Сутність феномену порушеного розвитку. Поняття «дизонтогенез» і основні типи психічного дизонтогенеза

1. Сутність феномену порушеного розвитку. Поняття «дизонтогенез» і основні типи психічного дизонтогенеза

Однією з головних проблем теорії спеціальної психології є пояснення сутності феномену порушеного розвитку.

Вирізняючи суттєві характеристики феномену порушеного розвитку (дизонтогенезу), різні автори пропонують різноманітні пояснення і назви, що фіксують, на їх думку, найсуттєвіші його ознаки, порівняно з нормальним розвитком. На сьогодні у спеціальній психології та корекційній педагогіці широко використовуються такі поняття, як аномальний розвиток, ненормальний розвиток, недостатній розвиток, дефектний розвиток, порушений розвиток, ненормативний розвиток, обмежений розвиток, нестандартний розвиток, відставання в розвитку, недостатній розвиток, негармонійний розвиток, субнормальний розвиток тощо, а також такі словосполучення, як діти з обмеженими можливостями в розвитку, діти з проблемами в розвитку, діти з особливим розвитком, діти з порушеннями розвитку. У таких прикладах хоча й фіксуються різні характеристики дизонтогенезу, але найчастіше вони не розкриваються у формі розгорнутого визначення.

Термін "дизонтогенез" уперше використав Швальбе у 1927 р. Цим поняттям він окреслив відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від їх нормального розвитку. У подальшому термін "дизонтогенія" набув ширшого значення. Його почали використовувати для позначення різних форм порушень онтогенезу (від гр. ontos — єство, genesis — походження, процес розвитку індивідуального організму від народження до кінця життя).

Онтогенез — це розвиток спадкової основи організму у конкретних умовах зовнішнього середовища. Кожен організм проходить послідовні періоди розвитку. Розрізняють два основні періоди: зародковий (пренатальний) і післязародковий (постнатальний). Обсяг генетичної інформації, закладеної в яйцеклітині, визначає подальший надзвичайно складний процес розвитку. Разом із тим, увесь процес ембріонального розвитку є результатом взаємодії факторів впливу: генетичних, або ендогенних (внутрішніх), та екзогенних (зовнішніх).

Розвиток розглядається як складний процес, кожна наступна стадія якого включає в себе попередню, змінюючись при цьому. Кількісне накопичення змін забезпечує підґрунтя для якісних змін у психічному розвиткові.

Процес психічного розвитку цілісний, системний і динамічний, його специфіка визначається різними соціальними та біологічними факторами.

В даний час поняття «дизонтогенез» включає в себе також постнатальний дизонтогенез, переважно ранній, обмежений тими термінами розвитку, коли морфологічні системи організму ще не досягли зрілості. У широкому сенсі слова термін дизонтогенез -відхилення від умовно прийнятої норми індивідуальний розвиток. Психічний дизонтогенез - порушення психіки в цілому або її окремих складових, а також порушення співвідношення темпів і термінів розвитку окремих сфер і різних компонентів всередині окремих сфер.

Спочатку до дизонтогенезу ставилися лише порушення внутрішньоутробного розвитку, вроджені аномалії розвитку - каліцтва, перш за все, тілесні.

В даний час під дизонтогенез розуміється порушення розвитку з моменту зачаття до самої смерті, оскільки розвиток організму, особливо людської особистості, триває протягом усього його життя. Дизонтогенез може стосуватися будь-яких органів і систем, організму і особистості в цілому. Порушення розвитку нервової системи, зокрема, психіки, особистості відносяться до так званого психічному дизонтогенезу.

Дизонтогенез - порушення онтогенезу - індивідуального розвитку. Звідси - дізонтогеніі - хворобливі стани, обумовлені порушенням розвитку організму і особистості.

Дізонтогенії викликаються як біологічними, так і соціальними чинниками.

До біологічних факторів належать:

1) пороки розвитку мозку, пов'язані зі зміною генетичного матеріалу (генні мутації, спадкові порушення обміну речовин і ін.);

2) внутрішньоутробні ураження (токсикози вагітних, інфекційні захворювання вагітних, інтоксикації, травми і ін.).

До соціальних факторів виникнення дизонтогеніі відносяться: мікро соціально педагогічна занедбаність; розвиток в умовах соціальної депривації.

Характер психічного дизонтогенеза визначається рядом параметрів:

1) функціональна локалізація порушення;

2) час ураження;

3) взаємовідносини між первинним і вторинним дефектом;

4) порушення міжфункціональних взаємодій.

Ще у 1916 р. видатний психолог П.Я. Трошин зауважив: "... По суті між нормальними і ненормальними дітьми немає різниці, ті й інші — діти, у них розвиток відбувається згідно з одними й тими самими законами. Відмінність полягає лише у способах розвитку".

