Тактильна система

Лекція 8

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ПСИХОКОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ

1. Загальна характеристика методу сенсорної інтеграції.

2. Зміст діагностичної та корекційної роботи за методом сенсорної інтеграції.

3. Особливості дітей з недоліками тактильної, вестибулярної, пропріоцептивної сенсорних систем.

1. Загальна характеристика методу сенсорної інтеграції

Сенсорна інтеграція - це процес, в ході якого людина приймає, розрізняє і обробляє відчуття, що поступають через різні сенсорні системи : зорову, слухову, нюхову, тактильну, пропріоцептивну, вестибулярну. Метою цього процесу є планування і виконання відповідних дій у відповідь на сенсорний подразник, зовнішній або внутрішній (Айрес, 1976/2005). Правильна взаємодія усіх сенсорних систем дозволяє людині вибудовувати стосунки з іншими людьми, піклуватися про себе і своїх близьких, опановувати різні предмети в повсякденному житті.

Уперше поняття сенсорної інтеграції було сформульоване Джин Айрес, лікувальним педагогом і ерготерапевтом. Згодом нею був розроблений метод терапевтичного втручання, метою якого є усунення порушень у сфері сенсорної інтеграції, він відомий як метод ASI®. Цей метод включає власне теорію сенсорної інтеграції, методику оцінки рівня розвитку цієї сфери і комплекс вправ, які використовуються в роботі з пацієнтом.

У міру дорослішання нейротипова дитина розвиває здатність адекватно сприймати, модулювати і розрізняти сенсорну інформацію. Завдяки ефективній обробці цієї інформації формуються правильна регуляція емоцій, соціальні навички, ігрові навички, ефективна дрібна і груба моторика. Проблеми у сфері сенсорної інтеграції можуть негативно впливати на здатність дитини правильно виконувати завдання, координувати рухові реакції, планувати послідовність завдань, розвивати соціальні навички, виконувати роботу в класі, розвивати навички самообслуговування, брати участь в житті сім'ї. Для подолання цих труднощів ерготерапевт може використати метод ASI®, в основі якого лежить розуміння динамічної взаємодії усіх сенсорних систем.

Згідно з різними дослідженнями 40-80% дітей і 3-11% дорослих з порушеннями розвитку мають ті або інші проблеми у сфері сенсорної інтеграції (Баранек та ін., 2002; Баранек, Фостер і Берксон, 1997).

Крім того, дефіцитарність у сфері сенсорної інтеграції мають 10-12% із загальної популяції людей, що не мають яких-небудь специфічних діагнозів (Макінтош, Міллер, Шиу, Хагерман, 1999).

У більшості випадків застосування цієї методики показане дітям і підліткам, які мають специфічні діагнози, такі як РАС, різні види затримок розвитку, СДУГ, порушення емоційно-вольової сфери, порушення моторної координації. Проте згідно з різними дослідженнями метод ASI® c успіхом застосовується і у пацієнтів від народження до підліткового віку, що не мають визначених діагнозів.

2. Зміст діагностичної та корекційної роботи за методом сенсорної інтеграції

Якщо ерготерапевт підозрює, що у його клієнта проблеми у сфері сенсорної інтеграції, він може звернутися до методу ASI®. У рамках цього методу фахівець виконає проби в природній для дитини обстановці, проведе інтерв'ю з педагогом і супроводжуючим дитину (нянею), зробить стандартні тести і проведе структуроване клінічне обстеження, для того, щоб виявити, які порушення в сенсорній сфері негативно впливають на поведінку дитини і засвоєння ним певних навичок.

Перша зустріч - "спостерігаюча діагностика"

Під час спостерігаючої діагностики виникають наступні питання:

- який контакт між батьками і дитиною?

- хто спочатку входить в приміщення, батьки або дитина?

- чи "липне" дитина до батьків?

- чи притискує мати дитини до себе, уникаючи всякого зайвого руху?

- чи вривається дитина в приміщення?

- чи проявляє гіперактивність?

- чи проявляє дитина особливу недовіру?

- чи звертається вона відразу до педагога (терапевта) або ж до терапевтичного матеріалу?

- рухається більше уздовж стіни або йде через кімнату?

- як (якісно) вона рухається?

