Динаміка і стадії розвитку колективу. Система перспективних ліній. Традиції колективу.

1)Предмет і завдання педагогіки. Історія її виникнення. Педагогіка походить від 2-ох слів: паідос – дитина, аго – веду. Педагогіка – це наука про виховання людини. Педагогіка – це наука про виховання, навчання та розвиток особистості. Завдання педагогіки: 1)методологічне, теоретичне та методичне оновлення змісту освіти; 2)відродження та розбудова національної школи; 3)розробка та наукове обґрунтування новітніх інформаційних технологій, форм, методів, засобів навчання та виховання; 4)створення програм, підручників для навчально-виховних закладів; 5)орієнтація та індивідуальних розвиток особистості; 6)вивчення,узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду; 7)удосконалення підготовки, підвищення кваліфікації та перекваліфікації педагогічних кадрів; 8)удосконалення принципів управління та керівництва закладами освіти. Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов'язана з ім'ям чеського мислителя Я. А. Каменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Каменського розглянуто основні проблеми навчання й виховання. Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції 17 століття в розвитку педагогічної думки можна виділити дві основні течії: з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна для клерикалізму концепція виховання, з іншої — починає складатися нове, буржуазне трактування виховання як засобу формування діяльної людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя. Педагогічна думка 18-19 столітті випробувала дію ряду положень німецької класичної філософії (І. Кант, І. Р. Фіхте, Р. В. Ф. Гегель). У розробці ж власне педагогічної проблематики важливим етапом була діяльність швейцарського педагога-демократа І. Р. Песталоццi, який спробував побудувати теорію виховання й навчання на базі даних психології. Значний внесок у розробку педагогіки взагалі й дидактики особливо вніс німецький педагог-демократ 19 століття Ф. А. У. Дістервег, який як один із найважливіших принципів виховання висунув принцип культуровідповідності — обліку в процесі виховання всієї сукупності даних культури, історії, економіки, характерних для країни й народу. Цей принцип разом з ідеєю природовідповідності виховання (яку обґрунтовували, трактуючи її, правда, по-різному, Каменський, Руссо, Песталоццi) значно збагатив педагогіку. У кінці 19 століття виник рух так званої реформаторської педагогіки. Її прихильники виражали інтереси різних шарів буржуазії, але разом із тим вони критикували схоластичний вміст і догматичні методи навчання в школі, що пригнічувала особу учнів.

2)Взаємозвязок педагогіки з іншими науками. Педагогіка пов'язана з багатьма науками, а найбільше з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, логікою. Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, урахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, тому кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є базою для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Вище вказані науки взаємопов'язані, взаємовпливають, взаємодіють, взаємопроникають та інтегрують. Педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, зокрема психології, проводить дослідження спільно з іншими науками, дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

3)Основні категорії педагогіки, їх коротка характеристика. Категорії – це поняття,які відображаютьосновні,найістотніші сторони,властивості та зв’язки явищ об’єктивного світу. -виховання(систематичний,цілеспрямований, організований процес формування особистості та окремих її рис, в залежності від потреб суспільства, - навчання (вид пізнавальної діяльності, під час якої учні, під керівництвом вчителя, оволодівають знаннями, вміннями і навичками); - освіта (синтез 2-ох понять, процес та результат отримання учнями знань, вмінь і навичок, здобутих шляхом навчання); - знання (відображення в нашій свідомості об’єктивної дійсності у формі фактів, явищ,законів,подій тощо); - вміння (готовність людини свідомо та самостійно здійснювати певну діяльність на основі отриманих знань та набутого досвіду); - навичка (вміння, доведене до автоматизму).