Відповідно у вітчизняній дефектології тривалий час використовувався термін "аномалії розвитку", а на сьогодні — в корекційній педагогіці та спеціальній психології ведеться пошук термінології стосовно дітей з різними недоліками в розвитку. Це поширені, але нечітко визначені терміни, наприклад: "діти групи ризику" (children at risk), "діти з особливими потребами" (children with special needs), "діти зі специфічними освітніми проблемами" (children with special educational needs) тощо. Часто в офіційних документах використовують поняття "діти з обмеженими можливостями здоров'я", "діти з порушеннями психофізичного і/або розумового розвитку". Окрім того, як у міжнародних, так і у вітчизняних документах, спрямованих насамперед на створення однакових можливостей для розвитку й освіти дітей з обмеженими можливостями, застосовується термін "інваліди" (disabled children).

Починаючи від середини XIX ст., коли вперше було порушено питання про потребу онтогенетичного підходу, ідеї розвитку отримали новий зміст, вони уточнювалися і збагачувалися в межах різних галузей психології. У середині XX ст. поширені були вчення, за якими розкривалася сутність і пояснювалися загальні та специфічні закономірності розвитку як феномену, порушувалися проблеми його детермінації (причинності), витоків і рушійних сил, фаз розвитку, його рівнів (Б. Г. Ананьєв, A.B. Брушлінський, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, Г.І. Рос-солімо, С.Л. Рубінштейн та ін.

У дослідженнях вітчизняних клінічних психологів, психіатрів, дефектологів ідеї розвитку дістали пояснення з погляду дизонтогенезу. У працях Т.О. Власової, Д.Б. Ельконіпа, Л.В. Занкова, К.С. Лебединської, В.В. Лебединського, В.І. Лубовського, М.С. Певзнер, В.М. Синьова, І.М. Соловйова, Н.М. Стадненко,Г.Є. Сухарєвої, Ж. І. Шиф та інших отримали подальший розвиток фундаментальні поняття про загальні та специфічні закономірності, дизонтогенезу, класифікаційні критерії й уявлення, специфіку динаміки розвитку дітей з різними варіантами відхилень у розвитку.

У спеціальній психології пострадянського періоду і в українській спеціальній психології зокрема, в основу сутності феноменів порушеного розвитку покладено культурно-історичну теорію Л.С. Виготського. Одна з центральних її категорій — поняття вищих психічних функцій, що формуються за життя шляхом засвоєння соціально-історичного досвіду в процесі спілкування дитини з дорослим, знаково опосередкованих за будовою і довільних за способом регуляції.

Вирізняють суттєві характеристики феномену порушеного розвитку. Так, В.Г.Петрова й І.В. Бєлякова стверджують, що діти з відхиленнями в розвитку — це ті "...в кого у зв'язку з фізичними або психічними дефектами є певні порушення у процесі приймання, переробки й використання інформації, яку вони отримують від навколишнього світу..."^*7. Загалом із цим визначенням можна погодитися, але відкритим залишається запитання: на якому рівні відбувається порушення процесів приймання і переробки інформації, чи притаманні вони лише для зазначеної категорії дітей.

Більш розгорнуте визначення належить Л. Пожар: "... Аномальні — це діти і підлітки з труднощами соціального функціонування, що пов'язано з недоліками органа, його функціями і процесом, зі специфічними особливостями та специфічними труднощами у пізнанні навколишнього світу й спілкування з людьми, а також зі специфічними особливостями формування їх особистості..."^*.

У праці "Основи спеціальної психології" є пояснення відхилень у розвитку: "Це особливі стани, що виникають переважно у дитячому і підлітковому віці під впливом різних груп факторів (органічної або функціональної природи), виявляються у затриманому або дуже своєрідно вираженому психосоціальному розвитку, що ускладнює соціально-психологічну адаптацію, включення в освітній простір і подальше професійне самовизначення..."^*.

З огляду на предмет спеціальної психології найточніше визначення феномену ушкодженого розвитку дали В.М. Сорокін та Л.М. Шипіцина. Під поняттям сутності "порушеного розвитку слід розуміти розвиток звичайний, але такий, що відбувається у незвичайних (несприятливих) умовах, патогенна сила яких переважає над компенсаторними можливостями індивіда, не порушуючи при цьому цілісності психіки, модифікуючи лише рівень її опосередкованості. Унаслідок цього відносно стійко змінюються параметри і аспекти мікрогенезу (когнітивні, емоційні, регуляторні), що спричинює трансформації у процесі вікового розвитку. Передусім це виявляється у гальмуванні процесу соціалізації, тобто у засвоєнні культурно-історичного досвіду. Саме тому діти з ознаками ушкодженого розвитку потребують спеціальної медико-соціальної та психолого-педагогічної допомоги..."^*.