- як (якісно) вона тримається?

- який м'язовий тонус: слабкий, сильний або нормальний?

- чи говорить дитина? Виразно або ні? Голосно або тихо? З живою інтонацією або з інтонацієюробота?

- чи чує дитина?

- чи не багато вона ходить навшпиньки?

- чи не реагує гостро на гучні звуки (гиперакузія)?

- чи бачить дитина? Чи зупиняє погляд на предметах?

- чи є у неї проблеми з шкірою?

- як вона ходить по кімнаті: шумно або тихо?

- чи дивиться на матір, на педагога?

- дитина бадьора, уважна, втомлена, задумлива, апатична, сумовита?

- чи відзначаються рухові стереотипії, чи проявляється стереотипність в рухах очей, в діях з предметами?

- як реагує на вербальне звернення?

- чи є асиметрії?

- більше використовує праву або ліву руку?

- що їй найбільше подобається в приміщенні, яка іграшка?

- чи не уникає дотику до овечої шкури?

- чи не проявляє потребу в особливому, педантичному порядку?

При виявленні порушень у сфері сенсорної інтеграції ерготерапевт може використати тест SIPT (Sensory Integration and Praxis Tests) з метою визначення специфіки і локалізації сенсорних порушень. Далі пацієнтові може бути рекомендоване втручання за методом ASI®.

Однією із складових методу ASI® є серія з 17 тестів (SIPT) для оцінки рівня функціонування сенсорної сфери дитини від народження до 8 років і 11 місяців. Ці тести є "золотим стандартом" в дослідженні функціонування сенсорної сфери і дозволяють з великою мірою точності визначити причини неадекватної моторної або емоційної поведінкової реакції дитини у відповідь на зовнішній або внутрішній подразник. Джин Айрес також розробила нормативну шкалу, з якою можна співвідносити результати окремої узятої дитини з нормальними показниками в її віковій групі.

Після проведення діагностики ерготерапевт складає комплекс вправ, виконання яких допоможе пацієнтові заповнити дефіцит у сфері сенсорної інтеграції. Часто в цей список включаються вправи для вестибулярної, пропріоцептивної, тактильної систем, які дозволяють сформувати базу для ефективної роботи усіх сенсорних систем і їх взаємодії і, як наслідок, навчання необхідним навичкам.

Застосування методу ASI® спирається на декілька ключових принципів:

1) Дія по методу ASI® проходить в оточенні, насиченому тактильними, пропріоцептивними і вестибулярними стимулами, проте вони мають бути безпечними для дитини як фізично, так і емоційно;

2) Терапевтична дія викликає адаптивні відповіді на зовнішній контекст, тип вправи і унікальний сенсорний досвід;

3) Усіх терапевтичних дії "управляються" дитиною і підтримуються терапевтом;

4) Багато з вправ можуть спонукати дитину розвивати власні ідеї про можливі подальші дії, планувати їх і потім виконувати;

5) Терапевтичні дії сприятливо впливають на розвиток контролю над положенням тіла в просторі і балансу. Часто вони припускають використання спеціального устаткування: підвіси, скутери, м'ячі (Пархам та ін., 2007).

Розуміння особливостей сенсорики дитини та її впливу на самопочуття може дозволити організувати допомогу в двох напрямках: навчити створювати для себе комфортні умови і поступово зменшити проблему за допомогою регулярних вправ. Сенсорна стимуляція та інтеграція забезпечуються при проведенні відповідних комплексів вправ (сенсорних секвенцій – послідовностей), спрямованих на подолання порушень сенсорного сприйняття та зменшення аутостимуляцій.

Сенсорні секвенції створюються на основі сенсорної діагностики індивідуально. Вони включають вправи на всі основні види сприйняття:

- тактильне (стимуляція кистей, стоп, обличчя, ротової порожнини, поверхні тіла);

- зорове (вправи у затемненій кімнаті, стимуляція за допомогою яскравих предметів);

- нюхове (стимуляція різкими або слабкими запахами);

- вестибулярне (повороти, перекиди, стрибки на пружній поверхні);

- смакове (стимуляція смаковими подразниками);

- пропріочутливість (стимуляція глибокого м’язово-суглобового відчуття).

