Ольга Друг і Дмитро Малаков Особняки Києва

Ольга Друг і Дмитро Малаков Особняки Києва

ВОЛОДИМИРСЬКА, 49

Свою історію ця садиба веде від середини XIX ст., а від 1868 р. власниками її стала родина Томар. Томари - старовинний козацький старшинський рід, що вів свій початок від Івана Томару, виходця з Греції, та двох його синів - Степана й Василя. С. І. Томара - колишній переяславський полковник. Один з його правнуків, Василь Степанович, був посланником у Константинополі (1802-1809), потім сенатором. У фондах Музею історії м. Києва зберігається частина родинного архіву Василя Степановича Томари. Дослідниця цього архіву Маргарита Чорнобук згадує і про небожа В. С Томари - Євгена Павловича Томару, відставного корнета, батька Варвари Євгенівни Ілляшенко, власниці садиби на Володимирській, 49, що дісталася їй за роздільним актом 1889 р.

Раніше садиба мала площу 1264 кв. саж. (0, 6 га), на ній стояв двоповерховий будинок з підвальним приміщенням та мезоніном знадвору. На першому й другому поверхах було по 12 кімнат, оббитих французькими шпалерами; парадний вхід, стелі, стіни прикрашала ліпнина. На садибі ще був флігель, служби, фруктовий сад 464 кв. саж. (0, 2 га) зі ста деревами, що плодоносили.

Ілляшенки прожили в цьому " панському маєтку" до 90-х pp. XIX ст., а потім будинок здали в оренду, а самі перебралися на Липки, на Виноградну, 8 (нині - вул. Богомольця).

Влітку 1896 р. П. О. Ілляшенко уклав контракт на 6 років на оренду будинку Києво-Подільським управлінням державного майна з оплатою 3 тис. рублів щорічно. Восени того ж року будинок дав тріщини від підмурків до даху. Незважаючи на ремонти й прибудови, Управління розірвало контракт і перебралося в інше приміщення. Цей будинок не зберігся, а особняк, зведений Володимиром Патрикійовичем Ілляшенком, стоїть і нині.

Колишній особняк В. П. Ілляшенка по вул. Володимирській, 49.
1993 р.

Патрикій Олександрович Ілляшенко, чоловік Варвари Євгенівни, з дому Томар, теж походив із старовинного роду козацької старшини. Старійшина роду, Іван Ілляшенко, у 1710 р. був переяславським полковим підскарбієм, пізніше - переяславським полковим сотником. Батько Патрикія - Олександр Костянтинович - ротмістр у відставці, поміщик села Зоріна, Радомишльського повіту, мати - з дому Іскра. П. О. Ілляшенко закінчив київську 1-у гімназію, курс Ніжинського ліцею кн. О. Безбородька і 1855 р. фізико-математичний факультет університету св. Володимира дійсним студентом. На межі XIX- XX ст. П. Ілляшенко - повітовий предводитель дворянства Радомишльського повіту. Ілляшенки володіли майже 4 тис. десятин землі у Київській губернії, кількома будинками в Києві. Вони мали сина Володимира та трьох дочок: Зінаїду, Марію та Олександру. Садибу на Володимирській, 49 успадкував син, будинок на Виноградній, 8 - дочка Олександра.

Ґанок.
1993 p.

Володимир Патрикійович Ілляшенко народився 1868 р. Освіту, як і батько, здобув у київській 1-й гімназії та в університеті св. Володимира, на юридичному факультеті (зак. 1897 p. ). Від 1899 р. обраний Васильківським повітовим предводителем дворянства та почесним опікуном Васильківського двокласного парафіяльного училища. У 1910 р. удостоївся звання " камер-юнкер Высочайшего Двора". Приблизно на цей же час припадає і спорудження особняка на Володимирській, 49. Крім того, тоді ж В. Ілляшенку належало 6070 десятин землі у Київській, Полтавській та Волинській губерніях та ще один будинок у Києві - на Рейтарській, 11. За довідником на 1916 p., В. Ілляшенко був головою цінової комісії Київського земельного банку.

Ризаліт.

1993 p.

Особняк на Володимирській, 49 одержав асиметричний Г-по-дібний план, зумовлений, певно, міркуваннями раціоналістичного штабу. Він цікавий, передусім, деталями оздоблення, виконаними бездоганно чисто й стильно у той короткий проміжок розвитку архітектури, коли відхід від модерну позначився ностальгічним захопленням ампіром. Ґанок, огороджений бетонним парапетом у давньогрецькому стилі, розміщено праворуч по фасаду, при порталі парадних дверей. Ліворуч рішучо висунуто наперед вузенький ризаліт, декорований з торця ліпленням у дусі ампір. За усталеним звичаєм, праворуч ґанку - кабінет, ліворуч - вітальня, у ризаліті - спальня.

План 1-го поверху.

На тильний фасад виходили вікна дитячої кімнати, їдальні та поруч - тераси зі сходами до невеличкого садка на мальовничому крутосхилі. Нижній напівповерх, розкритий вікнами так само на схил, містив, як і всюди, кухню, комори та кімнати для прислуги.

Наведений план 1-го поверху - пізнішого походження - з перегородками, кухнею та туалетами радянської доби.

Можна припустити, що розташування особняка в глибині ділянки забудови передбачало згодом спорудження по фронту вулиці великого прибуткового будинку, що й сталося б, якби не війна, революція та подальші події. Звичайно, потім особняк було націоналізовано й передано під різні установи. Тут у 1924-1927 pp. мешкав український поет і перекладач Валер'ян Підмогильний, збиралося літературне угрупування " Ланка", яке 1926 р. перейменовано на МАРС (майстерня революційного слова). До складу цього об'єднання входила группа українських письменників, що намагалися обстоювати непідлеглість літературної творчості офіційній політиці більшовицької партії. То були: Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Є. Плужник, В. Підмогильний, Г. Косинка, Т. Ось-мачка та інші. Члени МАРСу належали до основного складу часопису " Життя й Революція". Разом з неокласиками вони найдовше чинили опір партійній політизації літератури, але потім зазнали репресій.

1934 р. В. Підмогильний був заарештований за вигаданим звинуваченням в участі у терористичній організації. 1935 р. засуджений до 10 років позбавлення волі. Відбував ув'язнення на Соловках, де 1937 р. розстріляний. Реабілітований 1956 р.

У подальшому тут містилися різні установи