Павло Аполлонович Тутковський (1 березня 1858, Липовець, тепер селище Вінницької області — †3 червня 1930, Київ)

Павло Аполлонович Тутковський (1 березня 1858, Липовець, тепер селище Вінницької області — †3 червня 1930, Київ)

Коротко:

Український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 р.) і Білоруської (з 1928 р.) Академій Наук та НТШ (з 1923 р.).

Біографія
1881 — закінчив Київський університет.
1884—1895 — консерватор мінералогічного та геологічного кабінетів цього університету.
1896—1904 викладач в середніх школах Києва.
1904—1913 — інспектор та директор народних шкіл на Волині.
1913 — приват-доцент Київського університету.
З 1914 р. — професор Київського університету.
1918—1921 — голова природничої секції Українського наукового товариства в Києві.

Брав активну участь у підготовних працях до створення Української Академії Наук; один із перших її дійсних членів, з 1919 р. — голова Фізико-математичного відділу УАН (1919-1930), організатор і керівник (з 1924 р.) науково-дослідної катедри геології УАН (згодом перший директор Інституту геологічних наук — з 1926 р.), один із організаторів її геологічного музею, голова Комісії для вивчення природних багатств України.

Науковий доробок

Внесок П.Тутковського в науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях науки про Землю. Всесвітню відомість йому принесли праці (понад 300), присвячені питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії,ґрунтознавству, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає- і ландшафтознавству.

Монографічні праці стосуються переважно Волині й Полісся, зокрема «Краткий географический очерк истории центрального и южного Полесья» (1910); «Зональность ландшафтов и почв в Волынской губернии» («Почвоведение», 1910, ч. 3); «Словечано-Овруцький кряж та узбережжя ріки Словечни» (1923).

Чимало праць Тутковського присвячені палеогеографії четвертинного періоду; він розвинув учення про материкове зледеніння антропогену та про зв'язок стадій зледеніння з епохами українського лесу й довів його еолове походження: «К вопросу о способе образования лесса» («Землеведение», 1899, кн. 1-2); «До питань про вік поверхів лесу та похованих ґрунтів України» («Праці Українського Науково-Дослідного Геологічного Інституту», 1931, т. 4).

П.Тутковський — один із основоположників мікропалеонтологічного дослідження осадових гірських порід, автор класичних праць про надри «Ископаемые пустыни северного полушария» («Землеведение», 1909, кн. 1-4).

1895 року П.Тутковський висунув пропозицію артезіанського водопостачання Києва.

Синтетичний характер мають праці Тутковського «Природна районізація України» (1922) і класична на той час праця «Краєвиди України в зв'язку з природою та людністю» (1924).

П.Тутковський дав перший україномовний довідник «Загальне землезнавство» (1927), перший «Словник геологічної термінології» (1923); він автор статей про географію як науку і з дидактики географії; також з економіки, зокрема,сільського господарства України; автор низки статей з географії України в «Енциклопедичному Словнику Брокгауза і Єфрона».

Докладно:

Народився 1858 р. в містечку Липовець Київської губернії. Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету (1882 р.). 1884-1895 рр. працював консерватором геологічного кабінету університету. 1896-1904 рр. викладав у київських гімназіях. 1904-1913 рр. — інспектор, директор народних училищ на Волині. З 1914 р. — професор Київського університету. Брав активну участь в організації Української Академії наук, українських університетів. 1919-1930 рр. — голова Фізично-математичного відділу УАН. З 1926 р. — організатор і перший директор Науково-дослідного інституту геології. 1918-1921 рр. — голова природничої секції Українського наукового товариства в Києві.
Внесок П.А.Тутковського в науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях науки про Землю. Багато його праць присвячено питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає- і ландшафтознавству, природному районуванню, науковій бібліографії та термінології. Характерною особливістю його наукової творчості було те, що більшу частину його багатющої спадщини (він опублікував понад 1000 праць) було присвячено Україні. Тому В.І.Вернадський називав П.А.Тутковського кращим знавцем неорганічної природи України.

