ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК. Три зозулі з поклоном». https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=446

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

ІНФОРМАЦІЙНИЙ БЛОК

«Три зозулі з поклоном»

Новела

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=446

Любов – це, люди, діло не осудне,

по всі віки. Вовік віків. Амінь.

Л. Костенко

Новела «Три зозулі з поклоном» – одна з найчарівніших перлин української літератури XX століття. Вона чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення. Здається, до її написання він прямував усе попереднє життя, а поштовхом стала, здавалось би, незначна подія.

У творі розгортається типова життєва історія нерозділеного кохання. Перед читачами вимальовується традиційний «любовний трикутник».

Однак автор одразу виводить нас за межі узвичаєного розуміння теми пафосною присвятою, у якій все відіграє свою роль: урочистий епітет, порядок слів, написання слова розрядкою – «Любові всевишній п р и с в я ч у є т ь с я». А любов ця й справді була, як кажуть, неземна.

Тридцятитрирічного чоловіка Михайла, батька оповідача, безнадійно покохала молода дівчина Марфа Яркова. Уся енергія оповіді спрямована на те, щоб якомога глибше, багатогранніше змалювати ці дві постаті. Інші (студент, його мати – Софія, поштар – дядько Левко, чоловік Марфи – Карпо) окреслені ніби одним розчерком пера.

Марфа Яркова має чоловіка Карпа, але не кохає його. Уся любов її серця віддана Михайлові, який мав дружину Софію й сина. Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити коханого – односельцями ж були.

Однак прийшла біда: Михайла засилають до Сибіру, звідки не повертаються. Тепер дівчину тримають на світі листи коханого, які він, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Марфа ж потайки просила листоношу тільки в руках «подержати письомце».

За напруженим чеканням Марфою листа не без симпатії й подивування стежить немовби все село, яке прозвало її «маленькою Марфою». Щось чисте, рідкісне, невинне проглядає в цій постаті – «тонесенька, тендітна, в благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині». Ця небесна чистота, янгольський лик (золоте волосся і сині-сині очі) зворушують кожного, навіть дядька Левка, дії якого суворо регламентує інструкція. Коли Марфа просить потримати листа, надісланого Михайлом Соні, поштар озирається, дістає із сумки конверт і простягає їй.

Автор оновлює, модернізує цей «вічний» сюжет не лише відсутністю морально-етичного конфлікту, історичними реаліями.

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