4)Характеристика структури і галузей педагогічної науки. Сукупністю окремих самостійних педагогічних галузей, об’єднаних спільними цілями, завданнями, принципами, методами та формами називають системою педагогічних наук. Галузі педагогічної науки:

1. історія педагогіки (наука, що вивчає минуле педагогіки і відбирає той досвід, що може бути використаний в наш час);

2.загальна педагогіка (наука, яка вивчає основні закономірності здійснення навчально-виховної діяльності і функціонування освіти);

3. дошкільна педагогіка (це галузь педагогічної науки,яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку) 4.шкільна педагогіка (галузь педагогічної науки,яка досліджує закономірності виховання підростаючого покоління в конкретних освітньо-виховних закладах);

5. спеціальна педагогіка (дефектологія, вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами.)

6. галузеві педагогіки (до них належать спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.)

7.педагогіка середньої спеціальної освіти (вивчає виховання і навчання ПТУ, що вчаться, і середніх спеціальних учбових закладів)

8.військова або воєнна педагогіка (частина загальної педагогіки і область військової науки; вивчає закономірності навчання, виховання та психологічного гарту військовослужбовців і військових колективів, їх підготовки до виконання бойових завдань, визначає принципи, форми і методи навчально-виховного процесу.) 9. педагогіка вищої школи (має своїм предметом процес навчання та виховання студентів ВНЗ) 10.народна педагогіка (це галузь педагогічних знань, надбання попередніх поколінь у системі виховання і навчання дітей з урахуванням національних особливостей та менталітету народу) 11. соціальна педагогіка (вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.) 12. методика викладання (вивчає закономірності викладання конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів).

5)Характеристика методів науково-педагогічного дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження – це шляхи або способи,за допомогою яких, педагогіка нагромаджує факти,систематизує та аналізує їх, створює наукові напрями і течії.

- Спостереження (метод сприйняття або пізнаня педагогічного процесу на основі сприйняття його явищ органами відчуттів з одночасною первинною обробкою матеріалу у свідомості дослідника);

- Бесіда (багатосторонній або двохсторонній обмін думками);

- Інтерв*ю (метод усного опитування досліджуваних);

- Анкетування (метод письмового опитування, що використовується для швидкого отримання значної кількості відповідей, які допоможуть отримати інформацію про типовість тих чи інших педагогічних явищ); - Експеримент (науково-обгрунтований досвід області навчально-виховної роботи, досвід у штучно створених умовах);

- Соціометрія (виначає структуру,стиль певних груп суспільства); - Вивчення джерел, Вивчення педагогічної документації та учнівських робіт (планів, конспектів, щоденників тощо); - Метод математичної статистики (сутність математичних методів полягає в описі педагогічних явищ за допомогою кількісних характеристик, використанні кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов управління процесом навчання і виховання.

- Аналіз і синтез (аналіз є уявним або фактичним розкладанням цілого педагогічного явища чи процесу на частини. синтез - відновлювання цілісності розглядуваного педагогічного явища чи процесу в усьому різноманітті його виявів.)

6)Характеристика основних понять теми «Розвиток, виховання та формування особистості». Поняття особистість – це людина,що досягла певного рівня соціального розвитку та самосвідомості, який допомагає їй знаходити та обирати серед цінностей культури особистісні смисли,самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність,свідомо та відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності та поведінки. Розвиток особистості – це процес росту та дозрівання людського організму,яке протікає у взаємозв’язку із психічним розвитком та впливають на нього. Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти,яке проходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Виховання – це двосторонній процес, де з однієї сторони буде вплив педагога, вихователя, колективу або інших чинників на вихованців,а з 2-ої сторони готовність вихованця до сприйняття та осмислення виховних впливів. Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке приходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

