Прокурорський нагляд за додержанням законів щодо розшуку, арешту, опису та вилучення майна боржника.

3. Прокурорський нагляд за додержанням законів щодо розшуку, арешту, опису та вилучення майна боржника.

Особливу увагу прокурор повинен звертати на додержання вимог частини 2 статті 40-1 Закону про прийняття рішень щодо повернення виконавчого документу до суду. Виконавчий документ, прийнятий до виконання державним виконавцем, за яким стягувачем є держава, повертається до суду, що видав виконавчий лист, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини 1 статті 40 Закону. Передбачена пунктом 2 підстава – „якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення і здійснені державним виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними” потребує глибокого вивчення, оскільки більшість фактів зловживань, недбалого ставлення до службових обов’язків приховується шляхом повернення виконавчих документів до суду з цієї підстави.

Про наявність таких підстав державний виконавець має складати відповідний акт. Прокурору при перевірці достовірності таких актів, перш за, все належить з’ясувати повноту та якість заходів, вжитих державним виконавцем для пошуку майна боржника, на яке може бути накладено стягнення. Такі акти складаються окремими державними виконавцями навіть тоді, коли у матеріалах виконавчого провадження є неспростовні дані про наявність майна у боржника. За такими фактами у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Сумській, Харківській областях прокурорами порушено кримінальні справи. Також мають місце випадки повернення судам виконавчих документів взагалі без складання актів про наявність передбачених законом підстав.

Перевіряючи повноту та якість заходів щодо розшуку майна боржників, слід звертати на наявність у матеріалах кримінальних справ про злочини, за які може бути додатково призначено конфіскацію майна, відомостей про його встановлення та накладення арешту під час досудового слідства. Суди, вирішуючи питання про можливість застосування до підсудного покарання у виді штрафу чи конфіскації майна у випадках, передбачених законом, досліджують наявність у підсудного майна або можливості реальної сплати штрафу.

Це положення закріплено і у статті 48 КВК України, відповідно до якої суд, який постановив вирок із застосуванням конфіскації майна, після набрання ним законної сили надсилає в Державну виконавчу службу не лише виконавчий лист, але і копію опису майна засудженого, а у разі відсутності опису надається довідка, що опис не проводився.

Достовірність даних про відсутність у боржника майна доцільно співставити з даними про майновий стан та доходи цієї особи за матеріалами кримінальної справи. У разі необхідності, за наявності підстав для сумніву в достовірності акту про відсутність майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, направляються запити до органів реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, автотранспорту, маломірних суден тощо, доцільно отримати додаткову інформацію про майновий стан боржника.

Якщо невідоме місце знаходження боржника відповідно до п 9.1.7.Інструкціїз організації розшуку осіб органами внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 765-2002,працівник підрозділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ГІРФО) при отриманні рішення суду (судді) про розшук боржника (відповідача), перевіряє боржника (відповідача) за обліками УІТ (ВІТ), ОДС карного розшуку, адресно-довідкового бюро (далі - АДБ) ГУМВС, УМВС здійснює комплекс початкових розшукових заходів із встановлення місцезнаходження боржника і в разі його встановлення інформує судового виконавця.

Прокурор повинен вжити усіх заходів для встановлення повноти та своєчасності реалізації державним виконавцем повноважень щодо виявлення, арешту та звернення стягнення на кошти та майно боржника. Складання акту про відсутність майна у власності фізичних осіб, які засуджені до штрафу чи конфіскації майна, та його розшук, пов’язані з проведенням оглядів у приватних будинках, квартирах, де мешкають засуджені. Відповідно до частини 2 статті 16 Закону при проведенні таких дій обов’язкова присутність понятих. Тому в ході перевірки слід встановити чи дійсно особи, зазначені в якості понятих у відповідних документах виконавчого провадження, існують, чи відповідають ці особи вимогам, що пред’являються законом, чи дійсно ці особи були присутні при проведенні засвідчених виконавчих дій і чи дійсно такі дії реально проводилися тощо.

Наприклад прокурор Печерського району міста Києва склав протокол про вчинення старшим державним виконавцем районного управління юстиції Ф. правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбаченого п. „г” частини 3 статті 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією”. Як було встановлено прокурорською перевіркою, Ф. склав акт про відсутність майна, що підлягає конфіскації за місцем проживання засудженого, та на його підставі виніс постанову про повернення виконавчого документу до суду. Опитуванням осіб, що мешкають у зазначеному приміщенні, встановлено, що державний виконавець у цьому помешканні ніколи не був, огляду не проводив. У подальшому майно засудженого, що підлягало конфіскації, виявлено та конфісковано в доход держави. Проте постановою суду старший державний виконавець Ф. оштрафований на 255 гривень, але від виконання функцій держави не усунений.