Після закінчення 1882 р. університету П.А.Тутковський працював лаборантом мінералогічного кабінету. У 1880-90-ті роки минулого століття в щорічних відрядженнях від Київського товариства природодослідників він пройшов всю Правобережну Україну, зокрема Волинь і Полісся, детально вивчив геологічну будову цих регіонів. Обставини змусили П.А.Тутковського 1896 р. покинути університет. Довгий час він працював викладачем київських гімназій і співробітничав у газеті «Киевское слово». Майже два десятиліття П.А.Тутковський був відірваний від університетських лабораторій і наукового оточення, але не припинив дослідницької діяльності. На початку нового століття він став позаштатним співробітником Геологічного комітету. За його завданням у 1900-1906 рр. проводив геологічну зйомку вздовж залізниці Київ-Ковель, а потім в межах 16-го аркуша Загальної геологічної мапи Європейської Росії, досконало вивчив природні особливості Українського Полісся і Волині, які стали базою для наступних його теоретичних розробок. 1904 р. П.А.Тутковський прийняв пропозицію попечителя Київського навчального округу і був призначений інспектором, а 1909 р. — директором народних училищ Волинської губернії. Нова служба, хоч і була чиновницькою, давала змогу багато мандрувати і спостерігати природу Волині. Житомирський період його діяльності, який тривав дев’ять років, був тісно пов’язаний з Товариством дослідників Волині, одним з небагатьох тоді краєзнавчих товариств в Україні, заснованим 1899 р. Він знову провадив польові дослідження, регулярно виступав перед аудиторією. З 1909 р. Товариство дослідників Волині почало видавати свої праці, в кожному томі яких вміщувалось по декілька публікацій П.А.Тутковського. Незабаром він став віце-головою Товариства, багато зробив для розвитку його музею. Важливою віхою в біографії П.А.Тутковського став 1911 р., коли він захистив у Московському уні-верситеті дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географії. В тому ж році рада фізико-математичного факультету Казанського університету присудила йому науковий ступінь доктора мінералогії і геогнозії. Одержання наукових ступенів відкрило для П.А.Тутковського бажаний шлях до університету. З 1913 р. він почав викладати в Київському університеті, 1914 р. затверджений професором кафедри географії. Становлення цього навчального курсу в університеті пов’язане з його ім’ям. 1917 р. П.А.Тутковський створив при університеті Географічний інститут, який проіснував декілька років. Важливу сторінку науково-організаційної діяльності П.А.Тутковського пов’язано з Українським науковим товариством. У квітні 1918 р. його обрано головою Природничої секції УНТ, за його ініціативою виникла низка нових секцій Товариства, почав видаватись журнал «Вісник природознавства». Українське наукове товариство у березні 1917 р. поставило питання про створення в Києві Українського народного університету. Це стало початком розвитку національної вищої освіти. П.А.Тутковський — один з найактивніших діячів цього процесу. Він був професором створеної у листопаді 1917 р. Української педагогічної академії, Українського народного університету. Як представник Українського наукового товариства взяв діяльну участь в роботі Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії наук, подав проект створення академічної кафедри географії, був обраний до першого складу академіків. У перші ж дні існування Академії наук П.А.Тутковського було обрано головою її правління, і перед ним постали найскладніші організаційні та господарські питання. Він очолив також науково-дослідницьку кафедру геології, а незабаром і створену на пропозицію В.І. Вернадського Комісію з вивчення природних багатств України. Його по праву вважають одним із засновників Національної бібліотеки Української держави (з 1919 р. — Бібліотека Української Академії наук під назвою Всенародна бібліотека України). 1921 р. П.А.Тутковського обрано головою Фізично-математичного відділу ВУАН, який він очолював до своєї смерті (1930). Головною справою П.А.Тутковського на довгі роки стало вивчення стратиграфії і палеонтології третинних і четвертинних відкладів. П.А.Тутковський звернувся до вивчення викопної мікрофауни, яким ніхто в тодiшнiй Росії ще не займався. Він першим звернув увагу на значне поширення мікрофауни в різних відкладах Київщини, Чернігівщини, Волині, Полтавщини, Таврії, Подніпров’я, встановив деякі особливості її стратиграфічної належності. Його праці з цього напрямку здобули визнання вітчизняних і зарубіжних (британських і бельгійських) фахівців. Як і багато геологів минулого століття, П.