7)Основні закономірності розвитку дитини.До закономірностей розвитку особистості належать: 1)наявність насамперед якісних, а не кількісних змін,виникнення психічних і особистісних новоутворень,нових психічних механізмів,процесів,структур; 2)різноспрямованість і взаємопов’язаність напрямів,сфер розвитку (тіло,психіка, особистість, суб*єктність, духовність та ін..); 3)детермінованість розвитку; 4)нерівномірність і гетерохронність (у певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку); 5)сенситивність (у певному періоді виникають найсприятливіші умови для розвитку певних психічних властивостей; такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психічної функції); 6)інтегрованість (відбувається інтеграція різних сфер особистості:інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової,духовної); 7)пластичність розвитку (вона забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою, наприклад, зір - слухом); 8)включення індивіда в систему діяльності; 9)наявність суперечностей між окремими складовими особистості й окремими психічними функціями; 10)постійний прогрес особистості; 11) саморозвиток особистості; 12)психчний та особистісний розвиток, зумовлений дією механізмів захисту «Я», проявів акцентуацій особистості, функціонуванням несвідомого. Отже, для вікового розвитку людини характерні якісні і кількісні зміни,різноспрямованість, взаємнопов*язаність, інтегрованість,нерівномірність,гетерохронність,пластичність, суперечливість тощо.

8)Соціальна суть особистості.Основні чинники її формування. Основними чинниками формування особистості є: спадковість,оточуюче середовище, виховання. Спадковість – передача від батьків до дітей певних природних якостей,психологічних особливостей.. Ми успадковуємо морфологічну функціональну будову тіла, конституцію тіла, колір волосся та очей, групу крові,хвороби,тип ЦНС та властивості темпераменту,анатомо-фізіологічні особливості НС,аналізаторів і задатків. Оточуюче середовище – комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Виховання – це двосторонній процес, де з однієї сторони буде вплив педагога, вихователя, колективу або інших чинників на вихованців,а з 2-ої сторони готовність вихованця до сприйняття та осмислення виховних впливів.

9)Роль спадковості і середовища в формуванні особистості. Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду загалом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями.Людина як представник свого біологічного виду успадковує передусім тип нервової системи, на базі якої формується тип темпераменту; деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновидільний); конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До суто фізичних задатків належать і група крові та резус-фактор.Батьки можуть передати нащадкам також деякі хвороби. Особливу роль у формуванні особистості відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мовлення, ходіння у вертикальному положенні). Особливої уваги заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей. Результати генетичних досліджень засвідчують, що здорові люди мають задатки до необмеженого духовного розвитку, і підтверджують припущення про великі можливості людського мозку.

Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.).Особливий вплив на формування особистості дитини має домашнє середовище, а також найближче оточення. Саме тут діти опановують уміння спілкуватися, налагоджуючи стосунки з найближчими людьми — рідними, ровесниками, сусідами, навчаються жити з людьми і для людей, любити свою націю та поважати інші народи. Відчутний вплив на формування особистості мають засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса) як компоненти соціального оточення. Правильно організована інформація про значущі події, процеси, явища в суспільстві виховує у підростаючого покоління свідоме, відповідальне ставлення до життя, сприяє його духовному збагаченню, формуванню активної життєвої позиції.

10)Поняття про формування особистості. Роль виховання в цьому процесі. Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке приходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Можна виділити 3 види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, само формування. Функції виховання в розвитку і формуванні особистості: а)організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість; б)підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи,які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г)ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов. Виховання не тльки визначає розвиток, а й сама залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити «зону ближнього розвитку» (Л.С Виговський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку.Значить,виховання формує особистість,веде за собою розвиток,орієнтує на процеси,які ще не дозріли,але й перебувають у стадії становлення.

11)Фактори,які впливають на формування особистості. Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори формування особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості. В історії психології мали місце біологізаторські, соціологізаторські та соціобіологізаторські фактори формування особистості. Прибічники біологізаторських факторів у формуванні й розвитку особистості провідну роль відводять природно-біологічному началу і вважають, що основні психічні властивості особистості ніби закладені в самій природі людини, що визначає її життєву долю (Е. Торндайк, К. Бюлер, А. Дженсен та ін.)Особливо яскраво цей напрям проявляється в аналізі біологічної природи злочинності (Ч. Ломброзо). Прихильники цього напряму підкреслюють не тільки «природженість», а й «схильність» людини до злочину. Причини злочину вони виводять із чисто біологічних і біопсихічних якостей людей. Частково цієї ж точки зору дотримуються Ж. Піаже, А. Маслоу, К. Роджерс. Їхні опоненти – прихильники соціологізаторських факторів, дотримуються думки про те, що в поведінці людини немає нічого вродженого і кожна її дія – це лише peзультат зовнішньої стимуляції. Тому шляхом маніпулювання зовнішніми подразниками людини, регулюючи лише пі взаємини з іншими людьми, можна досягти розвитку особистості (Б. Скіннер, А. Бандура та ін.). Треті намагаються затушувати крайності як перших, таю і других.