Своєчасне накладення арешту на грошові кошти та майно боржника, а у разі необхідності їх вилучення, є надійним заходом реального виконання покарань у виді штрафу та конфіскації майна. Тому прокурорам при перевірках належить з’ясовувати, чи виявились достатніми заходи, вжиті державним виконавцем для звернення стягнення, в першу чергу, на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, на рахунках банківських установ та інших кредитних організаціях, активи в цінних паперах, що передбачено статтею 50 Закону. Слід враховувати, що готівкові кошти, що знаходяться у боржника, підлягають вилученню, активи на рахунках в банках чи інших кредитних установах, у цінних паперах - арешту. Арешт при провадженні стягнення штрафу має стосуватися активів у сумах, необхідних для його виконання.

Звернення стягнення на інше майно та його арешт допускається лише при відсутності у боржника достатньої кількості готівкових коштів та коштів на рахунках чи в цінних паперах. При цьому боржник має право вказати на види майна та предмети, на які стягнення має бути звернено в першу чергу, а державний виконавець має задовольнити таку вимогу, якщо вона не порушує прав стягувача та істотно не ускладнює процедуру виконання ( стаття 56 Закону). Необхідно перевірити додержання державними виконавцями обов’язкового порядку вилучення належних боржникові сум від сум готівкових коштів та майна інших осіб винятково в присутності понятих за ухвалою суду та судового порядку вилучення таких коштів у банківських та фінансових установ (стаття 53 Закону).

Прокурор повинен стежити за додержанням встановленого законом порядку проведення арешту, опису майна, та вилучення майна при виконанні покарань у виді штрафу та конфіскації майна з урахуванням Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (додаток до чинного Кримінального кодексу України) та Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону України „Про виконавче провадження”).

При перевірці своєчасності та повноти накладення арешту на майно боржника, слід звертати увагу на додержання державними виконавцями вимог закону щодо направлення постанови про арешт коштів та іншого майна боржника протягом наступного після її винесення дня самому боржникові, до банків чи інших фінансових установ, нотаріальних контор та органів, що ведуть реєстрацію майна або реєстр заборон на його відчуження (частини 2 та 3 статті 55 Закону). Саме шляхом винесення постанови про накладення арешту без її направлення для реального виконання, створюються штучне враження належного виконання службових обов’язків, боржнику надається можливість протягом певного часу позбавитися належних йому коштів та майна шляхом переоформлення права власності на ці об’єкти на інших осіб. Виявлення таких фактів має бути підставою для проведення поглибленої дослідчої перевірки.

Закон встановлює, що вилучення майна для його подальшої реалізації провадиться в строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п’ять днів після накладення арешту. Виняток з цього правила становлять лише продукти та інші речі, що швидко псуються, а також дорогоцінні метали, каміння та вироби з них, що вилучаються негайно після накладення арешту (частина 8 статті 55 Закону).

Не менш актуальним та проблемним є питання подальшої оцінки та реалізації державними виконавцями майна боржника, як такого, що підлягає конфіскації, так і такого, на яке звернено стягнення штрафу. Прокурорам належить звертати увагу на додержання державними виконавцями вимог статті 57 Закону щодо умов та порядку оцінки майна боржника, оскільки при цьому можливі зловживання державними виконавцями, яким законом надано право самостійної оцінки майна вартістю до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами, що діють на день проведення оцінки (за виключенням реалізації майна за регульованими цінами, оцінки об’єктів нерухомості, транспортних засобів, морських, повітряних та річкових суден). Незгода ж боржника чи стягувача з оцінкою, поряд з неправомірними діями державного виконавця, тягнуть за собою обов’язок сторони, що оспорює оцінку, сплатити вартість незалежної оцінки майна, яку проводитиме суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання (частина 1 та 2 статті 57 Закону). Тому прокурорам треба звертати увагу на те, чи отримав державний виконавець довідку від відповідної торгівельної організації про ринкову вартість товару відповідної номенклатури та якості або діяв на власний розсуд. В окремих випадках, з метою викриття протиправної діяльності виконавця, який істотно занижує оцінку майна, прокурору доцільно самому направити такий запит про ринкові ціни на день оцінки майна, проведеної державним виконавцем.

Майно, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, об’єкти нерухомості, транспортні засоби, повітряні, морські та річкові судна оцінюються виключно суб’єктами оціночної діяльності - суб’єктами господарювання, які здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (частина 3 статті 57 Закону).