Зрозуміла складність і неоднозначність феноменології й сутності порушень процесу психічного розвитку. На сьогодні бажано з'ясувати, що межа між нормальним і порушеним розвитком може бути доволі рухомою. Нормальний розвиток, як і ушкоджений, має багато варіантів. З огляду на це надзвичайно важливою теоретичною й практичною складовою є ідея багаторівневого підходу під час оцінювання характеру розвитку.

Загальні закономірності психічного дизонтогенеза розкриті В. В. Ковальовим в рамках розроблюваної їм еволюційно-динамічної концепції дитячої психіатрії. Дизонтогенез може зачіпати різноманітні сторони розвитку, в тому числі статеве дозрівання.

Моделями дисгармонічного психічного розвитку є невропатії і патологічні розвитку особистості - аномалії психічного розвитку, в основі яких лежить дизонтогенез емоційно-вольової сфери. Прояви психічного дизонтогенеза за типом дисгармонії формування особистості і парціальної затримки розвитку відносяться до чинників психічного ризику першого порядку і зустрічаються у 30% міської популяції дітей.

Дизонтогенез при неврозах - це перш за все прояв нерівномірності розвитку, темпу дозрівання психічних і фізичних функцій. Зустрічаючись головним чином в перші роки життя, нерівномірність розвитку залежить від спільної дії багатьох факторів. Конституційний фактор - це спільність темпу розвитку з будь-ким з батьків або прабатьків, які, наприклад, також дещо пізніше або раніше стали говорити або ходити. Нерівномірність розвитку залежить і від темпу розвитку психічних процесів і особливостей становлення темпераменту дітей.

Нерівномірним буде становлення темпераменту у дітей при наявності різних, особливо контрастних, темпераментів батьків. Спочатку, як показують спостереження, може переважати вплив холеричного (або флегматичного) темпераменту одного з них, викликаючи деяке прискорення (або уповільнення) психічного розвитку дитини.

За розробленою шкалою А.І. Захарова - «випередження психічного розвитку в перші роки життя» - спостерігається тенденція до більш високих показників, ніж в нормі, у дітей, згодом хворіють неврозами. Більшою мірою це помітно у дітей з неврастенію. Інша шкала - «латентність - уповільнення раннього розвитку» - показує меншу вираженість у порівнянні з нормою. Таким чином, обидві шкали незалежно один від одного підтверджують наявність деякого випередження раннього розвитку у дітей з неврозами. «Латентність розвитку» більш властива дітям, захворює неврозом страху. Окремо вивчені такі показники, як розвиток мови, час початку ходьби, зростання. Ранній розвиток мови відзначається у 28% хлопчиків і 34% дівчаток; відповідно до віку - у 57 і 56%; деяке відставання - у 15 і 10%. Випередження часу початку ходьби виявлено у 38% хлопчиків і 48% дівчаток; початок ходьби в рік - у 49 і 43%; деяке відставання - у 13% хлопчиків і 9% дівчаток. Зростання вище середнього мають 27% хлопчиків і 29% дівчаток: середній - 64 і 56%; нижче середнього - 9 і 15%.

Таким чином, за наведеними показниками, випередження розвитку також переважає над його затримкою. При випередженні мовного і загального психічного розвитку відносно більшу кількість хлопчиків мають холеричний темперамент. При адекватному віку психічному розвитку на перше місце виходить сангвінічний темперамент. При уповільненні психічного розвитку зростає питома вага флегматичного темпераменту, який, однак, не виражений частіше сангвінічного. У дівчаток подібні співвідношення не помітні. Таким чином, у хлопчиків більш виражена зв'язок між темпом психічного розвитку і темпераментом.

Розробці концептуальної бази сучасної спеціальної психології, методологічних і методичних підходів оцінювання психічного розвитку дитини, пошукові новітніх психокорекційних технологій нині присвячують дослідження відомі психологи спеціальної освіти Л.В. Борщевська, Т.Д. Ілляшенко, Л.В. Кузнєцова, О.М. Мастюкова, І.І. Мамайчук, М.П. Матвєєва, Ю.В. Мікадзе, А.Г. Обухівська, Т.М. Сак, Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, В.М. Сорокін, О.М. Усанова, Л.І. Фомічова, Т.А. Фотєкова,О.М. Хохліна, І.А. Шаповал, Л.М. Шипіцина.

Основними типами психічного дизонтогенеза є регресія, розпад, ретардация і асинхрония психічного розвитку.

