і місце дії.

Підрядні сполучники (alárendelő kötőszó) – сполучники, які поєднують підрядну предикативну частину з головною в складнопідрядному реченні. Те саме, що гіпотактичні сполучники.

Повні / короткі прикметники (a melléknév teljes / rövid alakja) – повними (членними) називають прикметники, що здатні поділятися на основу і флексію, виражену звуками; короткими (нечленними) є прикметники, які в називному та знахідному відмінках чоловічого роду ма-ють нульове закінчення (винен, повинен, варт, винуват, годен, готов, жив, здоров, рад, ладен, повен та ін.).

Повторювані (багатомісні) сполучники (ismétlődő kötőszó) – сполучники, які вживаються при кожному членові речення або предикативній частині склад-ного речення як анафора.

Порядкові числівники (sorszámnév) – числівники, які називають порядок предметів при лічбі, точне місце предмета серед подібних (третій – це предмет, що знаходиться після другого і перед четвертим); утворені від числівникових основ і виражені флексією прикметникового характеру.

Посесивність (лат. possesivum –володіючий) (birtokviszony)– див. Присвійність.

Предикативні прислівники (-но, -то végű állítmányi alakok) – прислівники, які в реченні вживаються у функції присудка (предиката), мають категоріальне значення стану особи чи природи, функціонують в односкладних (безособових) реченнях як голов

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 9 10 1112