Реалізація цих об’єктів без такої оцінки є протиправною і державні виконавці, що вчинили такі дії, підлягають притягненню до відповідальності. Під час проведення відповідних перевірок належить звертати увагу на повноту і якість виконання державними виконавцями вимог постанови Кабінету Міністрів України №1340 „Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним”.

Перевіряючи додержання вимог закону під час реалізації майна, на яке звернуто стягнення, прокурорам треба виходити з вимог статей 61 та 62 Закону, особливу увагу приділяти тому, щоб реалізація такого майна здійснювалась через спеціалізовані організації, визначені на тендерній основі, з якими Державною виконавчою службою укладено відповідні угоди. Така реалізація має відбуватися неодмінно на прилюдних торгах та аукціонах.

При перевірці порядку звернення стягнення штрафу на заробітну плату та інші види доходів боржника (глава 7 Закону) прокурор повинен з’ясувати чи додержувались державні виконавці переліку виплат та сум, на які не може бути звернено стягнення (стаття 73 Закону):

Стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільненняпрацівника; 2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крімвипадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію завідпустку, не використану протягом кількох років; 3) компенсації працівникові витрат у зв'язку з переведенням,направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей; 4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, іншікошти, які виплачуються замість добових і квартирних; 5) матеріальну допомогу особам, які втратили право надопомогу по безробіттю; 6) допомогу по вагітності та пологах; 7) одноразову допомогу при народженні дитини; 8) допомогу по догляду за дитиною; 9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством; 10) допомогу на лікування; 11) допомогу на поховання; 12) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженнямспоживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення; 13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв ібудинків відпочинку за рахунок фонду споживання. Стягнення не провадиться також із: 1) сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; 2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; 3) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Для прокурорської перевірки додержання законів при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна доцільно залучати спеціалістів контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства. Висновки цих спеціалістів будуть корисними при визначенні якості та повноти виконання органами Державної виконавчої служби вимог частини 4 статті 44-1 Закону про повне та своєчасне перерахування стягнутих з боржників коштів до Державного або місцевих бюджетів в порядку, що встановлений Державним казначейством України.

Прокурорські перевірки засвідчили, що діяльність працівників Державної виконавчої служби з реалізації конфіскованого майна не завжди наполеглива, оскільки майже третина виконавчих документів про конфіскацію майна, що перебуває у провадженні державних виконавців, залишається не реалізованою у встановленом законом порядку.

Не завжди працівники підрозділів державної виконавчої служби належно реагують на факти ухилення засуджених від сплати штрафу, незважаючи на те, що частина 1 статті 389 КК України передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати штрафу у виді виправних робіт на строк до 2-х років або обмеження волі на той самий строк.

Поняття „ухилення” у даному випадку не визначено на законодавчому рівні, проте в судовій практиці під ухиленням від сплати штрафу розуміється поведінка засудженого, що свідчить про його прагнення уникнути покарання при наявності можливості сплатити штраф і може виражатися в діях, спрямованих на приховання:

- майна, на яке може бути звернуто стягнення (переміщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно, відчуження його в інший спосіб, тощо);

- доходів (вилучення, знищення, підробка документів, на підставі яких установлюється рівень заробітної плати або інший доход засудженого, приховання місця роботи, джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стягнення, тощо).

Поряд з цим виникають ситуації, коли, незважаючи на вжиття державним виконавцем передбачених заходів для примусового стягнення штрафу, він не був сплачений або сплачений частково, при цьому засуджений не здійснював дій, спрямованих на ухилення від виконання покарання у виді штрафу. Причин виникнення такої ситуації може бути принаймні дві. По-перше, при винесенні вироку у виді штрафу суддя не врахував майновий стан винного. По-друге, майнове становище засудженого може погіршитися після винесення вироку.

Підстави для заміни штрафу іншими видами покарань передбачені ч. 4 ст. 53 КК України. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Порядок заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт визначений ст.410 КПК України (порядок заміни штрафу виправними роботами цією статтею не врегульований). Це питання вирішується суддею районного (міського суду) суду за поданням органу, що відає відбуванням покарання (відповідного підрозділу державної виконавчої служби) і розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і ,як правило, засудженого.

При перевірках прокурор з’ясовує законність підстав для заміни засудженим штрафу іншими видами покарання, а також використання державними виконавцями права щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які не виконують їх законні вимоги, за статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

⇐ Предыдущая 1 2 34