А.Тутковський займався також і питаннями гідрогеології та водопостачання міст. Зокрема, його надзвичайно цікавилиартезіанські джерела. Він передбачив і приблизну глибину залягання в Києві артезіанського горизонту. В спеціальній доповідній записці, поданій 1895 р. в Київське товариство водопостачання, він, поряд з проектом свердловин на під’юрську воду, пропонував план спорудження київського водогону, який до цього постачався забрудненими водами Дніпра. П.А.Тутковський — засновник четвертинної геології в Україні. Четвертинні відклади в другій половині минулого століття мало вивчалися. На північній Волині йому вдалося зібрати багато фактів для характеристики передльодовикових, льодовикових і післяльодовикових відкладів та лесових товщ. Вони стали фундаментом для ряду гіпотез і теоретичних побудов щодо особливостей четвертинного періоду в Україні і в Європі взагалі. На цьому емпіричному матеріалі виникли його узагальнення про причини великого плейстоценового оледеніння, викопних пустель Північної півкулі, походження лесу і неолітичної культури, класифікації ландшафтів України. Великий внесок зробив П.А.Тутковський у розробку природничої бібліографії та української наукової термінології. Він підготував і видав численні покажчики літератури з геології та фізичної географії центрального і південного Полісся, медицини, гігієни, санітарії, бальнеології курортів та народної медицини, української картографії, гідрогеології і сільського господарства. П.А.Тутковський — ініціатор видання першого словника української геологічної термінології, який включив більше п’яти тисяч наукових термінів. Він став одним з перших учених, які послідовно і самовіддано пропагували красу рідної природи, відзначали її особливості, пояснювали причини виникнення тих чи інших ландшафтів і природних явищ, визначали шляхи використання природних багатств. У результаті опрацювання проблем четвертинної геології та палеогеографії П.А.Тутковський створив класифікацію ландшафтів України — оригінальну концепцію природного районування, яка заклала теоретичні підвалини українського краєзнавства. П.А.Тутковський мав власну, чітко сформульовану дослідницьку програму. Ядро його наукової ідеології складали дві взаємопов’язані теоретичні конструкції, центральні ідеї його наукової творчості — гіпотези походження лесу і викопних пустель Північної півкулі. У 1920-ті роки П.А.Тутковський багато зробив для формування школи українських геологів. Могутній імпульс наукова школа П.А.Тутковського отримала з організацією 1926 р. Українського науково-дослідного інституту геології, який він очолив. Другою установою, яка сприяла формуванню школи П.А.Тутковського, був відкритий 1927 р. в Києві Національний геологічний музей. У 20-ті роки П.А.Тутковському вдалося згуртувати колектив геологів, які багато зробили для розвитку геологічних наук в Україні в наступні десятиліття. П.А.Тутковський був природодослідником з глибоким, органічним інтересом до вивчення природи. Він постійно перебував у пошуку, багато читав, самостійно вибирав об’єкти і методи дослідження. Іноді захоплювався деякими новими, ще недостатньо апробованими ідеями і відразу ж намагався застосувати їх у дослідницькій практиці. Деякі його екстраполяції, перенесені з інших регіонів земної кулі і некритично поширені на геологію України, були легко уразливими. Довгожителями виявились його роботи, присвячені вивченню крейдяних і палеогенових відкладів України і Білорусі, що не втратили свого значення і тепер. Методи мікрофауністичних досліджень, якими користувався П.А.Тутковський при вивченні крейдяних і третинних форамініфер, не застаріли. Високо оцінюються роботи П.А.Тутковського з гідрогеології Білорусі, зокрема щодо забезпечення артезіанського водопостачання населених пунктів. У подальші десятиліття білоруські геологи продовжили розпочаті П.А.Тутковським піонерні роботи в галузі болото- і грунтознавства, підсумком яких стала розробка схем осушеннярайонів Полісся. Пропозиції П.А.Тутковського сприяли формуванню наукових основ меліорації збитково-зволожених земель. Це ще раз стверджує високу практичну значущість багатьох наукових розробок вченого.

⇐ Предыдущая 12