Точка роси

Точка роси

– це температура, при якій повітря, що має певну вихідну температуру, більше не в змозі утримувати вологу. Повітря завжди має в собі певну кількість вологи і чим вища температура повітря тим більше вологи воно здатне утримувати. Отже, коли температура падає, а вологість висока – це може стати причиною випадання конденсату. Саме так і відбувається, коли запотівають вікна. Тому рекомендований температурний режим в приміщенні складає 18 – 20°С і відносна вологість 40 – 50%.

8. Сублімація водяної парив атмосфері, процес безпосереднього переходу водяної пари, що міститься в повітрі, в тверду фазу води (лід, сніг). Може мати місце при негативній температурі повітря, коли пружність водяної пари перевищує пружність насичення по відношенню до поверхні льоду (див. Конденсація водяної пари ) . С. ст п. відбувається як в вільній атмосфері, так і на земній поверхні і на земних предметах. У атмосфері водяна пара сублімується на замерзлих крапельках, сніжинках і деяких твердих частках. При температурах нижче -40 °С С. ст п., мабуть, можлива на будь-яких частках, а також і на комплексах молекул води. Продуктом С. ст п. в атмосфері є крижані кристали, що зростають потім в сніжинки (див. Снігові кристали ) . На земній поверхні і на земних предметах утворюються паморозь і іній. С. ст п. грає важливу роль в процесі утворення хмар і опадів атмосферних .

9. Випаровування- це кількість водяної пари, яка випарувалася й поступила в повітря. Швидкість випаровування залежить від багатьох причин, але головним чином від температури повітря й вітру. Зрозуміло, що чим вище температура, тим більше випаровування. Але вітер, постійно переміщує насичене водяною парою повітря, приносить в дане місце постійно нові об`єми сухого повітря. Навіть слабкий вітер швидкістю 2-3 м/с збільшує випаровування втричі. На випаровування також впливають характер рельєфу, рослинність і т.д.

10. Однак через нестачу вологи в даній місцевості випаровування буває значно нижчим, ніж могло би бути при даній температурі. Кількість води, яке могло би випаровуватись при даній температурі, називається випаровуваністю. Інакше кажучи випаровуваність- це потенційно можливе випаровування в даній місцевості. І випаровування і випаровуваність вимірюються в міліметрах (мм) шару випаруваної води за конкретний період - мм/рік і т.д.

11. Хмарність — ступінь вкриття неба хмарами в балах від 0 (ясно) до 10 (похмуро).

Сучасна 10-бальна шкала хмарності прийнята на першій Морській міжнародній метеорологічній конференції (Брюссель, 1853 г.).

Хмарність- один з важливих факторів, що визначають погоду й клімат. Завдяки ефекту екранування, вона перешкоджає як охолодженню поверхні Землі за рахунок власного теплового випромінювання, так і її нагріванню сонячною радіацією, тобто взимку й уночі хмарність перешкоджає зниженню температури земної поверхні й приземного шару повітря, улітку й удень - послабляє нагрівання земної поверхні сонячними променями, зм'якшуючи клімат усередині материків.

Хмарність. Ступені хмарності
Ступінь покриття небосхилу хмарами називають хмарністю, вона визначається в балах від 1 до 10; відповідно 10 балів - все небо (100%) вкрите хмарами. Окремо оцінюють загальну хмарність і хмарність нижнього ярусу. На всіх широтах над океанами хмарність більша, ніж над сушею. У річному ході всюди, крім Європи і субтропічного поясу, максимум припадає на літо, а мінімум - на зиму або інші пори року. В субтропіках і Європі максимальна хмарність спостерігається взимку, а мінімальна - влітку або навесні. Географічний розподіл хмарності характеризується значною хмарністю в екваторіальних широтах (5 - 6 балів), найменшою в тропіках (3 - 4 бали), поступовим збільшенням середньорічної хмарності від субтропіків (4 - 5,7 балів) до субполярних широт (6 - 7,6 балів) і зниженням до 6,3 - 6,4 балів у полярних областях.