12)Вікова періодизація дітей та юнацтва в педагогіці. Про важливість періодизації говорив ще Арістотель. Вікові особливості – це характерні для певного виду анатомо-фізіологічні властивості дитячого організму цілих та окремих систем і органів. Вікова періодизація складається з 2-ох періодів: 1.Дошкільний період: * від народження до 1-го року (немовля), *від 1 до 3 років (раннє дитинство), * від 3 до 6 (дошкільний). 2.Шкільний: *молодший,6-11 р., *підлітковий 11-15 р (перехідний), *16-18 юнацький вік.

13)Концепції розвитку виховання та формування особистості, їх характеристика. 1)Концепція преформізму (біогенетична) – всі властивості особистості визначені спадково; 2)Соціолізація (початок ХVIII) – дитина являє собою варіант «чистої дошки»; 3)Концепція конвергенції (взаємодії) двох факторів розвитку дитини; 4)Конфронтації (З.Фрейд розглядав особистість із кількох складових: ід – воно, его- я, супер его над «я»); 5)Біхевіоризм (поведінкова концепція);

14)Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості.Мета виховання. Виховний процес – це двосторонній процес, де з однієї сторони буде вплив педагога,вихователя, колективу або інших чинників на вихованців, а з 2-ої сторони готовність вихованця до сприйняття та осмислення виховних впливів. Мета виховання – це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість. Мета визначає загальну цілеспрямованість виховання. У практичній виховний роботі педагог ставить конкретніші цілі, обираючи відповідний зміст і способи виховної діяльності, причому реальні результати виховання порівнює із загальною метою.

15)Система виховної роботи в школі, її орієнтовний зміст. Зміст виховання – єдність, сукупність всіх виховних заходів та занять,всіх виховних впливів,які організовуються сім*єю,школою,позашкільними закладами та установами, та іншими організаціями; як підсумок виховна робота та її зміст визначаються і залежать від загальної мети виховання, по-друге виховна робота має чітку програму яка відповідає на питання «кого виховувати?що виховати?». Вся виховна робота спрямована на досягнення основної мети національного виховання «формування громадянина України з національною свідомістю,розвиненою духовністю,моральною художньо-естетичною,правовою,трудовою,фізичною,екологічною культурою, розвитком індивідуальних здібностей та талантів»(Концепція національного виховання).

16)Закономірності виховання, їх коротка характеристика. Закономірності – це зв*язки,які постійно, тісно існують між об*єктами,явищами та компонентами виховного процесу,для яких характерна повторюваність. Виявлення закономірностей дозволяє визначити норми,які регламентують методику організації виховного процесу,структуру,зміст виховання,що дозволяє досягнути результатів у вихованні. Закономірність – це об*активно існуючий,неповторюваний,суттєвий зв'язок,який характеризує розвиток та функціонування виховного процесу. Закономірності виховання:

* Мета та зміст виховання визначаються потребами суспільства та особистості; * Сприйняття особистістю виховних впливі залежить від її ставлення до вихователя; * Особистість позитивно реагує на виховні впливи, якщо враховано її інтереси та можливості; *Виховання об*активно можливе, та завжди здійснюється через ті цінності та потреби,які вже сформовані у структурі особистості;

*Ефективність виховання алежить від активності його учасників; *Успішність виховання залежить від узгодженості дій вихователів; *Виховання повинно опиратись на емоціях дитини;

* Виховання залежить від спілкування і від діяльності.