Заняття проводять 2-3 рази на день, їх зміст переглядають 1 раз в 3-4 місяці, вправи поступово ускладнюють, вводять нові види подразників.

Переваги методики. Дитина поступово навчається інтерпретувати сенсорні відгуки й адаптуватись на нових, більш досконалих рівнях. Методика доступна для дітей з тяжкими і множинними відхиленнями, для початкової корекції після тяжких ЧМТ. Обов’язково використовується при ДЦП.

Недоліки методики. Її використання потребує достатнього рівня кваліфікації, батьки можуть залучатись тільки після відповідного навчання і під постійним керівництвом фахівців. Найбільш складним моментом є те, що дитина після отримання певного досвіду сприйняття та дій, повинна самостійно пов’язати його в єдиний ланцюг, навчитись робити висновки та узагальнення.

Для внутрішнього настрою терапевта при першому контакті важливо наступне:

- бути неупередженим, не оцінювати матір і дитину;

- приймати обох такими, які вони є, не намагатися змінити їх (останнє під силу тільки їм самим);

- не накидатися на дитину, дати їй час зорієнтуватися;

- ніколи не розділяти матір і дитину;

- дати зрозуміти матері і дитині, що від них не вимагається якоїсь особливої поведінки;

- використати і підкреслювати (вербально і невербально) сильні сторони дитини;

- розпочинати з тих рухових вправ, які дитині найцікавіші, щоб вона могла скористатися своїми основними видами чутливості;

- дозволяти матері брати участь в грі або, якщо дитина сильно соромиться, починати гру з матір’ю;

- "нестримну", гіперактивну дитину слід відразу навчити "чарівному слову" стоп. Ясно показати їй межу, яку не можна переступати, і в той же час звернути увагу на те, що допустимо, що можна робити, не запитуючи дозволу;

- залишити провідну роль за дитиною, йти за нею - за умови, що правила гри будуть дотримані;

- із самого початку показати дитині, що їй нічого не потрібно робити в інтересах терапевта. Навпаки, потрібно допомогти йому навчитися діяти у своїх інтересах. Тільки той, хто, спонукуваний здоровим егоїзмом, навчився діяти у своїх інтересах, може усвідомити і задовольнити свої внутрішні почуття, відчуття і потреби, що у результаті сприяє саморегуляції.

Тільки той, кому дійсно вдається наситити свій голод, в змозі від щирого серця ділитися з іншими, не відчуваючи при цьому, що йому доводиться постійно відривати щось від себе;

- сформувати основу для довіри.

3. Особливості дітей з недоліками тактильної, вестибулярної, пропріоцептивної сенсорних систем.

Тактильна система

Гіперчутливість. Дітям часто заважає одяг, трава, пісок, липкі руки, близький контакт з іншою людиною, розчісування волосся, чищення зубів, текстура їжі. Вони можуть реагувати занепокоєнням, неуважністю, гнівом, невгамовністю, істериками, агресією, страхом, емоційною неврівноваженістю. Можуть мати проблеми з одяганням, купанням, доглядом за собою, споживанням їжі, роботою з клеєм або фарбою, соціальними відносинами, грою поруч з іншими, дрібною моторикою.

Гіпочутливість. Діти постійно шукають враження. Вони можуть торкатись до всіх, при цьому не відчуваючи, коли торкаються їх, постійно торкатись оточуючих предметів, кусатись, щипатись, притискатись, тиснути на себе різними предметами, віддавати перевагу більш важкому або тісному одягу. Можуть не відчувати біль або температуру, те, що вони постійно спотикаються або чіпляються за предмети. Можуть мати труднощі з дрібною моторикою (надмірний натиск на ручку або олівець), з підтриманням прийнятного рівня енергії та уваги, зі спілкуванням у соціумі.

Тактильне сприйняття може бути покращене з допомогою:

- глибокого тиску, наприклад, масажу з кремом;

- розтирання тіла рушником і стискання суглобів до та після купання;

- гри з рисом, квасолею, монетами, гладенькими камінцями, наповненими ними іграшками;

- використання шкарпеток, наповнених рисом, квасолею, камінцями;

- легкого масажу навколо рота перед їжею.

12 Следующая ⇒