Регресія (регрес) - повернення функцій на більш ранній віковий рівень, як тимчасового, функціонального характеру (тимчасова регресія), так і стійкого, пов'язаного з пошкодженням функції (стійка регресія). Так, наприклад, до тимчасової втрати навичок ходьби, охайності може привести навіть соматичне захворювання в перші роки життя. Прикладом стійкого регресу може бути повернення до автономної мови внаслідок втрати потреб в комунікації, що спостерігається при ранньому дитячому аутизмі. Схильність до регресу більш характерна для менш зрілої функції. У той же час регресу можуть бути схильні не тільки функції, що знаходяться в сенситивному періоді, але також і функції, вже в достатній мірі закріплені, що спостерігається при більш грубому патологічному впливі: при шокової психічної травми, при гострому початку шизофренічного процесу.

Явища регресу диференціюють від явищ розпаду, при якому відбувається не повернення функції на більш ранній віковий рівень, а її груба дезорганізація або випадання. Чим важче ураження нервової системи, тим більш стійкий регрес і більш вірогідний розпад.

Ретардація - запізнювання або призупинення психічного розвитку. Розрізняють загальну (тотальну) і часткову (парциальную) психічну ретардації. В останньому випадку мова йде про запізненні або припинення розвитку окремих психічних функцій, окремих властивостей особистості.

Асинхронні, як спотворений, диспропорційний, дисгармонійний психічний розвиток, характеризується вираженим випередженням розвитку одних психічних функцій і властивостей особистості, що формується і значним відставанням темпу і термінів дозрівання інших функцій і властивостей, що стає основою дисгармонической структури особистості і психіки в цілому. Асинхрония розвитку, як в кількісному, так і в якісному відношенні, відрізняється від фізіологічної гетерохронии розвитку, тобто різночасності дозрівання церебральних структур і функцій. Основні прояви асинхронного розвитку відповідно до уявлень фізіології і психології у вигляді нових якостей виникають в результаті перебудови внутрішньосистемних відносин. Перебудова і ускладнення протікають в певній хронологічній послідовності, обумовленої законом гетерохронії - різновікове формування різних функцій з випереджаючим розвитком одних по відношенню до інших. Кожна з психічних функцій має свою «хронологічну формулу», свій цикл розвитку. Спостерігаються сенситивні періоди більш швидкого, іноді стрибкоподібного розвитку функції і періоди відносної сповільненості її формування.

На ранніх етапах психічного онтогенезу спостерігається випереджальний розвиток сприйняття й мови при відносно сповільнених темпах розвитку праксису. Взаємодія сприйняття й мови є в цей період провідною координацією психічного розвитку в цілому. Мова, за висловом Виготського, характеризується перш за все гностичної функцією, яка проявляється в прагненні дитини «помічене відчуття позначити, сформулювати словесно». Чим складніше психічна функція, тим більше таких факультативних координацій виникає на шляху її формування. У патології відбувається порушення міжфункціональних зв'язків. Тимчасова незалежність перетворюється в ізоляцію. Ізольована функція, позбавлена впливу з боку інших психічних функцій, стереотіпізіруется, фіксується, зациклюється в своєму розвитку. Ізольованою може виявитися не тільки пошкоджена, але і сохранная функція, що відбувається в тому випадку, коли для її подальшого розвитку необхідно координує вплив з боку порушеної функції. Так, при важких формах розумової відсталості весь моторний репертуар хворої дитини може являти собою ритмічне розгойдування з боку в бік, стереотипне повторення одних і тих же актів. Подібні порушення викликані не стільки дефектностью рухового апарату, скільки недорозвиненням інтелектуальної і мотиваційної сфер.

Асоціативні зв'язку в умовах органічної недостатності нервової системи характеризуються підвищеною інертністю, в результаті чого виникає їх патологічна фіксація, труднощі ускладнення, переходу до ієрархічним зв'язкам. Явища фіксації представлені в пізнавальній сфері у вигляді різних інертних стереотипів. Інертні афективні комплекси гальмують психічний розвиток.

До основних проявів асинхронії відносять такі:

1. Явища ретардації - незавершеність окремих періодів розвитку, відсутність інволюції більш ранніх форм, характерні для олігофренії і затримки психічного розвитку (F84.9). Описано діти із загальним мовним недорозвиненням, у яких спостерігалося патологічно тривале збереження автономної мови. Подальше мовленнєвий розвиток у цих дітей відбувається не в результаті зміни автономної мови на звичайну, а всередині самої автономної мови, за рахунок накопичення словника автономних слів.

2. Явища патологічної акселерації окремих функцій, наприклад, надзвичайно раннє (до 1 року) і ізольоване розвиток мови при ранньому дитячому аутизмі (F84.0).

3. Поєднання явищ патологічної акселерації і ретардації психічних функцій, наприклад, поєднання раннього виникнення мови з вираженим недорозвиненням сенсорної і моторної сфери при ранньому дитячому аутизмі.

Механізми ізоляції, патологічної фіксації, порушення інволюції психічних функцій, тимчасові і стійкі регресії грають велику роль у формуванні різних видів асинхронного розвитку.

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