17)Принципи виховання,їх коротка характеристика. Принципи виховання – це основні положення,на базі яких здійснюється цілеспрямоване формування особистості. Принципи виховання – це основні вихідні положення, на яких будується теорія і практика виховного процесі. Принципи виховання: а)зв*язок виховання з життям; б)єдність свідомості та поведінки у процесі виховання; в)виховання особистості в праці; г) виховання в колективі; д)поєднання педагогічного керівництва з ініціативою вихованців; е)повага до особистості дитини у поєднанні з розумною вимогливістю; є)опора на позитивне в людині; ж)врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей; з)наступність у вихованні; и)єдність вимог школи, сім*ї і громадськості; і)комплексний підхід у вихованні.

18)Характеристика принципів виховання учнівської молоді (трьох за вибором студента). Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сімґї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал. Принцип неперервностівипливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання — важливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності. Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сімґї, учителів та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розвґязанні виховних завдань, дбаючи про розумне педагогічне керівництво.

19)Поняття про методи виховання,різноманітні підходи до їх класифікації. Метод виховання – це шляхи реалізації загально-виховних цілей,завдань суспільства, а також конкретних виховних задач.Йоган Фрідріх Герберт – автор теорії «Авторитетного виховання» або «Владного виховання». Був одним з засновників класифікації методів виховання. Метод виховання – це спосіб цілеспрямованого педагогічного впливу на вихованців. Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання: 1.за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант); 2.за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін); 3.залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов); 4. класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

20)Методи формування свідомості особистості, їх характеристика. Методи формування свідомості особистості: - Педагогічна доцільна самопрезентація – намагання вихователя вплинути на враження про нього,яке формується у вихованця. Такий вплив здійснюється через: авторитет, довіру і симпатію до педагога. – Маніпуляції з вихованцями (направлені на викупівлі симпатії та визнання). Найбільш поширеними варіантами само презентації є підняття цінності вихованця і похвала; конформізм – заміна власної поведінки або поглядів, внаслідок реального чи умовного тиску групи – демонстрування згоди з думками,поглядами та поведінкою вихованців; позитивна самодемонстрація – показ себе (вихователя) у позитивному світлі,опис своїх здібностей та талантів, готовність на певні жертви заради вихованців; негативна самодемонстрація – створення враження про себе,як про особу безпомічну з метою виклику жалю до себе,створення враження про власну слабкість; - Навіювання це безпосередній вплив на особистість, її емоційний стан та установки,що зумовлює некритичне,несвідоме засвоювання особистістю певних поглядів або виконання певних дій (пряме навіювання – наказ,команда або певна настанова,педагог виражає свої слова у певній наказовій формі без аргументації,що зумовлює відповідну поведінку; непряме навіювання – у вигляді розповіді,натяку,опису певного випадку).

21) Методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки, їх характеристика. - Педагогічна вимога (метод впливу на свідомість з метою стимулювання або гальмування певних видів діяльності); - Метод привчання (багаторазове повторення для переростання в звичку) : 1.показ певного виду діяльності; 2.виконання під наглядом дорослого; 3.контроль за виконанням; - Вправлення (багаторазове повторення певної дії з метою удосконалення виконання цієї дії); - Доручення (виконання певної дії за вказівкою вчителя) повинно бути посильним, цікавим, потрібним; - Громадська думка (функціонує тільки у сформованому колективі); - Створення виховних ситуацій (спеціально організовані обстановки, що стимулюють вияв та розвиток у вихованців певних якостей)

22)Методи стимулювання діяльності і поведінки,їх характеристика.

а)заохочення; б)покарання; в)змагання Заохочення – метод позитивного впливу на вихованця з метою покращення виконання певного виду діяльності: похвала, подяка, винагорода, вивішення на дошку пошани, грамота. Покарання – метод впливу на покарання з метою зменшення або гальмування певних видів діяльності: осуд,догана,відсторонення від колективних справ, зниження оцінки з поведінки. Змагання – метод, який організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

23) Проблема колективу в працях А.Макаренка та В.Сухомлинського.