12. Тропопа́уза (грец. τρόπος — поворот і παύσιζ — припинення) — порівняно тонкий шар у атмосфері планети, де припиняється зниження температури з висотою і вище якого атмосфера стає прозорою для теплового випромінювання. Термін застосовується для опису температурної стратифікації в моделях атмосфер.

13. Стратопауза (мезопік) — геофізичний термін, який використовують у моделі атмосфери Землі для визначення розмежування стратосфери та мезосфери.

14. Мезопауза (грец. μέσος — середній і παύσιζ — припинення) — шар атмосфери, що є межею між мезосферою і термосферою^[1]. На Землі розташовується на висоті 80—90 км над рівнем моря. У мезопаузі знаходиться температурний мінімум, який становить близько 225 К (—50° C), вище неї (до висоти близько 400 км) температура знову починає зростати. Мезопауза збігається з нижньою межею області активного поглинання рентгенівського та найбільш короткохвильового ультрафіолетового випромінювання Сонця. На цій висоті спостерігаються сріблясті хмари.

Мезопауза ( від гр. „мезо” і „пауза”) – це перехідний прошарок

атмосфери (товщиною 2 - 5 км), розташований над мезосферою, в

якому зберігається температура атмосферного повітря, близька до

-68○

С. Над мезопаузою розташована термосфера

15. Термопауза – це прошарок атмосфери, що „розділяє”

термосферу та екзосферу.

16. Озоносфе́ра — шар озону в атмосфері на висоті 20—25 км

17. Со́нячна радіа́ція — випромінювання Сонця, яке поширюється у вигляді електромагнітних хвиль зі швидкістю 300 000 км/с.

Пряма радіація — сонячна радіація, що доходить до земної поверхні у виді пучка паралельних променів, що виходять безпосередньо від сонячного диска.

18. Сумарна радіація — сукупність прямої і розсіяної сонячної радіації, що надходить у природних умовах на земну поверхню. Вона залежить від географічної широти, висоти над рівнем моря, прозорості атмосфери і хмарності. У гірських районах розподіл сонячної радіації дуже складний, тому що її величина визначається також ще експозицією і крутістю схилів. Розподіл сумарної радіації представлено для рівнин і передгір'їв з абсолютними висотами до 600 м.

19. Розсіяна радіація — сонячна радіація, що була розсіяна в атмосфері, надходить на земну поверхню з усього небесного зводу. У похмурі дні вона є єдиним джерелом енергії в приземних шарах атмосфери.

20. Альбе́до (від пізньої лат. albedo — білизна́, від лат. albus — білий) — фізична величина, що описує здатність поверхні чи космічного тіла відбивати та розсіювати випромінення (світло). Взагалі альбедо — це відношення потоку відбитого (розсіяного) поверхнею у всіх напрямках випромінення до потоку випромінення, що надходить.

21. Атмосфе́рний тиск — тиск, з яким атмосфера Землі діє на земну поверхню і всі предмети, що на ній розташовані. Атмосферний тиск падає з висотою, оскільки він створюється лише шаром атмосфери, що знаходиться вище і навпаки, у глибоких шахтах збільшується. Залежність P(h) описується т. зв. барометричною формулою

22. Ізотерма (дав.-гр. ισος — «однаковий»; дав.-гр. θερμη — «тепло») — ізолінія однакових температур, наприклад, на метеорологічних мапах. Створюють карти ізотерм року та кожного місяця. У січні найвища середня температура спостерігається на екваторі (+27°С), найхолодніше місце — південний полюс із середньою місячною температурою −48°С. У середньому за рік найтеплішою паралеллю є 10° північної широти з температурою +27°С — термічний екватор. Середня річна температура повітря біля земної поверхні на планеті Земля становить +14°С.

23. Ізобари — ізолінії величин атмосферного тиску.

24. Вітер - це горизонтальний рух повітря відносно земної поверхні, обумовлений порушенням рівноваги атмосфери. Він є однією з метеорологічних величин, що визначають значний вплив на життя і діяльність людини.

⇐ Предыдущая 1 2 345 Следующая ⇒