Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів (що, як правило, притаманна великим епічним полотнам), поглиблений

Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність розповіді, вміння вкласти важливу ідею і розмаїття подій у невеликі за розміром твори, широка панорама характерів (що, як правило, притаманна великим епічним полотнам), поглиблений психологічний аналіз — все це характерні ознаки художнього стилю Винниченка, який започаткував в українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм.

(Неореалізм – це стильова течія, що виявила себе на межі XІX-XX ст. і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією. Героями неореалістичних творів стають люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об’єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття й роздуми персонажів).

Люди завжди прагнули зазирнути в майбутнє. І ворожили, і мріяли, і складали казки, вигадували чарівні чоботи-скороходи, килими-літаки, скатерті-самобранки. Звідси йде коріння фантастичної, науково-фантастичної та утопічної літератури. З’являлися твори й про «машину часу», і про прибульців із космосу, й про різні надзвичайні науково-технічні винаходи. І що дивно: талановиті письменники-фантасти дійсно бачили на сто, двісті років уперед, передбачали багато відкриттів. Але перевірилось це лише часом. Наприклад, дослідники творчості Жуля Верна підрахували, що близько трьохсот його передбачень збулося!

В українській літературі першим науково-фантастичним романом став твір В.Винниченка «Сонячна машина» (1921-1924). Він має присвяту «Моїй сонячній Україні». Автор сподівався, що це буде «візитова картка української літератури в Європі», яка займе гідне місце поруч із творами Г. Веллса, К. Чапека, А. Франса та ін. Умови роботи над романом були дуже складними: матеріальні нестатки, ослаблення здоров’я, неможливість цілком віддаватися творчості (треба було заробляти на прожиття). Письменник сподівався, що згодом зможе доопрацювати, відшліфувати матеріал. У «Щоденнику» він писав: «Коли б ще років три над нею попрацювати, могла б бути путньою річчю. І зараз маю сум за неї, жаль до неї, як до дитини, від якої батьки ждуть геніальності, а з неї виходить жалюгідний, непомітний та ще й кривджений іншими середняк. Дефектів багато, сам бачу, а виправити вже не сила мені».

Жоден з українських романів ні до появи «Сонячної машини», ні після не викликав такої реакції читачів, такої великої кількості дискусій і суперечок. Одні співали дифірамби, інші осуджували, але для В. Винниченка головним було те, що його твір не залишився поза увагою читачів.

М. Зеров відзначив велику популярність роману, що вийшов друком у 1928 році: «»Сонячна машина» Винниченка має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, упоряджають диспути, а головне — її читають, як ні одну українську книжку, як не читали навіть загально рекомендованих Коцюбинського та Нечуя-Левицького в передіспитові дні. Авторові з його далекої далечини видно навіть, як у Донбасі перед книгозбірнями його книжки дожидаються «хвости» робітництва».

Цей роман, хоч є у нього й певні недоліки, став оригінальним, самобутнім явищем світової літератури.

Не плутайте наукову фантастику з «фентезі» — містикою, неприродними перетвореннями з неясних причин

«Прозаїк з Божої ласки», як називали В. Винниченка, мав ще й неабиякий хист драматурга. Уже з 1909 року його п’єси були в репертуарі українських і російських театрів, а згодом «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня», «Гріх» довгий час не сходили зі сцен Берліна, Дрездена, Лейпцига, Рима. Вистава «Гріх» та інші й донині йде в наших та зарубіжних театрах, а за драмою «Чорна Пантера і Білий Медвідь» режисером О. Біймою був знятий фільм.

З усього творчого доробку В. Винниченка саме драматургія найбільше зазнавала критики: від захоплення й гордості, «що в особі Винниченка ми, українці, виходимо на світову арену» до повного заперечення ролі його модерно-психологічної драми у формуванні нового українського театру. Одні говорили, що п’єси Винниченка «відкривали ХХ вік» української драматургії, а інші бачили у цих же п’єсах лише «копирсання у психології».

Як відзначають літературознавці, драми Володимира Винниченка — це стихія, бунт, виклик суспільству. Їхня тематика — свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада, у розкритті якої драматург часто «виходив за межі дозволеного». Керуючись своїм відомим принципом «чесності з собою» і знаменитим висловом Шопенгауера «Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди», Винниченко намагається проникнути в найпотаємніші схованки людської душі, психології. Головний герой його п’єс — новий суспільний тип інтелігента, а дія відбувається у першій половині ХХ століття з його соціальними конфліктами й моральними протиріччями.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, символізмом, «новими горизонтами і обріями», з яких читач, глядач має змогу проникати в таємниці людської підсвідомості.

У 1920-1921 роках п’єси драматурга ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга, Саратова, Самари, Тифліса, Баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька, I. Мар’яненко.

Лесь Курбас у своєму «Молодому театрі» здійснив постановку п’єс «Базар», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»; за участю режисера-постановника Гната Юри в тому ж театрі 1919 року відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою «Гріх».

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим успіхом у країнах Західної Європи йшли драми Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». Видатна італійська драматична актриса Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у своєму репертуарі й драму Винниченка «Брехня», з якою гастролювала в усіх столицях Європи. Показово, що в Італії впродовж трьох років п’єса «Брехня» ставилася понад 300 разів. У той же час п’єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладаються німецькою мовою і з’являються в театрах Німеччини та інших європейських країн.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув «художньо освоювати» гострі соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Вороний писав про нього як драматурга: «На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з боку других — щире признання і навіть ентузіазм; байдужих нема, у всіх вона розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать В. Винниченка. Він признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких інших!) і творить інтуїтивно,— мислить образами, живими уявами (символами), не голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї складної, художньої, натури без порівняння цікавіші, ніж ліниві прояви шаблонової думки більшості».

Драматурга часто і гостро критикували. Однак він продовжував писати п’єси. У 1929 році з’явилися його нові твору «Над», «Великий секрет» і «Кол-Нідре». Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича, «оригінальною мистецькою манерою посів по праву місце духозбудника нової для українського театру культури».

Домашнє завдання

1. Знати біографію письменника, вміти характеризувати його творчість.

⇐ Предыдущая 1 23