А.Макаренко розглядав колектив як частину суспільства. Тому вважав, що інтереси цієї групи не можуть протирічити інтересам суспільства, тобто лише суспільно значущі цілі і виниклі на цій основі стійкі відносини взаємної відповідальності і спільності з іншими колективами, із суспільством в цілому є умовою існування колективу. Цей принцип передбачає соціальні цілі виховання.У додатках "Проблеми шкільного радянського виховання" А.Макаренко

занотував, що кожна особистість має право добровільно перебувати в колективі. А колектив, коли вона знаходиться в ньому, вимагає безперечного підкорення. При цьому член колективу не має права вирішувати особисті питання без згоди і дозволу колективу.Значну увагу В.Сухомлинський приділяв залученню дітей до суспільно корисної праці. Він вважав, що виховання дитячого колективу – це, за сутністю, пошуки радості праці для вихованців.Колектив створюється поступово, і, як вважав В.Сухомлинський, є наївним твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, – вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість і відповідальність, підкорення і керівництво – важливі основи, проте вони не є головними. За В.Сухомлинським, у кожному класі, починаючи з 4-го, повинні призначатися помічники вчителя – для обліку виконання домашніх завдань, відповідальний за господарство класу, обліковець суспільно корисної праці, відповідальний за здоров`я (проведення учнями ранкової гігієнічної гімнастики тощо) та інші. Проте було б помилковим думати, що достатньо обрати керівників, розподілити між ним обов`язки і вважати, що учнівський колектив сформовано.

24)Ознаки колективу, його структура, стадії розвитку. Колектив – це група людей, об*єднаних спільною суспільно-корисною метою,та діяльністю,направленою на реалізацію цієї мети.Ознаки колективу: суспільно значуща мета, спільна діяльність направлена на реалізацію цієї мети, відносини взаємної відповідальності, наявність органів самоврядування,єдність з іншими колективами. А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:Перша стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;Друга стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;Третя стадія – колектив висуває до окремої особистості.

25)Динаміка і стадії розвитку колективу. Система перспективних ліній. Традиції колективу.

Теорію розв. колективу розробив Макаренко:1. становлення колективу. Ознаки: члени кол. недостатньо знають один одного; слабка згуртованість і організованість;відсутня взаємодопомога, ініціатива, спільна мета і актив. Напрямки: вивчення членів кол.; введення одних пед. вимог; постановка мети і конкретних завдань; безпосереднє керівництво д-сті;визначення доручень, активістів. Завершення І стадії: визначився і почав працювати актив; є спільна мета і спільна д-сть по її організації.2. стадія впливу активу, що поступово посилюється. Ознаки: актив підтримуї вихователя; більшість підкор. меншості; усвідомлення завдань всіма. Напрямки: подальше вивчення учнів;вплив на кол. через актив; підтримка ініціативи активу; навчання активістів певним функціям; спільна з активом д-сть визначає перспективи.3. стадія розв. колективу. Ознаки: вирішальна роль громадської думки; меншість підкор. більшості; прояв самосвідомості у поведінці;кожний діє в інтересах класу. Напрямки: створ. системи перспективних ліній; самостійне викон. доручень, право кол. самост. вирішувати деякі питання 4. ідеальна стадія. Коли учень сам ставить до себе вимоги дотримуватися моральних норм. «система перспективних ліній» Макаренка допомагає вчителю намічати перспективні шляхи своїм вихованцям, викликати до життя ту «завтрашню радість », без якої людина« не може жити на світі », вчить організовуватижиття і діяльність колективу учнів так, щоб у самому звичайному справі небуло буденності, сірості.Таким чином, «система перспективних ліній» покликана не тільки викликати прагнення людини до все більш цінним трудовим перспектив, але йбудити його мрію про високі моральні вершинах.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